Побудьте тут. Якщо спокійний він —
Я знов почну його просить і все
Зроблю, щоб він бажання ваше вволив,
Кассіо
Уклінно дякую, синьйоро!
Дездемона й Емілія виходять.
Входить Б'янка.
Б'янка
Вітаю, Кассіо!
Кассіо
А ви не вдома?
Як поживаєте ви, Б'янко люба?
Я, слово честі, просто йшов до вас.
Б'янка
А я, мій Кассіо, до вас Ішла.
Як? Цілий тиждень не прийти до мене?
Сім день і сім ночей не бачить васі
Без любого сто шістдесят годин!
Вони ж в сто шістдесят разів нудніші,
Аніж звичайні. Сумно їх лічити!
Кассіо
Пробачте, Б'янко, я турботи мав
Тяжкі... Та на дозвіллі все сплачу
За довгі дні розлуки. Б'янко, мила,
(Дає їй хустку Дездемони)
Зніміть для мене цей узор, будь ласка!
Б'янка
Де ви взяли її? Напевно це
Дарунок подруги нової? Ах!
То ось причина довгої розлуки!
Кассіо
Кинь підлий здогад чортові у зуби,
Котрий послав тобі цю думку. Годі!
Ревнуєш ти, подумавши, що це
Мені дарунок іншої коханки?
Ні, Б'янко, вір мені.
Б'янка
Чия ж вона?
Кассіо
Не знаю, люба. Я знайшов ЇЇ
У себе у кімнаті. Гарна хустка!
Раніше, ніж її почнуть шукати
(А буде це напевно), я хотів би,
Щоб був такий узор і в мене теж.
Візьми її й зроби,як я прошу;
Б'янка
Лишити вас? Навіщо?
Кассіо
Бо дожидаю генерала я,
І не годилося б, та я й не хочу,
Щоб тут мене він з жінкою застав.
Б'янка
Чому? Скажіть, будь ласка!
Кассіо
Не тому,
Що не люблю...
Б'янка
Боюся, що тому.
Прошу вас, проведіть мене хоч трохи...
Скажіть, вночі я скоро вас побачу?
Кассіо
Далеко провести тебе не можу:
Чекати мушу. Ввечері прийду...
Б'янка
Ну, що ж, гаразд: я вам коритись мушу.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Кіпр. Перед замком.
Входять Отелло і Яго.
Яго
Ви думки, отже, не змінили?
Отелло
Думки?
Якої думки, Яго?
Яго
Що разок
Поцілувать таємно...
Отелло
То є злочин!
Яго
Або щоб голою у ліжку з другом
Полежати годинку й більш, проте
Без замірів гріховних і порочних?
Отелло
Як, як? У ліжку голою, одначе
Без замірів гріховних і порочних?
Адже це лицемірство перед чортом!
Хто чинить так, немов і непорочно,-
Тих спокуша диявол, а вони
Тоді самі вже спокушають небо!
Яго
Якщо вони нічого більш не роблять —
То гріх простимий. Та коли дарую
Моїй дружині хустку я, тоді...
Отелло
Ну, що ж тоді?
Яго
І може дарувать її вона
Кому захоче...
Отелло
Адже і честь її належить їй,
Чи і її віддати може також?
Яго
Честь, генерале, річ легка й незрима...
Буває, честю хваляться і ті,
Які її не мають. Щодо хустки...
Отелло
Клянуся небом, радо б я про це
Забув. Що ти казав... Воно кружляє,
Мов ворон над зачумленим будинком,
У пам'яті моїй... Зловісний ворон!
Та хустка в нього, в нього!
Яго
Ну, то й що?
Отелло
О, це недобрий знак!
Яго
А що, коли б
Сказав я вам, що бачив сам, як він
Чинив вам зле? Або від нього чув,
Бо є чимало жартунів таких,
Які, переконати встигши жінку
Настирливим благанням, упаданням,
Чи то вона далася їм сама,-
Її й свої бажання вдовольнивши,
Про це промовчати ніяк не можуть...
Отелло
То він тобі щось говорив?
Яго
Синьйоре,
Сказав він, так... Та тільки те, чого
Зректися можна кожної хвилини.
Отелло
Що ж він сказав?
Яго
Сказав він... Я не знаю,
Як вам сказати... Він сказав, що він...
Отелло
Що? Що?
Яго
Лежав...
Отелло
Із нею?
Яго
Чи з нею, чи на ній, як хочте.
Отелло
Лежав із нею! Лежав на ній! Яка гидота!.. Хустка... Признання... Хустка!.. Хай признається, а потім повісити його в нагороду за його роботу. Ні, спочатку повісити, а потім хай признається. Я тремчу на саму думку про це!.. Природа не втілиться в таку потьмарену пристрасть без причини... Не слова вразили мене так тяжко... Тьху!.. Носи, вуха й губи... Чи це ж можливо?.. Признайся ж!.. Хустка!.. О диявол!..
(Падає непритомний)
Яго
Дій же, дій,
Моє могутнє зілля! Так-бо ловлять
Довірливих безумців!.. Так плямують
Достойних, доброчесних дам... Що з вами?
Входить Кассіо.
Мій генерале! Чуєте? Отелло!
Синьйоре! Що вам? О! А ось і ви!
Кассіо
Що сталось тут?
Яго
Епілептичний напад в генерала.
Це другий напад від учора.
Кассіо
Треба
Йому потерти скроні.
Яго
Ні, не треба;
Не можна заважати летаргії,
Інакше з рота піде в нього піна
І западе в шаленство дике він.
О, гляньте, гляньте, знов заворушився;
Ви відійдіть на декілька хвилин,
Отямиться він скоро; а як піде —
Я маю щось важливе вам сказати.
Кассіо виходить.
Ну, як вам нині, генерале мій?
Чи часом не забили голови?
Отелло
Глузуєш з мене ти?
Яго
Глузую? Я?
Ні, боже борони! Лише хотів би,
Щоб мужньо переносили ви горе!
Отелло
Рогатий муж — потвора то і звір.
Яго
І скільки звірів чемних та потвор
В містах живе!
Отелло
А чи признався він?
Яго
Синьйоре, заклинаю, будьте мужні,
Бо кожен бородатий під ярмом
Однаково, як ви, везе тягар;
Мільйони є людей, що сплять вночі
У ліжках, всім приступних, а одначе
Готові присягнуть, що ліжка ті
Належать тільки їм; а з вами краще.
О, то пекельні хитрощі! То глум
Самого сатани — у себе в ліжку
Розпусницю безжурно цілувати
І вірить, що вона безвинна! Ні!
Хай краще знаю! Знаючи, хто я,-
Я знатиму, що з нею має бути.
Отелло
О, ти розумний! Так, усе те правда!
Яго
Побудьте осторонь отут хвилину;
Себе терпінням загнуздайте добре.
В той час, як ви, прибиті тяжко горем
(Таким, як ви, ця пристрасть ні до чого).
Лежали долі — Кассіо тут був.
Його спровадив я і пояснив
Хворобою ваш напад, і просив
Вернутись знов до мене на розмову;
Він обіцяв. Тепер ви заховайтесь.
Простежте: посмішка, зневага й глум
Мінятимуться в нього на обличчі,
Бо хочу я примусити його
Мені усе розповісти спочатку:
Де, як, чи часто, чи давно, й коли
Він жирував і жирувати буде
З жоною вашою. Простежте добре
За жестами його, я вам кажу,-
Але терпіть; інакше впевнюсь я,
Що ви втрачаєте холоднокровність,
Що зовсім ви уже не чоловік.
Отелло
Я витерплю усе,— ти чуєш, Яго?
Здивую я тебе моїм терпінням.
Та потім — чуєш? — прагнутиму крові.
Яго
Ну, що ж, це непогано; а проте,
Усе в свій час. Прошу вас, заховайтесь!
Отелло ховається.
Я з Кассіо поговорю про Б'янку,
Ту жіночку, яка свої принади
Охоче продає й собі купує
І хліб за те, і одяг. Та істота
Нестямно любить Кассіо. То що ж!
Судилася така повіям кара —
Усе життя дурити багатьох,
Щоб врешті одурив її один!
А Кассіо від сміху просто гине,
Як тільки заговориш з ним про неї.
Ось він іде! Лиш усміхнеться він —
Відразу мій Отелло знавісніє.
Засліплений він ревнощами так,
Що може витлумачити хибно зовсім
Поводження, і усмішки, і жести
Бідахи Кассіо.
Входить Кассіо.
Ну, командире,
Як справи?
Кассіо
Зле... Тим гірше, що мені
Ви титул даєте, який я втратив,-
І це мене убило.
Яго
Гарненько Дездемону попросіть —
І певен я, це допоможе справі.
(Стиха)
Коли б це все залежало від Б'янки —
Ви швидше мали б успіх!
Кассіо
Бідна шельма!
Отелло
Погляньте, він сміється...
Яго
Шалено вас кохає, до нестями!
Кассіо
Гай-гай! Мене шахрайка й справді любить.
Отелло
Він ніби й заперечує, й сміється!
Яго
Ось слухайте, мій Кассіо!
Отелло
Тепер
Наводить він його на сповідь. Так!
Отак! То добре, дуже добре! Так!..
Яго
Вона уже розголосила скрізь,
Що ви її за жінку берете.
Чи й справді то ваш замір?
Кассіо
Ха-ха-ха!
Отелло
Радієш, римлянине? Ти радієш?
Кассіо
Я одружуся з нею? Що? З гулящою дівкою? Будь ласка, пожалій хоч трохи мій розум; не думай, що я вже остаточно з глузду з'їхав. Ха-ха-ха!
Отелло
Так, так, так, так: сміється завжди той, хто виграє.
Яго
Ні, справді, скрізь пройшла чутка, що ви одружуєтеся з нею.
Кассіо
Та невже ти кажеш правду?
Яго
Щоб я був пройдисвітом, коли брешу!
Отелло
Мене ви не рахуєте? Гаразд!
Кассіо
То вона сама, дурна мавпа, розпускає такі чутки. Вона переконана, ніби я одружуся з нею не через те, що дав їй обіцянку, а через те, що сама закохана в мене і забрала собі в голову, що я так і зроблю.
Отелло
Яго киває мені: мабуть, він починає розповідати.
Кассіо
Вона щойно була тут; скрізь бігає за мною. Цими днями розмовляв я на березі моря з кількома венеціанцями, коли це раптом де не візьметься та краля і, присягаюся тобі цією рукою, кидається отак мені на шию...
Отелло
І скрикує: "О любий Кассіо!" або щось подібне — це показують його жести.
Кассіо
І пригортається до мене, і повисає в мене на шиї, і плаче, і тягне, і сіпає мене... Ха-ха-ха!
Отелло
Тепер він розповідає, як вона тягла його до моєї спочивальні. О, я бачу твого носа, але ще не бачу того пса, якому того носа шпурну!
Кассіо
Ні, треба з нею порвати.
Яго
Присягаюся душею! Гляньте, он вона йде.
Кассіо
Ця жінка справжня видра! Сто чортів! Справжня видра, тільки напарфумована.
Входить Б'янка.
Чому ви переслідуєте мене?
Б'янка
Хай переслідують вас дідько та дідьча мати! Нащо ви мені дали оцю хустку? А я, дурна, взяла її. Щоб вишити вам таку саму! То цю річ ви й справді знайшли у себе в кімнаті і навіть не знаєте, хто її вам підкинув? Це у вас на згадку від якоїсь дівки, а мені знімати з неї узор? Ось, маєте! Візьміть і віддайте її вашій кобилиці! Хоч би де ви взяли цю хустку, а я не вишиватиму такої!
Кассіо
Ну що ви, моя мила Б'янко! Що ви, що ви?
Отелло
О праведне небо! Це, напевно, моя хустка!
Б'янка
Як хочете прийти до мене сьогодні на вечерю, то приходьте. А не схочете — приходьте іншим разом, коли заманеться.
(Виходить)
Яго
За нею, за нею!
Кассіо
Справді, я мушу її наздогнати, бо вона, чого доброго, ще й на вулиці зіб'є бучу.
Яго
Ви підете до неї на вечерю?
Кассіо
Та, мабуть.
Яго
Гаразд. Я, може, теж прийду: маю потребу поговорити з вами.
Кассіо
Будьте ласкаві, приходьте. Прийдете?
Яго
Ідіть! Ні слова більше.
Кассіо виходить.
Отелло
(виходить наперед)
Як мені вбити його, Яго?
Яго
Ви звернули увагу, як він реготав з власної підлоти?
Отелло
О Яго!
Яго
А хустку бачили?
Отелло
То була моя?
Яго
Ваша, присягаюся власною рукою. І бачите, як мало цінує він вашу нерозважну дружину! Вона подарувала йому хустку, а він віддав її своїй шльондрі!
Отелло
Я хотів би вбивати його дев'ять років підряд. Така чарівна жінка! Така вродлива! Така ніжна!
Яго
Ну, про це ви повинні забути.
Отелло
О бодай вона згнила, бодай пропала! Хай поглине її пекло цієї ж ночі, бо не жити їй на світі! Ні, серце моє обернулося в камінь; я вдарив об нього і забив собі руку...