Багатий урожай імен шляхетних!
А хто із наших голови поклав?
(Герольд подає інший список.)
Тут герцог йоркський, а також граф Сеффолк,
Достойний Річард Кетлі, Деві Гем,
А решта все незнатні імена,
Їх двадцять п'ять. Твоя десниця, боже,
Звитяжила. І лиш тобі, не нам,
Хвала за це! Коли іще, скажіть,
Відкритий бій, без хитростей воєнних
Давав таку різницю величезну
У втратах двох сторін? Твоя, о боже,
Лише твоя заслуга в тім!
Ексетер
Це чудо!
Король Генріх
Хай військо вирушає до села.
Забороніть усім під страхом смерті
Хвалитись перемогою. Лиш богу
За це хвала належить.
Флюелен
Чи дозволите, ваша величність, оголосити число загиплих?
Король Генріх
Дозволю. І солдат хай кожен знає,
Що був господь на нашій стороні.
Флюелен
Так. Якщо по совісті, то він зропив для нас велико діло.
Король Генріх
Відправте все по-християнськи.
Non nobis і Те Deum хай співають
І поховають мертвих, як належить.
Тепер в Кале; а звідти — шлях додому.
В поході нам щастило, як нікому.
Виходять.
ДІЯ П'ЯТА
Входить Хор.
Хор
Хто не читав історії цієї,
Послухать звольте. Хто її читав,
Прошу смиренно, хай нам вибачає
Що часу, кількості й самих подій
По-справжньому несила показати.
Тепер на крилах нашої уяви
Хай море перетне. Англійський берег
Заполонили юрми незліченні.
За гамором не чутно моря навіть,
Що провіщає голосом могутнім
Повернення щасливе короля.
Зійшов він з корабля. І пишний почет
До Лондона його вже супроводить.
А думка далі й далі поспішає;
І ось уже у Блекхіті король.
Вже лорди просять дозволу шолом
Його пом'ятий і щербатий меч
По місті попереду пронести.
Та, вільний від пихи і марнолюбства,
Всі почесті свої і похвали
Він богу віддає. Уява буйна
І думки лет нас в Лондон переносять.
Дивіться, справді зустріч велелюдна!
Ось мер іде, і олдерменн всі —
Немов сенатори колись у Римі,
Плебейською оточені юрмою,—
Зустріти гідно цезаря-звитяжця.
Коли б (хоч значно менше в тому честі)
Один із полководців королеви,
Мечем своїм повстанців розгромивши,
З Ірландії вертався, скільки люду
Його б зустріти вийшло! А проте
Ще більший натовп Гаррі привітав.
У відчаї французи лементують,
А Генріх жде, аби прийшли до тями.
Священної імперії володар
Прибув із Рима ворогів мирити.
Пропустимо події дальші, поки
До Франції прибуде Гаррі знову.
А все, що я раніше розповів,
Вам решту зрозуміти допоможе.
Сприйміть терпляче вимушену стислість
І — подумки у Францію мерщій.
За думкою спрямуйте й погляд свій.
СЦЕНА 1
Англійський табір.
Входять Флюелен і Гауер.
Гауер
Та воно-то так. Але чому ви ходите сьогодні з пореєм на шапці? Адже день святого Девіда минув.
Флюелен
На все є свої підстави і причини. Вам, як другові, капітане Гауер, я все поясню. Отой ниций, підлий, мерзенний, огидний шахрай Пістоль, про якого і ви, і всі інші знають, що він, дозволю сопі заувашити, людина, позпавлена пудь-яких чеснот, приходить до мене вчора з хліпом і сіллю і вимагає, щоп я, так пи мовити, з'їв свій порей. Це пуло в такому місці, де я не міг заводити сварку. Та я тепер носитиму цей порей на шапці, поки знову зустрінемось. Отоді вше я йому скашу кілька крутих слів.
Входить Пістоль.
Гауер
А ось і він. Іде й надимається, мов індик.
Флюелен
Я не подивлюсь ні на те, що він надимається, ні на те, що він індик. Поше вас плагослови, пане Пістоль. Поше вас плагослови, підлий, мерзенний негіднику!
Пістоль
Чи ти здурів? Діждатися не можеш,
Щоб нитку Парки я тобі обтяв?
Я вчадів від порею. Геть із ним!
Флюелен
Щиро прошу вас, підлий, мерзенний негіднику, виконати моє пашання, прохання і повеління і з'їсти, так пи мовити, цей порей. Саме тому, дозволю сопі заувашити, що ви його не люпите і що він псує вам настрій, апетит і шлунок, ви маєте його з'їсти, по цього пашаю я.
Пістоль
А хоч би й кози всі, і Кадуаладр.
Флюелен
Оце вам за кіз.
(Б'є його)
Пудьте ласкаві, мерзенний негіднику, їште.
Пістоль
Чекає смерть тебе, троянцю підлий!
Флюелен
Істинно так, мерзенний негіднику. І дочекається, коли пуде на те поша воля. А ви тим часом шивіть і пригощайтеся. Прошу, ось і приправа.
(Б'є його)
Вчора ви опізвали мене верховинським есквайром. Я з вас теш зроплю есквайра, лише трохи нишчого. Низовинського. Їште, прошу. Могли насміхатися з порею, то змошете і їсти його.
Гауер
Годі, капітане, ви вже й так йому памороки забили.
Флюелен
Я сказав, що примушу його покуштувати мого порею, а ні — то питиму по голові чотири дні підряд. Їште, прошу. Це корисно для ваших свіжих ран і плазенської довпешки.
Пістоль
І оце я маю з'їсти?
Флюелен
Звичайно. Поза всякими сумнівами, роздумами й ваганнями.
Пістоль
Присягаюся цим пореєм, що помста моя буде страшна. Та їм уже, їм. Але клянусь...
Флюелен
Їште, прошу. Може, ще трохи приправи? І порею тут замало, щоп ним присягатися.
Пістоль
Дрючок нехай спочине. Бачиш — їм.
Флюелен
На здоров'я, мерзенний негіднику, від щирого серця. Ні, прошу нічого не викидати. Лушпиння теш корисне для вашої пошкодженої довпешки. Якщо натрапите колись на порей, спропуйте ще раз поглузувати з нього. Пільше нічого не прошу.
Пістоль
Гаразд.
Флюелен
А порей справді корисний. Ось вам гріш на лікування голови.
Пістоль
Мені — гріш?
Флюелен
Саме так. І ви його візьмете, по інакше вам доведеться з'їсти ще й той порей, що в мене в кишені.
Пістоль
Беру цей гріш як запоруку помсти.
Флюелен
Якщо за мною є ще якісь порги, то я заплачу дрючками. Почнете торгувати дровами й куплятимете в мене самі дрючки. Хай пог вам помагає, і хранить вас, і зцілює вашу голову.
(Виходить)
Пістоль
Я пекло вам влаштую!
Гауер
Іди, йди. Ти шахрай, боягуз і негідник. Ти глузував зі старого звичаю, з символу слави й шани, що його носять як винагороду за мужність, але не насмілився підтвердити свої слова ділом. Я вже не раз бачив, як ти дратував і здіймав на глузи цього шляхетного чоловіка. Тобі здавалося, що англійським дрючком він володіє так само незграбно, як англійською мовою. Отож нехай кара валлійця виховає в тобі добру англійську вдачу. Прощай.
(Виходить)
Пістоль
Мене спокусниця Фортуна дурить.
Дізнався я, що Нел моя в шпиталі
Померла вже від пранців,
І нічого шукать притулку в неї.
А я старію, тіло вже слабке,
Та ще й дрючок із нього вибив честь.
У звідники піду. І красти тягне.
Прокрадусь в Англію, до гаманців;
Хвалитимусь там від дрючка рубцями —
Мовляв — з французької війни ці шрами.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Франція. Королівський палац у Труа.
З одного боку входять король Генріх, Ексетер, Бедфорд, Глостер, Уорік, Вестморленд та інші лорди, з другого — королева Ізабелла, французький король, герцог Бургундський, принцеса Катаріна, Аліса та інші французи.
Король Генріх
Мир всім, що тут зібралися сьогодні!
Французький брате наш і наша сестро,
Здоров'я вам і успіхів бажаю.
Вам радості і щастя, Катаріно,
Кузино гожа наша і велична.
І герцога Бургундського вітаєм
Як члена королівської родини,
Що нас зібрав. Привіт вам, принци й пери!
Франц. король
Зустрітися із вами раді вельми,
Англійський брате наш. Вітаєм щиро
Також і принців ваших благородних.
Ізабелла
Нехай же будуть, брате наш англійський,
Цей день і наша з вами дружня зустріч
Щасливі, як і ми, що бачим вас.
Був час, коли, забачивши французів,
Метали ваші очі, невмолимі,
Як василіски, ядра смертоносні.
Надію щиру ми тепер плекаєм,
Що зла отрута вилилась з очей
І зміняться на дружбу всі незгоди.
Король Генріх
На це сказати можу я "амінь".
Ізабелла
Вітаю вас усіх, англійські принци.
Герцог Бургунд.
Служити вам з любов'ю радий я,
Володарі могутні двох держав!
Доклав зусиль мій розум чималих,
Аби звести докупи двох монархів,
Щоб вирішить майбутню нашу долю;
Ви — свідки всіх старань моїх тривалих,
Оскільки увінчалися вони
Присутністю осіб високих ваших,
То запитати ви мені дозвольте,
Що мир нам заважає відновити —
Розтоптаний сьогодні, жалюгідний,
Мистецтв колиску, щастя і достатку,—
І знов у нашій Франції чарівній,
У цім саду, найкращому на світі,
Узріть його ясний, жаданий вид?
Як жаль, що мир прогнали ми давно!
Дари ланів багатих без ужитку
Гниють поволі, мов на смітниках.
І виноград, що-серце звеселяв,
Давно не родить. Заросли нерівно
Всі живоплоти, наче каторжани.
Ланами бур'яни заволоділи,
Болиголов, осот та лобода,
Бо їх плуги іржаві не стинають.
Веселі луки, де колись буяли
І первоцвіт, і пишна конюшина,
Коси заждалися. Панують там
Бридкий чортополох та реп'яхи;
Ні користі з них людям, ні краси.
Як наші виноградники й поля
Дичавіють все більше в занедбанні,
Так ми самі і наші діти рідні
Забули все, або ж і не вивчали
Наук, що ними край наш багатів,
І стали дикунами, як солдати,
Що проливати кров лише уміють;
Лайливі, неохайні і жорстокі,
До решти втратили людську подобу.
Тому, згадавши про часи минулі,
Собі вернуть жадані блага миру
Зібрались ми сьогодні на розмову.
В моїх словах лиш прагнення дізнатись,
Що нині стало на заваді нам,
Чому не може благородний мир
Прогнати геть розруху й зубожіння
І щастям давнім нас благословити.
Король Генріх
Якщо бажаєте ви миру, герцог,
Щоб викорінить зло, яке згадали,
Ви маєте цей мир купити нині,
Погодившись на всі вимоги наші.
Ми виклали їх стисло і змістовно
І вам для ознайомлення вручили.
Герцог Бургунд.
Про них відомо королю. Одначе,
Ще відповіді він не дав.
Король Генріх
Від неї
Залежить мир, для вас такий жаданий.
Франц. король
З вимогами знайомивсь я побіжно.
Тепер призначити ласкаві будьте
Самі достойних радників для того,
Щоб з нами переглянуть більш уважно
Цей список. Ми невдовзі подамо
Вам відповідь чітку і остаточну.
Король Генріх
Гаразд, мій брате. Дядьку мій вельможний,
І з вами Кларенс, Глостер, Гантінгдон,
Уорік — всі ідіть за нашим братом.
Даю вам повноваження затвердить,
Розширить чи змінить на розсуд ваш
Вимоги ці, подбавши водночас
Про вигоду і гідність королівську.
А потім підпис наш угоду скріпить.
Ви, сестро наша мила, зостаєтесь?
Ізабелла
Ні, брате любий, я піду із ними.
Придатись може і жіночий голос,
Як виникнуть між них питання спірні.
Король Генріх
Зоставте нам кузину Катаріну.
Вона ж бо серед наших всіх вимог
Займає чільне місце, я вважаю.
Ізабелла
Я згодна.
Виходять усі, крім короля Генріха, Катаріни та Аліси.
Король Генріх
О чарівна Катаріно!
Навчіть простого воїна тих слів,
Що в ніжне серце жінки проникають
І там благають про палке кохання!
Катаріна
Ваша величність глузує до мене.