— Ах! Високі матерії — як це прекрасно! — промовила Качка. — Це нагадало мені, що я вже добряче зголодніла. — І вона попливла за водою, приказуючи: "Ках-ках-ках".
— Верніться! Верніться! — заверещала Ракета. — Мені ще багато чого треба вам сказати. — Але Качка навіть не обернулась. — Я й рада, що вона попливла геть, — сказала сама до себе Ракета. — У неї міщанські погляди. — І вона ще трохи глибше вгрузла в болото й почала нарікати на самотність — одвічну супутницю генія, коли на березі з'явилися два хлопчаки. Вони бігли понад рівчаком з оберемками хмизу та казанком в руках.
— Оце вже йде нарешті делегація, — сказала Ракета і спробувала прибрати якомога поважніший погляд.
— Глянь! — вигукнув один із хлопців. — Он у болоті палиця. Цікаво, як вона сюди потрапила? — І він витяг Ракету з рівчака.
— Палиця! — повторила, скривившись, Ракета. — Нечувано! НЕБУВАЛИЦЯ — ось як він сказав. Небувалиця — це звучить як комплімент. Він, певне, переплутав мене з кимсь із заморських гостей.
— Киньмо її в багаття! — запропонував другий хлопець. — Більше дров — швидше казанок закипить.
І вони склали хмиз на купу, а зверху поклали Ракету й розпалили багаття.
— Чудово! — вигукнула Ракета. — Вони хочуть запустити мене серед білого дня, щоб усі побачили мене.
— А зараз трохи покуняємо, — вирішили хлопчаки. — Поки виспимось — вода якраз закипить. — І вони лягли на траву й заплющили очі.
Ракета дуже відвологла, і вогонь довго не брав її. Але нарешті вона таки зайнялася.
— Я злітаю! — вигукнула вона, напружилась і випросталась. — Я злечу вище від зірок, набагато вище від місяця й сонця. Та я злечу так високо, що… Пш-пш-пш! — і вона злетіла вгору. — Чудово! — вигукнула вона. — Я летітиму вічно! Уявляю, як усі дивуються!
Проте ніхто її й не помітив.
Раптом вона відчула, як немов зсудомило усе її тіло, й закололи кольки.
— Зараз я вибухну! — гукнула вона. — Заллю весь світ вогнем і так бахну, що всі цілий рік розмовлятимуть про мене. — І вона й справді вибухнула: бах! бах! бах! — загорівся порох. Безсумнівно, так воно й було.
Проте ніхто нічого не чув, навіть обидва хлопчаки, бо добре заснули.
Тепер від Ракети залишилася тільки палиця, яка впала на спину Гусці, що походжала понад рівчаком.
— Лишенько! — скрикнула Гуска. — Мабуть, зараз поллє з неба палицями! — І вона квапливо шубовснула в воду.
— Я знала, що справлю велике враження, — прошипіла Ракета і погасла.