Тому й доведеться мені вкупі з іншими брахманами, коли хочу жити, податись на чужину.
Як-то кажуть:
Ради роду кинь людину,
Ради селища свій рід покинь,
Ради джанапади кинь село,
Ради себе край покинь".
Вислухала дочка батькові слова і мовить: "Все, що ти, тату, розповів, правда. Та тільки людина без хазяїна ніде не в пошані. Недарма кажуть:
Останній буде першим, як владареві вірно служить.
Останнім буде перший, як тільки службу занедбає.
Цар любить тих, хто близько біля нього,
Хоч ті й не із вельмож чи вчених.
Відомо: владарі, жінки й ліани
Тих прихиляють, хто із ними поряд.[282]
Слуги норовлять на плечі видертись цареві,
Він же намагається їх скинути із пліч.
Ті, хто ходить біля нього, добре знають,
Що робить, як цар у добрім настрої чи в гніві.
Та й, крім того,
Для досвідом збагачених людей,
Хто знається в мистецтві і плека мету високу,
Для всіх, хто знає, як служити,
Єдиний шлях — шукать в царя притулку.
Хто за походженням а чи в стараннях
Дійшов могутності й царя зневажив,
Той буде до кінця життя свойого
За це шукать спокути в старцюванні.
Якщо на когось валяться раптово
Нещастя, пошесті і той не знає
Від них ніяких засобів та ліків,
Не зможе вистоять під їхнім тиском.
Недарма кажуть:
Розумним і кмітливим, котрі знають,
Як приборкать хитрощами звірів,-
Кровожерних тигрів, левів, зміїв,-
Нікчемними здаються раджі.
До того ж
До володаря звернувшись,
Мудрий дійде високості,-
Бо ж ніде, крім гір Малаї,
Не росте сандал духмяний.
Білосніжні парасолі,
Скакуни золотогриві
І слони у дикім шалі
Поклоняються владикам.
Отже, тату, треба, щоб державець тебе шанував і був до тебе милостивий.
Не журись через цю біду. Бо [283]
Тоді, як над царем зоря зловісна
І він під нею умишляє зле,
Збентежені міністри мудрими словами
Затьмарення із його розуму знімають.
А тому, тату, не тривожся. Я сама розтлумачу володареві, чому ота риба сміялася, а ти зроби обмивання й попоїж".
Потім брахман пішов до царя і розповів йому про намір своєї дочки, а той покликав її, і вона, благословивши його, сказала: "Не гнівайся, володарю, на нерозумних брахманів. Хіба то дивина, що ти чув і бачив, як риба сміялася? Чи не сором тобі запитувати в мене, такої юної?
Ніхто не зважиться з тобою, царю,
Зрівнятися небесною красою —
О ти воістину Вікрамадітья,
Що ворогів на порох спопеляє.
Недарма кажуть:
Від Індри — влада, а від лютості — хоробрість,
Від Ями — зненавида, від Вайшравана — статки,
Від Ями й Джанардани — доброчесність,-
Це все становить раджі плоть.
І як мовиться в сказаннях про Бгаратів:
Не замахнись ногою, кращий з воїв,
На одинадцять армій повелителя,
Котрий п'ятьох мав вихованців
І шани вдачею своєю заслужив.
Чому тобі, раджо, не поміркувати б самому про рибу? Ти ж здатний сам розв'язувати всілякі сумніви, а коли хочеш почути розгадку таємниці од інших, то слухай:
Царівна, вельми чесна, не торкнулась
Рибин: були ж бо роду чоловічого.
Тому мужчинами назвала їх,
І ті рибини засміялись.
Тепер подумай, владарю, у чім цієї шлоки смисл,
Як розуму не вистачить, то знову запитай мене.[284]
Хіба можна сумніватися, о державцю, в чистоті цариці, яка навіть на сонце не дивиться, бо світ-сонце — мов красень чоловік?
Ні мудреці, яким відкриті шлоки,
І таємнича їхня суть, ні сам володар,
Ні мудреці, досвідчені на шастрах,
Не відгадали, чом сміялась риба".
Тоді Балапандіта підвелася й пішла собі, бо побачила, що все зібрання позбавлене глузду.
Папуга сказав: "Що далі було, я тобі вранці домовлю".
Послухавши його розповідь, Прабгаваті заснула.
Така п'ята з сімдесяти оповідок папуги.
От на другий день Прабгаваті й питає папугу: "Чуєш, невже цар так і не дізнався, чому риба сміялася?"
І папуга їй одказав: "Цар не збагнув суті вірша, і цілісіньку ніч не спалось йому. Недарма кажуть:
Звідкіль узятись сну у тих,
У кого болячки й борги,
Жінки терзають непокірні
І ненависні вороги?
Безсоння вкрай змучило царя, і він ледве діждався світанку, а вранці покликав до себе Балапандіту й мовив: "Я так і не зрозумів, дівчино, віршів, які ти вчора прочитала. Ну то скажи мені, чому риба сміялася?" — "Не питай мене,— відповіла вона.— Бо
Доведеться шкодувати,
Мов тій купчисі бідолашній,
Якій кортіло, бач, дізнатись,
Звідкіль коржі смачні беруться?"
Цар спитав: "Як же це так?"
І папуга вів далі: "Є таке місто, що називається Джаян-ті, а в ньому жив купецький син Суматі зі своєю коханою дружиною Падміні. Шалапутний купець розтринькав свої гроші, і вся рідня від нього відцуралася. Відома річ, що люди — друзі грошей. Як-то кажуть:
Хто багато грошей має, той багато друзів має,
Хто за іншого багатший, той рідню численну має, [285]
Хто великі статки має, видне місце посідає,
Хто скажені гроші має, вченим всяк його вважає.
Отож і в сказанні про Бгаратів мовиться:
Хоч живуть, все рівно мертві, о Бгарато велемудрий,
Всі — жебрак, і недоумок, і вигнанець, і служитель.
А ще
У цьому світі і чужий
Є рідним, як багатий він,
А будь і рідний та бідняк —
Рідня злочинцем нарече.
І от купець заходився збирати зілля, тріски та різне паліччя й продавати на міському майдані. Проте якоїсь днини не знайшов він у лісі ані травинки, ані хворостинки, окрім вирізьбленої з міцного дерева статуї Ганеші, Нищителя перепон, і він став думати-гадати, що йому з нею робити.
Кажуть:
Якого злочину не вчинить зголоднілий?
Стають нещадними від злиднів люди,
Заради прожиття на все вони готові,
Те, що для добрих зле, для них законне.
Та коли бідняк замахнувся, щоб розрубать статую Нищителя перепон, той промовив: "Я тобі щодня по п'ять рисових коржів з маслом і цукром даватиму. Приходь завтра вранці до мене в каплицю. Тільки гляди, нікому про це не розповідай. Як проговоришся, то все, що я сказав, не збудеться".
Купець погодився і щодня став приносити своїй жінці по п'ять рисових коржів. Вона брала їх, і сяк-так цими коржами, печеними на маслі і на цукрі, перебивалась її голодна сім'я. Частенько жінка наділяла коржами і свою рідню, а коли, бувало, пригощала й подругу Мандодарі. От якось і питає її приятелька, де беруться ті коржі, а Падміні цього не знала. Тоді приятелька пустилась на хитрощі і мовила: "Ну, коли ти не можеш мені цієї таємниці відкрити, то яка ж у нас дружба? Недарма кажуть:[286]
Давать, і брать, і таїну розповідать, і не питать,
Самому їсти й пригощать — ось дружби певних шість ознак".
Падміні сказала їй: "Ніколи мій чоловік не розповідав мені про цю таємницю, хоч я сто разів його питала".— "Ну,— озвалась Мандодарі,— якщо ти цього не знаєш, то марне твоє життя, врода, молодість і все інше!"
Знову Падміні спитала чоловіка, де він оте все бере.
А чоловік їй відповів так: "Доля змилостивилась! Отож кажуть:
Із іншого материка, із океану,
Із будь-якої з сторін світу
Фортуна несподіванки приносить,
Якщо вона комусь добра бажає.
До того ж
Голодна миша, божевільна,
Прогризла в кошику діру
І в пащу до змії попала.
Наївшись мишею, змія
Відразу в ту ж діру шмигнула.
Талан і радощів призвідець,
І смерті, й старості людей".
Чоловік, таким чином, нічогісінько їй не сказав і дружина перестала їсти.
Він їй пояснив: "Якщо я тобі розкажу, то буде велике лихо, і ти сама потім жалкуватимеш". Проте жінка стояла на своєму і, нарешті, з серцем, обтяженим таїною, чоловік розповів їй усе.
Як-то кажуть:
Кому присуджують боги загибель,
Вони у того розум відбирають,-
Не знає той, де зло, а де добро.
Отак, царю, втративши розум, купець Суматі розголосив таємницю. Кого зраджує доброчесність, того і глузд полишає.
Не відав Рама, хто прибрав
Газелі золотої вигляд. [287]
Брахманів запрягав Нахуша,
Арджуні в голову прийшло
Корову вкрасти у брахмана.
Син Дгарми чотирьох братів
І подругу програв у кості.
Бува, людина й доброчесна
В нещасті часто глузд втрача.
Вона, вислухавши все з чоловікових уст, відразу ж приятельці призналася, а та послала свого чоловіка з сокирою в руках до статуї Вінаяки. Туди ж ранком прийшов і чоловік Падміні. А Вінаяка їх обох обмотав сіткою і сказав чоловікові Падміні: "Ой дурень же ти. Сам себе покарав".
А потім до Вінаяки звернувся з проханням чоловік подруги, і Вінаяка віддав йому отих п'ять коржів: "Ідіть ви обидва додому!" Тоді чоловік Падміні промимрив: "От і пощезли наші коржі, що їх дав Ганеша. Тепер будеш каятися".
Схаменися, царю! Не питай мене! А то каятимешся згодом. Краще поміркуй над цією шлокою сам".
Отак сказавши правителю, Балапандіта підвелася і пішла додому.
Послухала цю розповідь Прабгаваті й заснула.
Така шоста з сімдесяти оповідок папуги.
Настав новий день, і знову Прабгаваті питає папугу: "Чуєш, пташко, то цар, нарешті, дізнався, чому риба сміялася?"
Папуга їй відповів: "Ранком цар наказав покликати Ба-лапандіту і, коли вона прийшла, запитав:
"Скажи мені все-таки, дівчинко, чому ота риба сміялася?"
А вона й мовить:
"Не допитуй, володарю,
Будеш каятися гірко,
Як брахман той недолугий,
Що до Стхагіки пристав.
Є на землі славна фортеця під назвою Ватсона, а там правив раджа Віра і жив брахман Кешава. Так отой брахман відмовився від спадщини, яку залишив батько. Бо ж кажуть:[288]
Доброчесністю своєю славні кращі люди,
Пересічні — доброчесністю батьків своїх,
Нижчі — доброчесністю своїх дядьків,
А найнижчі — доброчесністю шляхетних тестів.
А також
Хто зневажить батьківське надбання?
Матері ж народжують не часто тих,
Хто нажитися і сам готовий,
Ще й іншим наживатися дає".
Поміркувавши отак, пішов він блукати по світу, відвідуючи в пошуках багатства храми, тіртхи, кладовища й міста.