Переклад півтора десятка вибраних віршів похмурого романтика Едгара Аллана Поу, який "ніколи не втрачав контакту з жахливим пафосом свого часу і задовго до Конрада досліджував серце темряви".
ЕДГАР
АЛЛАН ПОУ
КРАЙ СНОВИДДЯ
ТА ІНШІ ВІРШІ
Переклад і коментарі
Олександра Омельченка
2025
СОН ВСЕРЕДИНІ СНУ
A DREAM WITHIN A DREAM
Прийміть мій поцілунок у ваше чоло!
І розлучаючись з вами на мене найшло
Бажання зізнатись, тож дозвольте зел́о...
Той не помиляється, хто вбачає умом,
Що життєві дні мої були лише сном:
Все ж, якщо надія накивала п'ятами,
Глупої ночі чи світлими днями,
Хіба у видінні чи у реальності дії,
Внаслідок цього не стало менше надії?
Все, що ми бачимо у марах чи наяву,
Це лише сон всередині сну.
Я стою серед реву морського прибою
На змученім березі, що не має спокою,
І тримаю у стиснутім моїм кулаку
Жменю крупинок золотого піску...
Як мало! Але як вони прослизають, я бачу,
Крізь пальці в глибінь моря киплячу,
Поки я плачу... Поки я плачу!
О Боже! Хіба не можу я міцніше стискати
І щільніше до долоні їх притискати?
О Боже! Хіба врятувати не в моїй оце силі
Хоча б крупинку одну від безжальної хвилі?
Чи все, що ми бачимо у марах чи наяву,
Дивіться також
- Едгар Аллан По — Провалля і маятник
- Едгар Аллан По — Золотий жук
- Едгар Аллан По — Метценгерштайн
- Ще 69 творів →
КОМЕНТАРІ
"Сон всередині сну" не був опублікований окремим віршем за життя автора. Частина його містилася в 1829 році у творі, який починався рядком: "Чи повинно моє раннє життя здаватися", а в 1831 році кілька його рядків були використані як завершення поеми "Тамерлан". У 1849 році поет надіслав другові всі рядки твору, крім перших дев'яти, як окремий вірш під назвою "Для Енні".
СОН
A DREAM
Темною ніччю у моє сновиддя
Минула радість наснилась мені,
А світлого дня сон недремний життя
Серце розбите полишив мені.
Ах! Хіба це не сон для будь-кого днем,
Хто погляд свій журливий кидає
На все навколо ярким променем,
Розвернутим взад, минуле своє оглядає?
Той сон святий... Той сон святий
Поки весь світ лаяв і мені дорікав,
Він підбадьорював, як промінець чарівний,
Самотній дух, що мене направляв.
Хоч і тріпотіло крізь бурю і ніч
Це світло з далини далеченної...
Яка може бути більш яркішою річ
У Правди ніж світло зірки денної?
КОМЕНТАРІ
МАРИ-СНИ
DREAMS
Якби ж моє молоде життя було довгим сном!
Мій дух не прокидався б тоді загалом,
Поки у Вічності прийдешнє не стане пробутком.
Так! Хоч цей довгий сон безнадійним був смутком,
Був кращим ніж млява реальність життя,
Серце кого повинно б мати недремне буття
І досі було на чарівній землі від самих уродин
Поглинуте хаосом пристрастей глибин.
Але якщо станеться так — цей сон вічно триватиме,
Продовженню мрій отроцтва мого слугуватиме –
Якщо ж буде так, безглуздо було б покладатися
І в цьому на вищі Небеса сподіватися!
Бо у мріях про живе світло й красу упивався щомиті
При яскравому сонці на літнього неба блакиті;
Нахили моєї уяви залишали невдовзі потому
Моє серце окремо від мого власного дому
З істотами, які були лише моїми думками:
Що ще міг я побачити тими роками?
Був один раз – тільки раз – і ніяк не змінила
Пам'ять мою дика година – якась бісова сила
Або заклинання скували мене – то вітер холодний,
Прийшовши до мене вночі, лихом своїм насолодний,
Залишив на душі моїй образ свій – або сон цей
Холодно надто освітив у височайший свій апогей
Місяць – а може зірки – та як би там не було,
Те сновиддя, що той вітер нічний – най воно загуло.
Я був щасливий хоч би й уві сні,
Я був щасливий – подобається ця тема мені –
Мари-сни! В їх яскравому розфарбуванні життя,
Як те швидкоплинне, туманне і темне у двобої злиття
Подоби із дійсністю, яке для ошелешених моїх очей
Приносить набагато більше приємних речей
Раю й Любові – і всього нашого власного чину –
Аніж пізнала юна Надія в найяркішу годину.
КОМЕНТАРІ
Перша публікація 1827 року у збірнику "Тамерлан та інші вірші. В наступних публікаціях 16 рядок "Inclines of my imaginary apart" було змінено на "In climes of mine imagining — apart". В цьому перекладі збережено перший варіант.
КРАЙ СНОВИДДЯ
DREAMLAND
Шляхами самотніми, що у смерку блукають,
Куди злі ангели — демони лише вчащають,
Де Ейдолон* возсідає на ім'я Ніч,
На чорному троні правлячи навсібіч,
Я досяг цих земель нещодавно, але
По-новому з найвіддаленішого і пливкого Туле,*
Від дикого дивного краю, що якимсь околясом
Поза Простором лежить, поза Часом.
Бездонні долини і повені досі незнані,
І прірви, і печери, і лісів дерева-титани,
З формами, які усякому зору облуди,
Через роси, що рясно випадають усюди;
Гори руйнуються вічно і вічно зникають
У морях, що жодного краю не мають;
Моря невгамовні, що прагнуть збагнути
Хвилюючись, як до вогню небес досягнути;
Озера, що в розстеленні своїм незміренні,
Їх води самотні – самотні й мертвенні,
Їх вода нерухома – нерухома і в ній занімілій
Прохолода від снігу лежачих в них лілій.
Біля озер, що в поширені своїм незміренні,
Чиї води самотні – самотні й мертвенні, —
Вода їх сумна і в ній сумній і змарнілій
Прохолода від снігу лежачих в них лілій —
Біля гір і поблизу річок водночас,
Дзюрчать які тихо, дзюрчать які повсякчас —
Біля лісу сірого, — повз болотні зони,
Де зручно розташувалися жаби й тритони —
Біля заглиблень карових і калюж-ставків
Упирі де мешкають в кожному із кутків —
Де кожна місцина бісівська і найбільш нечестива –
Де кожна місцина найбільш сумна й тужлива —
Там мандрівник сплатить жахіттю данину,
Зустрівши Спогади про Минуле, загорнуті у тканину,
Закутані в саван постаті, що здригаються і зітхають,
Коли вони проходять повз тих, хто там блукають,
В білих мантіях друзі передані давно у сльозах
Червам Землі* – і ангелам в Небесах.
Для серця, у якого горя й страждань легіон,
Це заспокійливий, болевгамовуючий регіон –
Для духа, що у смерку і тіні знаходить розраду
Це... О, це для нього є Ельдорадо!*
Але мандрівник мандруючий там сумовито
Може не наважитись поглянути на нього відкрито;
Його таємниці ніколи не розкривають нічого
Для незаплющеного людського ока слабкого;
Король так забажав і владою свого чорного трону
Піднімати повіки з вій бахромою наклав заборону,
Тож тужлива Душа таким чином навколишнє тло,
Проходячи, бачить наче крізь затемнене скло.
Шляхами самотніми, що у смерку блукають,
Куди злі ангели — демони лише вчащають,
Де Ейдолон возсідає на ім'я Ніч,
На чорному троні правлячи навсібіч,
Примандрував я додому нещодавно, але
По-новому з найвіддаленішого і пливкого Туле.
КОМЕНТАРІ
Перша публікація у журналі "Graham's Magazine" в 1844 році і потім вірш неодноразово перевидавався і редагувався.
Ейдолон з грецької це образ духу живої чи мертвої людини — привид, а також кумир або ідол.
"...найвіддаленішого і пливкого Туле" – Туле або Фуле – острів-привид на півночі Європи, описаний ще за три століття до нашої ери, як край світу.
Ельдорадо — міфічне місто з золота у Південній Америці — у переносному значенні — це омріяна мета.
"червам Землі". В редагованому варіанті вірша "друзі у білих мантіях" були віддані "Землі і Небесам", але в першій редакції – "червам і Небесам", тож в перекладі хай буде "червам Землі".
СПЛЯЧА
THE SLEEPER
У ніч червневу у час опівнічний,
Стою під місяцем, що у повні містичний.
Опіатне, росисте, пливке випарування
З золотистої оправи його видихання,
Крапля за краплею, крапає м'яко
На тиху вершину гори і всіляко,
Сонливо, музикально і без упину,
У всесвітню крадеться долину.
Розмарин куняє й киває могилі;
Лілія лежить, розвалившись на хвилі;
Руїни туманом себе спішать огорнути,
В розсипанні стихають, щоби віддихнути;
Погляньте на озеро, на Лету* так схоже,
Що в свідомій дрімоті лежить в своїм ложе,
І не прокинеться і прокидатись не згоже.
Вся Краса спить! А ось лежить віддана снам
(Вікно стулчасте її відкрито навстіж небесам)
Айрін з її Долями сам на сам.
О леді яскрава! Чи слушно хоча б і одно
Тримати відчиненим усю ніч вікно?
З верхівок дерев пустотливим здаючись,
Крізь отвір віконний вітерець сміючись —
Безтілесне повітря, почет незримий чарівника,
Пролітає твоєю кімнатою і назовні зника,
І полог балдахіну колихає так необачно,
Колихає уривчасто – колихає так лячно —
Над бахромою повік, що тепер не тремтяча,
Під якою сховалась душа твоя спляча,
Що по підлозі і зверху вниз по стіні
Наче привиди здіймаються і падають тіні!
О люба леді, невже це тебе не лякає?
Про що тобі сниться, що той сон обіцяє?
Звичайно, ти прибула з-за далеких морів,
Ти – диво для цих присадибних садів!
Дивне плаття твоє! Дивна блідість значна!
Дивна, перш за все, волосся твого довжина,
І урочистість оця уся мовчазна.
Леді спить! О міцно нехай вона спить.
Хай навіки-віків міцно, як у цю мить!
Хай святий захист Небес її боронить!
Цю кімнату на святиню ще одну обернувши,
Це ліжко у меланхолію ще одну загорнувши,
Я молю Бога, щоби спала і її минали кошмари,
Не розмикала очей і жахливі не бачила мари,
Поки тьмяні в саванах повз неї проходять примари!
Кохання моє спить! О міцно хай вона спить,
Хай навіки-віків міцно, як у цю мить;
Хай ніжно поблизу неї хробак шарудить!
У старому і тьмяному лісі ген в глибині,
Для неї відкриється склеп у скорботні ці дні –
Високий склеп, що часто розкривав свої гожі
Двері, на крила чорної птиці похожі,*
Тріумфуючи над покровами, що гербами багаті,
Її величних похорон родинної знаті –
Гробниця далека, в самотності оціпеніння,
По дверям чиїм вона, заради їх гримотіння,
В дитинстві своїм багато кидала каміння –
Гробницю, чиї дзвінкі двері грою такою
Вона вже ніколи не змусить відбиватись луною,
І бідолашна дитина гріха, сповн́ившись страх́ом,
Думати, що то всередині мертві стогнали гуртом!
́
КОМЕНТАРІ
Вперше вірш був надрукований в збірці "POEMS" 1831 року під назвою "Айрін".