Усі моря до міста линуть!
Там порт — жахливе плетиво хрестів,
Де щогли підвелись з усіх боків.
Там порт у сажі та в диму кипить,
І сонце, мов червоне око, миготить.
Там порт у млі туманних вечорів
Димами майорить манливих кораблів.
Там порт м'язистий од дебелих рук,
Загублених серед вірьовок і гачків.
Там порт гуде і корчиться од мук
Крицевих молотів і чорних ланцюгів.
Усі моря до міста линуть!
А хвилі піняться, мов пух.
Ніщо не може стримать рух, —
Сюди на кораблях добро везуть щомить.
Щоб місто-ненажеру вдовольнить,
І схід, і південь тягнуться до нього,
І з півночі пливуть до міста золотого.
Безумні числа, що складають суми,
Усе, куди сягають тільки думи,
Що завжди розрізають далечінь,
До міста тягнеться, до вогнища його.
Воно багатством сяє серед баговинь,
І моряки у млі морських ночей
Під поглядом його сумних очей
Гуляють у шинках серед жаги марінь.
Усі моря до міста линуть!
О Вавилоне, що з'явився знов!
Народи скупчено в одно велике ціле,
Злилися мови, й місто тут щосили,
Немов рука, усе згрібає в жменю,
Весь світ в свою кишеню.
О доки, повні всякого добра!
І гори, і ліси, й пустелі
У трюмах простяглися аж до стелі;
Відламки вічності, каміння та метали,
Пора, пора,
Щоб вас дешевше продавали!
І потім ще мерці, мерці, мерці,
Що згинули в одчаї з камнем у руці.
Усі моря до міста линуть!
Моря жорстокі, вільні та бурхливі,
Що врівноважують материки мінливі;
Моря, яким не писані закони,
Моря, що їх розгін не знає перепони;
Моря та їх нестримні хвилі
Спішать кудись у божевіллі,
І, розбиваючись об скелі берегів,
Вони спиняються і стишують свій гнів;
Моря, то повні ніжності, то жаху,
Моря нестримні, і моря спокійні, —
І скрізь морську розносять звагу
Бурхливі хвилі сині!
Усі моря до міста линуть!
Там порт, що ввесь горить в огнях,
І сяє до небес його вабливий стяг.
Там порт із вежами, де мури
Спиняють наступ вод похмурих.
Там порт з примарами з бетону,
Де в чола уп'ялись горгони.
На кораблях там вирізьблено всюди
Злотисте черево і срібні груди.
Це порт — одвічний переможець бур.
Базальтовий та мармуровий мур.