Люди в чорних плащах і брудних брижах тікали, не випускаючи з рук чоток, освячених "por l'amor de Dios".
Амазан схопив на руки "головного пошукувача" й кинув його на вогонь, що був наготований за сорок кроків. Туди повкидав він один по одному й малих пошукувачів. Потім він упав до ніг Формозанти.
– Ах, які ви ласкаві, – сказала вона, – і як ревно кохала б я вас, коли б ви не зрадили мене з "лицедійкою"!
Поки Амазан мирився з царівною, поки ґанґариди скидали у вогнища тіла всіх антропокаїв і полум'я здіймалось аж під хмари, Амазан побачив, як здалеку наближається до нього неначе ціле військо. На колісниці, запряженій вісьмома мулами, їхав старий державець з короною на голові,[536] за ним їхали поважні особи в чорних плащах і брижах, сидячи на чудових конях, за ними мовчки йшло багато людей з масним волоссям.
Спочатку Амазан зібрав був навколо себе ґанґаридів і підніс списа до бою. Та тільки-но король помітив його, враз скинув корону, зійшов з колісниці, обійняв його стремена й сказав:
– Чоловіче, посланий від Бога, ви месник за людський рід, визволитель моєї батьківщини, мій оборонець! Оці священні потвори, од яких ви очистили землю, панували наді мною іменем "Старця із семи горбів". Я мусив терпіти їхні страшні злочини; народ покинув би мене, коли б я захотів обмежити їхню злочинну жорстокість. Віднині я дихаю, я живу, я царствую і цим завдячую вам.
Потім він шанобливо поцілував Формозанті руку й попросив її з Амазаном, Ірлею й феніксом сісти в його колісницю, запряжену вісьмома мулами. Двоє палестинців, двірських банкірів, що ще лежали ниць від страху й вдячності, звелися на ноги, і воїни на однорогах рушили за бетійським королем до його палацу.
Гідність короля такого поважного народу вимагала, щоб мули везли колісницю повільно, тому Амазан і Формозанта мали час розповісти одне одному свої пригоди. Король розмовляв з феніксом, захоплювався ним і сто разів цілував. Він зрозумів, які неуки, брутальні й дикі є народи Заходу, що їдять тварин і не розуміють їхньої мови, дізнався, що тільки ґанґариди зберегли первісну людську природу й гідність. Але насамперед він погодився, що найдикішими з-поміж смертних були пошукувачі-антропокаї, від яких Амазан очистив землю. Король не переставав дякувати йому. Прекрасна Формозанта забула вже пригоди з "лицедійкою", і душа її пам'ятала тільки мужність того, хто врятував їй життя. Дізнавшись про те, який невинний був поцілунок, даний єгипетському фараонові, і як було воскрешено фенікса, Амазан відчував у душі чисту радість і палав найпалкішим коханням.
Обідали в палаці, та їли абияк, бо бетійські кухарі найгірші в Європі. Амазан порадив закликати кухарів з Галлії. Під час обіду королівські музики награвали ту славетну арію, яка протягом віків звалася потім "Іспанське капричіо".[537] По обіді говорили про справи.
Король спитав в Амазана, прекрасної Формозанти й фенікса, що мають вони робити далі.
– Щодо мене, – сказав Амазан, – то я хочу повернутися до Вавилона, як спадкоємець престолу, і просити в дядька Бела мою двоюрідну сестру, незрівнянну Формозанту, коли вона не захоче жити зі мною в ґанґаридів.
– А я, – сказала царівна, – твердо вирішила ніколи не розлучатися з моїм двоюрідним братом; але гадаю, він погодиться на те, щоб я повернулась до батька, тим більше що батько дозволив мені виїхати тільки на прошу до Бассори, а я поїхала мандрувати світами.
– Щодо мене, – сказав фенікс, – то я піду скрізь за цими ніжними й великодушними коханцями.
– Маєте рацію, – сказав король Бетіки, – але до Вавилона не так легко повернутися, як ви гадаєте. Я весь час маю звістки про цей край від тірійських кораблів і палестинських банкірів, що мають зносини з усіма народами на землі. Над берегами Нілу й Євфрату всі взялися до зброї. Скіфський цар на чолі трьохсот тисяч верхівців вимагає спадщини своєї жінки; володарі єгипетський і індійський, кожен на чолі трьохсоттисячного війська, і собі руйнують землі на берегах Тігру і Євфрату з помсти за те, що з них насміялися. Поки фараон єгипетський був за межами своєї країни, його ворог, цар ефіопський, пограбував Єгипет з трьомастами тисячами війська. Цар же вавилонський має тепер для своєї оборони тільки шістсот тисяч людей. Признатися вам, – казав король далі, – коли я почув про величезні армії, які Схід викинув із свого нутра, і про багатство тих армій, коли порахував наші невеличкі корпуси на двадцять – тридцять тисяч вояків, яких так важко одягти й прогодувати, – я ладен думати, що Схід утворений набагато раніше, ніж Захід. Здається, що ми тільки позавчора вийшли з хаосу, а вчора – з варварства.
– Ваша величність, – сказав Амазан, – інколи ті, що йдуть останніми, переганяють тих, що перші вийшли на життєвий шлях. У моїй країні гадають, що людина походить з Індії, але я зовсім того не певен.
– А ви? – звернувся бетійський король до фенікса. – Що ви про це думаєте?
– Я ще надто молодий, владарю, – відповів фенікс, – щоб знати про таку старовину. Я живу тільки близько двадцяти семи тисяч років, але батько, що жив уп'ятеро довше, казав мені, що чув від свого батька, ніби країни Сходу були завжди багатші й заселеніші за інші. Від пращурів йому переказували думку, що рід усіх тварин розпочався на берегах Ґанґу. Щодо мене, то я не такий чваньковитий, щоб триматися цієї думки. Я не можу думати, щоб альбіонські лисиці, альпійські бабаки чи галльські вовки походили з моєї крани, так само як не вірю, щоб сосни й дуби у ваших країнах походили від кокосових та фінікових пальм Індії.
– Але звідкіля ж походимо ми? – сказав король.
– Не знаю, – відповів фенікс, – я хочу знати тільки те, куди можуть поїхати прекрасна вавилонська царівна і мій любий Амазан.
– Не думаю, – сказав король, – щоб зі своїми двомастами однорогів він міг би пробратися крізь армії по триста тисяч чоловік кожна.
– Чому ні? – сказав Амазан.
Король бетійський відчув усю велич цього "чому ні", але гадав, що одної величі не досить проти незчисленних армій.
– Я радив би вам, – сказав він, – поїхати до ефіопського царя. Через своїх палестинців я маю зносини з цим чорним царем і дам вам листа до нього. Він воює з єгипетським фараоном і буде радий збільшити свої сили через союз із вами. Я можу допомогти вам двома тисячами дуже витривалих і відважних людей, та ще треба вам звернутися до людей, які живуть або, швидше, чіпляються за підніжжя Піренеїв і звуться басками або гасконцями.[538] Пошліть до них одного з ваших бійців на однорозі та кілька діамантів, і не знайдеться жодного гасконця, який не покине свого замку, власне халупи своїх батьків, і не піде служити вам. Ви будете задоволені з них, бо вони невтомні, відважні й веселі. А чекаючи, поки вони з'являться, ми влаштуємо на вашу честь свято і приготуємо для вас кораблі. Я не можу належним чином віддячити вам за послугу, яку ви мені зробили.
Амазан радів од щастя, що знайшов Формозанту, і спокійно смакував у розмовах з нею всі чари примиреного кохання, що замалим не дорівнюють чарам кохання, яке тільки народжується.
Незабаром прийшов, танцюючи під звуки тамбурина, загін гордих і веселих гасконців; другий загін гордих і поважних бетійців був уже готовий. Старий смаглявий король ніжно обійняв обох коханців. Він наказав навантажити на їхні кораблі зброю, постелі, шахи, чорні вбрання, білі брижі, цибулю, баранів, курей, борошна й великий запас часнику, бажаючи їм щасливої дороги, вічного кохання й перемог.
Флот підплив до берегів, де, як кажуть, через кілька століть фінікіянка Дідона, сестра Пігмаліона, дружина Сіхея,[539] покинувши місто Tip, заснувала чудесне місто Карфаген, покраявши волову шкіру на ремінці. Про це свідчать найповажніші автори старих часів,[540] які ніколи не оповідають вигадок, і вчителі, що пишуть для маленьких дітей, хоч, кінець кінцем, у Тірі ніколи не було нікого, хто звався б Дідоною, Пігмаліоном чи Сіхеєм, бо все це цілком грецькі імена. У Тірі за тих часів не було ще навіть царя.
Чудесний Карфаген ще не був тоді морським портом, там жило лиш кілька нумідіиців, що сушили на сонці рибу. Потім пропливли плодючі береги Бізацени[541] й Сірти,[542] де потім були Кіренея[543] і великий Херсонес.[544]
Нарешті припливли до першого гирла священної річки Нілу. В кінці цієї плодючої країни до Канопського порту приставали вже тоді кораблі всього торговельного світу, хоч ніхто не знав, чи то бог Каноп утворив порт, чи жителі сфабрикували бога, чи то зірка Канопа дала місту свою назву, чи то місто дало назву зірці. Знали тільки те, що і місто, і зірка дуже давні – і це все, що можна знати про походження речей.
Саме там ефіопський цар, спустошивши весь Єгипет, побачив, як сходили з корабля непереможний Амазан і чарівна Формозанта. Він вважав, що перший був богом війни, а друга – богинею вроди. Амазан передав йому грамоти від іспанського короля. Дотримуючись звичаїв тих героїчних часів, ефіопський цар насамперед улаштував пишне свято, а потім почали обмірковувати, як знищити триста тисяч війська єгипетського фараона, триста тисяч війська індійського імператора і триста тисяч війська великого скіфського хана, які обложили величезне, горде, принадне місто Вавилон.
Дві тисячі іспанців, яких Амазан привів із собою, заявили, що їм не потрібен ефіопський цар, щоб допомогти Вавилонові. Досить, що їхній король наказав їм його визволити, і для того вистачить їх самих.
Гасконці й собі заявили, що вони це прекрасно зроблять, що вони самі битимуться з єгиптянами, індусами й скіфами і що вони згоджуються йти разом з іспанцями тільки тоді, коли ті йтимуть позаду.
Двісті ґанґаридів, почувши претензії своїх спільників, почали сміятися й заявили, що з однією сотнею однорогів вони проженуть усіх володарів на світі. Їх заспокоїла прекрасна Формозанта своєю розумною й чарівною мовою. Амазан показав чорному монархові своїх ґанґаридів, однорогів, іспанців, гасконців і прекрасного птаха.
Незабаром усе готове було виступити на Мемфіс, Геліополіс,[545] Арсіною,[546] Петру,[547] Артеміту,[548] Copy,[549] Апамею,[550] напасти на трьох царів і почати цю славетну війну, перед якою всі війни, що їх потім вели між собою люди, були тільки бійкою між півнями або перепелами.
Всі знають, як ефіопський цар закохався у Формозанту і як він захопив її в ліжку, коли солодкий сон стулив їй довгі вії.