Був собі колись хитрий хлопець, який, замість того щоб чесно жити й працювати, часто лукавив і ошукував довірливих людей. Набридло йому сільське життя, і надумав він до міста податися. Зранку вирушивши в дорогу, надвечір дістався до однієї корчми й зупинився заночувати. Смачно повечеряв, добре виспався на м'якій постелі, і вранці був бадьорий та веселий.
Хутенько одягся та й пішов снідати, наспівуючи пісеньку. Корчма була порожня, а корчмар сидів на порозі й грівся на сонці.
— Бачу, небагато в тебе гостей,— каже хлопець.
— Сьогодні свято, хлопче, люди відпочивають; опівдні поприходять сусіди — випити по келиху вина.
Нагодував корчмар подорожнього та й сів з ним на порозі.
— Коли б я навіть не знав, що сьогодні свято — однаково здогадався б,— сказав хлопець.— Бо на тобі святкова одіж.
— Ще й нова-новісінька,— гордовито відповів корчмар.— Нині вперше вбрався.
— Носи на здоров'я,— промовив хлопець, хитро поблискуючи очима.
"Далебі, він зовсім дурний,— подумав,— тож треба так зробити, щоб одіж стала моєю".
— Дякую, парубче,— сказав корчмар.— Чи далеко вибрався?
— До міста. А ти давно тут живеш?
— Давно. З діда-прадіда, й нікуди ще не виїздив.
— Невже ніколи не подорожував?
— Ніколи. Але дуже 6 мені хотілося побачити море. А ти коли-небудь його бачив?
— Чи бачив я море? — засміявся хитрун.— Та в мене ж батько моряк і має свої кораблі, що плавають усіма морями світу. Я ще змалечку плавав по чужих краях. Пам'ятаю, пливли ми якось до Коринфа; на другий день знялася буря, й корабель почало кидати з хвилі на хвилю.
По цих словах хлопець позіхнув і завив по-вовчому.
— Чого ти так виєш? — перелякано спитав господар.
— Як тобі сказати, чоловіче добрий, напевне, мені пороблено. І сам не збагну, що це таке. Коли отак позіхну тричі та завию — зразу перекидаюся на вовка. А хто попадеться в мої пазури — вже не вирятується. Уаввв! — удруге позіхнув хлопець.
Зблідлий корчмар підвівся з порога, але хитрун ухопив його за полу.
— Не кидай мене, чоловіче добрий, посидь ще трохи, потім забереш мій одяг, навіщо ж має пропадати. Бо я перегодом знову стану людиною… Уаввв!..— хлопець роззявив рота й позіхнув, не випускаючи поли.
— Рятуйте! — заволав корчмар.— Він знову позіхає!.. Це ж він зараз перекинеться на вовка! О лихо!
Та й кинувся тікати до корчми, а вскочивши туди, засунув за собою двері.
Але одіж його лишилася в руках хитруна.
Довго сидів корчмар, зачинившися, трусячись із жаху. Нарешті почув стукіт у двері та людський голос:
— Ти що, не торгуєш сьогодні?
Корчмар упізнав голос свого доброго приятеля й зрадів.
— Зараз одчиню! Але спершу скажи — тобі вовк не траплявся, коли ти йшов до мене?
— Вовк? — здивувався той.— Та звідки б він тут узявся?
Корчмар осмілів і, відчинивши двері, розповів приятелеві про халепу, що трапилася з ним.
— Далебі, я ще дешево відбувся — зберіг собі життя.
— Ну ж і дурень! — зареготав приятель.— Пройдисвіт наверз тобі казна-чого, аби забрати нову одіж. А міг би забрати й більше. Така кара спостигає диваків, які вірять усьому, що бовкне перший-ліпший шахрай, не думаючи, чи то правда, а чи вигадка.