За чверть милі над одним містом завис великий зореліт. Внизу на всьому лежала печать космічного спустошення. Повільно спускаючись в енергетичній гондолі-сфері, Інеш помітив, що будівлі вже почали руйнуватись від часу.
— Ніяких слідів війни! Ніяких слідів…— щохвилини повторював безбарвний механічний голос.
Інеш змінив настройку.
Досягнувши поверхні, він вимкнув поле своєї гондоли й опинився на зарослій, оточеній стінами ділянці. Кілька кістяків лежало у високій траві перед спорудою з обтічними стрімкими лініями. Це були кістяки довгих дворуких і двоногих створінь, череп кожного тримався на верхньому кінці тонкого спинного хребта. Усі кістяки явно належали дорослим особням і, здавалось, чудово збереглися, але, коли Інеш нагнувся і доторкнувсь до одного з них, цілий суглоб розсипався на порох. Випроставшись, він побачив, як неподалік приземлявся Йоал.
Зачекавши, поки історик вибереться із своєї енергетичної сфери, Інеш спитав:
— Як на вашу думку, варт спробувати наш метод оживлення?
Йоал здавався чимось стурбований.
— Я розпитував усіх, хто вже спускався сюди в зорельоті, — відповів він.— Щось тут не так. На цій планеті не. лишилось живих істот, не лишилося навіть комах. Перш ніж починати будь-яку колонізацію, ми повинні з'ясувати, що тут сталось.
Інеш промовчав. Подув легенький вітрець, зашелестів листям у гайкові, недалеко від них. Інеш глянув на дерева. Йоал кивнув.
Так, рослинність уціліла, одначе рослини, як правило, реагують зовсім інакше, ніж активні форми життя.
їх перебили. З приймача Йоала пролунав голос:
— Приблизно в центрі міста виявлено музей. На його дахові червоний маяк.
— Я піду з вами, Йоал,— попросив Інеш,— там, можливо, збереглися скелети тварин і розумних істот на різних ступенях еволюції. До речі, ви не відповіли мені. Чи маєте ви намір оживлювати цих істот?
— Я подам це питання на розгляд Ради,— спроквола промовив Йоал,— але, мені здається, відповідь може бути одна. Ми зобов'язані знати причину цієї катастрофи. — Він окреслив невиразне півколо одним своїм мацаком і неначе до себе додав: — Звичайно, діяти треба обережно, починаючи з найраніших ступенів еволюції. Відсутність дитячих скелетів свідчить, що ці істоти, очевидно, досягли індивідуального безсмертя.
Рада зібралась, щоб оглянути експонати. Інеш знав; це чиста формальність. Ухвалу прийнято — вони будуть оживляти. Опріч усього, вони були заінтриговані. Всесвіт безмежний, мандри в космосі тривалі й —тоскні, тому, спускаючись на невідомі планети, вони завжди тривожно чекали зустрічі з новими формами життя, щоб побачити їх на власні очі, вивчити.
Головний біолог Хамар пояснив, чому вони вибрали саме цю мумію:
— Для збереження тіла тут застосовано деякі речовини, які свідчать про зародкові знання хімії. Різьблення ж на саркофагові говорить за примітивну цивілізацію, незнайому з машинами. На цій стадії потенціальні можливості нервової системи навряд чи були надто розвинені. Наші спеціалісти з мов проаналізували записи мовних машин, встановлених у всіх відділках музею, і, хоч мов виявилось дуже багато,— тут є розмовні записи навіть тієї доби, коли ця істота була жива,— вони легко розшифрували всі поняття. Зараз універсальний перекладач налагоджений ними так, що перекладе будь-яке наше запитання на мову оживленої істоти. Те ж саме, звичайно, він робить і навпаки. Але, вибачте, я бачу, перше тіло вже підготоване!
Інеш разом з іншими членами Ради пильно стежив за біологами: ті закріпили затискачами віко воскресителя, і процес пластичного відновлення почався. Він відчув, як усе всередині в нього напружилось. Він знав, що зараз станеться. Знав напевне. Мине кілька хвилин, і давній мешканець цієї планети підніметься з воскресителя й стане перед ними віч-на-віч. Науковий метод оживлення простий і надійний.
Життя виникає з пітьми нескінченно малих величин, на межі, де все починається і все кінчається, на межі буття й небуття, в тій сутінковій царині, де вібруюча матерія легко переходить із старого стану в новий, з органічної в неорганічну й навпаки. Електрони не бувають живі або неживі, атоми нічого не знають, що таке живе й що мертве. Але коли атоми зливаються в молекули, на цій стадії досить одного кроку, неймовірно малого кроку до життя, якщо тільки життю судилося зародитись. Один крок, а за ним темрява. Або життя.
Камінь або жива клітина. Крихта золота або травинка. Морський пісок або такі ж незчисленні крихітні живі істоти, мешканці бездонних глибин підводного царства. Відмінність між ними виникає на самому початку зародження матерії. Тоді кожна жива клітина набуває тільки їй притаманної форми. Якщо в краба відірвало ногу, замість неї виростає така сама нова. Черв'як витягується і незабаром ділиться на двох черв'яків, на дві однакові шлункові системи, такі ж ненажерні, досконалі й ні на краплю не ушкоджені цим поділом. Кожна клітина може перетворюватись на цілу істоту. Кожна клітина "пам'ятає" оте ціле в таких дрібних і складних деталях, що для опису їх просто не вистачає слів.
Але ось що парадоксально — не можна вважати пам'ять органічною! Звичайний восковий валик запам'ятовує звуки. Магнітна стрічка легко відтворює голоси, що змовкли століття тому. Пам'ять — це фізіологічний відтиск, сліди, залишені на матерії, змінена будова молекул, і якщо її збудити, молекули відтворять ті самі образи, в тому самому ритмі.
Квадрильйони й квінтильйони пробуджених образів-форм ринули з черепа мумії у воскреситель. Пам'ять, як завжди, не. підвела.
Вії воскреслого здригнулись, і він розплющив очі.
— Отже, це правда,— сказав він голосно, й машина одразу ж переклала його слова на мову генейців. — Отже, смерть — це тільки перехід в інший світ. Але ж де мої наближені?
Останню фразу він вимовив розгубленим, жалібним голосом.
Воскреслий сів, потім виліз із апарата, віко якого автоматично піднялося, коли він ожив. Побачивши генейців, він затремтів, але це тривало якусь мить. Воскреслий був гордий і мав своєрідну пихату мужність, яка зараз йому знадобилась. Неохоче опустився він на коліна, упав ниць, але тут сумніви подолали його.
— Ви боги Єгипту? — спитав він і знову встав. — Що за потвори! Я не вклоняюсь незнаним демонам.
— Вбийте його! — сказав капітан Горсід. Двоноге чудовисько конвульсивно здригнулось і розтануло в полум'ї променевої рушниці.
Другий воскреслий підвівся, тремтячи. й бліднучи з жаху.
— Господи боже мій, щоб я ще коли-небудь приклався до проклятого зілля! Подумати тільки, допився до рожевих слонів…
— А що це за "зілля", про яке ти згадуєш, воскреслий? — зацікавлено спитав Йоал.
— Первак, сивуха, отрута в пляшці із задньої кишені, молоко від скаженої корови, чим тільки не напувають у цьому кишлі, о господи боже мій!
Капітан Горсід запитливо подивився на Йоала.
— Чи варто продовжувати?
Йоал, помовчавши, відповів:
— Зачекайте, це цікаво.
Потім знову звернувся до воскреслого:
— Як би ти повівся, коли б я хобі сказав, що ми прилетіли з іншої зірки.
Воскреслий витріщився на нього. Він був явно зацікавлений, але страх виявився сильніший.
— Послухайте,— сказав він,— я їхав у своїх справах. Хай я перехилив зо дві зайвих чарки, але в усьому винна ця погань, що нею зараз торгують. Клянуся, я не бачив іншої машини, і якщо це новий спосіб карати тих, хто п'є за кермом, я здаюся. Ваша взяла. Клянуся, до кінця днів моїх більше не вип'ю й краплі, тільки відпустіть мене.
— Він водить "машину", але про неї зовсім не думає,— мовив Йоал. — Ніяких таких "машин" ми не бачили. Вони не подбали, щоб зберегти їх у своєму музеї.
Інеш помітив, що всі чекають, коли хтось ще задасть запитання. Відчувши, що розмова на цьому й скінчиться, якщо він сам не заговорить, Інеш сказав:
— Попросіть його описати "машину". Як вона діє?
— Оце інша річ,— зрадів воскреслий.— Скажіть, чого ви хочете, і я відповім на будь-яке запитання. Я можу нализатися так, що в очах двоїтиметься, але машину все одно поведу. Як вона діє? Просто. Вмикаєш стартер і ногою даєш газ…
— Газ,— втрутився технік-лейтенант Віїд. — Двигун внутрішнього згоряння. Все ясно.
Капітан Горсід подав знак стражеві з променевою рушницею…
Третя людина сіла і якийсь час уважно дивилася на них.
— З зірок? — нарешті запитала вона. — У вас є система чи ви потрапили до нас цілком випадково?
Генейські радники, що зібрались під склепінням зали, неспокійно завовтузились у гнутих своїх кріслах. Інеш зустрівся очима з Йоалом. Історик був вражений, і це стривожило метеоролога. Він подумав: "Двоноге чудовисько здібне ненормально швидко пристосовуватись до нових умов і має надто гостре відчуття дійсності. Жоден генеєць не зрівняється з ним у швидкості реакції".
— Швидкість мислі не завжди є ознакою переваги,— зауважив головний біолог Хамар. — Істоти з повільним широким мисленням займають у ряді розумних особнів почесні місця.
"Річ не в швидкості,— мимоволі подумав Інеш,— а в правильності, в точності мислі". Він спробував уявити себе на місці воскреслого. Чи зміг би він отак одразу зрозуміти, що довкола нього чужі істоти з далеких зірок? Навряд.
Усе це вмить вилетіло з його голови, коли людина встала. Інеш й інші радники не спускали з неї очей.