Коли вночі ти тут між нас стояв,
Убравшись Паном, канцлер так сказав:
"Щедротним будь на цім врочистім святі,
Черкни пером — і стануть всі багаті".
Ти підписав, і підпис ще вночі
Розмножено — їх стало тисячі;
А щоб усі ту ласку відчували,
Білетів силу ми надрукували,
По десять, тридцять, п'ятдесят, по сто,
І, вір мені, не скаржиться ніхто.
Поглянь на люд: то всі були охлялі,
Тепер горять в нестриманому шалі!
Твоє ім'я вже славить світ давно,
Та нині тричі славиться воно.
Той підпис твій — то знак новий в абетці;
Під знаком тим всім хороше живеться.
Цісар
То цей папір і справді злота варт?
То всі його приймають не на жарт?
Це чудасія — та нехай, про мене.
Підчаший
Порозліталось птаство навіжене
І царство все покрило з краю в край.
Де хочеш лист міняйлові подай —
Одержиш там чи злота, чи срібла,
Ну, знижка є, але зовсім мала.
Такий достаток всім удивовижу;
Півсвіту ніби вдарилось у їжу,
Півсвіту одіж кинулось справлять;
Шевці й кравці і день і ніч не сплять…
В склепах чарки й тарелі не вгавають,
І гості "Слава цісарю!" гукають.
Мефістофель
Блукаючи самотньо між терас,
Красуню пишну здибаєш нараз:
З-під віяла так і стриже очима —
Чи в тебе є цидулка та значима?
І якщо є, то й без палких промов
Здобудешся у неї на любов.
Листочки ці з любовними листами,
У Псалтирі з собою панотці
Носитимуть побожно папірці,
І в чересі червінці та дукати
Вже вояків не будуть отягчати.
Пробач, якщо деталями дрібними
Я знижую цей чин неоцінимий.
Фауст
Дармуючи у нутрощах землі,
Скарби лежать у тебе немалі:
І найсміліші поривання мислі
Тому багатству рамки надто стислі,
Й найвищої фантазії політ
Не сягоне у той безмірний світ,
Але для духу віщого провидця
Все втаєне повинно проявиться.
Мефістофель
Цей папірець, що за метал стає,
Зручний такий — всі бачать, що в нім є;
Не треба тут міняться, торгуваться,
Лиш знай вином чи ласками впиваться.
Схотілось злота — до міняйла йди,
А там нема, то вириють завжди
Якийсь клейнод, любенько закладуть
І за папір, що треба, віддадуть;
Невіра набереться сорома —
Білети будуть визнані всіма,
І у твоїй державі, безумовно,
І золота, й паперу буде повно.
Цісар
Це щастя край завдячує лиш вам,
І я за те винагороду дам.
Ви будете обидва з цеї миті
Охороняти надра скарбовиті.
Ви знаєте й місця, і слушний час —
Усі розкопки йтимуть через вас.
З'єднайте ж ревно ви свої зусилля,
Нехай навкруг розіллється довілля,
Нехай земний і попідземний світ
Вщасливлюють у спілці людський рід.
Підскарбій
(до Фауста)
Я обіцяю в злагоді з ним жити.
(Виходить з Фаустом).
Цісар
Я обділю все панство дворове,
Признайтесь лиш, хто як мій дар вживе.
Паж
(приймаючи)
Гулятиму я ввечері і вранці.
Другий
(те ж саме)
Я накуплю гостинчиків коханці.
Підкоморій
(бере)
Тепер я вина питиму не прості.
Другий
(теж)
Награюся я до несхочу в кості.
Васал
(подумавши)
Я викуплю свій замок і ґрунти.
Другий
(теж:)
Я скарб у схові буду берегти.
Цісар
Я сподівавсь од вас нової дії.
Але, мабуть, не справдяться надії.
Бо бачу вже — хоч скарбу й набули,
Лишилися ви тими, що й були.
Блазень
(надходить)
Ти ж ласкою й мене не обминай.
Цісар
Всім милостям один у тебе край.
Блазень
Що за листи — не втямлю я ніяк…
Цісар
Я знаю — все процвиндриш ти, пияк.
Блазень
Якісь чудні, непевні ті дари.
Цісар
Це все тобі; коли дають — бери.
(Виходить).
Блазень
То це б мені п'ять тисяч привалило!
Мефістофель
Що, вже воскрес, ходяче ти барило?
Блазень
Ще й як воскрес — з принесенням дарів!
Мефістофель
Ти з радощів великих аж упрів.
Блазень
Невже усяк за гроші це вважа?
Мефістофель
Купуй за них, чого живіт бажа!
Блазень
І дім, і поле зможу я купить?
Мефістофель
Авжеж, аби було чим заплатить.
Блазень
І замок, гай, і став, і сіножать?
Мефістофель
Іч, захотілось блазню панувать!
Блазень
Сьогодні ж я маєток загорну!
(Виходить).
Мефістофель
(один)
Губу наш дурень має не дурну.
Похмура галерея
Фауст, Мефістофель.
Мефістофель
Чом тягнеш ти мене в ці ходи хмурні?
Чи ж там не весело тобі,
У легковірній і безжурній
Цяцькованій двірській юрбі?
Фауст
Облиш про те; мені ці фрази
Давно обридли до відрази;
Вживав ти їх було й колись,
Аби від діла відмогтись.
А тут нагальна справа є —
Вже каштелян просвітку не дає,
Бо цісар, каже, дав такий наказ,
Щоб вивели з тобою ми нараз
Взірці краси — Гелену та Паріса —
Перед вельможним панством напоказ.
А нум за гуж! Дав слово, то кріпися.
Мефістофель
Даремно ми за діло це взялися.
Фауст
Та це ж од витівок твоїх
Всі стали тут химерувати;
Ми спершу збагатили їх,
Тепера мусим розважати.
Мефістофель
Гадаєш ти, що це пусте?
Е, ні, круті нас ждуть пороги
І неторовані дороги, —
Ще й карка зломиш, як на те.
Гелену визвать — замисел хороший,
Та це тобі не паперові гроші.
Примари-мари і чортів-хортів
Я дам тобі, аби лиш захотів,
Але й найкраща вродою чортиця
На героїню, певне, не згодиться.
Фауст
Ну от, ізнов тієї заспівав!
Ти завше повен сумнівів, обав,
Знаходиш скрізь уявні перешкоди,
Щоб після брать заради нагороди.
Не огинайсь, негайно, без крутні
Повинен ти зробити все потрібне.
Мефістофель
Поганський світ не підляга мені,
І пекло там зовсім осібне
Та рада є.
Фауст
Кажи скоріше, ну!
Мефістофель
Одкрию я велику таїну:
Без простору й часу, у самотині
Царюють десь од правіку богині;
Про них я говорити зарікавсь.
То Матері!
Фауст
(жахається)
То Матері?
Мефістофель
Злякавсь?
Фауст
То Матері! — Чудуюсь тим словам…[62]
Мефістофель
Богині ті недовідомі вам
І навіть майже незнайомі нам;
Глибини, де вони живуть, — незглибні.
Ти винен сам, що нам вони потрібні.
Фауст
Куди ж іти?
Мефістофель
Куди іти? В несходжене —
І несходиме; осягти невпрошене —
І невпросиме. Чи готовий ти?
Немає там замків, ані затворів;
Ти знаєш жах порожнявих просторів
І вічне безгоміння самоти?
Фауст
Про це не будем говорить ми;
Чи ж ми на кухні знов у відьми,
Щоб нісенітниці верзти?
Я й сам незгірше знавсь на тому —
Вивчав пусте, навчав пустому,
І що пильніш заглиблювався в річ,
То більше в ній являлось протиріч.
Щоб ту нудьгу приспати невсипущу,
Утік од світу я у дику пушу.
І там таким самотнім почувався,
Що врешті з чортом навіть полигався.
Мефістофель
Коли б ти плив в безкраїм океані,
Що огортає нашу твердь,
Ти б бачив хвилі в грізному буянні,
Хоч би вони й несли для тебе смерть;
Ти б бачив хмари, сонце, місяць, зорі,
Вертких дельфінів у прищухлім морі, —
Що-небудь видно там завжди;
В порожняві ж не вбачиш ти нічого,
Не вчуєш власної ходи
І не доступишся твердого.
Фауст
Нагадуєш ти того містагога,
Що неофіта дурить запального;
На глум женеш мене ти в невідомість —
А я там сили наберусь натомість;
З вогню тягать каштани, мов на жарт,
Ти шлеш мене — я там добуду гарт.
Побачим, що майбутнє принесе:
В твоїм ніщо знайду я, може, все.
Мефістофель
Хвалю тебе за розум в час розлуки,
Збагнув ти добре всі бісівські штуки;
Ось на ключа.
Фауст
Це ж патичок якийсь.
Мефістофель
Візьми попробуй, а тоді вже й смійсь.
Фауст
Росте в руці — ще й блиск од нього б'є!
Мефістофель
Побачиш ти, яка в нім сила є!
Нюшить той ключ і знає, що і де,
До Матерів тебе він доведе.
Фауст
(здригається)
До Матерів! Те слово, наче грім,
Аби почув — стрясає мною всім!
Мефістофель
Лякаєшся нових для тебе слів?
Ти б слухати лиш чуване хотів?
Тобі така обмеженість не личить,
Пора б уже себе до див призвичить.
Фауст
Не по мені байдужний супокій;
Найкраще людське відчуття — бентежність;
Хоч як нам сушить серце світ плиткий,
Хвилюючись, ми чуємо безмежність.
Мефістофель
Лети ж униз! Я б міг сказати — вгору,
Це все одно… Покинь те, що повстало,
І там, серед безвічного простору,
Втішайся тим, чого давно не стало.
Тебе охмарить сила форм і схем,
Та хмару ту розмаєш ти ключем.
Фауст
Держу цей ключ і чую — свіжа сила
Й жадоба дії в грудь мені вступила.
Мефістофель
Побачиш там полум'яний триніг —
То знак, що ти в найглибший глиб пристиг.
Там Матерів уздриш одвічний рід, —
Сидять, стоять чи ходять — як їм слід,
І за одним зорять їх віщі зори,
Пильнуючи утвори й перетвори,
Хоронячи праформи всіх створінь;
Тебе ж не вбачать — зрима їм лиш тінь.
Тоді кріпись — бо близько до біди —
І на триніг одважливо іди,
Торкни його ключем!
Фауст владно має ключем.
Отак, гаразд!
І за тобою піде він ураз;
А ти вертай зі здобиччю сюди —
Нехай тоді розшукують сліди…
Триніжок є — до діла приступай,
Героя й героїню викликай.
На славний подвиг перший ти спромігся,
Це зроблено — і ти цього домігся.
Усе довершать наші звичні чари —
Боги повстануть з фіміаму хмари.
Фауст
А що ж тепер?
Мефістофель
Тепер униз зривайся;
Спускайся з тупом, з тупом і здіймайся.
Фауст тупає і западається.
Нехай же ключ той дасть усьому лад!
Цікаво знать, чи вернеш ти назад?
Осяйні зали
Цісар і князі. Двір у хвилюванні.
Підкоморій
(до Мефістофеля)
Довгенько духів ваших ждать, одначе,
Вже й цісар сам чекає нетерпляче.
Каштелян
Він щойно знов питав мене про те,
Чого ж ви тут без діла сидите?
Мефістофель
Товариш мій якраз пішов для того,
Уже ж він знає, що до чого.
Узаперті один сидить,
Готує засоби мудречі,
Бо, щоб красу чудесну відродить,
Потрібні різні чорнокнижні речі.
Каштелян
Що тут потрібне, то вже вам видніш,
Але наказ виконуйте скоріш.
Білявка
(до Мефістофеля)
Дозвольте, пане, на одне слівце;
Дивіться, в мене чисте ж мов лице,
А влітку де й береться ластовиння —
Обсипле всю, як макове насіння.
Є лік на те?
Мефістофель
Це жаль — гарненька квітка,
А по весні — немов плямиста кітка!
Візьміть ікри із жаби й язика,
Перегоніть їх на молодика,
А на підповні будете втирати —
І ті веснянки зійдуть всі до цяти.
Чорнявка
Круг вас юрба вирує безугавно,
І я до вас — на ногу я терплю,
Ходжу й танцюю через те невправно,
Як слід і реверансу не зроблю.
Мефістофель
Нехай я вам на ніжку наступлю.
Чорнявка
За любощів буває лиш подібне.
Мефістофель
Мій дотик має значення осібне,
Бо схоже схожим лічиться завжди:
Нога — ногою, й інші члени тіла
Так само. Ну, давай її сюди!
Чорнявка
(скрикує)
Ой, ой, болить! Нога аж захрумтіла!
Мов копитом!
Мефістофель
Боліло? Півбіди!
Зате тепер безпечно йди до танцю
І тисни ногу під столом коханцю.
Дама
(протовплюється)
Пустіть, пустіть! Страждання нестерпуче
Мене мордує, щире серце рвучи:
Ще вчора він як тінь ходив за мною,
А нині зрадив — водиться з другою.
Мефістофель
Це дуже зле! Та слухай-но сюди:
До нього ти знеобачки підкрадься
Й цим вугликом тихенько проведи
На рукаві й на плечах — в три ряди,
І в ньому мусить каяття озваться;
А вугіль з'їж — але не запивай,
І вернеться до тебе той гультяй,
Благаючи простити винуватця.
Дама
Він не отруйний?
Мефістофель
(ображено)
Вперше я зустрів,
Що славний лік підозрюють зухвало!
Та цей же вуглик з тих кострів,
Що ми розводили, бувало.
Паж
Люблю я, а мені все кажуть: "Ти — хлоп'я".
Мефістофель
(набік)
Кого тут слухати — і сам не знаю я.
(До пажа).
Як з молодою справи не вдалися,
До літньої гарненько підкотися.
Інші протискуються до нього.
Од тих відмігся — інших піднесло;
Чи говорити правду їм на зло?
Та з правдою гляди, щоб не вклепавсь ти…
От халепа! Та де ж ти дівся, Фаусте?
(Озирається).
Та притьмарились в залі вже свічки,
Заворушились раптом двораки
І розтеклися ген по коридорах,
По галереях довгих і просторих,
І повагом ідуть все далі й далі,
Аж от зібрались всі в лицарській залі;
Високі стіни в пишних килимах,
Скрізь старосвітська зброя по кутках…
В замовах тут не бачу я користі, —
Завжди є духи у такому місці.
Лицарська зала
Тьмяне світло.
Цісар і придворні займають місця.
Герольд
Як довг велить, охоче б я промовив,
Що за вистава зараз тут почнеться,
Але не зважусь — духів чую повів,
Навкруг чудне, непевне щось снується.
Нанесено вже крісел і стільців,
Проти стіни якраз сам цісар сів
І розгляда на килимах прибитих
Зображення баталій знаменитих.
За ним посіли зверхники вельможні,
Та й далі в залі лави не порожні;
В урочій тиші не одна там любка
До любчика підсіла, як голубка.
Наставились цікаво зори й слухи:
Готові ми! Нехай приходять духи!
Сурмлять сурми.
Астролог
Почнися, драмо, — владар так велить,
Розсуньтесь, стіни, в цю врочисту мить!
Нам магія полегшує ігру:
Ось килим звивсь, немов од пожару;
Кудись углиб заникли площі стін,
Простора сцена раптом уродилась,
Вся таємничим світлом освітилась, —
І я виходжу на передній кін.
Мефістофель
(висовується із суфлерської будки)
Я успіх матиму, раз роль у нас така:
У підшептах нема над чорта мастака.
(До астролога).
Усіх світил збагнув ти місце й час,
То зрозумієш добре мій підказ.
Астролог
Велінням чар здивованим очам
З'явився враз масивний древній храм;
Мов той Атлант, що небо підпирав,
Ряди колон тримають архітрав;
Вони, напевне, здержали б і гору,
Бо досить двох будові за опору.
Архітектор
Даремно носяться зі стилем тим античним!
Шляхетним грубе звуть, безпомічне —
величним;
У ньому все — незграбне і важке.
Мені миліш мистецтво не таке:
Гінких колон люблю в безкрай стремління,
Високий зліт стрілчастого склепіння.
Астролог
Прийміть як дар астральних дій мінути!
Хай словом чар ваш розум буде скутий,
Нехай натомість бездоріж буя
Фантазії свавільна течія.
Глядіть на те, за чим сюди прийшли ви;
Ми вірити повинні в неможливе.
Фауст підіймається на сцену з другого боку.[63]
Астролог
Ось чарівник в вінці, в плащі жерця,
Початому він доведе кінця.
Уже й триніг із глибу десь з'явивсь,
І фіміам над ним пахучий звивсь.
Небавом маг почне свої замови,
На щастя нам звершить він чин чудовий.
Фауст
(високохмарно)
Я кличу вас, о Матері святі!
Ви в безмірі, в одвічній самоті —
І не одні! Над вами в зміні дивній
Життя подоби носяться безживні,
Усі єства, що тут колись були,
Побіля вас безсмертя осягли;
Ви ділите їх, владарки урочі,
Між світлом дня і темрявою ночі;
Одних захопить любий вир життя,
А других визве мага закляття:
Упевнено загляне він в невидне
Й охочому покаже диву гідне.
Астролог
Чарівний ключ об чашу ледь черкнув, —
І все туман пахучий огорнув,
Різноманітні поплили хмарки —
Стьожки, кружки, цівки, клубки, вінки…
Та що це знов нам дива додає?
Від того руху музика встає,
У ній бринить краса якась ясна,
Й повніє все мелодія рясна.
Дзвенять тригліфи, хор колон співа,
І храм увесь — мов музика жива.
Туман розтав; з прозорого серпанку
Юнак вродливий вийшов наостанку.
Навіщо тут слова мої здалися?
Хто ж не впізнав прекрасного Паріса?
Дама
Як сяє в нім краса, і сила, й юнь!
Друга
Мов персик свіжий, знадний цей красунь!
Третя
Які тендітні й соковиті губи!
Четверта
Пригубити б той келих кожній любо!
П'ята
Є врода, а субтильності нема.
Шоста
І грації у нім шукать дарма.
Лицар
Пастух, та й квит, хоч і царського роду;
Манір шляхетних в нім нема й заводу.
Другий
Отак півголий — ніби й справді гожий;
А в панцирі на що він буде схожий?
Дама
Ось він сідає — лагідно та мило.
Лицар
А вам уже в обійми закортіло?
Друга дама
Як гарно він на руку обіперсь!
Підкоморій
Ото нечема! Тут же й розпростерсь…
Дама
Та вам, мужчинам, все невлад, відомо!
Підкоморій
Де ж пак — розлігсь при цісарі самому!
Дама
То роль така; по п'єсі він один.
Підкоморій
Чи роль, не роль, а пам'ятай же чин!
Дама
Ось сон легкий вродливця огортає.
Підкоморій
Уже й захріп; ну й натурально грає!
Молода дама
(у захваті)
Не фіміам — якийсь знадніший пах
Війнув, дихнув — до серця аж досяг.
Літня
Ті пахощі мов душу підмивають,
Від нього то!
Стара
Той запах розливають
Зростання квіти — чаші нектарові,
Що зацвітають рясно в юнакові.
З'являється Гелена.
Мефістофель
Оце така! Тоді я не боюсь!
Не по мені вродливиця чомусь.
Астролог
Я вражений без краю і без міри!
Немає слів, признаюся вам щиро,
Ізмалювать божественну красу,
Оспівану з прадавнього часу.
Хто зрить її — дивує до нестями,
Хто мав її — був рівен із богами!
Фауст
Чи я не сню? В глибінь душі буремно
Влилось краси пресвітле джерело!
Трудне шукання красний плід дало,
І я жерцем зробився недаремно.
Був світ мені нікчемним і пустим, —
Став бажаним, змістовним і тривким!
Нехай як дим у безвісті розплинусь,
Коли від тебе, владарко, відкинусь!
Той образ, що в свічаді чарівнім
Являвсь мені для насолоди, —
Лиш тінь бліда твоєї вроди!
Тобі, тобі до решти віддаю
Всю пристрасть огняну мою,
Любов, жагу, обожування, безум!
Мефістофель
(із будки)
Не випадай із ролі, будь тверезим!
Літня дама
Струнка й гінка — а голова мала.
Молода
Коли б нога доладна хоч була!
Дипломат
Принцес я бачив іноді таких;
Вродливиця од голови до ніг.
Придворний
Вона тихцем підходить до сонька.
Дама
Із краснем поруч надто вже бридка.
Поет
її краса йому скрашає сон.
Дама
Вона — Діана, він — Ендіміон.[64]
Поет
Ось відійшла богиня без вагання,
Схилилася і п'є його дихання,
І враз — цілунок! О жаданий рай!
Дуенья
Ще й привселюдно! Це вже через край!
Фауст
Хлопчиську стільки милості!
Мефістофель
Та цить!
Що хочуть, можуть привиди робить.
Придворний
Він пробудивсь; вона підкралась, стала.
Дама
Оглянулась! Я так собі й гадала!
Придворний
Здумився він: це що за дивина?
Дама
А їй те все уже не первина.
Придворний
Тепер вона віч-на-віч стала з ним.
Дама
Я бачу вже — впаде він їй до верші,
І він же, мабуть, думає, що перший!
Усі мужчини — дурні в ділі цім.
Лицар
Краси й кохання осяйна цариця…
Дама
Та ні, блудниця безсоромна, ница!
Паж
Щасливець він! Чому я не Паріс!
Придворний
У сіть таку усякий би поліз!
Дама
Клейнод той мали всі, кому охота,
Вже непомалу стерлась позолота.
Друга
Вона ж ізмалку віялася скрізь.
Лицар
Шукай хто хоч свіжішої принади,
А я і цим послідкам буду радий.
Учений
Мені та постать у очах ясна,
Та я сумнюсь, чи справді то вона.
Що бачим ми — оманливе надміру,
А в писане я непохитно вірю.
Тут сказано: "Вона у Трої всім
Подобалась — і сивим, і старим".
І опис той якраз сюди пасує:
Хоч я й старий — вона мене чарує.
Астролог
Вже він не хлопець, а одважний муж, —
Схопив, підняв вродливицю чимдуж,
Шкода в його міцних руках пручаться,
Він викраде її!
Фауст
Отак загнаться!
Як смієш ти, зухвалий блазню! Стій!
Мефістофель
Заплутався ти сам у грі пустій!
Астролог
Мені здається, мусимо ту сцену
Назвати ми: "Як викрали Гелену".
Фауст
Як викрали? А я ж стою тут нащо?
Чи ж я ключем, як треба не махну?
Він вів мене крізь просторінь мовчашу,
Крізь хлань жахну — і став я на стану;
Я в дійсності, я на твердому ґрунті,
І дух мій духів подолає в бунті;
Собі я владу виборю двійну.
Далека стала близькою мені,
Спасу її — вона моя вдвійні!
Сміліш! Мені міць Матерів поможе!
Хто взнав її — без неї жить не може!
Астролог
Що коїш, Фаусте? Фаусте! Схаменись!
Схопив її — і постать ніби тане;
Махнув ключем — і нітиться Паріс!
Ой горе, горе! Лихо з нами стане!
Вибух.