Нещасний рік і день, нещасна хвиля й мить,
Коли, обдурений надією пустою,
Розстався легко я з вітчизною святою
I з дорогим Анжу, щоб тут за ним тужить.
Я знав: недобрий птах мені тропу значить —
I не знаходив я жаданого спокою,
Бо чув я згубний вплив, бо знав, що наді мною
Догнав Сатурна Марс і вкупі з ним блищить.
Сто раз піддатися хотів я добрій раді,
Та доля кожний раз ставала на заваді;
I, не обмарила б очей мені мара,
Мене пригода б та напевне збила з пливу,
Коли, намірений в дорогу нещасливу,
Поранив ногу я, виходячи з двора.