Входить У о р ік.
Уорік Гей, Кліффорде, тебе гука Уорік!
Як од ведмедя ти не заховавсь,
Тепер, коли сурма сурмить тривогу
И повітря передсмертних криків повне,
Виходь, пихатий Кліффорде, на бій!
Уорік — чуєш, лорде з Кемберленду? —
Захрип, гукаючи тебе на прю.
Входить Й о р к.
Ви піший, славний лорде? Це ж чому?
/ Йорк Коня мого убив запеклий Кліффорд,
Та я належно поквитався з ним,
Зробивши здобиччю шулік, ворон
Тілистого улюбленця його.
Входить Кліффорд.
Уорік Одному чи обом нам час прийшов.
Йорк Стій, іншу здобич ти собі знайди;
Я оленя цього вполюю сам.
Уорік Що ж, Йорку славний, бийся за корону.
Я, Кліффорде, звитяги жду сьогодні;
Жаль тільки, що з тобою не зітнусь.
(Виходить)
Кліффорд Що, Йорку, дивишся? Чого ти ждеш?
Йорк Твою хоробрість полюбив би я,
Якби не був ти ворогом мені.
Кліффорд І ти здобув би доблестю пошану,
Якби вона не послужила зраді.
Йорк Поможе хай здолать тебе — її
В борні за праве діло виявляю!
Кліффорд Мої душа і тіло рвуться в бій!
Йорк Страшний заклад! Ну, що ж, обороняйся,
Вони б'ються. Кліффорд падає.
Кліффорд La fin couronne les oeuvres *.
(Умирає)
Йорк Ось мир дала тобі війна. Ти стих.
Хай буде мир тобі в світах ясних!
Виходить.
Входить Кліффорд-син.
Кліффорд-син Ганьба та сором! Все йде шкереберть.
Страх сум'яття веде, а сум'яття
Пекельний, неба гнівного слуга.
Вкинь у схололі груди наших військ
Жарини помсти! Втечу відверни.
Хто відданий війні — себе не любить,
А себелюбець може буть відважним
Не від природи, тільки випадково.
(Помічає тіло батька)
О, хай загине цей мерзенний світ!
Хай полум'я кінця його дочасно
Змішає землю й небо!
Сурма страшного суду хай лунає,
А всі дрібні й нікчемні звуки стихнуть!
Невже тобі судилось, любий тату,
* Кінець вінчає діло (фр-).
Проживши мирно юність, одягнувши
Сріблясті шати мудрої пори,
Дійшовши літ поважних, так загинуть
В лихім бою? Дивлюсь на тебе, й серце
Мов кам'яніє; доки б'ється, буде
Воно таким. Йорк не щадить старих,-
Малих не пощаджу; дівочі сльози
Для мене будуть, як вогню — роса,
А врода, що вгамовує тиранів,
Підживить, мов олива, пломінь гніву.
Віднині я не матиму жалю,
Коли й дитя зустріну з роду йорків:
Я так його покраю на шматки,
Немов Апсірта юного Медея.
Мені жорстокість славу принесе.
Руїно дому Кліффордів, ходім.
Так, як Еней старого ніс Анхіза,
Тебе на мужніх понесу плечах;
Але в Енея був живий тягар,
А в мене туга щонайтяжча в світі.
(Виходить, несучи тіло батька)
Входять, б'ючись. Річард і Co мер сет; Сомерсет ііадае мертвий.
Річард Тут і лежи,
Біля пивниці з вивіскою "Замок
Сент-Олбенський". Так герцог Сомерсет
Лютуй, мій меч; нещадним, серце, будь!
Хай моляться попи за ворогів —
Б'ють королі їх у вогні боїв.
(Виходить)
Гамір бою, сутички.
Проходять кілька солдатів, несучи пораненого Бекінгема.
Входять король Генріх, королева Маргаритатаінші.
Маргарита Мерщій, владарю! Швидше утікаймо).
Генріх Нам не втекти від неба: зачекаймо.
> Маргарита Що з вами? Ані битись, ні тікати?
Тепер велять і мужність нам, і мудрість
Тікати, поступившись ворогам;
Інакше не врятуємо себе.
Вдалині гамір бою.
Вас візьмуть— і зведуться нанівець
Гаразди наші. А щасливо зникнем
(Могли б, якби не зволікали ви) —
До Лондона прибудем. Там вас люблять
І рану, завдану монаршій долі,
Загоять.
Входить К лі ф форд-син.
Кліффорд-син Якби не віщувало серце горя,
Я б лихословив, та не спонукав
До втечі вас. Тікати слід-зневіра
Серця солдатів наших охопила.
Мерщій! Зберем війська і доживем,
Що втішимося їхнім чорним днем.
Мерщій, володарю!
Виходять. '
СЦЕНА З
Поле біля Сент-Олбенса, . і; ., ..-. : . — ...-
Гамір битви. Відбій.
Входять Йорк, Річард, Уорік та солдати з барабанами й знаменами.
Йорк Де Солсбері? Хто скаже, де він, що з ним?
Де лев старий, що в люті забуває
Про вік свій кволий і руйнівний час
І, мов юнак в розповнІ буйних.сил,
Не знає втоми? Цей щасливий день —
Ніщо; ні п'яді ми не здобули,
Якщо загинув він.
Річард Мій славний батьку,'
Я тричі підсадив його в сідло, ......
Відбороняв, коли він падав, тричі;
Виводив тричі геть із гущі битви,
Вмовляючи на поле не вертатись,
Та він з'являвсь, де найлютіший бій.
Мов дорогі прикраси в скромнім домі,
В старому тілі був незламний дух.
Та ось він, воїн доблесний, іде.
Входить Солсбері.
Солсбері Клянусь мечем/ ти нині бивсь як слід,
І всі ми теж. Ну, Річарде, спасибі.
Бог знає, скільки маю ще прошітй,
І зволив, щоб від мене ти сьогодні
Смерть неминучу тричі відвернув
Що ж, лорди, ми не довершили овравиі
Не досить втечі наших ворогів —
Знов голови піднять вони спроможні.
Йорк Так, знаю: конче треба йти за ними.
Я чув, король до Лондона утік,
Щоб якнайшвидше скликати парламент"
Догнать, покіль листів не розіслав він!
Уоріку, чи гнатись нам за ними?
Уорік За ними? Випередить, як можливо!
Ну, лорди, це, клянусь, був славний день —
Бій під Сент-Олбенсом, звитяга Йорка
Увічняться в прийдешніх поколіннях.
На Лондон! Грайте, сурми голоснії
Хай випадають нам такі лиш дні!
Виходять.
Примітки
Детальну післямову до трилогії Генріх VI див. у першій частині.
ПРИМІТКИ ДО "ГЕНРІХА VI", ЧАСТИНИ ДРУГОЇ
С. 130-131. Більшість дійових осіб тут — та сама, що і в першій частині хроніки. До них додаються:
Гемфрі, герцог Бекінгем — син графа Стаффорда, прибічник Генріха VI. Від імені короля вів переговори з повстанцями Джека Кеда.
Елеонора, герцогиня Глостерська — дружина Гемфрі Глостера; справу проти неї підняв єпископ Вінчестерський, щоб підірвати позиції її чоловіка. В дійсності справа герцогині Глостерської і суд над нею мали місце за три роки до одруження Генріха VI з Маргаритою.
Едвард Плантагенет — старший син Річарда Плантагенета, герцога Иорка, згодом — король Едвард IV.
Річард Плантагенет — наймолодший син герцога йорка, згодом — король Річард III.
Граф Уорік — Річард Невіл, зять Річарда Уоріка, прозваний "творцем королів". Зіграв вирішальну роль у перемозі Йорків над Ланкастерами і зведенні на престол Едварда IV; після одруження молодого короля з Єлизаветою Грей перейшов на бік Ланкастерів і загинув у битві при Барнеті (1471).
Лорд Кліффорд — вірний прибічник Ланкастерів.
Джек Кед — керівник селянського повстання у графстві Кент. Видавав себе за графа Мортімера, претендента на корону. Обіцяв селянам запровадження соціальної рівності й спільності майна. В липні 1450 року вступив зі своїми загонами в Лондон. Однак повсталі селяни піддалися демагогії Кліффорда іі склали зброю. Кеда вбив дворянин Айден, як це й показано у Шекспіра.
С. 135. П'ятнадцяту... хоче Сеффолк.— Додатковий податок у розмірі однієї п'ятнадцятої частини всіх звичайних щорічних податків, який збирали за надзвичайних обставин.
С. 138. Як той вогонь Алфеї, що, поліно Пожерши, з'їв і серце Мелеагра.— За грецьким міфом, Алфея була матір'ю героя Мелеагра. При його народженні Мойри, богині долі, повідомили Алфею, що її син житиме доти, доки не згорить поліно у вогнищі. Алфея вихопила поліно й довго берегла його. Коли ж Мелеагр убив своїх дядьків —її братів,-Алфея кинула поліно у вогонь.
До Невілів пристану...— Тобто до Солсбері, Уоріка та інших представників цієї могутньої феодальної родини.
С. 142. ...обгородив громадські вигони в Мелфорді.— Відгомін відомого процесу обгороджування, який розпочався в Англії у XV ст. Глибокий аналіз цього процесу дав К— Маркс у "Капіталі" (т. І, р. XXIV).
С. 148. Аснато! — анаграма звертання: "Сатано!"
С. 150. Аіо te...— Знаменита двозначна відповідь дельфійського оракула епірському цареві Пірру; її можна розуміти і як "Еакід (Пірр) може перемогти римлян", і як "римляни можуть перемогти Еакіда".
С. 158. Цей Едмунд ще при владі Болінгброка... домагавсь корони.— Слідом за хроністами, Шекспір тут помиляється: на корону претендував Едмунд Мортімер-молодший; в полоні у Глендауера перебував його дядько.
С. 168. То він мов голуб? Пір'я, знать, позичив, А сам такий зловісний, наче ворон.— Це і дальші порівняння людських характерів і вдач звірів Шекспір будує на основі байок Езопа, які він знав за шкільною версією Камеріуса, поширеною в Англії XVI ст.
С. 170. Та це лише пролог в шаленій грі...— Устами Глостера Шекспір оцінює зображувані події як пролог до війни Білої і Червоної троянд.
С. 174. Керни — легкоозброєні ірландські воїни-селяни.
С. 177. Василіск — у грецькій міфології, фантастичний звір, що вбивав самим лише поглядом.
С. 178. Й того, хто випустив їх із печери...— Мова про Еола, бога вітрів у давніх греків, який нібито випускав вітри із печер.
С. 182. Владарю, передать просив народ...— Одна із сцен, у яких Шекспір показує історичну активність народу.
С. 184. ...мов стогін мандрагори...— Існувало повір'я, що, коли виривають корінь мандрагори, вона стогне, як людина.
С. 186. Що сон солодкий у твоїх обіймах...— Версія, за якою королева Маргарита була коханкою герцога Сеффолка, не підтверджується історичними джерелами.
Елізіум (Елісій, Єлісейські поля) — в грецькій міфології, поля блаженства у підземному царстві мертвих.
Ірида — в грецькій міфології, богиня райдуги й вісниця богів, яка могла проникати навіть у морські глибини та в підземне царство.
С. 187. ...стирчить Липким гіллям; мою крилату душу Піймає! — Образ, заснований на тому, що для ловитви пташок гілки дерев намазували клеєм.
С. 188. ...завиваючи, женуть вовки Гекати коней — тих, що тягнуть ніч...— Перефразування міфологічного образу Ночі, яку тягнуть дракони, названі у Шекспіра кіньми.
С. 189. ...ім'я твоє Скоріш не Водді — "води", а Готьє.— Водді (Вотті) і Готьє — варіанти імені Волтер.
С. 190. Лорд? Сер Пуль?.. Пуль-пуль! Пулькатий вишкребку багна! — Давньофранцузьке прізвище Сеффолка Pole співзвучне з англійським словом pool (пул) — болото, калюжа.
...зажерся... шматками серця матері своєї.— Тут слово "мати" означає "вітчизна".
С. 191. Убивством безневинного державця...— Тобто Річарда II. (Див. хроніку Шекспіра "Річард II").
Invitis nubibus (лат.) — "наперекір хмарам". Цей девіз мав на своєму гербі також Річард II.
Баргул — про цього пірата античного світу згадує Ціцерон у творі "Про установи".
С. 192. Раб, розбишака, римський гладіатор Вбив Туллія...— Так повідомляє про смерть Марка Туллія Ціцерона Плутарх у своїх "Порівняльних життєписах".
...Цезаря зарізав Брут-байстрючище...— Існувала легенда, нібито Брут був нешлюбним сином Цезаря.
...дикуни убили Помпея...— Насправді Помпея вбили єгиптяни, щоб догодити Цезарю.
C.