Увага! Ви читаєте уривок з твору (ознайомчий фрагмент). Купуйте книжку на сайті видавництва Bookchef.
Роман
З англійської переклала Любов Пилаєва
Розділ 1
АДЖАРРІ
Коли Цезар уперше підступився до Кори з пропозицією втікати на північ, вона відмовилася.
А все через бабусині оповідки. Бабця Кори не бачила океану, поки одного ранку в порту У їда її не засліпив блиск безмежної водної гладіні, залитої яскравим сонячним світлом. Ті зблиски витанцьовували перед очима навіть у темряві, поки її тримали у фортечній в'язниці. Це тривало до прибуття кораблів. Дагомейські нападники захопили спершу чоловіків. Наступного місяця повернулися до селища по жінок і дітей. Гнали їх до моря, скутих ланцюгами по двоє. Аджаррі не відвертала погляду від темного провалу тюремних дверей, уявляючи свого батька, який, можливо, десь там, у пітьмі, чекає на неї. Односельці, які не загинули в дорозі, потім розповіли їй гірку правду. Коли батька остаточно висна жив нестерпно довгий перехід, работоргівці розтрощили йому голову й покинули конати на узбіччі. А мама Аджаррі померла за багато років до того.
Поки дісталися фортеці, Корину бабусю кілька разів перепродували і передавали від одного работоргівця до іншого за кілька десятків каурі* чи скляне намисто. Важко сказати, що заплатили за Аджаррі в Уїді, бо вона разом із понад вісімдесятьма душами входила до гуртової партії, яку віддали за кілька ящиків рому й пороху. На цьому зійшлися після затятих торгів, що велися жахливою сумішшю англійської, португальської та іспанської, бо на той час так говорили на узбережжі Західної Африки. Міцні чоловіки й вагітні жінки коштували дорожче за підлітків, тож ціну кожного вирахувати неможливо.
*Каурі — Мушлі, що протягом кількох тисячоліть у багатьох країнах виконували функції грошей (тут і далі — прим, перекладача).
"Ненні" відплив із Ліверпуля і вже зробив дві зупинки на своєму шляху вздовж Голд-Коуст. Капітан розділив свій крам, щоб раби з одного племені чи з однієї місцевості не опинилися разом. Хтозна, чи не надумають бранці повстати, якщо знайдуть спільну мову. То був останній порт, у який судно зайшло перш ніж перетнути Атлантику. Двоє матросів із вигорілим жовтим волоссям і з кістяним відтінком шкіри, лаючись, заштовхали Аджаррі на корабель.
Затхлий трюм, важка пітьма й стогони людей, скутих із нею одним ланцюгом, доводили Аджаррі до шаленства. Дівчинка була ще надто юна, тому мучителі не відразу звернули на неї увагу. Проте зрештою, після шести тижнів подорожі, кілька більш досвідчених чоловіків і її виволокли з трюму. Поки дісталися Америки, вона двічі спробувала вбити себе. Спершу зовсім відмовилася від їжі, а згодом хотіла втопитися. Моряки, що вже давно вивчили особливості поведінки невільників, в обох випадках їй завадили. Аджаррі навіть до планшира не встигла наблизитися з наміром виплигнути за борт. Скрадлива хода і відчайдушний вираз так само виказали Аджаррі, як і безліч нещасних до неї. Дівчині скували руки й ноги на показ усім, хто спробував би наслідувати її приклад.
Сім'я до останнього сподівалася, що її не розлучать на торгах в Уїді, проте рідних Аджаррі купили португальські торгівці з фрегата "Вівілія". Минуло чотири місяці, поки його побачили за п'ятнадцять миль від Бермудів, де він дрейфував. Чума заявила права на всіх, хто був на борту. Представники влади підпалили корабель і спостерігали, як він із оглушливим тріскотінням поволі тоне. Кориній бабусі нічого не було відомо про долю фрегата. Решту свого життя вона вірила, що її кузени працюють на доброго й щедрого господаря десь на півночі. їй хотілося думати, що їх не перепродують так принизливо, як її, що вони тчуть або прядуть, а не гарують на плантаціях. У вигаданих Аджарpi історіях Ісай і Сіду, та й усі інші виявлялися дивом викупленими з рабства вільними людьми й жили у Пенсильванії. Про таку місцину вона підслухала з балачок двох моряків. Ці фантазії давали Аджаррі розраду, коли їй робилося так тяжко, що серце ледь не рвалося на тисячу шматочків.
Наступного разу, після місяця, проведеного в чумному бараку на острові Саллівана, Корину бабусю знову продали, щойно лікар засвідчив, що її та решту вантажу "Ненні" оминула хвороба. Ще один тяжкий день на біржі. Великі торги завжди збирали різношерстий натовп. Торгівці й гендлярі зі всього узбережжя стіка лис я до Чарльстона, заглядали рабам у вічі, мацали суглоби й хребет, перевіряли, чи нема в них ознак венеричних або яких інших недуг. Глядачі неквапом жували свіжих устриць, гризли гарячу кукурудзу, а торгівці лунко викрикували ціни. Оголені раби стояли на помості. Точилася війна ставок, за групу молодиків з Ашанті — африканців, добре знаних завдяки їхній працьовитості й розвиненим м'язам. Наглядач із вапнякового кар'єру здійснив дивовижно вигідну оборудку, виторгувавши групку нeгрeнят. Корина бабуся помітила серед юрби витріщак малого хлопчину, що смоктав льодяник, і здивовано видивлялася: що то він весь час кладе до рота.
Сонце майже сіло, коли посередник купив її за двісті двадцять шість доларів. За неї могли правити більше. Але того сезону надто багато молоденьких дівчат виставлялися на торг. Костюм у покупця Аджаррі був із білосніжної тканини, яку вона вперше в житті бачила. Численні персні з барвистими дорогоцінними каменями унизували його пальці. Коли він тицьнув її в груди, щоб перевірити їх пружність, метал холодно торкнувся до шкіри. Її вже не вперше й ще не востаннє затаврували й скували з рештою невільників, куплених того дня. Увечері валка виступила в тривалий похід на південь, петляючи позаду кибитки торгівців. На той час "Ненні" з трюмами, натоптаними цукром і тютюном, вже взяла курс на Ліверпуль. У тих трюмах тепер чулося менше стогону.
Можна було подумати, що Корина бабуся заклята — стільки разів її продавали, обмінювали й знову перепродавали за наступні кілька років. Її власники надто часто виявлялися розореними. Першого хазяїна обвів круг пальця шахрай, продавши йому пристрій, що буцімто очищує бавовну вдвічі швидше за машину Вітні*. Креслення мали переконливий вигляд. Але скінчилось тим, що Аджаррі стала частиною власності, заарештованої за ордером магістрату. Її поспіхом продали за двісті вісімнадцять доларів. До падіння ціни призвели реалії місцевого ринку. Новий господар помер від водянки. Його вдова негайно оголосила розпродаж, нерухомого і рухомого майна, щоб зібрати гроші на повернення до рідної Європи, де було затишно й чисто. Три місяці Аджаррі була власністю валлійця, який програв у віст за раз її, трьох інших рабів і двох свиней. І так. тривало ще довго.
* Машина, винайдена Елі Вітні 1793 року, яка вичісувала лушпиння з бавовняних волокон, що давало змогу швидко й дешево обробляти бавовну-сирець.
Ціна дівчини бувала різною. Двісті сорок шість, двісті шістдесят, двісті сімдесят доларів. Коли тебе так багато разів продають, привчаєшся не звертати на це увагу. Вона швидко пристосовувалася до нових плантацій, навчилася відрізняти нeгрiв, здатних на злочин, від просто жорстокосердих, ледачих від працьовитих, донощиків від тих, хто вмів зберігати таємниці, власників дуже багатих помість від таких, хто не мав нічого, крім амбіцій; уміла визначати, наскільки злостиві нові хазяї. Деколи плантатори могли розраховувати лише на доволі скромне життя. Та були серед них і ті, хто прагнув заволодіти щораз більшим шматком землі, ніби врешті-решт збиралися запанувати над цілим світом. Хоч би куди її завозили, там завжди була робота на плантаціях цукрової тростини й індиго. Лише один тиждень вона крутила тютюнове листя, перш ніж знову виявилася перепроданою. Торгівець, який був представником тютюнової плантації, шукав рабів у віці статевого дозрівання, бажано з усіма зубами і поступливою вдачею. Тепер Аджаррі була жінкою. Саме дозріла.
Вона знала, що білі вчені люди хочуть дошукатися до того, як усе в світі працює: як зірки ходять нічним небом, як змішується в тілах людей різна кров. Вони хотіли дізнатись, скільки потрібно тепла для гарного урожаю бавовни. Аджаррі ж опанувала таємниці лише власного чорного тіла, а за навколишнім світом невтомно спостерігала. Кожна річ мала певну ціну. І коли ціна змінювалась, все інше теж змінювалось. Тріснута баклага-тиква коштувала менше за цілу. Гачок, на який спіймалася каракатиця, цінувався вище за той, з якого здобич зірвалася. В Америці все зводилося до перетворення людей на речі. Щоб уникнути збитків, краще позбутися немічного бранця, який не витримає подорожі через океан. Тож покупці ласо поглядали на молодих нeгpiв гарної породи, з дужого племені. Дівчина-рабиня мала більший попит, ніж цуценята, бо то був ніби монетний двір — гроші, які народжують гроші. Якщо ти річ — підвода, кінь чи раб — твою вартість визначають твої властивості. Аджаррі пам'ятала про своє місце.
Нарешті — Джорджія. Представник плантації Рендаллів купив її за двісті дев'яносто два долари, попри порожній вираз очей, який у неї з'явився останнім часом і через який вона могла здатися тупою. До кінця свого життя Аджаррі більше не залишала землю Рендаллів. На цьому клапті землі, де не було за що зачепитися поглядом, вона почувалась як удома.
Корина бабуся тричі виходила заміж. їй подобалися широкоплечі хлопці з міцними руками, які, власне, були і в старого Рендалла. Проте господар і його рабиня мали в головах надто різні звивини. Дві плантації були добре укомплектовані: дев'яносто голів ніггерів на північній і вісімдесят п'ять — на південній. Аджаррі завжди мала з чого обирати. А як не мала, то вміла й зачекати.
Її перший чоловік невдовзі приохотився до кукурудзяного віскі, а його дужі руки часто стаскались у великі кулаки. Аджаррі не тужила, коли врешті його продали на плантацію цукрової тростини у Флориду. Згодом вона зійшлася з одним добросердним парубком із південної плантації. Він помер від холери, але до цього встиг розповісти їй багато історій з Біблії. Його колишній господар був досить ліберально налаштований, коли йшлося про рабів і релігію. їй подобалися чоловікові приповідки.