Дядько, помираючи, доручив мене їй.
— То, виходить, вона не з власної волі прихистила тебе?
— Ні, пані, вона дуже не хотіла, та дядько — я це не раз чула від слуг — перед смертю взяв з неї обіцянку, що вона мене утримуватиме й виховуватиме, як власну дитину.
— Так ось, Джейн, ти, мабуть, знаєш, — а ні, то зараз дізнаєшся, — що коли людину в чомусь обвинувачують, їй завжди надають право оборонятись… Тебе обвинувачують у брехні, тож захищайся переді мною, як тільки можеш. Розкажи мені все, що з тобою було, тільки нічого не додавай від себе і не перебільшуй.
Я вирішила бути безсторонньою й стриманою і, хвилинку подумавши, почала розповідати їй невеселу історію мого дитинства. Знеможена від хвилювання, я говорила не так запально, як завжди, коли торкалася цієї сумної теми, і, пам'ятаючи попередження Елен не піддаватися почуттю образи, вкладала в свої слова набагато менше люті й гіркоти, ніж звичайно. Стримана й проста, моя розповідь звучала правдоподібніше: я бачила, що міс Темпл беззастережно мені вірить. В моїй розповіді я згадала й містера Лойда, якого покликали до мене після нервового нападу. Я ніяк не могла забути страшного випадку в червоній кімнаті, тож мимоволі розхвилювалась, коли почала його описувати: в моїй пам'яті ще не стерся той смертельний переляк, який охопив мене, коли місіс Рід не зглянулася на мої розпачливі благання і вдруге замкнула мене в темній кімнаті наодинці з привидом. Я скінчила; кілька хвилин міс Темпл мовчки дивилась на мене, а тоді сказала:
— З містером Лойдом я трохи знайома. Я йому напишу листа, і якщо він підтвердить те, що ти оце розповіла, з тебе буде привселюдно знято всі обвинувачення; а сама я й тепер вірю, що ти ні в чому не винна, Джейн.
Вона поцілувала мене і, все ще тримаючи біля себе (мені було так любо стояти коло неї; я з дитячою радістю дивилася на її лице, на убрання, на скромні прикраси, на біле чоло з шовковистими кучерями та променисті темні очі), звернулася до Елен Берне:
— Як тобі сьогодні, Елен? Ти багато кашляла вдень?
— Та наче небагато, пані.
— А в грудях болить?
— Трохи менше.
Міс Темпл підвелась, взяла її за руку, помацала пульс, а тоді знов опустилася в крісло, — я чула, як вона стиха зітхнула. Кілька хвилин вона сиділа в задумі, а потім стрепенулася й весело сказала:
— Сьогодні ви мої гості, тож я повинна вас пригостити. — І вона подзвонила в дзвіночок. У кімнату ввійшла служниця.
— Барбаро, — промовила до неї міс Темпл, — я ще не пила чаю. Принесіть тацю, поставте ще дві чашки для цих юних панночок.
Невдовзі Барбара повернулася з тацею. Якими гарними здались мені порцелянові чашечки і начищений до блиску чайник, що стояли на маленькому круглому столику біля каміна! Як приємно лоскотали мені ніздрі пахощі гарячого чаю й грінок! Але, на мій превеликий жаль (бо я добре зголодніла), грінок було дуже мало. Міс Темпл це теж помітила.
— Барбаро, — сказала вона, — чи не могли б ви принести ще трохи хліба з маслом? Тут на трьох замало.
Барбара вийшла й невдовзі повернулася.
— Місіс Ґарден каже, що послала вам звичайну порцію.
Слід зауважити, що місіс Ґарден була економка, на яку містер Броклґерст цілком покладався; вона була вся закована в залізо й китовий вус.
— Гаразд, Барбаро, — відповіла міс Темпл, — ми якось обійдемось. — І коли дівчина пішла, вона з усмішкою додала: — На щастя, я можу додати дещо до цього убогого частування.
Міс Темпл запросила Елен і мене до столу й поставила перед кожною чашку чаю з апетитною, але тонюсінькою грінкою, а потім відсунула шухляду й дістала звідти якийсь пакуночок; розгорнувши його, вона поклала перед нами чималий кекс з кмином.
— Я думала дати вам по шматку з собою, — мовила вона, — та оскільки грінок дуже мало, ви з'їсте його зараз, — і вона нарізала пиріг великими шматками.
Нам здавалось, що того вечора нас частували нектаром і амброзією, та не меншу втіху ми мали від товариства нашої любої господині, котра з усмішкою дивилась, як ми вгамовували голод вишуканою вечерею, що її вона щедро виставила на стіл. Коли скінчилося чаювання і забрали тацю, вона знов покликала нас до каміна; ми посідали коло неї, і між нею та Елен почалась розмова, слухати яку була для мене велика честь.
На всій постаті міс Темпл відбивався глибокий душевний спокій, її обличчя світилося щирістю й благородством; говорила вона повагом, не поспішаючи, їй зовсім не властива була нестриманість, запальність чи нетерплячість; кожному, хто дивився на неї й слухав її, вона навіювала чисту радість і глибоку пошану. Саме такі почуття сповнювали мене тепер, що ж до Елен Бернс, то я була безмежно здивована.
Може, смачна вечеря, яскравий вогонь, привітність улюбленої вчительки спричинились до цього, а може, якісь потаємні риси її своєрідної натури, але в Елен неначе прокинулись якісь нові сили. її бліді й безкровні щічки зайнялися яскравим рум'янцем, а очі спалахнули вологим блиском і раптом стали на диво гарні, вони здавались навіть кращими за очі міс Темпл, але краси їм надавав не їхній колір, не довгі вії чи тоненькі, неначе намальовані брови, а розум і жвавість, що світилися в них. Вона заговорила, і я не могла повірити, що це говорить вона. Хіба ж може чотирнадцятилітня дівчинка мати таку глибоку, таку сильну душу, щоб з неї бив могутній струмінь щирого, довершеного і пристрасного красномовства? А саме такими були слова Елен того пам'ятного для мене вечора; дух її, здавалось, квапився пережити за короткий час усе те, що багато хто переживає за довге життя. Вони розмовляли про речі, що їх я зроду не чула: про стародавні часи й народи, про далекі країни, про розгадані й ще не відкриті таємниці природи; говорили вони й про книжки. Яку силу книжок вони прочитали! Які широкі знання вони мали! Як добре вони знали історію Франції й французьку літературу! Однак мій подив дійшов до краю, коли міс Темпл спитала в Елен, чи не пробувала вона у вільну хвилину пригадати латинь, якої її навчав батько, а потім дістала з полиці книжку — то був Верґілій — і попросила її перекласти сторінку. Елен почала читати, і моя шаноба до неї зростала з кожним перекладеним рядком. Ледве вона встигла скінчити, як задзеленчав дзвінок: настав час лягати спати. Ми мусили негайно йти. Міс Темпл обняла нас обох і сказала:
— Хай Господь благословить вас, діти! Вона тримала Елен у своїх обіймах довше, ніж мене, і відпустила її дуже неохоче; проводила її поглядом аж до дверей;
дивлячись на неї, знову тяжко зітхнула і витерла зі щоки сльозу.
З-за дверей спальні ми почули голос міс Скетчерд. Вона оглядала шухляди комодів і саме висунула шухляду Елен Бернс. Вона зустріла Елен суворою доганою і додала, що завтра їй буде почеплено на плече кілька недбайливо згорнутих речей.
— Мої речі справді лежали жужмом, — тихо сказала мені Елен. — Я хотіла поскладати їх і забула.
Наступного ранку міс Скетчерд написала великими літерами на шматку картону слово "Нечепура" і почепила цей напис на високе, розумне й благородне чоло Елен. І та носила його аж до вечора, спокійно й терпляче, вважаючи, що заслужила таку покару. Та тільки-но скінчилися вечірні уроки і міс Скетчерд пішла, я підскочила до Елен, здерла картон і жбурнула його в камін. Лють, на яку вона була нездатна, кипіла в мені цілісінький день, буйні пекучі сльози раз у раз котилися по моїх щоках, бо її покірливість завдавала мені нестерпного болю.
Десь через тиждень після описаних подій міс Темпл отримала відповідь від містера Лойда; він, очевидно, підтвердив, що я казала правду. Зібравши всю школу, міс Темпл оголосила, що було перевірено справедливість обвинувачень, висунутих проти Джейн Ейр, і вона рада заявити, що Джейн ні в чому не винна. Вчительки почали мене вітати й цілувати, а по рядах моїх товаришок перебіг вдоволений шепіт. Отже, з мене спав тяжкий тягар, і я з запалом взялась за навчання, твердо вирішивши перебороти всі труднощі. Я завзято працювала і добилася деяких успіхів; моя пам'ять дедалі покращувалась, навчання загострювало мій розум. Через кілька тижнів мене перевели до наступного класу, а через два місяці дозволили брати уроки французької мови та малювання. За один день я вивчила два часи дієслова etre і намалювала свій перший будинок (своїми перекошеними стінами він міг позмагатися з Пізанською вежею). Того вечора, вкладаючись спати, я навіть забула приготувати собі в уяві смачну вечерю — смажену картоплю або тепле молоко з булочкою; цими ласими стравами я звичайно намагалася заспокоїти голод, що завжди мене мучив. Натомість я наситилась видовищем чудових малюнків, які постали переді мною в темряві і всі були мої власні: будинки й дерева, мальовничі скелі й руїни, череди корів, як на картинах голландських художників, гарненькі метелики, що пурхають над трояндами, пташки, які дзьобають стиглі вишні, гніздо кропив'янки із схожими на перлини яєчками серед молодих пагінців плюща. Думала я і про те, чи зможу колись вільно перекладати французьку книжку оповідань, яку мадам П'єро показувала мені того дня. Солодкий сон узяв мене в свої обійми. Правду сказав мудрий Соломон: "Краще зелень, подана з любов'ю, ніж жирний бик, приправлений зненавистю".
Тепер би я нізащо не поміняла Ловуда з його нестатками на розкоші Ґейтсхеда.
РОЗДІЛ IX
Проте нестатки, чи, скоріше, злигодні в Ловуді відчувались дедалі менше. Надходила весна; ось вона вже й настала. Пересілися зимові морози, потанули сніги, потеплішали зимові вітри. Мої бідні ноги, набряклі й здерев'янілі під час січневих холодів, почали загоюватись і відтухати від лагідного подиху квітня. Вночі і вранці вже не було тієї справді канадської холоднечі, од якої в нас застигала кров у жилах. Тепер ми вже охочіше йшли на прогулянку в сад, а в теплі сонячні дні гуляти там було й зовсім приємно; на рудих клумбах вже пробивалася зелень, що день, то буйніша, так ніби вночі тут з'являлася Надія, лишаючи по собі уранці дедалі яскравіші сліди. З-поміж листя проглянули квіти: проліски, крокіси, лілові ведмежі вушка та золотаві братки. У четвер по обіді (то були напівсвяткові дні) ми ходили на прогулянки і щоразу знаходили все нові й нові гарненькі квіти край дороги та попід живоплотами.
Я також знайшла для себе приємну розвагу — милуватися краєвидом, що розгортався поза високою цвяхованою огорожею нашого саду.