більший зрадник, розбестив нашу молодь, завівши школи. Наші
діди не знали інших книг, крім палички з карбами, а ти запро-
вадив друк та ще — на шкоду королю, його короні й величі —
збудував паперову фабрику. Тобі в очі доведуть, що при тобі є
люди, котрі тільки й говорять, що про іменники, прикметники та
все такі мерзенні слова, нестерпні для християнських вух. Ти зму-
шував мирових суддів судити бідолах за справи, про які ті й гад-
ки не мали. Та ще й саджав у тюрми, а тих, що не вміли чита-
ти,— вішав, тоді як саме з цієї причини вони були найбільш гід-
ні життя. Ти їздиш на коні, вкритому чудовою попоною, чи не
так?
Сей То й що з того?
Кед А не варто вкривати свого коня плащем, коли
люди, чесніші за тебе, ходять у штанях і куртках.
Дік , І працюють у самій сорочці, як, наприклад, я,
різник.
Сей Ви, люди Кенту...
Дік Ну, що ти скажеш про Кент?
Сей Лиш те, що bona terra, mala gens *.
* Добра земля, та погані люди (лат.).
Кед Геть! Геть його! Він говорить по-латині.
Сей Сказати дайте, а тоді й тягніть.
Кент — пише Цезар в спогадах своїх —
На острові місцевість щонайліпша;
Чудовий край, багатий вельми, люди
Заможні, славні, щедрі і завзяті,-
Та, сподіваюсь, жаль вам не чужий.
Не я втрачав Нормандію та Мен;
Життя б віддав, аби їх повернути.
Чинив лиш справедливість і добро;
Не від дарів, а від прохань і сліз
На благо королю, державі й вам!
Я вчених обдаровував, бо сам
До короля наблизивсь через книги.
Прокляття боже — неуцтво, знання ж —
То крила, що підносять до небес: .
Як вас пекельні духи не обсіли,
Вбивати не захочете мене.
В чужих краях я вів переговори
На користь вам...
Кед Цить! Хоч одного удару завдав ти на полі бою?
Сей Далекосяжні руки у великих;
Вбивав не раз я тих, кого й не бачив.
Бевіс О боягуз! Ти ззаду нападав?
Сей Ці щоки зблідли від турбот про вас.
Кед Дайте йому ляща, то зарум'яняться знову.
Сей Сил не жалів я, позови бідняцькі
Вирішуючи; знемічнів, заслаб.
Кед Що ж, полікуємо тебе конопляною кашею та
юшкою з сокири.
Дік Чого тремтиш, чоловіче?
Сей Тремчу я від хвороби, не від страху.
Кед Ні, то він киває нам: мовляв, я ще поквитаюся
з вами. Ану подивимося, чи міцніше голова його триматиметься
на палі. Тягніть його геть і зітніть йому голову.
Сей Скажіть хоч, чим я завинив? Хіба
Коли багатства й шани домагався?
Чи маю в скринях золото лихе?
Чи надто пишний одяг на мені?
Кого образив? То за що ж мене?..
Цих рук-не мив я у крові невинній,
Це серце намірів не зна лихих.
О дайте жить!
Кед
(убік)
його слова збуджують у мене докори сумління,
та я придушу їх. Він помре хоча б за те, що так викручується.
(Вголос)
Приберіть його! В нього дідько під язиком сидить, він говорить
а потім удеріться в дім його зятя, сера Джеймса Кромера, зі-
тніть і тому голову й принесіть сюди на жердинах обидві голови.
Сей Ох, земляки! Як ваші молитви
Так само зневажатиме господь,
Що ваші душі жде на тому світі?
То змилуйтесь, лишіть мене живим.
Кед Та геть його! Зробіть, як я велів.
Кілька бунтівників з лордом Сеем виходять.
Найгордовитішому перові королівства не носити голови на в'я-
зах, якщо не сплатить мені данини; жодна дівчина не вийде за-
між, поки не заплатить мені своєю незайманістю, а тоді вже
дістанеться чоловікові. Всі люди залежатимуть від мене in capi-
te *, і ми наказуємо й повеліваємо, щоб жінки їхні були вільні,
як тільки може запрагнути серце й висловити язик.
Дік Мілорде, коли ж підемо на Чіпсайд і наберемо
добра на свої гострющі векселі?
Кед Та негайно ж.
Всі От славно!
Вертаються бунтівники з головами лорда Сея та його зятя.
Кед А це ще славніше! Хай поцілуються, адже вони
в житті любили один одного. А тепер їх розлучіть, щоб не змови-
лися віддати французам ще кілька міст. Солдати, відкладіть гра-
бунок міста до ночі. Ми понесемо ці голови перед собою, як два
жезли; будемо їздити по вулицях, і нехай цілуються на кожному
розі! Вперед!
Виходять.
* Щодо свого життя (лат.).
СЦЕНА 8
Саутворк.
Гамір бою, потім сигнал до відступу.
Входить Кед зі своєю ватагою.
Кед Угору Рибною вулицею! Вниз до перехрестя
Святого Магнуса! Бийте і рубайте! Жбурляйте їх у Темзу!
Сурмлять до переговорів.
Що за шум? Хто сміє сурмити відступ чи якісь там переговори,
коли я наказую рубати?
Входять герцог Бекінгем та лорд Кліффорд з військом.
Бекінгем Ось ті, що сміють турбувать тебе.
Знай, Кеде, як посли від короля
Прийшли ми до людей, котрих ти звів,
І проголошуєм прощення всім,
Хто, кинувши тебе, додому піде.
Кліффорд Ну, земляки, впокоритесь? На милість,
Яку явив король, покладетесь
Чи підете за бунтарем на смерть?
Хто любить короля й прощення жде,
Хай підкидає шапку і гукає:
"Нехай живе король!"
Хто ж не шанує короля, ані
Отця його, що змушував тремтіти
Всю Францію,— проходь, піднісши зброю.
Всі Нехай живе король! Нехай живе король!
Кед Що, Бекінгеме й Кліффорде, невже ви такі смі-
ливці? А ви, підла мужва, вірите їм? Хочете, щоб вас повісили
з цидулами про ваше прощення на шиях? Чи для того мій меч
прорубував лондонську браму, щоб ви лишили мене коло "Білого
оленя" в Саутворку? Я гадав, ви нізащо не складете зброї, поки
не повернете своєї давньої свободи. Але всі ви зрадники й боягу-
зи, вам солодко жити в рабстві у дворян. То хай вони ламають
ваші спини надсильними тягарями, забирають у вас ваш дім,
ґвалтують у вас на очах ваших дружин і дочок, а я обійдуся без
вас. Прокляття боже на вас усіх!
Всі За Кедом підемо, за Кедом!
Кліффорд Чи Генріх П'ятий Кеду батьком був,
Що кричите ви: "Підемо за Кедом"?
Чи він у Францію вас поведе,
Дасть титули високі та звання?
Нема ні дому в нього, ні притулку,
І він прожить не може без розбою,
Так, щоб не грабувати вас і нас.
От сором буде, як під вашу чвару
Французи боязкі, що їх ми били,
З-за моря прийдуть, щоб побити нас!
Мов бачу, як в цій сварці громадянській
По Лондону прихідьки порядкують,
Кричать на стрічних: "Селюки! Мужва!"
Хай краще пропаде сто тисяч Кедів,
Ніж ви здастесь на милість ворогів.
На Францію! Вернім колишню славу!
Шануйте Англію, свою державу.
Король багатий — сильні й мужні ви.
Господь за нас! Нас перемога жде.
Всі Кліффорд! Кліффорд! Підемо за королем і
Кліффордом.
Кед
(убік)
І пір'їнка так не літає туди й сюди, як цей на-
товп! Ім'я Генріха П'ятого наражає їх на сто нещасть і спонукає
лишити мене напризволяще. Бачу, як вони змовляються схопити
мене. Мій меч прокладе мені шлях; тут мені не можна лишатись.
На зло чортам і пеклу проб'юся там, де вас найбільше! Засвід-
чать небеса і честь, що не брак відваги в мені, а лиш ница й мер-
зенна зрада моїх прибічників змушує мене накивати п'ятами.
(Виходить, махаючи мечем)
Бекінгем Що? Він утік? Наздоженіть його —
Хто голову його подасть державцю,
За неї тисячу одержить крон.
Дехто виходить.
Бійці, за мною; спосіб доберем
Усіх вас помирити з королем.
Ви-ходять.
СЦЕНА 9
Кілінгвортський замок.
Сурми.
На терасу замку виходять король Генріх, королева Маргарин
І Сомерсет.
Генріх Який із королів усіх земних
Так мало бачив радості, як я?
З колискою не встиг я розлучитись,
Як в дев'ять місяців став королем.
Ніколи так підданець не жадав
Буть королем, як хочу буть підданцем.
Входять Бекінгем і Кліффорд.
Бекінгем Вітаю, владарю! Хороші вісті.
Генріх Що, Бекінгеме, у полоні Кед?
Чи зрадник відступив, збирає сили?
Внизу входить юрба прибічників Кеда з мотузками на шиях.
Кліффорд Утік він, а війська його здаються,
Покірно ждуть з мотузками на шиях,
Що їм присудите — життя чи смерть.
Генріх О небо, вічну браму розчини,
Прийми мою подяку і хвалу!
Бійці, цей день вам врятував життя,
Явив, що ви державу й короля
Шануєте; такими будьте й далі.
А Генріх, у яку б не втрапив скруту,
Не буде вас немилістю карати.
Тож дякую вам і прощаю всіх.
З вас кожен хай іде в свій рідний край.
Всі Нехай живе король! Нехай живе король!
Входить гонець.
Гонець Дозвольте сповістити вас, владарю:
З Ірландії вернувся герцог Йорк;
З потужним вельми та численним військом
Із галлогласів і завзятих кернів
Сюди прямує строєм гордовитим;
Скрізь проголошує, що тільки хоче
Звільнити вас від лорда Сомерсета
І називає зрадником його.
Генріх Коли не Кед загрожує, то Йорк!
Мій край, мов корабель: не встиг від бурі
Втекти, як на піратів наразився. —
Прогнали Кеда і розвіявсь бунт —
То Йорк йому на зміну поспішає.
Йди ж Йоркові назустріч, Бекінгеме,
Спитай, для чого зброю він здійняв.
Вже в Тауері Сомерсет, скажи.
Ти, Сомерсете, перебудеш там,'
Аж поки Иорк війська свої розпустить.
Сомерсет Владарю, йду в ув'язнення охоче;
Я для добра країни й смерть прийняв би.
Генріх
(до Бекінгема)
Що б не було, слів грубих не вживай:
Гарячий він і лайки не знесе.
Бекінгем Гаразд, владарю; ви не сумнівайтесь,
Вам на добро усе я поверну.
Генріх Ходім, дружино, думати, як править, ,
Щоб Англія мене не прокляла.
Фанфари.
Виходять. ..
СЦЕНА 10
Кент. Сад Айдена.
, Входить Кед.
Кед Хай воно горить, це честолюбство! Щоб я сам
згорів! Маю меч і мало не вмираю з голоду. П'ять днів ховався
по цих лісах і не зважувався визирнути, бо вся округа хоче мене
схопити. Але я так зголоднів, що навіть коли б хто напророчив
мені тисячу літ життя, все одно більше б не витримав. Отож я
переліз через мур у цей сад — скуштувати трави чи й зібрати са-
лат, адже не завадило б шлунок прохолодити у таку спеку. Га-
даю, це слово "салат" провіщає мені добро, недарма ж воно
звучить майже як "солдат", тож солдатові допоможе в скруті,
підгодує.
Входить Александер Айден зі слугами.
Айден Лорд, що живе в придворній метушні,
Не зна такого дивного спокою.
Цей спадок батьківський для мене милий,
Хоч невеликий — вартий королівства.
Ні величі, аби когось принизить,
Ні розкоші не прагну. Я не заздрий.
Що маю, тим і тішуся усмак,
Ділюсь, коли попросить що бідняк.
Кед Ось господар цієї землі — прийшов схопити ме-
не, приблуду, за те, що поткнувся без дозволу до його маєтку.
Ах, негіднику! Ти хочеш виказати мене й одержати від короля ти-
сячу крон за мою голову. Але спершу, як страус, наїсися заліза,
ковтнеш, мов шпильку, мого меча.
Айден Хто ти такий, лайливцю, я не знаю,-
Чого б тебе виказувать я мав?
Хіба замало, що до саду вліз ти,
Як злодій, хочеш грабувати тут?
Вліз через мур господарю на зло — f
Ще й смієш так погрожувать зухвало?
Кед Погрожувать тобі? Так, смію.