Під три чорти, Октаве, хоч трохи угамуйся! Тобі вистачить не дивитися телебачення, не ходити до "Макдоналд-са", зрештою, лайно, у якому ми купаємось, — це не моя провина, а ваша, тих, хто купує "Nike", зроблений індонезійськими рабами! Це легко — зневажати систему, але [121] водночас рухати її! І не слід вважати мене за шелепа тільки тому, що я потерпаю заради грошей! Зрозуміло, є речі, які я ненавиджу. І це не стосується відбору білошкірих дівчат, бо в цьому, зрештою, немає нічого дивного — це споживачі расисти, а не рекламодавці. І це не те, що мерці промовляють з реклами — образ великого митця ніколи їм не належав, усі ці генії переверталися у своїх трунах ще за життя. Ні, що насправді мене нервує, мій маленький Гуччі, — так це всі оці новомодні свята, нав'язані рекламою, аби примусити людей споживати ще більше. Мені настобісіло дивитися на те, як моя родина купується на всі ці вигадки! Ну гаразд, Різдво не чіпатимемо, хоч і його нам утелющили американці, але свято Матерів (завдяки маршалу Петену!), Свято Отців, Свято Бабусі за ім'ям однойменного кафе, Хелоувін, День Святого Пат-ріка, Святого Валентина, російський Новий рік, китайський Новий рік, Дні "Nutrasweet", зібрання "Tupperware", і ще казна-що! От-от усі дні календаря будуть зайняті брендами — святих замінять на 365 логотипів!
— О-о-о, бач, шефе, я недарма загнав тебе на слизьке! Я теж ненавиджу Хелоувін — був у нас собі День усіх Святих, то навіщо було шукати свята за океаном, я ніяк не втелепаю?!
— Бо це свято догори дриґом! Раніше ми ходили відвідати мертвих на цвинтар, а тепер мертві самі навідуються до нас. Це практичніше, бо не потребує від нас жодних зусиль — ЧЕРЕП І КОСТІ САМІ ЙДУТЬ У ГОСТІ! Це саме те, що вони обожнюють! Мертві-комівояжери, наче поштарі, які приносять календарі в подарунок від Пошти.
— Мені здається, що людям легше тисячі разів вирядитися в монстрів і встромити свічку в гарбуза, аніж згадати про близьких, яких вони втратили. Але у твоєму переліку [122] бракує ще одного найбільшого комерційного свята — Весілля; ось головний об'єкт найбільших рекламних кампаній і щорічних промо-акцій, починаючи із січня місяця: плакати весільного відділу "Printemps", "Gaieties Lafayette" та "Bon Marche", обкладинки всіх жіночих журналів, отрута радіо та TV, і так далі. Коротше, забивають молодятам баки. Вони ж думають, що одружуються тому, що кохають одне одного і хочуть бути щасливими разом, але насправді весілля потрібне лише для того, аби їм могли втелющити посуд, рушники, кавоварки, дивани, мікрохвильові пічки...
— Чекай, це нагадало мені одну річ... Ти пам'ятаєш історію з "Barilla", коли ти запропонував слоган зі словом "щастя"?
— А, так... Але юристи нам пояснили, що це неможливо використовувати, так?
— Саме так! Бо слово "щастя" вже використає "Nestle". ЩАСТЯ НАЛЕЖИТЬ "Nestle"!
— Мене це не дивує! Ти ж знаєш, що "Pepsi" заявляє права на синій колір?
— Та невже?
— Саме так, вони хочуть викупити синій колір, стати його власниками, але це ще не все: вони фінансують освітні програми на компакт-дисках, і безкоштовно розповсюджують їх у початкових класах. Таким чином, діти навчаються у їхніх школах за комп'ютерами "Pepsi". Вони звикають бачити поряд зі словом "спрага" напис "Pepsi".
— І коли вони дивляться в небо кольору Pepsi, їхні очі блищать кольором Pepsi; якщо вони падають з велосипедів, то їхні ноги вкриваються синцями кольору "Pepsi"...
— Так само із "Colgate": вони пропонують відеокасети викладачам, аби ті пояснювали малюкам, як треба чистити зуби пастою... їхньою пастою... [123]
— Так, я також про це чув. "L'Oreal" робить те саме із шампунем "Petit Dop". Вони хочуть і волосся нам мити, і мозок.
Філіп починає шкірити зуби, але це не заважає Октавові продовжувати:
— Мені приємно, що ти всім цим цікавишся...
— Я розумію: через те, що в нас немає нічого іншого, реклама заполонила собою все. Вона стала єдиним ідеалом. Це не природа, це надія, яка не виносить порожнечі.
— Це жахливо. Зачекай, не йди, якщо ж ми вже розмовляємо, розповім тобі чудовий анекдот. Коли рекламодавці не знають, як збільшити продаж, чи просто так, аби виправдати свої скажені заробітки, вони замовляють РОЗРОБКУ НОВОЇ ОБГОРТКИ. Вони достобіса платять агенціям, аби ті змінили вигляд їхніх продуктів. Вони проводять нескінченні наради. Одного разу я був у "Kraft Jacobs Suchard" у того хлопця з коротеньким чубом — як його, Антуан Пуасар, чи Поншар, чи Подар, щось таке...
— Пудар(1).
— ...так, Пудар... ну й прізвище... Так от, він показував мені різні варіанти логотипів і питав мою думку. Він тішився і був на межі оргазму, бо відчував себе необхідним і важливим. Він розклав на підлозі свої проекти, ми сиділи віч-на-віч у їхньому офісі у Велізі, він гладенько поголений, з краваткою "Tintin et Milou", і я з припухлою пикою, п'ємо холодну каву, яку принесла стара й хвора на задишку секретарка, яку ніхто не трахав уже років тридцять. Я подивився йому в очі та тієї ж миті відчув, що він вагається, він уперше в житті запитує себе, якого біса він тут робить. Тоді я запропонував йому вибрати першу-л іпшу з розробок, він [124] навмання витяг перший логотип, примовляючи: "Ігдики, цигдики, цигдики де, абель, фабель, дурмане", — і саме цим варіантом логотипу сьогодні заліплені полиці усіх європейських супермаркетів... Як тобі ця байка? НАШУ ОБГОРТКУ ВИБРАНО НАВМАННЯ.
(1) "Poudard" у французькому жаргоні має значення "чоловічий статевий орган", а також "воші".
Але Філіп уже давно накивав п'ятами. Він не любить, коли його примушують кусати руку, що його годує. Він уникає довгих дискусій. Він ховає свій протест у далеку шухляду під назвою "щомісячне самобичування за обідом у "Фуке". Ось чому він такий млявий із самого ранку.
Октав зробив вдих-видих теплого повітря. По затоці тихо-тихо курсували вітрильники. Усі дівчата з Антрепризи наплели собі косичок, аби бути схожими на Іман Боуї (а в результаті стали схожими на стару Бо Дерек). Під час Страшного суду, коли всіх рекламістів притягнуть до відповідальності, Октава вважатимуть винним лише частково. Бо він усього-на-всього звичайний апаратник, простий службовець, який навіть засумнівався одного дня. До того ж він може розраховувати на поблажливість судів — його перебування в Медоні, хіба це не пом'якшуюча обставина? До того ж на відміну від Марроньє він ніколи не отримував Каннського лева.
Він телефонує Тамарі, своїй платонічній повії, думаючи при цьому про Софі, матір його дитини, якої він ніколи не побачить. Якось забагато втрат для одного життя.
— Я тебе збудив?
— Учора ввечері я зняла клієнта у "Плазі", — защебетала Тамара, — ти уявляєш, у нього "хвіст" був за розміром як дитяча рука! Мені б довелося розчепіритися, аби його ввіпхати. ОБЛАДНАЙТЕ ВАШУ КУХНЮ НАШИМИ [125] КОМБАЙНАМИ БУМ-БУМ ВИБИРАЙТЕ ДБАЛО, ВИБИРАЙТЕ ВДАЛО.
— Це що таке?
— Це? А, це аби не платити за телефон: вони час від часу передають рекламні повідомлення, зате всі розмови безкоштовні.
— Ти погодилася на цей жах?!
— У "CASTO" Є ВСЕ, ЩО ВАМ МОЖЕ ЗНАДОБИТИСЯ. CASTOCASTOCASTORAMA. Отакої... але зрештою я звикла, і ти звикнеш. Про що це я? А, так ось, мій учорашній клієнт, на моє щастя, у нього не встав, так і висів млявий, але здоровенний, як у жеребчика, присягаюся. Тоді я показала стриптизика на ліжку, він запитав, чи не можна занюх-нути "доріжку" з моєї ноги, після цього ми дивилися якесь кіно, і зрештою я дешево відбулася. "INTERMARCHE — МУШКЕТЕР ПРОДАЖ". А зараз котра година?
— Третя дня.
— У-а-а-а-а, я валюся з ніг. Я була до сьомої ранку у "Банані" і під кінець уже наліплювала штучні вії до зубів. А ти як, усе гаразд? Ти де?
— У Сенегалі. Я нудьгую без тебе і намагаюся читати "Світ опановують повії"(1).
— Припини ці жарти, бо я блювону прямісінько у свою сумочку. "CAILLAUX CAILLAUX CAILLAUX — ТОРШЕРИ", — ВІДПОВІЛА ЛУНА. Ти не міг би зателефонувати мені пізніше?
(1) Йдеться про роман Мішеля Уельбека "Світ опановують надії".
— Ти тримаєш слухавку біля вуха? Стережися, бо мобільні телефони руйнують ДНК. На мишах проводили досліди: з тих, що знаходилися поряд із мобільним телефоном, здохли 7 5%. Я купив спеціальну прокладку на вуха [126] і тобі раджу зробити те саме. Особисто я не дуже хочу померти від якоїсь пухлини в мозку.
— Але ж, любий Октавчику, у тебе немає мозку! "КОНТИНЕНТ — ЗАДОВОЛЕНИЙ КЛІЄНТ!"
— Вибач мені, але від твоїх дебільних джингл ів у мене розболілася голова. Я відключаюся, спи спокійно, моя газель, моя берберочко, моя "Рятівниця з Марракешу".
Проблема сучасної людини не в тому, що вона зла. Навпаки, із суто практичних міркувань вона хоче бути доброю і люб'язною. Просто вона ненавидить нудьгувати. Нудьга сповнює її жахом, а втім, немає нічого більш корисного і цілющого, ніж добра доза щоденної порожнечі, мертвих годин, тупого заціпеніння, наодинці чи навіть разом із кимось. Октав це зрозумів: справжній гедонізм — ось що таке нудьга. Лише вона допомагає радіти сьогоденню, але ніхто цього не розуміє: навпаки, аби не нудьгувати, усі біжать до телевізорів, до кінотеатрів, в Інтернет, до телефонів, занурюються у відеоігри чи глянцеві журнали. Вони ніколи більше не проявляються в тому, що вони роблять. Чим далі, тим більше дозволяють іншим діяти через себе, наче їм соромно зізнатися, що вони дихають тут і зараз. Сидячи перед телевізором, нишпорячи Інтернетом, розмовляючи з кимсь по мобільному телефону або граючи у щось на "Playstation", ми не живемо. Ми відсутні там, де ми є. Ми не мертві, але зрештою і не зовсім живі. Було б цікаво підрахувати, скільки годин на добу ми відсутні і скільки присутні в реальному світі. Усі ці апарати фіксують нашу відсутність, тож важко буде їх обдурити. Люди, що засуджують масову культуру, мають удома телевізори. Ті, хто критикує суспільство споживання, мають картки "Visa". Безпорадне становище. [127]
З часів Паскаля нічого не змінилося: людина шукає порятунку від страху в розвагах. Хіба що розваги заполонили собою все й витіснили Бога. Але куди подітися від розваг? Протистояти страхові.
Світ стає ірреальним, коли перестає бути нудним.
Октав насолоджується власною бездіяльністю під кокосовою пальмою. Він щасливий, бо спостерігає за спарюванням коників на піску і белькоче:
— Того дня, коли всі люди на землі погодяться нудьгувати, людство буде врятовано.
Його вишукану журбу перериває буркун Марк Марроньє:
— То що, із Софі насправді все покінчено?
— Еге ж, зрештою, я не впевнений...