Говори (уривок)

Увага! Ви читаєте уривок (ознайомчий фрагмент твору). Купуйте повну книжку на сайті видавництва Віват

Переклад з англійської Олени Голуб

Любі друзі!

Дванадцять років? Цей роман вийшов друком дванадцять років тому?

Невже?

Так, після виходу книжки звелися на ноги четверо моїх дітей. Я тричі переїздила з місця на місце. Написала шість романів. На моєму обличчі додалося зморщок, а ноги подолали не одну милю шляху. Невже дванадцять років? Аж не віриться.

А не віриться через те, що глибоко в душі мені все ще чотирнадцять. Мої спогади про ті почуття, які пережила Мелінда, такі виразні, що я безмежно дивуюся, коли бачу рік народження, зазначений у моєму водійському посвідченні. Пам'ятаю хвилювання, тривогу й розгубленість. Пам'ятаю відчуття, коли тебе силують мовчати.

Так само як, може, і багато хто з вас.

За останнє десятиліття я поспілкувалася про цей роман з понад півмільйона старшокласників. Неможливо перелічити листи та імейли, що їх я прочитала, учнів, які, впізнаючи себе в Мелінді, плакали в мене на грудях. Ви вкрай зголодніли за можливістю виговоритися. Вам необхідні дорослі, які могли б вас вислухати.

Мені хотілося б сподіватися, що певного мірою цей роман допомагає вам почути свій голос. Та ця книжка — це всього лише поштовх. Справжні герої — ті, хто, діставшись самісінького дна, подолавши страх та сором, депресію, гнів, зважився розповісти свою історію. І я вас усіх глибоко шаную.

У своїй книжці "Серце жінки" Майя Енджелоу написала: "Якщо вам пощастить, одна-єдина фантазія зможе докорінно змінити мільйон реалій".

Мені надзвичайно пощастило. Ця книжка допомогла поколінню читачів ступити на шлях дорослого життя. А ви своєю чергою допомогли мені долати свій шлях. І це мене безмежно тішить.

Нехай у вас ніколи не забракне сміливості заговорити.

Слухайте

Ви пишете нам

із Гюстона, Брукліна, Пеорії, міста Рай, Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, округу Колумбія, звідусіль на мою поштову скриньку, мою сторінку у фейсбуці.

У Живому журналі тихі повідомлення

для найкращих друзів

Сто тисяч секретних сповідей перед Меліндою

і Мною.

Ви:

Мене також зґвалтували,

вчинили сексуальне насильство в сьомому класі, десятому класі, влітку після випуску, на вечірці, мені було 16 мені було 14

мені було 15, і він робив це протягом трьох років

я кохала його

я його навіть не знала.

Він був братом моєї найкращої подруги, моїм дідусем, батьком, маминим коханцем, моїм хлопцем

моїм двоюрідним братом

моїм тренером

я познайомилася з ним того вечора і —

чотири хлопці по черзі, і —

я хлопець, і це трапилося зі мною, і —

...Я завагітніла й віддала свою дочку на удочеріння...

З вами це також сталося?

З вами теж?

Ви:

Мене не зґвалтували, але

мій тато п'є, але

ненавиджу розмовляти, але

мого брата застрелили, але

я вигнанець, але

мої батьки розлучилися, але

я не належу до жодного клубу, але

ми втратили наш будинок, але

у мене є таємниці — сім років таємниць

і я різала собі вени

мої друзі різали

ми всі різали різали різали

і випускали свій біль

...мого п'ятирічного кузена зґвалтували —

це стає зрозумілим із його поведінки...

у вас з'являються думки про самогубство?

чи ви хочете вбити його?

Ви:

Мелінда дуже схожа на моїх знайомих дівчат

Ні, вона дуже схожа

(на мене)

Я МеліндаСара

Я МеліндаРоджеліо я МеліндаМеґан, МеліндаЕмберМеліндаСтівенТоріФілліпНавдіаТьяра— МатеоКрістінаБет

це все ще завдає мені болю, але але

але

але

ця книжка пробила мою захисну оболонку мене скривдили, і я кривджу, але

але ваша книжка пробила мою захисну оболонку.

Ви:

Я плакала, коли читала її.

Я сміялася, коли читала її Це тупо?

Я сиділа з дівчиною — ви зрозуміли, з тією самою — я сиділа з нею, бо ніхто не сідає з нею за ланчем а я з команди чирлідерок, ось так.

Роман "Я не боюся сказати" змінив моє життя пробив мою захисну оболонку змусив мене замислитися про вечірки дав мені крила.

Ця книжка змусила мене заговорити я шепотіла, плакала закасувала рукави.

Я ненавиджу розмовляти. Але я намагаюся.

Ви змусили мене згадати, хто я.

Дякую.

Р. S. Ми аналізуватимемо цю книжку до скону.

Я:

Я:

Я: ридаю.

За винятком першої та останньої строфи, ця поема складається з рядків і слів, узятих із тисяч листів та імейлів, які Лорі отримала за останні дванадцять років.

Сенді Бернштейн,

яка допомогла мені повернути свій голос,

і моєму чоловікові, Ґреґові,

який мене чує

Ласкаво просимо до "Меррівезер Хай"

Мій перший ранок у старшій школі. У мене сім нових зошитів, спідниця, яку я терпіти не можу, і я відчуваю біль у животі.

Шкільний автобус, скрегочучи гальмами, зупиняється на розі будинку, щоб підхопити мене на зупинці. Двері відчиняються, і я заходжу. Сьогодні я перша, кого він забирає. Водій від'їжджає від тротуару, поки я стою у проході. Куди ж його сісти? Я не люблю сидіти позаду. Але якщо сяду всередині, коло мене може опинитися хтось незнайомий. Коли ж сяду спереду, уподібнюся до маленької дівчинки. Утім, це найкраща можливість піймати погляд когось із моїх друзів, може, хтось із них схо— че-таки обізватися до мене.

Автобус підбирає учнів по четверо-п'ятеро. Коли вони просуваються далі проходом, хлопці й дівчата, які були моїми напарниками на лабораторних чи приятелями по спортзалу, сердито поглядають на мене. Я заплющую очі. Оцього я й боялася. Коли автобус рушає від останньої зупинки, я єдина, біля кого ніхто не сидить.

Водій перемикає передачу, щоб переповзти через пагорби. Двигун дирчить, і хлопці з-позаду вигукують непристойності. Хтось переборщив з одеколоном. Я намагаюся відчинити вікно, але невеличкі засуви не піддаються. Хлопець за мною розгортає свій сніданок й кидає обгортку мені в потилицю. Вона опиняється в мене на колінах — від солодкого рулету.

Ми їдемо повз прибиральників, які перефарбовують вивіску перед школою. Шкільна рада вирішила, що стара — "Меррівезер Хай — дім для троянців" — не надто

промовиста, хтось міг і не зрозуміти, що в цьому закладі не вживають алкогольних напоїв. Тому нас перейменувала на "Синіх Дияволів". Ну, то й нехай. Диявол усім краще відомий, ніж троянці. Шкільними кольорами залишаться фіолетовий і сірий. Рада не готова витрачатися на нову форму.

Старшокласникам дозволили тинятися подвір'ям до дзвоника, проте дев'ятикласників зганяють до аудиторії. Ми ділимося на клуби: "Качки", "Сільські клабери", "Ботани", "Чирлідерки", "Покидьки", "Євротреш", "Майбутні американські фашисти", "Гламурні ціпочки", "Марти", "Стражденні митці", "Трагіки", "Готи", "Шредери". Я сама по собі. Я змарнувала останні тижні серпня, переглядаючи погані мультфільми. Я не потикалася в крамниці, не ходила ні на озеро, ні в басейн. І не відповідала на дзвінки. Я перейшла до старшої школи із жахливою зачіскою, жахливим одягом і жахливим настроєм. І мені нема з ким сісти.

Я нікчема, вигнанка, парія.

Немає сенсу видивлятися моїх колишніх друзів. Наш клуб, "Простачки", розколовся, і його уламки поглинули кліки конкурентів. Ніколь тусується з "Качками", хизуючись шрамами, отриманими влітку на професійних змаганнях. Айві метушиться між "Стражденними митцями" і "Трагіками". Її неповторної особистості задосить на тих і на тих. Джессіка переїхала до Невади. Невелика втрата. Хай там як, вона більше з Айві дружила.

Хлопці й дівчата з-позаду сміються так голосно, що я розумію: кпинять вони з мене. Не можу втриматися. Повертаюся. Це Рейчел, оточена компанією хлопців, на яких одяг явно не з дешевого "Іст-Сайд Молу". Рейчел Бруїн — моя колишня найкраща подруга. Вона дивиться поперед себе, десь над моїм лівим вухом. Слова ось-ось злетять з її вуст. Дівчинка, з якою ми виснажливо

працювали в молодшому загоні скаутів, яка навчила мене плавати, знала все про моїх батьків, сприймала як належне мою кімнату. Якщо і є хтось у всій галактиці, кому мені страшенно хочеться розповісти, що насправді сталося, так це Рейчел. У мене стискається горло.

На мить наші погляди зустрічаються. "Я тебе ненавиджу", — беззвучно промовляють її губи. Вона повертається до мене спиною і сміється з друзями. Я кусаю губу. Не хочу про це думати. То було гидко. Але все скінчилося, і годі про це думати. На губі з'являється трохи крові. На смак — як метал. Украй треба сісти.

Я стою посеред проходу в класі, поранена зебра зі спецвипуску "Нешнл Джіогрефік", видивляючись кого-не будь, будь-кого, з ким можна сісти. Наближається хижак: сивий спортивний "їжак", свисток на шиї — товстезній, ширшій за голову. Можливо, цей учитель суспільствознавства підробляє тренером із кривавих забав.

Містер Шия: Сідай.

Я сідаю. Ще одна поранена зебра повертається й усміхається до мене. У неї в роті брекетів тисяч на п'ять, але гарні черевики.

— Я Пзер з Огайо, — промовляє вона. — Я тут новенька. А ти?

Я не встигаю відповісти. Світло гасне, і починається промивання мізків.

Топ-10 брехні, яку вам кладуть

у вуха в старшій школі

2. У вас буде достатньо часу, щоб дістатися класу до дзвоника.

3. Дотримання дрес-коду обов'язкове.

4. Куріння на території школи суворо заборонене.

5. Цього року наша футбольна команда виграє чемпіонат.

6. Тут від вас очікують більшого.

7. Шкільні психологи завжди готові вас вислухати.

8. Ваш розклад укладався з урахуванням ваших потреб.

9. Код до вашої шафки конфіденційний.

10. Вам буде приємно згадувати ці роки.

Мій перший урок — біологія. Я не можу знайти кабінет і отримую перше зауваження за те, що блукаю коридором. 8:50 ранку. Лише 699 днів і 7 уроків до закінчення школи.

Наші вчителі найкращі...

У моєї вчительки англійської немає обличчя. Її нечесане волосся звисає пасмами до плечей. Від проділу до вух волосся чорне, а потім неоново-помаранчеве до витких кінчиків. Не зрозуміло, чи вона розізлила свою майстриню, чи перетворюється на метелика монарха. Я називаю її Лахудра.

Лахудра гає час — не менш як двадцять хвилин — на те, щоб зробити перекличку. Вона схилила голову над столом і не підводить на нас очей. Волосся спадає їй на обличчя. Решту уроку вона пише на дошці і, устромивши погляд у прапор, розповідає про перелік обов'язкової літератури. Вона хоче, аби ми щодня робили записи в щоденниках із її уроку й обіцяє їх не читати. Я пишу про те, яка вона дивна.

На суспільствознавстві у нас також щоденники. Школа, напевно, придбала їх зі знижкою. Ми вивчаємо історію Америки вже вдев'яте за дев'ять років. Ще одна перевірка уміння працювати з картою, тиждень корінних

КІНЕЦЬ ОЗНАЙОМЧОГО ФРАГМЕНТУ