Кашлянувши декілька разів, потерши підборіддя й подавши знаки рукою, Джеррі встиг притягти увагу м-ра Лоррі, який устав, подивився на нього, спокійно кивнув йому головою і знову сів.
Увійшов суддя, все заворушилося, а потім стало втихати. Всі зосередили увагу на лаві для підсудних. Двоє тюремників, що стояли тут, вийшли, привели в'язня й поставили його перед суддями коло перегорожі.
Всі присутні, за вийнятком джентлмена, що дивився на стелю, впилися очима в нього. Все людське дихання в залі кружляло навколо нього, як море, або вітер, або вогонь.
Всі, що були в залі, крім джентлмена в перуці, який дивився на стелю, втупили на нього свої очі.
Предметом такого напруженого розглядання й інтересу була молода людина років двадцяти п'яти, висока на зріст, красива на огляд, з загорілим обличчям і чорними очима. По всьому видно було, що то був джентлмен. Усяке душевне хвилювання виявляється через тілесний покрів; так і блідість, що випливала з його стану, пробивалася через смагу на його щоках і показувала, що душа сильніша за сонце. А втім він цілком володів, собою, вклонився судді й стояв спокійно.
Інтерес, з яким пильно дивилися на цю людину й дихали на неї, був не такий, щоб зробити честь людськості. Якби перед ним була небезпека не такого страшного вироку, якби передбачалася можливість зміни будь-якої жорстокої подробиці, саме остільки ж він втратив би привабливости. Тому й дивилися на нього, що він засуджений був на таке ганебне мордування; зворушило саме те, що безсмертне створіння буде віддано на різанину й розірвано на шматки. Хоч як би прикрашували різні глядачі свою цікавість, відповідно до особливої вмілости кожного і здатности до самоомани, ця цікавість по своїй суті була цікавістю людоїдів.
Тишина в судовій залі! Чарлз Дарней вчора сказав: "не винен" супроти того, за що його обвинувачували (у вигадливих і пишномовних виразах), а саме за те, що він віроломно зрадив нашого найяснішого, найславнішого й наймилостивішого і т. д. державця, владаря, короля, бо з усякої нагоди, різними способами й шляхами він допомагав французькому королеві Людові— кові в його війні проти нашого найяснішого, найславнішого й наймилостивішого і т. д.; він їздів туди й сюди між володіннями нашого найяснішого, найславнішого й наймилостивішого і т. д. і володіннями французького Людовіка і беззаконними, віроломними, зрадницькими і всякими іншими зловмисними способами викривав зазначеному французькому Людовікові, які сили наш найясніший, найславніший і наймилостивіший і т.д. задумає послати до Канади и Північної Америки. От і все, що міг зрозуміти Джеррі. Волосся його в міру, як нагромаджувалися юридичні вирази, що далі, то більш їжилося і він, кінець— кінцем, все ж таки второпав, що згаданий і перезгаданий Чарлз Дарней, який стоїть тут перед ним, віддається на суд, що присяжних проводять до присяги і що м-р генеральний прокурор зараз почне свою промову.
Підсудний, що його уявно (і він це знав) кожен з присутніх вішав уже, стинав голову й четвертував, не змінив своєї пози і не прибирав театрального вигляду. Він був спокійний і уважний; з серйозним інтересом він стежив, як розгортається справа, і стояв, поклавши руки на дерев'яну дошку, так спокійно, що не зрушив з місця и листочка трави, що її було накидано на ній. Залю суда геть усю посипали травою й збризкували оцтом, щоб остерегти від тюремного повітря й тюремної пропасниці.
Над головою в'язня висіло дзеркало, що відбивало світло на нього. Безліч злочинців і нещасних відбивалися в ньому і зникали з його поверхні, а разом з тим і з лиця землі. Який страшний натовп привидів переповнив би це огидне місце, коли б дзеркало віддало свої образи, як океан іноді повертає своїх мерців. Може і в голові в'язня промайнула думка про ганьбу й безчестя, для яких тут приберігали оте дзеркало. Принаймні, коли, змінивши свою позу, він відчув, що світло падає на його лице, він подивився вгору і, коли побачив дзеркало, лице його почервоніло, а права рука зсунула траву з дошки.
Трапилося, що з цим рухом він повернув своє лице на той бік, що був ліворуч од нього. Майже нарівні з його очима — там, у кутку судової лави, сиділо дві особи, на яких негайно спинилися його очі, при чому вигляд його так змінився, що всі, хто дивився на нього, повернулися до них.
Глядачі побачили там двох осіб — молоду леді років трохи більш як двадцять і джентлмена, що очевидно був її батьком; чоловік був вартий уваги своїм зовнішнім виглядом з того боку, що волосся його було абсолютно біле, а лице мало якусь неописану напруженість, яка виявляла не стільки енергійність характеру, скільки глибокий роздум і внутрішнє самоспоглядання. Коли такий вираз був на ньому, він мав вигляд старого, а коли цей вираз сходив з лиця, і він оживлявся, — як, наприклад, це було тепер, у той момент, коли він говорив з донькою, — він здавався красивим ще в розквіті сил.
його донька сиділа поруч із ним, тримаючи його під руку; друга рука лежала на його руці. Вона щільно притулилася до нього з ляку від того, що оточувало, і з жалю до в'язня. Впадало в очі, як на її лиці виразно відбивалися жах і співчуття, що охоплювали її, — здавалося, що вона не знала нічого, крім небезпеки, що загрожувала обвинуваченому. Все це було таке помітне, здавалося таким сильним і безпосереднім, що глядачів, які не мали жалю до нього, вона зворушила; з усіх боків ішов шепіт: хто вони?
Посланець Джеррі, що робив свої власні спостереження на свій власний спосіб і в своїй розсіяності обсмоктував іржу на своїх пальцях, витяг шию, щоб почути, хто вони. До нього дійшло:
— Свідки.
— З якого боку?
— Проти.
— Проти кого?
— Проти в'язня.
Суддя, що дивився в тому самому напрямку, як і всі, одвів очі, відкинувся на спинку крісла і втупив очі в людину, якої життя було в його руках, в той час, як генеральний прокурор почав плести вірьовку, гострити сокиру і молотком забивати цвяхи в ешафот.
Розділ III.
РОЗЧАРУВАННЯ.
М-р генеральний прокурор мав доповісти присяжним, що в'язень, який стоїть перед ними, хоч і молодий на літа, вже старий у зрадницькій практиці, за що повинен заплатити життям. Його зносини з ворогами держави не є зносини цього дня, або вчорашні, або минулого року чи позаторішні. Напевно відомо, що в'язень давно вже мав звичку їздити туди й сюди між Францією й Англією в секретних справах, про які він не може подати чесного пояснення. Коли б у природі зрадницьких заходів було процвітати (чого, на щастя, не буває), то й цей справжній злочин і ця провина його могли б залишитися невикритими. Провидіння, однак, поклало на серце людині без страху и докору дізнатися про справжні пляни в'язня; вражена огидою, вона донесла про них головному державному секретареві його величности та найпочеснішій таємній раді. Цей патріот стане перед ними. Ставлення його до цієї справи й поведінка йго взагалі величні. Він був другом в'язня, проте, однієї щасливої і разом лихої години, виявивши його підлоту, він вирішив зрадника, якого не міг довше гріти коло свого лона, принести в жертву на священний олтар батьківщини. Коли б у Британії, як у старій Греції та Римі, споруджали статуї громадським добродійникам, то цей величний громадянин напевне мав би одну з них. Однак, томущо тут цього не роблять, можливо, що він не матиме статуї. Доброчесність заразлива; особливо та славна доброчесність, що відома як патріотизм, або любов до батьківщини. Високий приклад цього незаплямованого й бездоганного свідка на користь корони передався служникові в'язня і вселив у нього священну рішучість оглянути письмовний •стіл і кишені свого хазяїна та заховати його папери. Він (генеральний прокурор) підготований до того, що почує ганьбу на .адресу цього дивного служника; однак щодо нього (генерального прокурора), то він дає йому перевагу перед своїми братами й сестрами и шанує його більше за своїх батька й матір. Він сміливо закликає присяжних чинити так само. Викази цих двох свідків, у зв'язку з викритими через них документами, що їх буде подано, можуть довести, що в'язень мав у себе списки війська його величности, відомості про розташування його й підготованість так на морі, як і на суходолі, і не залишать жадного сумніву, що він постійно передавав такі інформації ворожій державі. Неможливо довести, що ці списки в'язень писав власноручно, та це не має значення, або ще краще для обвинувачення, бо показує який лукавий в'язень у своїй обережності. Докази йдуть за п'ять років тому й мають довести, що в'язня втягнуто було в цю загибільну місію вже за декілька —тижнів до найпершої сутички між британським і американським військом. З таких причин присяжні, як вірнопіддані присяжні (за яких він знає їх) і як відповідальні присяжні (як це вони сами знають), повинні безумовно визнати в'язня за винного й покінчити з ним, подобається це їм чи ні. Вони ніколи не зможуть покласти спокійно голови на подушки, коли не буде відтято голови в'язневої. Генеральний прокурор закінчив свою промову, вимагаючи від них цієї голови в ім'я всього, що тільки спадало йому на думку, і урочисто заприсягся в своєму переконанні, що він уже вважає в'язня за мертвого і зниклого.
Коли генеральний прокурор скінчив, у залі загули, наче хмари великих синіх мух роїлися навколо в'язня, передчуваючи, чим він швидко стане. Коли ж шум знов утихомирився, з'явився —на лаві свідків незаплямовании патріот.
Генеральний повіренний у справах казни, йдучи за своїм проводирем, почав допитувати патріота. На ім'я й прізвище він Джон Барсад, джентлмен. Історія його чистої душі була точнісінько така, як її описав генеральний прокурор, а якщо й помилився, то хіба тим, що описав надто точно. Полегшивши своє благородне серце від цього тягара, він хотів уже скромно відійти, однак джентлмен у перуці з паперами перед ним, сидів недалеко від м-ра Лоррі, попросив дозволу поставити йому декілька питань. Джентлмен у перуці, що сидів насупроти нього, все ще дивився на стелю залі.
— Чи не був він коли сам шпигуном?
— Ні, він зневажає таку низьку інсинуацію.
— З чого він живе?
— З своєї власности.
— А де його власність?
— Він не може точно пригадати, де вона.
— В чому вона полягає?
— До цього нема нікому діла.
— Чи дістав він її як спадщину?
— Так, як спадщину.
— Від кого?
— Від далекої рідні.
— Дуже далекої?
— Досить далекої.
— Чи був він колинебудь у в'язниці?
— Звичайно, ні.
— Ніколи не був у в'язниці і за борги?
— Він не знає, як це стосується до справи.
— Ніколи не був у в'язниці за борги? Ну, кажіть щиро.