Якщо все йтиме добре, незабаром він зможе дивитися на свою кредитку і не чхати при цьому.
У їдальні він дізнається про появу нових хвороб. Наприклад, сусід по поверху зізнався Октавові, що він сні-дофіл (це таке нове сексуальне збочення).
— Я знімав на відеокамеру, як дівчата без презервативів трахалися з хворими на СНЩ. Звичайно, у той момент діваха ні про що й гадки не має. Потім я прихованою камерою знімав, як вона йшла до лабораторії за результатами тестів. У мене стирчав, коли вона дізнавалася про позитивний результат! Я кінчав, коли вона відкривала конверт! Це я, я винайшов снідофілію! Якби ти знав, яка це насолода бачити їхні слізливі істерики, коли вони виходять із лабораторії з довідкою "ВШ+" в руках! Довелося зупинитися через поліцію — вони вилучили всі мої касети. Спочатку я відсидів за ґратами, а потім мене відправили сюди. Все одно я невдовзі здохну. Але у мене все гаразд, все гаразд. У мене все гаразд. У мене все гаразд у мене все гаразд у мене все гаразд у мене все гаразд у мене все гаразд у мене все гаразд у мене все гаразд у мене все гаразд у мене все гаразд.
Він гикнув та зригнув трохи морквяного пюре на своє щетинисте підборіддя.
— Я теж, — заявляє Октав, — я теж жертва досить дивної сексуальної психопатії. Я — минулофіл.
— Га? А це що таке? [106]
— Збочення, яке проявляється в нав'язливих спогадах про минулу кохану. Але у мене також усе гаразд у мене усе гаразд усе гаразд усе гаразд усе гаразд.
Софі його так і не відвідала. Чи знала вона, що він потрапив до лікарні? За три тижні свого перебування в божевільні Октав частенько посміювався з шизофреників, які гримасували в саду: ці спектаклі нагадували йому рідну агенцію.
— Життя складається із дерев, депресивних маніяків та білок.
Так, можна сказати, що йому стало краще, — він дро-чить по шість разів на день (уявляючи Анастасію, котра цілує клітор Едвіни, яка ковтає його сперму). Добре, добре, Октав ще не зовсім оговтався.
Як би там не було, в його житті надійшов час для змін. Надто він засидівся у 80-х зі своїм коксом, чорними костюмами, грошвою та дешевим цинізмом. Мода просунулась уперед: тепер ніхто не вихваляється своїми успіхами та роботою, усі придурюються безштаньками та ледацюгами. Невдахи опинилися на гребені хвилі в перші роки нового століття. Професійні стахановці намагаються бути схожими на пройдисвітів-жебраків. Прийшов кінець стилю Сегеля-галасливий-засмаглий-ланцюжок-вульгарний і рекламним роликам Рідлі Скотта — з венеціанськими фіранками та вентиляторами на стелях. Реклама, як і все інше на землі, підвладна моді: у 50-ті на гребені були каламбури; у 60-ті — комедії; у 70-ті — молодіжні тусовки; у 80-ті — видовища; у 90-ті — парадокси.
Тепер слід носити роздовбані кроси "Adidas", футболку "Gap" із дірками, затерті джинси "Helmut Lang" і щодня голити щетину так, аби вона мала вигляд триденної. Треба [107] також мати сальне волосся із завитками на скронях, в'язану шапчину, криву морду, як із журналу "Dazed & Confused", чорно-білі кліпи, у яких незграбні, висохлі на тараню молодики з голими торсами грають на гітарах (або ж лімузини повільно плавають на яскравому зеленуватому фоні, чи пуерторіканські хлопці грають у волейбол під дощем). Чим більший у вас статок (з появою Ін-тернету до капіталів багатьох людей додалося ще по три нулики), тим більше ви мусите скидатися на бомжа. Усі прогресивні мільярдери ходять у стареньких кедах. Тому Октав вирішив, що тільки-но повернеться додому, одразу звернеться за консультацією до свого двійника-бомжа.
— Кумедне враження: коли я був маленький, 2000-й рік здавався науковою фантастикою. Я, мабуть, дуже постарів, бо цей "далекий" рік уже прийшов.
У цьому великому будинку кінця XIX століття у Октава було досить часу для роздумів. Йому здавалося, що в Медо-ні час рухається повільніше. Октав прогулюється по галявинці і піднімає камінець, якому, певно, понад 2000 років. На відміну від тюбиків зубної пасти камінці не вмирають. Він кидає його вдалечінь, попід дерево — навіть зараз, коли ви читаєте ці рядки, той камінь досі лежить там. Він, певне, проведе ще й наступні дві тисячі років на тому самому місці. Ось так Октав заздрить якійсь каменюці.
(1) Переклад Миколи Луцюка.
Він занотовує: [108]
Даруй свого волосся подих,
Міцного тіла пружний дотик,
Очей своїх солоний морок,
їх неземний блакитний поклик.
Але не було кому присвятити ці рядки, і Октав подарував їх своєму другові снідофілу, коли залишав Бельвю.
— Надішли його одній зі своїх жертв. Ти переконаєшся, що це захоплююче — спостерігати за реакцією жінки, яка читає дещо інше, ніж позитивні результати тесту на ВІЛ.
— Дай подивитися... Та ні, ти не тямиш... Ці твої віршики — це ж мрії серійного вбивці!
2.
Повернення Октава у рекламний бізнес збіглося за часом із семінаром у Сенегалі. "Росе" нагадує армію — час від часу він дарує своїм співробітникам "короткочасні відпустки" у вигляді так званих "мотиваційних семінарів". Ось чому 250 чоловік сідають до автобусів і прямують до аеропорту Руасі. Серед них багато заміжніх друкарок (без чоловіків), бухгалтерок-неврастенічок (із запасом антидепресантів), по-батьківськи лагідне керівництво, дуже грудаста телефоністка, товста, як бодня, директорка, яка стала крутою ковбасою після того, як дала директорові з кадрів, а також декілька креаторів, які все гигикають та гигикають, аби нагадувати справжніх креаторів. Усі співають, наче в караоке: де не знають, вигадують слова самі. Усі роблять припущення, хто ж із ким злягатиметься. Октав багато чого чекає від місцевих повій, принади яких вихваляла ще його подруга — репортерка з "Франс-2". Що ж до вісімнадцятирічної Оділь з оголеною спиною, стрічкою у волоссі, джинсовою сумкою через плече та пантофлями босоніж, то вона смокче кока-кольний чу-па-чупс і "переймається питаннями". Як розпізнати серед інших дівчат вісімнадцятирічну? Легко. У неї відсутні [110] зморшки і мішечки під очима, пухкі, наче у немовляти, щічки, вона слухає Уїлла Сміта на своєму "Walkman" і "переймається питаннями".
Оділь узяли на стажування як редакторку, коли Октав був відсутній. Насправді вона любить лише гроші й славу, але удає з себе простачку. Усі новенькі дівчата схожі — відкритий ротик та зачаровані очі, як у Одрі Марне у фо-тосерії Террі Річардсона; сьогодні удавана цнотливість стала вершиною кар'єризму. Оділь розповідає Октавові, як вона сама-самісінька ходила робити пірсинг язика у суботу ввечері:
— Ні, ніякої анестезії. Татуювальник просто витягає твого язика з рота і встромляє в нього голку. Але запевняю тебе, це зовсім не боляче, ну, трохи заважає їсти спочатку, тим більше у мене було запалення, і тому вся їжа пахла гноєм.
Вона не знімає чорних окулярів ("це для корекції зору") і читає виключно англомовні журнали ("Paper", "Talk", "Bust", "Big", "Bloom", "Surface", "Nylon", "Sleazenation", "Soda", "Loop", "Tank", "Very", "Composite", "Frieze", "Crac", "Boom", "Hue"). Вона сідає поряд із Октавом, і якщо вже вона виймає навушники, то лише для того, аби повідомити, що вона не дивиться більше телевізор, "крім каналу Arte час від часу". Октав запитує себе, що він тут робить (він запитує це у себе від самого народження). Оділь показує йому хмарочос, пою який вони ідуть:
— Дивись... Сіте-4000 — я там живу. Біля "Стад де Франс". Уночі тут все так круто світиться, як у фільмі "Independence Day".
Октав нічого не відповідає, і вона, користуючись цим, починає теревенити з сусідкою-колегою про епіляцію. [111]
— Я ходила до косметички сьогодні вранці. Лазерна епіляція дуже болюча, особливо там, де бікіні. Але все одно я дуже задоволена наслідками.
— Нагадай, аби я не забула купити крем для епіляції в аеропорті.
— О котрій ми будемо в Дакарі?
— Опівночі. Особисто я одразу по приїзді збираюся йти клубитися. Не хочу марнувати жодного з трьох вечорів.
— Чорт забирай, я забула касету з Ларою Фабіан!
— У літаку, аби шкіра не пересихала, я знімаю макіяж, потім очищую її скрабом, і — оп! — зволожуючий крем.
— А я в літаку займаюся манікюром та педикюром. Доки сохне лак на ногах, я фарбую нігті на руках.
Октав намагається сконцентруватися. Слід учитися жити без коксу, приймати реальність без "дурман-зілля", стати частиною суспільства, поважати інших і, зрештою, прийняти правила гри. Він хоче якось відзначити своє повернення із лікарні. От чому він закидає цю пробну кульку:
— Дівчата, як ви ставитеся до того, аби швиденько перепихнутися зі мною — фіть-фіть і все?
Вони починають обурюватися, але йому це до вподоби.
— Бідолаха пришелепкуватий!
— Та краще сконати! Він посміхається.
— Даремно відмовляєтесь. Дівчата зазвичай кажуть "так" або надто пізно, коли хлопці вже не хочуть, або надто рано, коли їх ще ні про що не питали.
— До того ж, я ладен розщедритися на 5 штук. [112]
— Ні, тільки-но послухайте! Він вважає нас за потіпак!
— Ти таке чула? Та навіть і за сто штук... Октав регоче:
— Повідомляю вас, що Казанова часто платив своїм коханкам, у цьому немає нічого ганебного.
Потім він показує їм ехограму, яку отримав поштою.
— Подивіться на мою майбутню дитину. Чи я не став привабливішим?
Але він зазнав безславної поразки. Сіте-4000 розтанув за обрієм. Октав більше нікого не може зняти. Йому більше не вірять. Якщо існує річ, що несумісна з іронією, то це звабливість. Одна з дівчат запитує його:
— У тебе часом немає якогось журналу з інтер'єром приміщень?
— Який саме? "Newlook"? "Playboy"? "Penthhouse"?
— Ги-ги. Дотепно, як завжди, жалюгідний Октаве.
— Ти хоч розумієш, що стаєш вульгарним? Я сподівалася, що тобі вставлять клепку.
— Щось твої лікарі не довели справу до кінця. Дурило недоумкуватий.
Октав спускає очі та бачить свої ноги у фіолетових туфлях (вартість кожної з них дорівнює мінімальній зарплаті). Потім піднімає голову і починає лементувати:
— Годі вже жартів. Чи замислювалися ви хоч раз, милі дівчатка, що всі, кого ви бачите, усі бовдури в чортопхай-ках, взагалі усі люди, абсолютно всі без винятків помруть? І отой крутеликза кермом "Audi Quattro". І оця сорокарічна навіжена, яка щойно обігнала нас на своєму "Mini Austin". І всі жителі оцих будівель, що ховаються за нікчемними антишумовими стінами. Тільки уявіть собі купу трупів, на яку вони всі перетворяться! За все існування планети на ній жили 80 мільярдів людських істот.