Переклад з англійської Андрій "Реаніматор" Зубік для проекту "Чайнатека"
ВСТУП
Книга "The book of tea" побачила світ у 1906 році завдяки критику, мистецтвознавцю та професору на ім'я Окакура Какудзо. Хоча в назві книги і згадується чай, але в самій книзі ви не знайдете рецептів приготування, подробиць чайної церемонії або методів обробки. Автор найменше був стурбований цими аспектами, оскільки книга про інше. Цей аспект і вплинув на локалізовану назву книги.
Окакура Какудзо мав на меті донести до західного читача глибинний та монументальний вплив чаю на філософію та світогляд народів Сходу. Він показав як чай вплинув майже на кожен аспект культури, думок та способу життя японців. І для цього явища автор вперше висунув філософське вчення, яке назвав "Чаїзм" (Teaism). Насамперед в книзі йдеться про головні постулати дзен-буддизму та даосизму, як на ці вчення вплинули на чайну культуру, і як чайна культура, увібравши ці вчення, вплинула на культуру Японії загалом.
Автор все життя присвятив популяризації японського мистецтва на Заході. Це в Японії його знають як великого митця, а для читача західного світу він перш за все знайомий як автор книги "Філософія чаю". Тож зі своїм завданням автор впорався на всі 100%. Він закарбував у пам'яті читачів різницю між мистецтвом простоти Японії та кітчевого химерного мистецтва Заходу, показав вишукану скромність буття японців, оздоблення будинків та їх ставлення до життя. Описав як виникли чайні будинки, чайні церемонії, ікебана, мистецькі течії та філософія. І все завдяки чаю.
Окакура Какудзо народився у 1863 році в Фукуї, пізніше переїхав з батьками до Йокогами, де закінчив школу. Невдовзі після закінчення Токійського імператорського університету Окакура став одним із засновників Японської академії мистецтв, а вже в 1904 був запрошений в Бостонський музей мистецтв, де в 1910 році очолив Азіатський художній відділ. Також він подорожував Китаєм, Індією, Європою та США, вивчай традиційні східні течії мистецтва і невтомно популяризував мистецтво Японії. Окакура Какузо помер в 1913 році, проживши трохи більше п'ятдесяти років. Його творчість мала величезний вплив на важливих постатей світової культури, але для нас він має велике значення авторством етично-філософської книги "The book of tea".
***
Книга була перекладена для просвітницького проекту Чайнатека, і вона вільна до розповсюдження, оскільки має статус Public Domain.
Ви можете знайти проект "Чайнатека" за дійсними посиланнями в Фейсбук, а також в Телеграм.
Переклад був зроблений з оригіналу книги 1906 року і є аматорським. Для зауважень щодо перекладу звертайтесь до автора перекладу за посиланням: Андрій Зубік.
I
ЧАША ЛЮДЯНОСТІ
Чай спочатку був ліками, а потім перетворився на напій. У Китаї у восьмому столітті він став частиною поетичного життя та однією з форм приємних розваг. П'ятнадцяте століття в Японії піднесло його до рівня релігійної естетики — Чаїзму. Чаїзм — це культ, заснований на поклонінні красі серед сірості повсякденного існування. Він приносить чистоту і гармонію, таїнство взаємної доброзичливості та романтики. Чаїзм можна трактувати як спробу поклоніння прекрасному та бажання досягти досконалості в цьому недосконалому житті.
Філософія Чаю є не просто естетикою у звичному розумінні цього терміну, оскільки вона поєднує етику і релігію для об'єктивного розуміння людини та природи. Це гігієна, бо вона вимагає чистоти; це економіка, бо вона показує переваги комфорту у простоті, а не в розкоші; це моральна геометрія, бо вона визначає наше відчуття пропорцій Всесвіту. Вона уособлює справжній дух східної демократії та перетворює всіх своїх шанувальників на аристократів смаку.
Довга ізоляція Японії від решти світу сприяла самоаналізу та вплинула на розвиток Теїзму. Будинки і звички, костюми і кухня, порцеляна, лак, живопис, наша література — все підпало під його вплив. Жоден дослідник японської культури не може не помітити присутність Теїзму. Він проникнув в елегантність благородних хоромів і ввійшов до скромних осель. Наші селяни навчилися упорядковувати квіти, а звичайні робітники почали вітати каміння та джерела. Людину, яка не сприйнятлива до особистої драми, у просторіччі ми називаємо "без чаю всередині", а про невгамовну людину, яка не звертає уваги на трагедію повсякдення говоримо, що в ній "надто багато чаю"
Непосвячений спостерігач може здивуватись такому галасу з нічого. "Що за буря в склянці води?!" — скаже він. Але коли ми усвідомимо, яка насправді мала людська чаша насолоди, як швидко її наповнюють сльози, як легко її осушити в нашому невгамовному прагненні вічності, ми не будемо звинувачувати себе за те, що приділяємо так багато уваги чайній чашці. Людство робило і гірші речі. У поклонінні Бахусу ми занадто щедро і часто жертвували... Чому б не присвятити себе королеві Камелій і не насолоджуватися її ароматним напоєм? Хто знає, можливо, рідкий бурштин, налитий у фарфорові чаші кольору слонової кістки дасть змогу осягнути стриманість Конфуція, дотепність Лао-цзи і безтілесність самого Будди Шак'ямуні.
Ті, хто не відчуває мізерність великих речей у собі, схильні не помічати величі маленьких речей у інших. Пересічний житель Заходу, у своїй самовдоволеній сутності життя, побачить у чайній церемонії ще один приклад тисячі і однієї дивини, яка уособлює для нього екзотичність та дитячу наївність Сходу. Він звик вважати Японію варварською країною, в той час, коли вона віддавалася мирному і витонченому мистецтву; але він називає її цивілізованою з того часу, як вона почала здійснювати масові вбивства на Маньчжурських полях битв. Останнім часом з'явилося дуже багато розмов щодо Кодексу Самураїв, цього Мистецтва Смерті, яке змушує наших солдатів радіти самопожертві; але майже не було приділено уваги Теїзму, який представляє наше Мистецтво Життя. В такому разі ми краще залишалися б варварами, якщо наше прагнення бути цивілізацією має ґрунтуватися на жахливій славі війни. Ми охоче зачекаємо на той час, коли буде належно оцінене наше мистецтво та ідеали.
Коли Захід зрозуміє або спробує зрозуміти Схід? Ми, азіати, часто жахаємося від павутини фактів і фантазій, якою нас огортають. Про нас говорять, що ми харчуємось або ароматом лотоса, або мишами і тарганами. Нас уявляють безрозсудними фанатиками або жалюгідними розпусниками. Індійську духовність висміюють як невігластво, китайську поміркованість як дурість, японський патріотизм як результат фаталізму. Навіть кажуть, що ми менш чутливі до болю і ран через черствість нашої нервової системи!
Чому б і нам не потішитися з вас? Азія також може відповісти. Ви б також здивувалися, якби знали все, що ми уявляли і писали про вас. Там є вся чарівність уяви, весь неусвідомлений подив, вся тиха зневага до нового і невизначеного. Наші письменники минулого (мудреці, які все знали) повідомляли нам, що у вас є пухнасті хвости, приховані десь у ваших одежах, і що ви часто обідаєте стравою з новонароджених дітей! Ні, ми мали щось гірше проти вас: ми колись думали, що ви найнепрактичніші люди на землі, бо ви проповідуєте те, чого ніколи не практикували.
Однак подібні непорозуміння та хибні уявлення про вас швидко розвіялися. Торгівля привела європейські мови до багатьох східних портів. Азіатська молодь нині стікається до західних коледжів, щоб здобути сучасну освіту. Наша проникливість не впроваджується глибоко у вашу культуру, але ми принаймні готові вчитися. Деякі з моїх співвітчизників увібрали занадто багато ваших звичаїв і правил етикету, помилково уявляючи, що носіння жорстких комірців і високих шовкових капелюхів означає бути частиною вашої цивілізації. Як би не було сумно і гідна жалю така помилка, вона все-таки висловлює нашу готовність наблизитися до заходу навколішки. На жаль, Захід не воліє зрозуміти Схід. Християнський місіонер приходить, щоб дати, але не прийняти. Ваша інформація про Схід базується на мізерній кількості перекладів нашої величезної літературної спадщини, якщо не розповідях мандрівників, що відвідали Азію. Рідко буває, коли лицарське перо, наприклад Лафкадіо Герна, автора "Сплетіння індійського життя", освітлюють східну темряву смолоскипом справжньої зацікавленості.
Можливо, я проявляю власну необізнаність щодо Культу Чаю, коли говорю так відверто. Дух ввічливості вимагає говорити тільки те, чого від вас очікують, і нічого більше. Але мені й не треба бути чемним послідовником Чаїзму. Так багато шкоди було вже зроблено через взаємне непорозуміння Нового і Старого Світу, що не потрібно вибачатися за деякі речі заради кращого розуміння один одного. Суспільство на початку ХХ століття було б позбавлене споглядання видовища кровопролитної війни, якби росія зійшла до того, щоб дізнатися Японію краще. Які жахливі наслідки відбуваються через зневажливе ставлення європейців щодо східних проблем! Європейський імперіалізм, який не гребує підняти абсурдний крик про "жовту небезпеку", не розуміє, що в Азії також може прокинутися відчуття "білої катастрофи". Ви можете сміятися з нас за те, що в нас "надто багато чаю", але хіба ми не можемо стверджувати, що Захід "без чаю всередині"?
Давайте перестанемо кидати один в одного епіграми через континенти, а краще проявимо мудрість, щоб потім не було сумно. Ми розвивалися в різних напрямках, але це не причина, щоб не доповнювати один одного. Ви розрослися через невгамовність; ми створили гармонію, яка дуже слабка проти вашої агресії. Але повірте, у деяких аспектах Схід набагато кращий ніж Захід!
Як не дивно, але людство зустрічається якраз за чашкою чаю. Це єдина азіатська церемонія, яка викликає всесвітню повагу. Біла людина глузувала з нашої релігії та нашої моралі, але без вагань прийняла цей напій. Чай по обіді є важливою звичкою в сучасному західному суспільстві. У делікатному брязканні підносів, у тихому шелесті жіночої гостинності, у наявності цукру та вершків, ми можемо сказати, що ви також поклоняєтесь чаю.