Лист закінчувався надією, якою тішили себе, що всі двірські дами поквапляться запросити його небожа до себе під час туалету, що чимало з них скажуть йому: "Добридень, пане Простаче" – і що, безперечно, розмовлятимуть про нього на королівській вечері. Лист був підписаний так: "Прихильний до вас Вадблед, брат-єзуїт".
Коли пріор прочитав листа вголос, його розлючений небіж, перемагаючи на хвилину свій гігів, нічого не сказав носієві, але, звернувшись до свого товариша в біді, спитав, що він думає про це. Ґордон відповів йому:
– Це значить, що з людьми поводяться як з мавпами: Їх б'ють і змушують танцювати.
Простак, до якого під час великих душевних зворушень поверталася його природна вдача, розірвав листа на шматки й кинув їх кур'єрові у вічі:
– Ось моя відповідь!
Його наляканий дядько думав, що вже блискавка й двадцять наказів про арешт упадуть на нього; він швиденько побіг писати, він перепрошував як міг про те, що вважав за молоду запальність і що було поривом великої душі.
Та сумніші турботи захопили всі серця. Прекрасна й знедолена Сент-Ів відчувала вже, що надходить кінець; вона була спокійна, але тим жахливим спокоєм знесиленої природи, що більш не має сил змагатися.
– О, любий мій коханцю, – сказала вона завмерлим голосом, – смерть покарала мене за мою нестійкість; але я помираю заспокоєна, бо знаю, що ви вільні; я кохала вас, зраджуючи, й кохаю вас, кажучи вам вічне – прощай.
Вона не пишалася марною мужністю, вона не хотіла тієї нещасної слави, щоб кілька сусідок сказали: "Вона померла мужньо". Хто в двадцять років може втратити коханого, життя й те, що зветься "честю", без жалю й глибокого смутку? Вона відчувала весь жах свого становища і давала зрозуміти це тими словами й поглядами вмирущої, що промовляють так владно. Вона плакала, як і ті, що були біля неї, коли мала силу плакати.
Нехай інші намагаються вихваляти чванькувату смерть тих, що спокійно переходять у небуття; це доля всіх тварин. Ми вмираємо, як вони, байдуже, тільки тоді, коли наш вік або хвороба, скувавши наші органи, зроблять нас схожими на тварин. У кого велика втрата – великий і жаль; і коли хто приглушує його, то він, значить, доніс пиху аж в обійми смерті.
Коли настала фатальна хвилина, у всіх присутніх вихопилися сльози й стогони. Простак не панував над своїм розумом. У міцних духом почуття куди дужчі, ніж у душ ніжних. Добрий Ґордон досить знав його, щоб боятися, як би, отямившись, він не вкоротив собі віку. Поховали всю зброю. Нещасливий молодик помітив це і сказав родичам та Ґордонові, не плачучи, не зітхаючи, не зворушуючись:
– То ви гадаєте, що на землі є хтось, хто має право й змогу завадити мені заподіяти собі смерть?
Ґордон як міг обминав ті нудні, загальні ліки, якими силкуються довести, що не можна самовільно позбавляти себе життя, хоч би яке лихе воно було, що не треба виходити зі свого дому, коли несила там жити; що людина на землі – неначе воїн на варті. Немов для істоти істот важить, чи буде якась частинка матерії зібрана в одному місці, чи в іншому! Безсилі докази, що їх дужий і свідомий розпач вислухує зневажливо і що на них Катон відповів тільки ударом кинджала.[430]
Похмуре й страшне Простакове мовчання, тьмяні очі, бліді вуста, що аж тіпалися, тремтіння цілого тіла викликали в душі тих, хто дивився на нього, ту суміш співчуття й страху, яка поневолює всі сили душі, спиняє всі розмови й виявляється тільки уриваними словами. Прибігла господиня і її родина, всі боялися його розпачу, не спускали його з ока, стежили за кожним його рухом. Уже крижане тіло прекрасної Сент-Ів перенесли до нижньої зали, далі від очей її коханого, а він, здавалось, іще шукав її, хоч був у тому стані, коли нічого не бачиш.
Посеред цієї вистави смерті, коли тіло поставили біля дверей дому, коли два панотці поруч кропильниці неуважно вичитували молитви, коли перехожі знічев'я бризкали кілька краплин свяченої води на труну, коли інші байдуже йшли своєю дорогою, рідні плакали, а коханий ладен був позбавити себе життя, з'явився Сен-Пуанж з версальською приятелькою.
Його хвилинна пристрасть, тільки раз задоволена, перейшла в кохання: його вкололо те, що від його добродіянь відмовилися. Отець де Ла Шез ніколи й не подумав би приїхати до цього дому, але Сен-Пуанж, увесь час перед очима образ прекрасної Сент-Ів маючи, прагнучи задовольнити пристрасть, яка під час єдиного володіння встромила йому в серце жало бажань, не вагався приїхати сам до тієї, яку, може, захотів би бачити не більш як тричі, коли б вона була сама прийшла до нього.
Він вийшов із карети і перше, що побачив, – це труну. Він відвів очі з тою огидою звиклого до насолоди чоловіка, який уважає, що його повинні берегти від видовища людського нещастя. Він хотів зійти сходами. Дама з Версаля з цікавості запитала, кого мають ховати; їй назвали ім'я панни де Сент-Ів. Від цього імені вона зблідла й скрикнула. Сен-Пуанж озирнувся; здивування й смуток сповнили його душу. Ґордон був там з повними сліз очима; він припинив свої сумні молитви, щоб розповісти царедворцеві всю цю жахливу катастрофу; він говорив з тією владністю, яку надають людині сум і чеснота. Сен-Пуанж від природи не був злий; потік справ і розваг підхопив його душу, яка ще не пізнала себе. Він не зазнав ще старості, від якої зазвичай черствіють серця міністрів. Опустивши очі, слухав він Ґордона, витер з них кілька сльозинок і здивувався, що пролив їх: він пережив каяття.
– Я неодмінно хочу бачити, – сказав він, – того незвичайного чоловіка, про якого ви мені говорите; він зворушує мене мало не так само, як ця невинна жертва, причиною смерті якої я став.
Ґордон провів його до кімнати, де пріор, м-ль де Керкабон, абат де Сент-Ів і кілька сусідів повертали до життя молодика, що знепритомнів.
– Я причина вашого лиха, – сказав йому помічник міністра, – я віддам своє життя, щоб виправити це.
Перше, що спало Простакові на думку, було убити його і потім убити себе. Йому нічого іншого не лишалося, але він не мав зброї і за ним пильно стежили.
Сен-Пуанж не падав духом від відмов, за якими йшли докори, зневага, огида, що на них він цілком заслуговував і яких для нього не жалкували.
Час зм'якшує все. Пан де Лувуа, нарешті, зробив-таки із Простака прекрасного офіцера, який з'явився в Парижі й у війську під іншим ім'ям; його похваляли всі чесні люди, він незмінно був як хоробрим військовим, так і філософом.
Він говорив про минуле глибоко сумуючи, проте йому за розраду було говорити про нього; він ніжно шанував пам'ять про любу Сент-Ів аж до останньої хвилини свого життя. Абат де Сент-Ів і пріор мали кожен прибуткові посади; добрій м-ль де Керкабон більш подобалося бачити свого небожа у військовому ранзі, ніж у дяках. Версальська побожниця зберегла діамантові сережки й ще одержала гарний подарунок. Отець Тут-і-Там отримав багато коробок шоколаду, каву, грудковий цукор, цукати, разом з "Роздумами" преподобного отця Круазе[431] й "Квітами святості",[432] у сап'янових палітурках. Добрий Ґордон до самої смерті якнайніжніше приятелював з Простаком; він теж посідав добру посаду й забув назавжди спокутливу благодать.[433] За девіз він узяв собі: "Нещастя інколи йде на добре", а скільки чесних людей на світі можуть сказати: "У нещасті нема нічого доброго!"
ПРИМІТКИ
339
Перше видання повісті побачило світ 1767 р. у Женеві, хоча місцем видання був Утрехт. Як і деякі інші свої повісті, Вольтер повість "Простак" своїм іменем не підписав, вказавши прізвище письменника-плебея, колишнього ченця Анрі Дюлорана (1718–1783), автора антиклерикальних поем, романів та нарисів, зокрема роману "Кумусь Матьє, або Зрадливості людського розуму" (1766). Під іменем Дюлорана повість того ж року перевидали в Парижі з назвою "Гурон, або Простак", і вона мала великий успіх 1767 р. Тоді ж офіційну заборону на повість наклала церковна цензура.
340
ПанотецьКеснель – отець Кеснель Паск'є (1634–1719), французький богослов, один з найвидатніших теоретиків янсенізму
341
Святий Дунстан (925–988) – архієпископ Кентерберійський, зарахований до сану святих.
342
Сен-Мало – французький порт на узбережжі Бретані
343
СвятийАвґустин (354–430) – християнський теолог і церковний діяч, родоначальник християнської філософи, історії, видатний представник західної патристики
344
Рабле – Франсуа Рабле (1495–1553) – французький письменник зрілого Відродження, ідеолог так званої "гуманістичної інтелігенції", яка опиралася на ідею абсолютної "освітньої" монархії 1532 р. з'являється його відомий роман "Гаргантюа", продовженням якого був "Пантагрюель". У цих романах стріли своєї сатири Рабле скеровує проти схоластичного виховання, правничої системи, надуживання в судах тощо. Політичний ідеал Рабле – "мудрий освічений гуманіст" – король Пантагрюель.
345
…до Ренської бухти – річка Ренс у Франції, впадає до Ла-Маншу.
346
Барбадська горілка – антильська горілка.
347
Гуронець – індіанець Північної Америки, гуронці заселяли Канаду до появи там французів.
348
Болінгброк (1678–1751) – англійський міністр, філософ-деіст, приятель Вольтера.
349
"Nihil admirare" (лат.) – "нічому не дивуватися" – вислів римського поета Горація.
350
Після скасування Нантського едикту багато французьких протестантів (гугенотів) покинули країну.
351
Усі ці слова справді гуронські. (Прим, авт.)
352
Превелебний панотець Саґар Теодат – католицький місіонер, який проповідував християнство серед гуронців, автор книги "Мандрівка країною гуронців" (1632) та словника гуронської мови.
353
Натяк на Вавилонську вежу і Вавилонське стовпотворіння (Буття, XI, 1–9)
354
Альґонкієць – представник групи індіанських племен Північної Америки, яка сусідить із ірокезами
355
Вольтер сприймав Англію як країну свободи, релігійної толерантності, англійські порядки протиставляв французьким ("Філософські листи", 1734)
356
Вислів Шекспіра з трагедії "Гамлет"
357
Трактування Гуроном творчості Рабле і Шекспіра багато в чому схоже на Вольтерове. Називаючи Рабле "п'яним філософом", а Шекспіра "п'яним дикуном", Вольтер не заперечував їхньої письменницької майстерності.
358
Плюмпудинг – запіканка з борошна або інших круп з різними приправами, солодощами й фруктами тощо.
359
На той час Ямайка, а також Віргінія, земля в Північній Америці, були англійськими колоніями
360
Біблійні персонажі, в їхніх руках була доля Христа.
361
Закон благодаті, милосердя і любові до ближнього – закон Нового Заповіту, закон жорстокості – строгий закон Старого Заповіту.
362
Святий Яків-менший – один із дванадцяти апостолів Христа, за переказами, навернув до християнства іспанців
363
Оглашенний – новонавернений, який готувався до обряду хрещення.
364
Ефіопську царицю Кандасію навернув до християнства її євнух Юда, який охрестився під час відвідин Єрусалима.
365
Дванадцять див – дванадцять подвигів, які здійснив грецький герой Геракл, перебуваючи на службі у царя Єврисфея
366
Закон умовний – тобто закон "писаний", громадянський і релігійний, на відміну від "законів природних" Під природним законом Вольтер розумів моральне почуття, закладене в самій людській природі
367
Евріт, цар Ехалійський – Грецький цар Евріт обіцяв віддати у дружини Гераклові свою доньку Іолу, якщо той переможе у стрільбі з лука Коли Евріт відмовився виконати свою обіцянку, розгніваний Геракл убив його, спустошив Ехалію і взяв із собою Іолу.
368
1689 р після інтронізації Вільгельма Оранського розпочалася англо-французька війна.
369
Із скасуванням 1685 р Нантського едикту короля Генріха IV (1598), за яким французькі гугеноти дістали право вільного віросповідання, більшість мешканців Сомюра емігрувала з міста, остерігаючись релігійних переслідувань.
370
"Nos dulcia linquimus arva, nos patriam fligimus" (лат) – рядки із "Буколік" (І, 3–4) Вергілія.
371
Це Фоятенелева відповідь одному руанському крамареві янсеністові (Прим.