Не можемо. Дуже мені шкода, міс Феллоуз.
— Добре, — пригнічено мовила міс Феллоуз, — дозвольте мені попрощатися. Дайте мені п'ять хвилин на прощання. Вділіть мені цю крихту!
Госкінз завагався.
— Йдіть.
Тіммі побіг до неї. Востаннє він біг до неї, і востаннє вона пригорнула його. Якусь мить вона нестямно стискала його в обіймах. Потім ногою підсунула до стіни стілець і сіла.
— Не бійся, Тіммі!
— Я не боюся, коли ви тут, міс Феллоуз. Той чоловік на мене сердитий? Той — надворі?
— Ні, не сердитий. Він просто нас не розуміє. Тіммі.. а ти знаєш, що таке мама?
— Як мама у Джеррі?
— Він розповідав тобі про свою маму?
— Деколи. Я гадаю, що мама — це леді, яка турбується про тебе і яка дуже лагідна до тебе і яка робить тобі добре.
— Правильно. Ти хотів би колись мати маму, Тіммі?
Тіммі відхилив свою голову так, щоб бачити її обличчя. Повільним рухом він приклав долоню до її щоки, до волосся й погладив так, як давно-давно колись вона сама гладила його.
— Хіба ви не моя мама?
— Ох, Тіммі!
— Я знав, що вас звати міс Феллоуз, але... але я про себе називав вас мамою. Так можна?
— Так. Так. Можна. І я тебе більше не покину, і ніхто тебе не скривдить. Я буду з тобою й піклуватимусь про тебе. Назви мене мамою, щоб я почула.
— Мама, — задоволено мовив Тіммі й притулився щокою до її щоки.
Вона, все ще тримаючи його на руках, підвелася, стала на стілець. За стіною будиночка раптом зчинився галас, але вона не чула. Вільною рукою взялася за линву, що проходила між двома вушками, й повисла на ній усією вагою.
"Стасіс" проколовся, і кімната спорожніла.
© АЗІМОВ А. Кінець Вічності: Вибрані твори. — К.: Дніпро, 1990. — 768 с. — (Фантастика. Пригоди. Детектив).
© ОНИШКО А. В., переклад з англійської, 1990.