Перо моє, немов рушниця.
А під вікном моїм лопата-зуб скрегоче:
Ґрунт кам'янистий піддається неохоче.
Там батько мій копає. Подивлюсь
Я, як зігнеться його тулуб поміж клумб,
А розігнеться через двадцять років
Між борозенок, де йому копати
Картоплю, знай ритмічно нахиляючись.
Підошва груба давить на плече лопати,
Держак, мов важіль, сперто на його стегно;
Лискуче лезо тоне в ґрунті й вивертає
Нового урожаю бульби, й ми збираємо,
І пальцям люба прохолодна їхня твердість.
Бог свідок, вмів старий орудувать лопатою!
Достоту як його старий умів.
Дідусь мій більше торфу нарізав за день,
Ніж будь-хто інший там, на Тонера болоті.
Раз був я пляшку молока йому носив,
Недбало скрученим папером заткнуту.
Він випростався, пляшку вихилив
І — без передиху знов до роботи:
Намітив штих, підрізав чисто й перекинув
Через плече, і знову, й знову нахиляючись,
Щоб торфу доброго чимбільше накопати.
Холодний картопляного горбочка дух,
Ляп-лясь торфового штиха, розтяті корінці
Живі те все у голові моїй знов прокидається.
Між пальцями трьома таїться
Перо моє.
То ним я і копаю.
Переклав з англійської Олександр Мокровольський