Гуморески
Переклад: Маргарита Жердинівська
І. АНГЛІЙЦІ
ХАРЧУВАННЯ
Я не зрозумію людину до кінця, поки не побачу, як вона їсть. Я б так перефразував відоме прислів’я: "Скажи мені, що ти їси, і я скажу тобі, хто ти". Коли ти споживаєш смажене м’ясо та варені овочі, ти англієць; коли споживаєш страви, приправлені багатьма спеціями та коріннями, ти француз; коли нічого не споживаєш — ти іспанець. Там, де іспанець наїсться досита, француз лишиться напівголодний, а англієць мало не конатиме з голоду.
Англієць харчується з необхідності, француз — щоб дістати насолоду. Француз епікуреєць, для нього їжа — це мета, а не засіб, як для англійця. Звичайно французи приділяють надто багато уваги їжі. Англійці — ні. Цей народ не вживає соусів та желе. Тут не мають звичаю насолоджуватися трапезою, і опівдні весь Лондон харчується навстоячки. З одинадцятої ранку до третьої години дня закусочні заповнюються діловими людьми, які з’їдають за стойками шматок м’яса з хлібом та йдуть собі. Загалом англійці їдять чимало, але оскільки споживають найпростіші страви, то ніколи не наїдаються більше, ніж потребує їхній шлунок. Ось чому англійці дужі, меткі й здорові, а французи кволі, важкі й товсті.
Проте в англійському харчуванні, хоч воно й практичне, є чимало дурниць. Я так і не зрозумів, чому там подають нирки з сиропом, а омлет з полуничним варенням. Коли мені вперше подали такий омлет, я чемно запротестував, бо ця комбінація здалася мені надміру епікурейською.
— Хіба вам не смакує варення? — запитала мене офіціантка.
— Та ні, дуже смакує.
— То вам не смакує омлет?
— Смакує.
— Тоді вам має смакувати й омлет з варенням.
Отака вона, англійська логіка. Страви там готують дуже просто: беруть шматок м’яса, трохи підсмажують, відварюють овочі — і страва готова. Ніякої тобі солі, перцю чи Інших спецій. Перед людиною ставлять цілу батарею пляшечок, щоб присмачувати їжу на свій розсуд, і ти починаєш безладно куштувати вміст кожної, не знаючи, що вибрати.
Не знаю, який висновок з усього цього маємо зробити ми, іспанці. Не пам’ятаю хто в одній дуже цікавій статті писав, що ми, іспанці, за нашою традицією постійного стримування апетиту, не маємо потреби їсти. Цілком можливо, але чи не станеться з нами того, що сталося з конем із відомої казки? Шкода було б, якби ми всі загинули, майже навчившись жити без їжі.
АНГЛІЙСЬКА БАЙДУЖІСТЬ
Коли англієць заходить до ресторану й сідає за столик, де вже сидите ви, він не вітається, не питає дозволу і навіть не дивиться на вас. Це англієць зневажливий. Сидячи за вашим столиком, він як тільки може прагне довести що вас не Існує на світі. Він навіть не дивиться на вас, але це досить важко, і тоді він розгортає газету й починає читати. Коли між ним і вами з’являється газета, англієць перестає роздивлятися на всі боки. Така поведінка здається мені дуже кумедною. Я розважаюся, дивлячись на таких англійців, і дозволяю їм удавати, ніби мене справді не Існує на світі, і коли англієць майже переконується в такій ілюзії, тоді я наступаю йому на мозолю. Я це роблю не з помсти, а для того, щоб експериментальним шляхом довести своє Існування.
— I am sorry — перепрошую я. Іноді англієць робить невиразний жест, наче хоче сказати:
"Ви думаєте, що наступили мені на мозолю, але я в це не вірю, бо, оскільки ми офіційно не знайомі, то ви для мене не Існуєте".
Цей жест може означати ще й таке: "Якби ви існували для мене, якби я сприймав вас як живу істоту, з якою насолодою я відлупцював би васі" Найцікавіше бачити двох зневажливих англійців разом за столом. Кожен намагається продемонструвати цілковиту байдужість. Якщо один повертає голову праворуч, другий повертає її ліворуч. Так вони сидять дві, три, п’ять хвилин. Обидва дивляться на сусідні столики, обидва читають газети, цікавляться тим, що діється в обох півкулях, але жоден не звертає уваги на найближчого сусіда, який сидять з ним поряд. Кожен з них, здається, говорить людству:
"Ви бачите того пана, що сидить за моїм столом? Я не маю про нього найменшого уявлення. Зверніть увагу, правда ж, видно, що я його навіть не бачу? Ви просто не повірите, як мені до нього байдужісінько. Якщо він раптом помре, я сидітиму так само незворушно й куритиму свою сигарету. Цей пан для мене не існує. Немає для мене в світі дрібнішого дріб’язку, ніж оцей пан, що сидить навпроти… Ні, ви не подумайте, що він мені заважає! Його просто не існує, принаймні я не помічаю, щоб він існував.
ЛОНДОНСЬКЕ СОНЦЕ
З вікна моєї кімнати я щоранку бачу сонце. Воно зовсім поряд зі мною і висить у дуже низькому небі. Я дивлюсь на нього з такою зневагою, що іноді сонце затуляє обличчя хмарою. Англійське сонце не має власної гідності. Хіба наше іспанське сонце дозволило б, щоб на нього дивилися більш як секунду! У нас тільки великий поет зважиться звести свій погляд у височінь до сонця й звернутися до нього з довжелезною одою.
Я не поет, а звичайний журналіст, проте й я можу поговорити сам на сам із сонцем з вікна моєї кімнати в будинку на північному заході Лондона. Якось недавно, подивившись на кволе проміння лондонського сонця, я запалив у кімнаті камін і запросив:
— Іди-но сюди, погрійся трохи.
Іспанське сонце спопелило б мене за таку образу, але англійське втратило всю свою гордість та моральну силу. Іноді навіть поодинокі зірки з’являються вдень на небі і починають виблискувати з визивною зухвалістю. Я гадаю, що англійське сонце хворе на ревматизм чи принаймні постійно застуджене. Коли я бачу, як воно несміливо заглядає в моє вікно, в мене виникає бажання запропонувати йому ковток віски, щоб воно зігрілося.
2. ФРАНЦУЗИ
СПАЛЬНІ ФРАНЦУЗЬКІ Й АНГЛІЙСЬКІ
З Лондона до Парижа подорож коротка. але як же все-таки добре відпочити на французькому ліжку, такому просторому і м’якому! Бо англійські ліжка тверді й вузенькі.
Схоже на те, що в Англії люди лягають спати з необхідності, а у Франції — задля втіхи. Англієць лежить у ліжку рівно стільки, скільки потрібно, щоб виспатися. Потім прокидається і встає. Навіть у найбагатших англійських будинках спальні вбогі й маленькі, так наче спальня — найменш важлива з кімнат. У французькому будинку найважливіше — це спальня. Французькі ліжка справді чудові.
Щодо англійської спальні можна сказати. що з неї починається принаймні половина того, що звуть британською енергією. Побачивши англійську спальню, починаєш розуміти, що Англія країна активна, яка не спить більше, ніж це потрібно, щоб відновити сили, витрачені протягом дня. Англійці — народ практичний, нікому з них не спаде на думку лягти в ліжко, якщо вони не хочуть спати. Вдень англієць ніколи й не підійде до ліжка, бо на роботі він почуває себе куди зручніше, ніж у спальні, і тому вважає за краще працювати. Він іде на роботу й працює, повертається додому й лягає спати, і коли вже спить, то робить це так само спокійно, ефективно й досконало, як працює.
Мене зачаровує м’якість, еластичність, простір і тепло французького ліжка, але вам я рекомендую ліжка англійські. Попервах у вас болітимуть всі кістки, та поступово ви звикнете і станете такими ж міцними, як англійці.
БУЛЬВАР
Справжнє життя парижанина на бульварі. тим часом як життя лондонця за микається всередині його дому. Ми, іспанці, живемо в кафе, французи живуть на терасах кафе, англійці живуть у будинках. Англійська вулиця швидко веде вас додому. Паризький бульвар примушує завжди спізнюватися. Англієць зробить два кола по Лестер-Сквер і одразу скаже:
— Це так нудно — ходити по вулицях. Ніде не почуваєш себе краще, ніж удома.
Француз — навпаки. Йому подобається вулиця, і якщо він запросив вас до себе додому і вам треба буде разом перетнути якийсь бульвар, то запевняю вас: ви не дійдете до нього додому й за три години.
А щось таки є в тих паризьких бульварах. Я б годинами сидів на терасі кафе і спостерігав за французами (що дуже цікаво) і за француженками (що дуже приємно), слухав би музику, купив би газету в хлопчиська-гамена, поговорив би з котримсь із завсідників того кафе; якась красуня встромила б мені квітку у петельку піджака, потім витягла б її… Паризький бульвар веселий, приємний, привабливий, знадливий і скороминущий.
ФРАНЦУЗЬКА КУХНЯ
Французький ресторан, багато світла. Приємна музика. Добре вдягнені люди. Запитую у метрдотеля, чиє обличчя аж ніяк не викликає апетиту, з чого можна почати. Метрдотель починає перелічувати страви. І в мене прокидається апетит. У Лондоні не можна їсти без апетиту, бо якщо англієць не голодний, він ніколи не зайде в ресторан. А у Франції заходять до ресторану без апетиту, а виходять, з’ївши не менше семи страв.
— Я не знаю, що мені замовити,— кажеш тут метрдотелеві.
І він починає так красномовно нахвалювати всілякі наїдки, що ти їси так, немов голодував тиждень. Якби в Лондоні хтось сказав у ресторані, що не знає, що йому замовити, його б спитали, чого він тоді прийшов у ресторан, бо в англійців логіка передусім. Вони харчуються так само, як сплять, — щоб відновити сили. Тому англійці такі худорляві й енергійні.
Француз утішається баранячим рагу так само, як німець музикою Бетховена. Коли француз сидить за столом, обличчя в нього таке розумне й замислене, як у німця, що сидить на концерті. Віртуозів кухні поважають у Франції так само, як віртуозів-музикантів у Німеччині.
Англія. Франція. Іспанія… Англія споживає те. що необхідне, Франція — те. що зайве. Іспанія не споживає майже нічого. Може, вам заманеться розповсюдити в Іспанії французьку кухню? Може, єдине, чого нам бракує, — це різні соуси та присмаки? Ні. Ми присмачуємо наше м’ясо славнозвісним національним соусом, який від часів Сервантеса вважається в Іспанії найкращою з присмак, — голодом.
3. ТУРИСТИ В ШВЕЙЦАРІЇ
АНГЛІЙСЬКИЙ ТУРИСТ
Туризм, так само як ростбіф, винайдено в Англії. І зразковий турист — це англієць. Він турист природний. Я знав у Парижі англійців, які, й проживши там дванадцять років, вважали себе туристами, розмовляли тільки по-англійському і вдавали, ніби вони щойно приїхали. (В Іспанії всіх іноземців називають англійцями.)
Англієць — невтомний турист. За день він здатний оглянути п’ятдесят готичних соборів і старовинних палаців, будинок, де народився відомий письменник.