Скажи, як ти сюди попав?
Міранда О диво!
Які вродливі я створіння бачу!
Яке прекрасне це поріддя людське!
Який чудесний світ новий оцей,
Де отакі є люди!
Просперо Так, цей світ
Для тебе справді новий.
Алонзо Хто вона,
Та дівчина, з якою грав ти в шахи?
Знайомий з нею, певне, ти не більше
Як три години. Може, це богиня,
Яка нас розлучила й знов з'єднала?
Фердінанд Ні, батьку мій, ця дівчина є смертна,
Хоча її безсмертне провидіння
Мені дало. Тоді, як ми зустрілись,
Не міг я в батька ради попитати,
Бо думав, що навік з ним розлучився.
Це, батьку, донька герцога Мілана,
Багато доброго я чув про нього,
Але ніколи не здибався з ним
Аж дотепер, коли життя удруге
Дістав від нього, дівчина ж оця
Його моїм зробила другим батьком.
Алонзо І я для неї другим батьком стану!
Благаю зараз, хоч і дивно це,
В дочки пробачення!
Просперо Королю, годі!
Не треба нашу пам'ять обтяжати
Тим, що минуло.
Гонзало Ох, якби я зараз
Не плакав так, то проказав би радо
Оці слова: "Богове, гляньте вниз .
І молодих вінцем благословіте,
Бо саме ви накреслили для нас
Шляхи сюди!"
Алонзо Гонзало, так! Амінь.
Гонзало Отож міланця вигнали з Мілана,
Щоб королями увійшли в Неаполь
Його нащадки? О, радійте, люди,
І золотом на плитах нерушимих
Цю всю подію викарбуйте: сталась
А Кларібель в Тунісі чоловіка
Знайшла собі, а рідний брат її,
Наш Фердінанд, знайшов собі дружину
На острові, де герцогство знайшов
І Просперо, а ми самих себе
Знайшли, побувши не самі собою.
Алонзо
(до Фердінанда і Міранди)
Подайте ваші руки. Хай навік
Одчай і жаль охоплять заздре серце,
Що вам не зичить щастя!
Гонзало Так! Амінь.
Входить Аріель з капітаном і боцманом, які ідуть за ним, зди-
вовані.
Королю, гляньте! Більшає наш гурт!
Казав же я, що шибениця жде
На цього молодця, отож у морі
Він не потоне.
(До боцмана)
А чому, блюзніре,
Ти лаявся на морі так завзято,
А на землі замкнув свій рот? Кажи,
Які новини?
' Боцман Новина найкраща:
Що короля із його почтом я
Живими бачу. Друга новина,
Що корабель, години три тому
Цілком розтрощений, тепер стоїть
Обладнаний і цілий, як тоді, .
Коли на ньому ми рушали в мандри.
А рієль
(нишком до Просперо)
Це я, мій пане, як туди літав,
Таке зробив.
Просперо Мій Арієлю спритний!
Алонзо Тут кояться події надприродні,
Що далі — то дивніші!.. Розкажіть же,
Яким ви чином опинились тут?
Боцман Королю мій, якби я певен був,
Що це не сон!.. Однак я постараюсь
Все розповісти. Мертвим сном поснувши,
Ми — хтозна-як! — у трюмі опинились.
Нас пробудили верески і крики,
Та безліч інших страхітливих звуків.
Ми кинулись на палубу, на волю,
Та й "бачимо— стоїть наш корабель,
Відважний, справний, справді королівський.
Наш капітан аж підстрибнув, коли
Його побачив отаким. Раптово,
Як уві сні, щось підхопило нас
І от сюди перетягло.
Арієль Ну як?
Я добре діяв?
Просперо Пречудово, духу!
Ти будеш вільний!
Алонзо Ще ніхто з людей
Не потрапляв у лабіринт дивніший
За той, в якому заблукали ми.
Природа тут не все з'ясує нам,
Хіба який оракул розтлумачать.
Просперо Королю, не обтяжуйте свій розум
Розгадками всіх цих предивних справ,
Я на дозвіллі все вам поясню,
І стане імовірним дивовижне.
А поки що розвеселіться, киньте
Про лихо й думать!
(Нишком до Арієля!)
Підійди-но, духу.
Ти полети — звільни від наших чарів
І Калібана, й спільників його.
Арієль виходить.
Як почуваєте себе, королю?
Здається, серед почту в вас було
Ще кілька диваків, забутих вами?
Входить Арієль, женучи перед, собою Калібана, Стефано й Трій-
ку л о, вбраних у крадену одіж.
Стефано Кожен хай турбується про інших, а про себе і
не думає. Все залежить від Фортуни. Coraggio *, браве страховись-
ко, coraggio!
Трінкуло Якщо ці два шпиги в моєму лобі не піддурю-
ють мене, то бачу прегарне видовище.
Калібан Сетєбосе! Які могутні духи
Зібрались тут? Який мій пан величний!
Боюсь його покари.
Себастьян Ха-ха-ха!
Антоніо, а що це за почвари?
Чи можна їх за гроші нам придбати?
Антоніо Гадаю, так. Одне з них — справжня риба,
Придатна, видається, ще на продаж.
Просперо Панове, гляньте ви на їхні пики,
Скажіть, хіба тут може бути чесність?
Цей раб потворний — син лихої відьми,
Яка собі чаклунством підкорила
І місяць, і припливи та відпливи.
Утрьох вони мене пограбували
Та ще й забить мене підмовив їх
Цей напівчорт, диявольський байстрюк,
Ви знаєте тих двох — вони-бо ваші,
А цю, пітьмою зроджену, личину
Я заберу — мені належить він.
Калібан Таж він мене до смерті заскубе!
Алонзо Стефано це, мій ключник-опияка!
Себастьян Та й зараз п'яний,— де він взяв вина?
' Алонзо І Трінкуло такий же — на ногах
Не може встоять. Де вони знайшли
Отой напій, що їх отак прикрасив?
Ану, признайся, де ти налигавсь?
* Сміливіше (іт.).
Трінкуло Я налигався, як востаннє вас бачив,— такого
тоді лигнув розсолу, що його мої кістки повік не забудуть. Мені
тепер і мухи не страшні!
Себастьян А як тобі тут живеться, Стефано?
Стефано О, краще ви не чіпайте мене,— від Стефано ли-
шилися тільки корчі.
Просперо Ти хотів королювати на острові?
Стефано Який би з мене міг бути король? Болячка!
Алонзо
(показуючи на Калібана)
Ніколи я таких потвор не бачив.
Просперо Потворний він і вдачею, і тілом...
Ану, залазь в печеру і тягни
Туди друзяк. Як хочеш заробити
Пробачення, то прибери там гарно.
Калібан О, я зроблю це і надалі буду
Обачніший. Який віслюк із мене!
Вважав за бога я того п'яничку,
Вклонявся дурню.
Просперо Геть ідіть звідсіль!
Алонзо А речі покладіть там, де взяли їх.
Себастьян Або, вірніше,— де покрали їх.
Калібан, Стефано, Трінкуло виходять.
Просперо Королю, вас і почет ваш я прошу
До гроту бідного мого ввійти,-
Там ви спочинете цієї ночі.
А я почну вам розповідь, і ви
Дізнаєтесь про все моє життя,
Про всі пригоди, що зі мною стались,
Відколи я на острів цей прибув.
Так непомітно ніч мине, а вранці
На корабель я всіх вас відведу
І разом до Неаполя ми рушим,
Де сподіваюсь бути на весіллі
Дітей коханих наших, а звідтіль
Поїду до Мілана. Час надходить
Подумать про могилу.
Алонзо Я охоче
Почую повість вашого життя,-
Для наших вух це буде дивовижа.
Просперо Я розповім усе і обіцяю
Вам тихе море, і попутний вітер,
І сповнені вітрила, щоб нагнати
Ваш королівський флот.
(До Арієля)
Мій Арієлю,
Зроби оце і до своїх стихій
Вертайся вільний! Хай тобі щастить!
А вас, панове, прошу я сюди.
Виходять.
ЕПІЛОГ
Просперо
(виголошує)
Я, зрікшись чарувань своїх,
Покластись лиш на себе міг,
Та власна сила замала,
Щоб вирішать значні діла,
Тож мусить вирішити люд,
Чи кинути мене отут,
Чи, рушивши в зворотну путь,
Мене в Неаполь відвезуть?
Я сподіваюсь, що мені
Не жити більш на чужині.
Я знову герцогство посів,
Зласкавився до шахраїв,
Нехай би оплески хвали
Моїм вітрилам сил дали,
Напнувши їх, як буревій,
Інакше добрий задум мій
Поникне марно, згине враз,
Хоч мав потішити він вас.
Я втратив свій чаклунський чар,
Над духами вже не владар,
Єдина сила в мене є:
Благання запальне моє,-
Якщо воно безсиле теж,
Проймусь я розпачем без меж.
Ні, я благатиму — ачей
Зласкавляться серця людей!
Простяться всім гріхи земні,
Простіть же гріх мій і мені.
Примітки
Більшість дослідників вважають, що "Буря" була написана 1612 р. У травні 1613 р. "Бурю" було поставлено в придворному театрі з нагоди святкування шлюбу дочки Якова І принцеси Єлизавети і пфальцграфа Фрідріха. Уперше надрукована in folio 1623 p.
"Буря" не має єдиного сюжетного першоджерела, хоч у п'єсі й використано ркремі мотиви, що зустрічаються в сучасній драматургові літературі. Найближча до сюжетної ситуації "Бурі" п'єса німецького автора Якуба Айрера "Прекрасна Сідея" (написана в кінці XVI — на поч. XVII ст.) та іспанський текст Антоніо де Еслави "Зимові вечори" (опубл. в 1609-1610 pp.). В обох творах — герой маг і чародій, шлюб молодих закоханих сприяє примиренню батьків і т. ін. Крім того, у німецькій п'єсі є образи, що нагадують Арієля і Калібана, а в А. де Еслави вирішальну роль у сюжеті відіграє буря. Дослідниками доведено, проте, що жоден із цих текстів не міг бути безпосередньо використаний Шекспіром. Мабуть, існувало якесь спільне для всіх цих творів джерело, згодом втрачене.
Певне відображення в сюжеті "Бурі" дістали й реальні події. У 1609 р. англійська ескадра під командуванням адмірала Джорджа Сомерса, що пливла у Віргінію, зазнала катастрофи біля Бермудських островів. Команда флагмана провела на Бермудах більше як 9 місяців. Звіти про це плавання були написані Р. Річем та С. Джорданом ("Новини з Віргінії" та "Відкриття Бермудів") і опубліковані в жовтні 1610 р.
In folio 1623 p. "Буря" відкриває розділ комедій. До цього спричинилася, певно, назва п'єси. Шекспірівські трагедії озаглавлені іменем протагоніста. У ко* медіях перевага віддається загальножанровим, гумористично-умовним назвам. Тому, певно, "Цимбелін" після довгих вагань був віднесений Хемінгом та Кон* делом до трагедій, а "Буря" опинилась у розділі комедій.
Жанрова структура п'єси надзвичайно складна. У ній чимало комедійних елементіз, що тяжіють до буфонади та фарсу. Драматург знову звертається в "Бурі" до створення "низового тла" подій (пародійно-фарсове повторення теми "боротьби за владу" на рівні блазенських персонажів). Передісторія Просперо нагадує сюжети шекспірівських трагедій (напр., лінію Едгара та Едмунда в "Королі Лірі"). Використано в п'єсі також елементи маски й антимаски, пасторалі, що постійно присутні в шекспірівських п'єсах останнього періоду.
"Буря" вінчає собою створення синтетичного жанру трагікомедії ("трагедії з щасливим кінцем"). У п'єсі знову сходяться характерні мотиви останніх творів драматурга, які, проте, зазнають у "Бурі" кардинальних змін. Так, у "Пе-ріклі" вперше виник узагальнено-художній образ всесвіту, охопленого стихійним рухом. П'єса передавала почуття нетривкості, породжене крахом традиційної системи ренесансного світосприйняття. її герой переходив від одного випробування до іншого, марно намагаючись віднайти сталість в умовах незрозумілої для нього реальності. У "Цимбеліні" рух сповільнився, зник мотив морських мандрів. У "Зимовій казці" всесвіт постав уже не в просторовій — швидка зміна держав і міст,— а в часовій площині. Посилилась лінія активної протидії злу, намічена раніше образами Маріни ("Перікл") та Імогени ("Цимбелін").
У "Бурі" рух остаточно згасає.