Як від жінок нам вберегтись? [46]
Лжу видають за істину, а істина для них — олжа.
Чоловікам як у житті їх вберегти і захистить?!
І десь іще сказано:
Безтямно не захоплюйтесь жінками,
Не потурайте владі їхній.
Для них той, хто в захопленні безтямнім,
За ляльку править, як без крил ворона.
Які слова солодкі у жінок,
А лоскотно вони у груди б'ють.
В них серце — крига, мед на язиці,
Отрута халахала в серці тім.
Отож, впиваючись цілунком в губи,
Мужчина б'є у шалі кулаком:
Його до себе зерня щастя вабить.
Дух лотоса так зманює бджілок.
А також
У ліжку неслухняну, непокори смерч,
цю старань губительку,
Вмістилище обманів, хитрощів клубок,
цю гріхів посудину,
Це поле підступів, що й мудрі не збагнуть,
оцю погубу дгарми
Із жалом кобри,— хто істоту цю створив
в страшній подобі жінки?
Не перечислити, чим знаджувать мужчин
дано газелеоким:
І персів твердістю, й живим вогнем очей,
грайливістю в обличчі,
Знадливістю речень, округлістю принад,
чутливістю у серці,
Непевністю в ділах,— це сховище гріхів
завжди мужчинам любе.
Вони і в сміх, вони і в плач, аби здобути успіх,
Примусять вірить будь-кого і будь-кому не вірять.
Мужчинам не ганьбити гідність роду!
Жінок слід оминать, як оминають з прахом урну. [47]
Ці ж ніжністю спочатку зваблюють мужчин,
А, впевнившись, що ті вже в сітях Ками,
Водити починають, ніби рибку,
Яка з гачком наживку проковтнула.
До того ж
Хиткі, як хвилі, спалахнуть на мить у шалі,
Немов на заході хмарки із відблиском червоним.
Усе узявши від мужчин, геть відганяють їх.
Так непотрібний лак обтрушують із ніг.
Брехня, пожадливість, обман, свавільність, невситимий шал,
Занедбаність і глупота — цього в жінок хоч відбавляй.
Отруйне їхнє все нутро, зваблива зовнішність.
Хго їх такими спородив, як гунджаки підступний плід?"
Так ось ткачева жінка дуже перелякалася подвижника, який роздумував серед ночі. А її подруга повернулась додому, тримаючи в руці відрізаного носа, й скрушно подумала: "Що ж я робитиму тепер?" Поки витівниця міркувала та журилася, як вона з такою раною житиме, її чоловік, що мав податись вранці до міста, де чекало на нього безліч справ, уже стоячи у дверях, попросив: "Голубонько, принеси-но мені швидше торбинку з бритвою — я піду поголю володаря!" А та, опинившись дома з відрізаним носом, удаючи, що страшенно запоралася, витягла з торбинки бритву й кинула її чоловікові межи очі. Цирульник спересердя, що вона кидає бритву без торби, шпурнув бритву назад і влучив нею жінці просто в обличчя. Тут вона з несамовитим криком і вибігла надвір, здійняла руки й заголосила: "Ой людоньки, ви тільки подивіться, що цей бузовір, тихий та смирний, наробив! Він же мені одрізав носа! Рятуйте! Рятуйте!" На лемент поприбігали цареві слуги, добряче відшмагали палицями голяра і разом з його безносою дружиною повели туди, де чинилось правосуддя, і сказали: "Звольте, судді достойні, вислухати історію про те, як цирульник ні за що ні про що відрізав носа своїй жінці. Покарайте його так, як він того заслуговує". Вислухали все засідателі та й спитали: "Гей, цирульнику, чого це ти дружину свою скалічив? Вона що, з іншим зійшлася, зрадила тебе чи, може, прокралася? Скажи, [48] чим вона перед тобою завинила?" Але геть побитий цирульник не міг вимовити ані слова. Судді побачили, що він мовчить, і вирішили: "Мабуть, правду повідали слуги цареві! Він злочинець, а його нещасна дружина нічим не провинилась перед ним. Сказано ж:
Бліде обличчя, голос підупав.
Розгублено відвагу, зір лякливий.
Ось той бридкий людини стан,
Коли проймає страх за скоєні гріхи.
А також
Холодний піт біжить з чола і, мов заїка, розмовля,
Він не іде, а кривуля,— ознаки тих, хто скоїв гріх.
Якщо тремтить, мов лист сухий, ступа з потупленим лицем,-
Людину з виглядом таким за злодія вважать не гріх.
Бо
Якщо не винен чоловік, не гнеться він перед судом,
У нього гнів горить в очах, і він упевнений в собі.
Отже, з усього видно, що цирульник винен, бо намагався вбити жінку. За це його слід посадити на палю".
Девашарман, побачивши, як ведуть сердешного на страту, звернувся до виконавців закону: "О судді, цю жінку поранив не цирульник, а зовсім інший чоловік. Перукар живе пристойно. Вислухайте мене, коли ваша ласка:
Шакала вбили барани — це звідниці лиха крутня.
Мене пограбував крадій,— три горя з власної вини".
І тоді судді спитали: "Як же це сталося?" Девашарман розповів їм три правдиві історії. Вислухавши його, вони Дуже здивувались, відпустили цирульника й мовили:
Брахмана, жінку, дитинча, пустельника і хирляка
Карать невільно. А проте за гріх тяжкий скалічить слід".
А ту, яка через свої плутощі лишилася без носа, цар звелів позбавити й вух. Коли все було так і вчинено, заспокоєний [49] Девашарман, що, втративши багатство, мало не знавіснів, попрямував до своєї оселі. Тому я й кажу:
"Шакала вбили барани,— це звідниці лиха крутня.
Мене пограбував крадій,— три горя з власної вини".
Каратака запитав: "А як же той крутій Ашадгабгуті зміг обдурити Девашармана?" І Даманака йому на це відповів:
"Є обманщики хитрющі — не збагне обману й Брахма,-
Тож у Вішну обернувшись, ткач царівну взяв за жінку".
Зацікавлений Каратака мовив: "Як же це сталося, брате?" І Даманака повідав йому про те.
Оповідка п'ята
"В одному містечку жили двоє друзів — ткач і колісник. Вони з самого дитинства товаришували, скрізь ходили разом і так проводили час. Та одної погожої днини у селищному храмі, присвяченому якомусь божеству, влаштували розкішне свято на честь виїзду священної колісниці. Зібралось там багато блазнів і танцівниць, різного люду з усіх усюд. І, як завжди, походжали в тому натовпі і двоє друзів. Аж ось помітили вони цареву дочку, що виїхала в паланкіні в оточенні євнухів та іншої челяді помилуватися ' божеством. Царівна сяяла гордою красою. Ткач як поба— і чив її, так одразу ж, немов труєний чи скорений лихою зіркою, вражений стрілами бога кохання, впав на землю. Колісник, бачачи, що з ним сталося, не знав, куди подітися від горя. Він з допомогою надійних людей приніс його до себе додому. Коли цілителі та заклинателі привели недужого до тями, колісник спитав його: "Скажи мені, друже, чого це ти раптом зомлів? Розкажи мені все, як було". Ткач відповів йому: "Ну, гаразд, раз ти просиш, то я відкрию тобі таїну свого серця. Якщо ти справжній друг, зроби мені велику ласку — розклади погребальне вогнище. Може, я прошу забагато, то прости мені". Після цих гірких слів колісникові на очі навернулися сльози, і він, затинаючись, промовив: "Друже мій, чого ти впав у такий розпач? Я зроблю все, що зможу. Недарма кажуть:[50]З допомогою багатства та ще зілля й заклинання
Мудрецеві всього можна досягти у цьому світі.
Гадаю, все це розвіє твою тугу". Ткач йому відповів: "ОЙ друже мій вірний, ніщо вже не розвіє моєї туги, а тому дай мені швидше спокійно померти". А колісник сказав: "Повідай мені про своє горе, що так тебе пригнітило, і коли справді не можна буде зарадити йому, то я разом з тобою зійду на погребальне вогнище. Не переживу я розлуки". Тоді ткач йому й каже: "Так-от, друже, в ту мить, коли я побачив цареву дочку в паланкіні, бог, на корогві якого — морське чудовисько, прирік мене до такого стану. Несила мені терпіти любовні муки". Колісник співчутливо вислухав ткачеву сповідь і, усміхаючись, мовив: "Якщо в цьому річ, то чому б нам не пошукати щастя. Сьогодні ж я спробую влаштувати тобі зустріч з нею".— "Приятелю,— озвався ткач,— де ми, а де покої царівни? Туди ж нікому доступу немає, всюди царська варта стоїть. Навіщо ти втішаєш мене марними обіцянками?" На це колісник відповів: "Ти зараз, друже, переконаєшся в силі знань моїх",— і показав йому Вайнатею, що рухався з допомогою важеля. Зроблений він був з пір'я, шкіри та дерева, мав при собі раковину, метальний диск, палицю, каустхубу й лотос. Потім колісник посадовив ткача на Вайнатею, на якому літав Вішну, надав другові подоби самого Вішну і, навчивши користуватися важелем, сказав: "Ну, тепер ти у божій подобі проберешся вночі до покою царівни, що міститься на сьомому поверсі палацу, лишившись з нею наодинці, явишся їй, дурненькій, як сам Васу-дева. Тож уласкав її солодкими речами, вчини, як заповідав Вагсьяяна, і оволодій нею".
Отак напоумлений, ткач у подобі Васудеви потай влетів У покій царівни і мовив: "Чому ти спиш, царівно? Прокинься! Я залишив добуту з океану пристрасну Лакшмі й прилетів до тебе. То зіллімося ж у любовних обіймах". А вона, побачивши перед собою чотирирукого, який сидів на Гару-Ді при всій своїй зброї, з каменем справдження бажань, здивувалася цьому, підвелася з ложа і сказала: "Господи, я ж не свята, а звичайнісінька собі земна дівчина, богові ж, який освячує всі три світи, треба поклонятись. Хіба я можу з тобою зійтися?" Ткач одповів: "О щасливице, істину ти мовиш, милостива. Однак, моя дружина Радга Народилася в пастушачій сім'ї. Так само, як колись до неї, спУстився тепер я до тебе!" Вислухала його царівна і мовила: "Ну, якщо так, боже, то треба спитати дозволу в мого батька. Він усе обміркує і віддасть мене за тебе". Але ткач сказав їй: "Люба моя, не можу я людям показуватись. Навіщо нам зайві розмови? Ти віддайся мені за законом гандгарвів. А коли батько противитиметься, то я його з усім його родом на порох зітру". По цих словах він скочив з Гаруди, взяв царівну, яка вся тремтіла і мало не плакала від сорому і страху, повів до ложа, і вони вдвох провели решту ночі,-дотримуючи заповідей Ватсьяяни; а тільки-но стало займатись на світ, ткач непомітно полетів до своєї домівки.