ЛІКАР МИМОВОЛІ
Комедія на три дії
Переклала Ірина Стешенко
ДІЙОВІ ОСОБИ
Жеронт — батько Люсінди.
Люсінда — дочка Жеронта.
Леандр — Люсіндин коханий.
Сганарель — чоловік Мартіни.
Мартіна — жінка Сганареля.
Добродій Робер — Сганарелів сусід.
Валер — слуга Жеронта.
Лука — Жаклінин чоловік.
Жакліна — мамка у Жеронта і жінка Луки.
Тібо — батько Перрена
Перрен —
селяни.
ДІЯ ПЕРША
Сцена зображає ліс.
ЯВА 1
Сганарель, Мартіна входять сварячись.
Сганарель. Ні, кажу ж тобі: цього ніколи не буде! Я сказав — і край! Я тут господар.
Мартіна. А я тобі кажу, чуєш ти: я хочу, щоб ти жив так, як мені до вподоби. Я зовсім не для того вийшла за тебе заміж, щоб терпіти твої примхи.
Сганарель. Ой, яка ж це кара — мати жінку! Арістотель таки має рацію, коли каже, що жінка гірша за чорта!
Мартіна. Ти бач, який вчений обізвався, із своїм йолопом Арістотелем на додаток!
Сганарель. А щоб ти знала вчений! Знайди-но мені ще такого дроворуба, щоб він тямив, як я, говорити так мудро про різні речі, щоб він прослужив шість років у славнозвісного лікаря і мало не з пелюшок знав напам’ять усю латинську граматику.
Мартіна. А бодай тебе чорти вхопили, дурню несосвітенний!
Сганарель. А бодай тебе чорти вхопили, стерво!
Мартіна. Хай буде проклята ота мить, коли надало мені сказати: "Так!"
Сганарель. Хай буде він проклятий, отой дурень нотар, що примусив мене підписати мою загибель!
Мартіна. Що тобі скаржитися! Та тобі слід би щохвилини складати подяку богові, що я вийшла за тебе заміж. Та хіба ж ти заслужив мати таку жінку, як я?
Сганарель. Що й казати — велика честь! Було мені чим похвалитися після нашої шлюбної ночі! Ех, сто чортів! Не нагадуй мені про це ніколи. Я можу сказати таке…
Мартіна. Що? Що ти можеш сказати?
Сганарель. Годі про це! Досить уже й того, що ми знаємо те, що ми знаємо, і що тобі пощастило наскочити на мене.
Мартіна. Що це означає — пощастило наскочити на тебе? На чоловіка, що довів мене до лікарні, на розпусника, негідника, що гайнує і проїдає усе, що я маю!
Сганарель. Брешеш, частину пропиваю.
Мартіна. Тягне на продаж усе, що є у мене в господі!
Сганарель. Це зветься жити з свого господарства.
Мартіна. Витяг з-під мене навіть моє ліжко!
Сганарель. Раніше вставатимеш.
Мартіна. Напослідок ще й повиносив геть-чисто всі меблі з нашого дому!
Сганарель. Легше буде переїздити.
Мартіна. Від рання й до смеркання тільки те й робить, що грає та вихиляє.
Сганарель. А це, щоб не нудитися.
Мартіна. А я що маю робити з моєю сім’єю?
Сганарель. Все, що тобі заманеться.
Мартіна. В мене четверо сердешних маляток на руках…
Сганарель. Пусти їх додолу.
Мартіна. Вони щохвилини просять у мене хліба.
Сганарель. А ти почастуй їх різками. Коли я сам добре випив та добре попоїв, я хочу, щоб усі були вдоволені в моїй господі.
Мартіна. Ти що ж ото, п’янице, гадаєш, що так і триватиме завжди?
Сганарель. Помалу, помалу, жіночко, будьте такі ласкаві.
Мартіна. Що я терпітиму довіку твої грубощі й твоє гультяювання?
Сганарель. Не будьмо розпалятися, жіночко моя.
Мартіна. І що я незугарна навернути тебе на добрий розум?
Сганарель. Жіночко, ви ж знаєте, що терпець мені може увірватися, а руку я маю добрячу.
Мартіна. Начхала я на твої погрози!
Сганарель. Жіночко, у вас, мабуть, знову почала шкіра свербіти…
Мартіна. Я тобі покажу, що не боюсь я тебе ані кришечки.
Сганарель. Дорога моя половинонько, вам таки кортить заробити від мене на горіхи.
Мартіна. Дуже я тебе злякалася!
Сганарель. Любонько моя, я вам намну вуха.
Мартіна. Ах ти ж, п’яниця!
Сганарель. Я вам полатаю спину.
Мартіна. Бурдюк з вином!
Сганарель. Я вас відлупцюю.
Мартіна. Мерзотник!
Сганарель. Я вас віддубашу.
Мартіна. Негідник, брехун, нахаба, дурисвіт, поганець, шахрай, шибеник, ледащо, волоцюга, вітрогон, махляр, грабіжник…
Сганарель. Ага-а! Вам таки закортіло? (Бере палицю й б’є жінку).
Мартіна (кричить). Ай! Ай! Ай! Ай!
Сганарель. Оце найкращий засіб вас угамувати.
ЯВА 2
Добродій Робер, Сганарель, Мартіна.
Добродій Робер. Ей, ей, ей! Що це? Яке паскудство! Сто чортів, який негідник! Так бити свою жінку!
Мартіна (добродію Роберові). А от я хочу, щоб він мене бив!
Добродій Робер. Ах, коли так, то я згоджуюсь на це від щирого серця.
Мартіна. Та й чого б ото я втручалася?
Добродій Робер. Пробачте.
Мартіна. Чи ж вам е до цього діло?
Добродій Робер. Ви маєте рацію.
Мартіна. Чи ти ба, який нахаба, — надумався заважати чоловікам бити своїх жінок!
Добродій Робер. Я зрікаюся моїх слів.
Мартіна. А вам що до того?
Добродій Робер. Анічогісінько.
Мартіна. Чи ж вам треба тицяти сюди вашого носа?
Добродій Робер. Ні.
Мартіна. Це не ваша справа.
Добродій Робер. Я не скажу більше ні слова.
Мартіна. Мені подобається, щоб мене били.
Добродій Робер. На здоров’ячко.
Мартіна. Не ваша хата — не ваша й витрата.
Добродій Робер. Так-так.
Мартіна. Та ви просто дурень, що встряваєте туди, де вам немає ніякого діла. (Дає йому ляпаса).
Добродій Робер (до Сганареля). Куме, прошу пробачення від усього мого серця. Лупцюйте, бийте як слід вашу жінку, я ще й допоможу вам, як маєте охоту.
Сганарель. Ні, я. не бажаю.
Добродій Робер. А! Це інша річ.
Сганарель. Схочу її бити, то й битиму, а не схочу — не битиму.
Добродій Робер. Чудово.
Сганарель. Це моя жінка, а не ваша.
Добродій Робер. Та звісно.
Сганарель. Ви наді мною не командир.
Добродій Робер. Атож.
Сганарель. Я не потребую вашої допомоги.
Добродій Робер. Ну, то як хочте…
Сганарель. І ви — зухвалець, бо втручаєтеся в чужі справи. Знайте, ще Ціцерон сказав: де двоє б’ються — третій не встрявай! (Б’є добродія Робера й проганяв його).
ЯВА 3
Сганарель, Мартіна.
Сганарель. Отак!.. Ну, жінко, мир. Давай-но руку.
Мартіна. Еге, після того, як ти полатав моні спину!
Сганарель. То дарма. Руку!
Мартіна. Не хочу.
Сганарель. Ну?
Мартіна. Ні.
Сганарель. Жіночко!
Мартіна. Нізащо.
Сганарель. Давай же руку, кажу.
Мартіна. І не подумаю.
Сганарель. Годі-бо! Годі, годі!
Мартіна. Ні. Я не хочу миритись.
Сганарель. Та це ж дрібниця! Ну ж бо, ну!
Мартіна. Відчепися.
Сганарель. Давай-но руку, кажу тобі.
Мартіна. Ти мені так допік…
Сганарель. Та годі-бо! Прошу в тебе пробачення. Прости мені і дай-но руку.
Мартіна. Прощаю. (Набік). Але я тобі цього не подарую.
Сганарель. Чи ти не зсунулася часом з глузду, що звертаєш на таке увагу! Адже ж такі дрібнички потрібні інколи в дружбі, як то кажуть; "За все гаразд, за все добре, що жінка маленька, він поб’є її й полає — вона веселенька…" — і п’ять чи там шість ударів палицею тільки зміцнюють почуття, якщо люди кохаються. Ну-ну, я йду в ліс і обіцяю тобі сьогодні добрячу сотню в’язок дровець.
ЯВА 4
Мартіна сама.
Мартіна. Іди, йди! Хай там як, а я зроду не забуду образи. Аж душа горить від бажання тобі всипати; я тобі відплачу за ці стусани! Я добре знаю, що кожна жінка завжди може помститися над чоловіком, але це кара надто делікатна для мого гультяя. Я хочу придумати щось інше, таке, щоб допекло йому як слід, і того ще буде замало за таку тяжку образу.
ЯВА 5
Валер, Лука, Мартіна.
Лука (до Валера, не бачачи Мартіни). Сто чортів! Та й мороку ж узяли ми на себе, ну його до дідька! Кат його знає, чим це все скінчиться.
Валер (до Луки, не бачачи Мартіни). Що ж поробиш, кумасю! Ми ж повинні коритися нашому господареві, а крім того, одужання його дочки, нашої господині, і нам пожиток. Адже ж і нам перепаде щось з весільного столу, а весілля відкладається через її хворобу. Орас — людина щедра, а її, то вже звісно, віддадуть йому, хоч вона і втьопалася в одного панича на ім’я Леандр. Ти ж добре знаєш; її батько нізащо не погоджується, щоб той був його зятем.
Мартіна (стоячи осторонь, міркує вголос, думаючи, що вона сама). Та невже ж я не прирозумію чогось, щоб таки помститися?
Лука (до Валера). Та й що ото за нісенітницю забрав він собі в голову, коли вже вчені лікарі з своєю латиною і ті нічого не втнуть.
Валер (до Луки). А часом трапляється, що пошукаєш добренько та й найдеш те, чого не знаходив досі, та ще й у себе ж таки під самісіньким боком…
Мартіна (все ще думаючи, що вона сама). Так, я мушу-над ним помститися, хоч би там що. Його стусани та духопелики лежать у мене на серці, не можу я ту кривду перетравити і… (Наштовхується на Валера й Луку). Ах! Панове, прошу пробачення, я вас не помітила: голова в мене обертом іде від різних турбот.
Валер. Кожен має свої турботи. Ось і ми теж шукаємо те, що нам дуже хотілося б знайти.
Мартіна. А чи не могла б я стати вам у пригоді?
Валер. Можливо. Ми шукаємо тямущої людини, особливо лікаря, який взявся б вилікувати дочку нашого господаря, що тяжко занедужала, — їй раптом відібрало мову. Кілька лікарів чого тільки не робили, та ба — не допомогло нічого! Але часом трапляються люди, що володіють надзвичайними секретами, якимись особливими ліками, і їм частенько щастить досягти того, чого не змогли досягти інші. Ось саме такого лікаря ми й шукаємо.
Мартіна (набік). Ах! Яку чудову нагоду посилає мені небо, щоб помститися над моїм гультяєм! (Уголос). Ви натрапили саме на те, чого шукаєте; є в нас отут такий чоловік, ох і знаменитий же чоловік! На всьому світі ніхто краще за нього не лікує безнадійних хворих.
Валер. Ото-то-то! Скажіть, бога ради, де нам його знайти?
Мартіна. Ви знайдете його зараз тут ось, недалечко; він собі розважається, рубаючи дрова.
Лука. Лікар — і рубає дрова?
Валер. Розважається, збираючи цілющі трави, хотіли ви сказати.
Мартіна. Ні. Це чоловік не такий, як інші, і полюбляє таку роботу. Він дивак, у нього якісь химерні звички, і ви ніколи не догадаєтесь, хто він такий насправді. Вбирається він по-чудернацькому, часом прикидається неуком, приховує свої знання і більш за все боїться, показати свої надзвичайні лікарські таланти, якими його обдарувало небо.
Валер. Дивна річ, усі видатні люди конче мають якісь свої примхи, якесь зернятко божевілля, що домішується до їхньої мудрості.
Мартіна. Божевілля цього чоловіка багато серйозніше, ніж здається; часом воно доходить до того, що йому кортить, щоб його добренько попобили, а ні, то нізащо не признається у своєму таланті. І я вас попереджаю: може статися й так, що ви нічогісінько не досягнете, що він не признається нізащо в тому, що він лікар; отож якщо йому залізе в голову така, фантазія, візьміть дрючки та й бийте його, доки він не скаже правди.