О'Браєн стояв і слухав у тривозі. Вид йому збілів, губи сіпались, і раз у раз він здригався всім тілом.
— Я наймався за кока,— ще відмагався Горман.— І за кока я б служив, якби тут був камбуз. А на душогубство я не підписувався. Такого в контракті не було. Я кок...
— Ну, то вже тобі не довго коком бути — одну хвилину,— зловісно промовив Салівен, ухопив його ззаду за голову й заломив її назад, аж натяглася шкура й випнулась горлянка.— Майку, де твій ніж? Давай сюди!
Відчувши дотик криці до горла, кок заскиглив:
— Зроблю, все зроблю, тільки ви його потримайте.
Кухарева скрута якось немов піддала духу О'Браєнові.
— Нічо', Гормане,— сказав він.— Роби, що треба. Я ж знаю, що ти не своєю охотою. Нічо', сер,— обернувся він до капітана, що важко поклав йому на плече руку,— Не тра' мене держати. Я тихо стоятиму.
— Ну, годі скімлити, біжи принеси покришку,— звелів Бігейн Джонні Шігенові, стусонувши його кулаком у потилицю.
Хлопець — ще майже дитина — подався й приніс покришку з супниці. Він і точився, й рачкував по палубі, такий був охлялий. Сльози все текли йому по щоках. Бігейн узяв у нього з рук покришку й знову штурхонув його.
О'Браєн скинув бушлата й закасав правого рукава. Спідня губа йому ще тремтіла, але він уже держав себе в руках. Капітан видобув з кишені ножика, розчинив і передав Горманові.
— Мегоні, може, вернешся додому, то розкажи моїй матінці, що зі мною сталося,— попросив О'Браєн.
Мегоні кивнув головою.
— Душогубці ви, душогубці прокляті,— сказав він.— Не піде вам на добро хлопцеве мнясо. Затямте моє слово. Не діждете ви з нього пожитку, ані їден.
— Ну, ладнайтеся,— наказав капітан.— Ти, Салівене, держи покришку. Отак-о, під самою рукою. Щоб ні краплі не розлити, бо воно ж ціни не має.
Горман присилував себе чикнути ножиком по хлопцевій руці. Та лезо було тупе, а сам він надто кволий. До того ж руки йому так трусилися, що він трохи не впустив ножика. Решта троє юнг, збившись у кутку осторонь, потиху скімлили й плакали. Матроси ж усі, окрім Мегоні, обступили жертву й дивились, аж шиї повитягувавши.
— Не будь бабою, Гормане,— застеріг капітан.
Сердега кок із звагою розпачу почав пиляти ножиком О'Браєнів зап'ясток. Нарешті жили перерізались. Салівен підставив покришку з супниці під саму руку; перетяті жили зяяли, але червоний струмінь із них не тік. Крові не було зовсім. Жили були сухі, порожні. Всі мовчали. Понурі, безмовні постаті хитались у такт із погойдуванням палуби. Очі кожного прикипіли до незбагненного, страхітливого видовища: порожніх жил у живої людини.
— Це вам знак! — вигукнув Мегоні.— Облиште хлопця! Затямте моє слово, не буде вам добра з його згуби!
— Спробуй біля ліктя. На лівій руці, ближче до серця,— сказав урешті капітан якимсь глухим, хрипким, наче не своїм голосом.
— Дай сюди,— шорстко озвався О'Браєн, забираючи ножика з кухаревих рук.— Не можу я дивитись, як ти мене мордуєш.
Цілком спокійно він сам перерізав собі вену біля лівого ліктя, але й там кров не потекла.
— Шкода мороки,— сказав Салівен,— Ліпше зразу перетяти йому горлянку, щоб і не мучився.
Тоді хлопцеві нерви вже не витримали.
— Ні, ні, не треба! — закричав він.— У мене й з горлянки крові не буде! Пождіть трохи! Це я охляв та закоцюб! Дайте я трохи посплю, відігріюсь, і воно потече!
— Ет, шкода,— заперечив Салівен.— Заснеш ти тепер, аякже! Не заснеш ти й не відігрієшся. Ти он подивись на себе! Тебе аж трясця трясе!
— Я колись іще вдома був заслаб,— не вгавав О'Браєн,— то мені й лікар не зумів крові пустити. А як я переспав трохи та вгрівсь у ліжку, то зразу потекло. Їй же йогу, правду кажу! Не мордуйте більш мене!
— Однаково в нього жили вже поперерізувані,— сказав капітан.— Нащо йому тільки довше мучитись. Докінчуйте вже зразу, та й по всьому.
Матроси знов ступили до О'Браєна, та хлопець позадкував від них.
— І я ж вам усім жити не дам! — заверещав він.— Не чіпай мене, Салівене! Бо я вернусь! Я тобі ввижатимусь! Удень і вночі марою приходитиму, доки з світа тебе не зведу!
— Паскудство! — ревнув Бігейн.— Якби мені припала коротка трісочка, я б дався товаришам відрізати собі голову та й умер би з легким серцем!
Салівен порвався вперед і спіймав бідолашного хлопця за чуприну. За ним кинулись і решта матросів. О'Браєн пручався, хвицав ногами, кричав і кусав руки, що вчепились у нього зусібіч. Малий Джонні Шіген дико заголосив, та матроси на нього не зважали. О'Браєна перехилили назад і підставили йому під шию покришку. Тоді підштовхнули до нього Гормана, й хтось тицьнув кокові в жменю великого кортика.
— Роби своє діло! Роби своє діло! — кричали матроси.
Кок нахиливсь був над хлопцем, але, глянувши йому в вічі, знов відсахнувся.
— Ну, як ти не хоч, то я тебе своїми руками порішу! — загорлав Бігейн.
І з усіх боків посипались на кока лайки та погрози. Але він ще опинався.
— То, може, у нього в жилах більше крові, ніж в О'Браєна? — значуще промовив Салівен.
Бігейн схопив Гормана за чуба й задер йому голову назад, а Салівен почав видирати в нього кортика. Але Горман не випускав його, розпачливо зціпивши пальці.
— Пустіть! — репетував він нестямно.— Не ріжте мене! Я все зроблю! Все зроблю!
— Ну, то роби мерщій,— погрозився капітан.
Горман дав підштовхнути себе наперед. Подивився на хлопця, заплющив очі й промурмотів молитву. Тоді, не розплющуючи очей, зробив те, що йому наказували. О'Браєн скрикнув був, тоді захарчав і похлинувся. Матроси держали його, доки він не перестав корчитись, а тоді поклали на палубі й, жадібні, нетерплячі, лайкою та погрозами почали квапити Гормана хутчіш готувати їжу.
— Облиште, горлорізи прокляті,— спокійно озвався Мегоні.— Облиште, кажу. Вже воно вам не треба. Я ж так і казав: не буде вам пожитку з хлопцевої крові. Вилий усе за борт, Бігейне. Вилий за борт.
Бігейн, іще держачи покришку з кров'ю обома руками, позирнув у навітряний бік. Тоді підійшов до поруччя й кинув покришку в воду. До них під усіма вітрилами простувало за вітром якесь судно, вже несповна за милю. Вони так захопилися тим ділом, яке тільки-но звершили, що ніхто й не стежив за морем. А тепер усі видивились, як судно наближається і його обшитий блискучою міддю форштевень ріже воду, мов золотим ножем; щоразу, як воно перевалювалось через хвилю, клівери ліниво заполіскувались, а горішні вітрила за кожним більшим валом нахилялись уперед, ніби вклоняючись. Ніхто й слова не промовив.
Коли чуже судно за кабельтов11 від них лягло в дрейф, капітан "Френсіса Спейта" отямився і звелів накрити мертвого О'Браєна брезентом. Із судна спустили шлюпку й погребли до них. І нараз Джон Горман засміявся. Спершу тихенько, але за кожним замахом весел його конвульсійний регіт усе гучнішав. Той божевільний сміх і привітав рятувальну шлюпку, коли вона підпливла до "Френсіса Спейта" і старший помічник з чужого судна видерся на борт.