Сіддгасена не міг витримати, що тому складають такі почесті, і послав до шветамбари в оселю гетеру, а серед народу пустив чутку, ніби шветамбара ніякий не праведник і дуже полюбляє гетер. Щоб йому повірили, він зібрав людей і сказав їм: "Тільки кшапанаки, які одягу не знають, шлюбу не визнають, істинні праведники, а шветамбари — розпусники". Тоді шветамбара вночі спалив на вогнищі свою одежу і, коли вже стало світати, голий вийшов до людей, тримаючи за руку гетеру. Побачивши це, люди загомоніли, що розпусник — не в білу одіж убраний шветамбара, а голий кшапанака".
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така двадцять п'ята з сімдесяти оповідок папуги.
От збирається вона на другий день піти розважитись, а папуга й мовить:
"Іди, красуне, ти гріха не скоїш,
Якщо сказать зумієш так,
Як Ратнадеві, коли муж
її спіймав з коханцями двома.
Є таке село — Джалауда, а в ньому жив раджпут-герой на ім'я Кшемараджа зі своєю дружиною Ратнадеві. За старосту в тому селі був Деваса, що мав сина Дгавалу. І от батько й син, нічого не знаючи один про одного, втішалися з Ратнадеві. Одного разу сталося так, що вони водночас завітали до неї, а тут і сам раджпут повернувся додому. Скажи, як їй вийти було з цього становища?"
І сам папуга відповів: "Жінка раджпута-героя, погрожуючи старості пальцем, випровадила його з дому. Тільки-но той, мов ошпарений, вискочив на подвір'я, чоловік спитав Ратнадеві: "Що це тут коїться?", а вона засміялася й сказала: "Та його син прибіг у твою домівку, шукаючи захисту, і я йому не відмовила, бо
Кшатрієм зовуть того, хто захищає добрий люд;
На усяке діло той годиться, в кому сила є;
Інший же хай має два наймення,— він безплідний,
Наче вислів, у якім немає думки.[318]
Староста розсердився й почимчикував з двору, а раджпут сказав дружині: "Піди, голубко, випусти його сина". Вона так і зробила".
Вислухала цю розповідь Прабгаваті й заснула.
Така двадцять шоста з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день Прабгаваті питає в папуги дозволу піти до чужого чоловіка, а той озивається:
"Слухай-но, широкостегна: перепони
Хто закоханим посміє ставить?
Йди божественна, якщо Мохіні
Вдача в тебе й зметикуєш, що й до чого.
Є місто під назвою Шанкхапур, і жив там купець Ар'я, в якого була жінка, котру звали Мохіні, а з нею, коли вона виходила з дому, розважався гультяй Кумукха. Довідався про це її чоловік, але був він страшенний боягуз і спромігся лише на те, що звелів своїй жінці нікуди не ходити з дому, день і ніч сидіти біля нього. Та вона все-таки вхитрилася шепнути коханцеві: "Ти приходь уночі, я скраю спатиму, і обніми мене!"
Той так і зробив, та поки він примощувався, чоловік схопив його за причандалля. Як йому втекти, га?
А далі було ось що. Чоловік, ухопивши полюбовника, одразу звелів жінці: "Принеси швидше світильник! Я злодія впіймав!" А вона йому й каже: "Я боюсь надвір виходити. Краще я його потримаю, а ти сам принеси світильник". Той погодився. Тоді вона полюбовника випустила і вхопила за язик теля, яке було прив'язане в хаті, а сама придурилася, нібито спить. Чоловік повернувся із світильником у руці та й питає: "Ти диви! Невже це телячий язик?" А вона відказує: "Та голодне ж воно, бач, як слина котиться".
Поміж ними зайшла суперечка, але чоловікові довелося поступитися перед нею. А напослідок вона ще й вилаяла його: "Тьху, боягуз, щоб ти провалився!"
Отак присоромлений і вилаяний купець Ар'я і заснув".
Послухала Прабгаваті цю бувальщину і лягла спати.
Така двадцять сьома з сімдесяти оповідок папуги.
Попросилася Прабгаваті наступного дня піти скуштувати забороненого плоду, а папуга й каже:[319]
"Що ж, іди, о тонкостанна кралю,
Коли зумієш відказати так,
Як відказала Девіка розумна,
Коли її застали із коханцем.
Є велике село, що називається Кухада, і жив там багатосімейний селянин Джараса, дурний як пень, а жінка його, Девіка, все по чужих чоловіках шастала. Якось на відлюдді, посеред поля, під деревом, примостився побавитися з нею брахман Прабгакара. Почувши про таке неподобство від людей, Джараса подався в поле, аби ж самому переконатися, чи так воно є. Він виліз на дерево і все чисто побачив. А потім як загорлає: "Ах ти ж блудниця, нарешті, я тебе застукав!"
Як їй тепер було до чоловіка повернутися?" — "Не знаю,— мовила Прабгаваті,— краще сам скажи!" — "Ну, якщо не підеш нікуди, то й скажу!"
І коли вона погодилася зостатися, папуга повів далі: "Дружина, угледівши чоловіка, ураз коханця спровадила, і тільки-но Джараса з дерева зліз, підійшла до нього й зацокотіла: "Слухай, владико мій! То ж таке дерево чудне: кожному, хто видереться на нього, внизу коханці ввижаються".
Чоловік до неї: "Ну, то вилізь сама та й подивись!" Вона послухала його і вилізла на дерево, а тоді як закричить, хитруха: "Тепер я бачу, що ти не день і не два вчащаєш до чужої молодиці!"
А той дурень і подумав: "Воно й справді так!" Потім пробачився перед жінкою і хутенько повів її додому".
Вислухавши цю розповідь, Прабгаваті заснула.
Така двадцять восьма з сімдесяти оповідок папуги.
Настав другий день, і Прабгаваті спитала в папуги дозволу піти на побачення, а птах їй відказує:
"Іди, божественна красуне,
Коли ти ладна так вчинити,
Як це вчинила Сундарі,
Застукана з коханцем в домі".
"А як же це було?" — спитала Прабгаваті.
Папуга заговорив: "Є село, що називається Сіхулі, а в ньому жив дуже багатий купець Махадгана з дружиною своєю Сундарі. До неї частенько навідувався її коханець Мохака, чоловікова заміна, і втішався з молодицею. Одного разу бавляться вони собі удвох, аж тут приходить додому купець. Як їй бути? [320]
І Сундарі зробила ось як: тільки-но помітила, що чоловік підходить до оселі, миттю примусила коханця роздягтися і встромити голову у зашморг, а сама, розпустивши коси, вибігла на подвір'я і здалеку крикнула чоловікові: "У нашому домі голий бгут у зашморг вліз. Швидше поклич заклинателів". А той дурень послухав і пішов по них. Тим часом жінка вхопила в руку головешку і вигнала коханця, а коли повернувся чоловік, сказала йому: "Вистачило бгутові й головешки! Він без сліду щез".
Вислухавши цю розповідь, Прабгаваті заснула.
Така двадцять дев'ята з сімдесяти оповідок папуги.
Настав новий день, і знову Прабгаваті відпрошується в папуги, а він мовить:
"Іди, божественна! Чому я маю
Тобі якусь чинити перешкоду?
Тим паче, якщо знаєш про одвіт,
Що дав одного разу Муладева.
Є на землі таке місце, де спалюють померлих, воно заселене духами й називається Бгутаваса. Жили там два пі-шачі — Карала й Упітала. Жінку першого звали — Дгу-мапрабга, а другого — Мегхапрабга. І ніяк ті пішачі не могли дійти згоди, чия жінка краща.
От якось ішли вони кудись зі своїми дружинами і стріли по дорозі Муладеву, схопили його за руки й питають: "Яка з двох жінок доладніша та принадніша? Тільки скажи істинну правду, бо інакше тобі лиха не минути!" Глянув на них Муладева й оторопів — такі вони були обидві старющі та поганющі. Отож, коли він правду скаже,— його розірвуть на шматки. Став він думати-гадати, як його виплутатися з цієї пригоди.
І ось що він їм відповів:
"Котра для когось люба,
Тому вона й хороша!"
По цих словах його зразу ж відпустили".
Вислухала ще одну історію Прабгаваті й заснула.
Така тридцята з сімдесяти оповідок папуги.[321]
Настав новий день, і знову Прабгаваті підлещується до папуги, а він озивається:
"Йди, щаслива, коли забаглося!
Що ж, розважся, тонкостанна,
Як у тебе є кмітливість
Бистра, мов у того зайця!
У хащах лісу, що зветься Мадгурою, жив собі лев Пін-гала. Багатьох звірів він зборов, а ті, що вціліли, зібрались на сходини і вирішили такий порядок установити: щодня по одній звірині йому віддавати.
Якось дійшла черга й до зайця, а він став огинатися. Почали звірі його благати та вмовляти: "Іди, зайчику, а то знову буде лев до нас підступати і всіх звірів підряд пожирати!" А заєць присягнувся, що, мовляв, відсьогодні до лева жоден звір не піде, і притих. Нарешті, десь аж опівдні він мало-помалу пострибав до лев'ячого лігва.
То як же йому врятуватися від такої напасті?
А ось як. Заєць левові сказав: "Простував я до тебе, повелителю, з чотирма зайцями, а твій ворог перетяв нам дорогу, тому й припізнився я".
Лев заревів: "А де ж той ворог?"
І тоді хитрий заєць привів його в діброву до криниці й показав на відображення. Дурний лев, як побачив себе у воді, то подумав, що то його ворог там заховався. Він страшенно розлютився, стрибнув у криницю і втопився.
Боязливі — сильні глуздом, а не мужністю, напевне.
Не велика мужність в зайця, а здолав же в лісі лева.
Отож кажуть:
Стріла, що пущена із лука,
Уб'є когось, чи мимо пролетить.
Міністр ухвалою своєю може
Згубить царя, країну і народ".
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така тридцять перша з сімдесяти оповідок папуги.
Настав іще один день, і знову Прабгаваті просить у папуги дозволу на походеньки, а він їй не перечить:[322]
"Йди, мій лотосе, куди душа тобі велить,
Знаєш, як відповіла Раджіні про пилюку.
Є таке місто, Шантіпурамом називається, і в ньому жив купець Мадгава з дружиною Мохіні, а сина їхнього звали Сохада. Мав Сохада дружину Раджіні. І гарна вона була з себе, і кмітлива, але дуже ласа до чужих чоловіків.
Якось дала їй свекруха грошей і послала на базар по пшеницю. От прийшла Раджіні на базар і, коли стала купувати зерно, побачила свого коханця. Жінка крадькома кивнула йому, і той підійшов. Вона ж сяк-так торбину з пшеницею зав'язала й залишила її на базарі, а сама кудись повіялася з коханцем. Ну, а купець пшеничку з її торби висипав і напхав туди порохняви. Довго Раджіні тішилася з полюбовником, а потім прибігла на базар, притьмом ухопила торбину, навіть не глянувши на неї, і повернулась додому.
Побачивши замість пшениці пилюку, свекруха страшенно здивувалася. То що ж мала відповісти Раджіні?"
І папуга сказав: "Коли свекруха скрикнула: "Та що ж це таке?!", Раджіні мовила: "Ой, матінко, на базарі у мене гроші з рук випали, от я через те й принесла пилюку".
Свекруха дуже розсердилася, що невістка гроші загубила".
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така тридцять друга з сімдесяти оповідок папуги.
Іще день настав, і Прабгаваті, жадаючи піти на побачення, питається у папуги дозволу, а той одказує:
"Який в тім гріх, о божественна,
Коли ти можеш так зробити,
Як винахідлива Рамбгіка
У чоловіка на очах".
"А що вона зробила?"
І папуга розповів: "Є таке місто Шанкхапур, а в ньому жив плетільник вінків на ім'я Шанкара.