Арап Петра Великого

АРАП ПЕТРА ВЕЛИКОГО

Міцною волею Петра

Перебудована Росія.

М. Язиков

РОЗДІЛ I

Я в Парижі:

Я жить почав, не дихать лиш.

Дмитрієв.

Журнал подорожнього.

Серед молодих людей, відряджених Петром Великим до чужих країв для засвоєння знань, потрібних державі перетвореній, був його хрещеник, арап Ібрагім. Він учився в паризькій військовій школі, випущений був капітаном артилерії, відзначився в іспанській війні і, тяжко поранений, повернувся до Парижа. Імператор серед широкосяжних своїх трудів не переставав довідуватись про свого улюбленця і завжди діставав похвальні відгуки про його успіхи і поведінку. Петро був дуже ним задоволений і не раз кликав його в Росію, але Ібрагім не поспішав. Він відмовлявся різними причинами — то раною, то бажанням удосконалити свої знання, то нестачею в грошах, і Петро ставився поблажливо до його прохань, просив його дбати про своє здоров'я, дякував за ревність у науці і, вкрай ощадливий у власних своїх витратах, не шкодував для нього своєї казни, додаючи до червінців батьківські поради та застережливі настанови.

За свідченням усіх історичних записок, ніщо не могло зрівнятися з вільною легковажністю, безумством і розкошами французів того часу. Останні роки царювання Людовіка XIV, ознаменовані суворою побожністю двору, поважністю і пристойністю, не залишили ніяких слідів. Герцог Орлеанський, поєднуючи численні блискучі властивості з пороками всякого роду, на нещастя, не мав і тіні лицемірства. Оргії Пале-Рояля не були таємницею для Парижа; приклад був заразливий. На той час з'явився Law*; жадібність до грошей поєдналась із прагненням насолод і розваги; маєтки зникали; моральність загибала; французи сміялись і розраховували, і держава розпадалась під грайливі приспіви сатиричних водевілів.

Тимчасом товариства являли собою картину дуже цікаву. Освіченість і потреба веселитись зблизили всі стани. Багатство, люб’язність, слава, таланти, навіть дивацтво, усе, що давало поживу цікавості чи обіцяло насолоду, було прийняте з однаковою прихильністю. Література, вченість і філософія залишали тихий свій кабінет і з являлись у колі великого світу догоджати моді, керуючи її поглядами. Жінки царювали, але вже не вимагали обожування. Поверхова чемність заступила глибоку пошану. Витівки герцога Рішельє, Алківіада новітніх Афін, належать історії і дають уявлення про звичаї цього часу.

Temps fortune, marque par la licence,

Ou la folie, agitant son grelot,

D'un pied leger parcourt toute la France,

Ou nul mortel ne daigne etre devot,

Ou l'on fait tout excepte penitance *.

Поява Ібрагіма, його зовнішність, освіченість і природний розум викликали в Парижі загальну увагу. Всі дами хотіли бачити в себе le negre du czar * i ловили його навперейми; регент запрошував його не раз на свої веселі вечори; він був присутній на вечерях, оживлених молодістю Аруета і старістю Шольє, розмовами Монтеск'є і Фонтенеля; не пропускав жодного балу, жодного свята, жодної першої вистави і віддавався загальному вихореві з усім запалом своїх літ і своєї породи. Але не тільки думка змінити ці розваги, ці блискучі забави на сувору простоту Петербурзького двору жахала Ібрагіма. Інші, міцніші пута прив'язували його до Парижа. Молодий африканець кохав.

Графиня Д., уже не з першому цвіті літ, славилася ще своєю красою. 17-ти років, коли виходила вона з монастиря, віддали її за чоловіка, якого вона не встигла покохати і який пізніше ніколи про те не турбувався. Поговір приписував їй коханців, але за поблажливим законом світу вона мала добре їм я, бо не можна було закинути їй яку-небудь смішну чи спокусливу пригоду. Дім її був наймодніший. У неї збиралось краще паризьке товариство. Ібрагіма представив їй Молодий Мервіль, якого взагалі вважали за останнього її коханця, що і намагався він дати відчути всіма способами.

Графиня прийняла Ібрагіма ввічливо, але без якоїсь особливої уваги: це полестило йому. Звичайно дивились на молодого негра як на чудо, оточували його, осипали привітаннями й запитаннями, і ця цікавість, хоч і прикрита удаваною прихильністю, ображала його самолюбство. Солодка увага жінок, майже єдина мета наших зусиль, не тільки не тішила його серця, але навіть сповнювала гіркотою і обуренням. Він почував, що він для них зразок якогось рідкого звіра, створіння особливого, чужого, випадково перенесеного у світ, що не має з ним нічого спільного. Він навіть заздрив людям, яких ніхто не помічав, і вважав їх нікчемність за благо.

Думка, що природа не створила його для взаємної пристрасті, звільнила його від самовпевненості і домагань самолюбства, що надавало виключної принади поводженню його з жінками. Розмова його була проста й поважна; він сподобався графині Д., якій набридли вічні жарти і тонкі натяки французьких дотепів. Ібрагім часто бував у неї. Помалу вона звикла до зовнішності молодого негра і навіть стала знаходити щось приємне в цій кучерявій голові, що чорніла серед пудрених париків її вітальні. (Ібрагім був поранений у голову і замість парика носив пов'язку.) йому було 27 років від роду; він був високий і стрункий, і не одна красуня задивлялась на нього з почуттям більш прихильним, ніж звичайна цікавість; але упереджений Ібрагім або нічого не помічав, або бачив саме кокетування. Коли ж погляди його зустрічалися з поглядами графині, недовірливість його зникала, її очі виказували таку милу добродушність, її поводження з ним було таке просте, таке невимушене, що неможливо було в ній запідозрювати й тіні кокетування чи глузливості.

Кохання не спадало йому на думку,— а вже бачити графиню кожного дня було для нього необхідністю. Він скрізь шукав зустрічі, і зустріч з нею здавалася йому кожного разу несподіваною ласкою неба. Графиня, раніш ніж він сам, угадала його почуття. Що не кажи, а кохання без надій і вимог зворушує серце жіноче вірніше від усяких розрахунків спокуси. В присутності Ібрагіма графиня стежила за всіма його рухами, прислухалась до всіх його слів; без нього вона замислювалась і впадала в звичайну свою неуважність... Мервіль перший помітив цю взаємну прихильність і поздоровив Ібрагіма. Ніщо так не розпалює кохання, як схвальне зауваження стороннього. Кохання сліпе і, не довіряючи само собі, квапливо хапається за всяку опору. Слова Мервіля розбудили Ібрагіма. Можливість володіти коханою жінкою досі не вставала в його уяві; надія раптом осяяла його душу: він закохався без пам'яті. Даремно графиня, налякана несамовитістю його пристрасті, хотіла протиставити їй умовляння дружби й поради розсудливості, вона сама тратила силу. Необережні нагороди швидко йшли одна за одною. І нарешті, захоплена силою пристрасті, нею ж навіяної, знемагаючи під її впливом, вона віддалась захопленому Ібрагімові...

Ніщо не криється від поглядів спостережливого світу. Нове кохання графині стало скоро всім відоме. Деякі дами дивувалися з її вибору, багатьом здавався він дуже природним. Одні сміялись, інші вбачали з її боку непростиму необережність. У першому запалі пристрасті Ібрагім і графиня нічого не помічали, але незабаром двозначні жарти чоловіків і ущипливі зауваження жінок почали до них доходити. Поважне й холодне поводження Ібрагіма досі захищало його від подібних нападів; він зносив їх нетерпляче і не знав, чим відбити. Графиня, що звикла до поваги світу, не могла спокійно бачити себе предметом пліток і глузування. Вона то з сльозами скаржилась Ібрагімові, то гірко дорікала йому, то благала за неї не заступатись, щоб марним шумом не загубити її остаточно.

Нова обставина ще більше заплутала її становище. Виявився наслідок необережного кохання. Заспокоєння, поради, пропозиції — усе було вичерпане і все відкинуте. Графиня бачила неминучу загибель і з відчаєм ждала її.

Як тільки становище графині стало відоме, поговір почався з новою силою. Вразливі дами охали від жаху; чоловіки бились об заклад, кого народить графиня: білу чи чорну дитину. Епіграми сипались відносно її чоловіка, який один на весь Париж нічого не знав і нічого не підозрював. Фатальна хвилина наближалась. Стан графині був жахливий. Ібрагім кожного дня був у неї. Він бачив, як сили душевні і тілесні поступово в ній зникали, її сльози, її жах поновлювались щохвилини. Нарешті вона відчула перші муки. Заходів було вжито нашвидку. Графа знайшли спосіб випровадити. Лікар приїхав. Днів за два перед цим умовили одну бідну жінку віддати в чужі руки новонароджене своє немовля; за нею послали довірену особу. Ібрагім перебував у кабінеті поблизу самої спальні, де лежала нещасна графиня. Тамуючи подих, він чув її глухе стогнання, шепіт служниці і накази лікаря. Вона мучилася довго. Кожен стогін її краяв йому душу; кожен проміжок мовчання обливав його жахом... Раптом він почув тихий крик дитини і, не маючи сили стримати своє захоплення, кинувся до кімнати графині — чорне немовля лежало на постелі в її ногах. Ібрагім до нього наблизився. Серце його билось дуже. Він благословив сина тремтячою рукою. Графиня кволо всміхнулась і простягнула йому кволу руку... але лікар, побоюючись для хворої занадто сильних зворушень, відтягнув Ібрагіма від її ліжка. Новонародженого поклали в закриту корзину й винесли з дому потайними сходами. Принесли другу дитину і поставили її колиску в спальні породіллі. Ібрагім поїхав трохи заспокоєний. Чекали графа. Він повернувся пізно, дізнався про щасливі пологи дружини і був дуже задоволений. Таким чином публіка, що ждала спокусливого шуму, помилилась у своїх сподіваннях і була примушена втішатись тільки з лихослів'я.

Усе набрало звичайного порядку. Але Ібрагім відчував, що доля його повинна була змінитись і що зв'язок його рано чи пізно міг дійти до відома графа Д. У такому разі, що б не трапилось, загибель графині була неминуча. Він любив пристрасно і так само був любимий; але графиня була примхлива і легковажна. Вона любила не вперше. Відраза, ненависть могли замінити в її серці почуття найніжніші. Ібрагім передбачав уже хвилину її байдужості; досі він не знав ревнощів, але з жахом їх передчував; він уявляв, що страждання розлуки повинні бути менш важкими, і вже мав намір розірвати нещасний зв'язок, покинути Париж і виїхати до Росії, куди давно кликали його і Петро і темне почуття власного обов'язку.

РОЗДІЛ ІI

Не дуже вабить красота,

Не так уже чарує радість,

Уже не легковажний ум,

І серце вже не зна омани ..

Та, змучений бажанням шани,

Я чую, кличе слави шум!

Державін.

Дні, місяці збігали, і закоханий Ібрагім не міг наважитись покинути ним спокушену жінку.