Ознайомчий фрагмент
Переклад Галини Кирпи
КРАЄВИД
Юсефіна сидить на кухонному столі, звісивши ноги у мийницю. Вона чекає, коли сонце проб'ється крізь віконну шибку і впаде в мийницю, щоб можна було скупати свої пальці в його промінні. Юсефіні доводиться добре пильнувати. Якщо вона проґавить, то сонце спокійнісінько промандрує небом і сховається потойбіч луки за критими залізничними платформами.
У кухні спиною до Юсефіни сидить біля столу Анемона й читає газету. Вряди-годи вона зітхає й роздратовано шурхотить сторінками.
— Ти таке чула?! — мимрить вона, не відриваючи носа від газети.
Юсефіна не прислухається. Вона звикла до того, що Анемона сидить, читає і стиха лається. Коли Юсефіна щось відповідає, то Анемона за своїм звичаєм трохи розгублено їй усміхається.
— Я знов роздумувала вголос? — здивовано питає вона.
Юсефіна не заважає Анемоні читати й лаятися. Саму ж її не вельми цікавить те, що пишуть у газетах. їй більше до вподоби дивитися на жовті та блакитні потяги, які поволі проїздять мимо по мосту, якого видно з кухонного вікна. Якщо притулитися обличчям до шибки, то можна загледіти профілі крихітних людей, що з поважним виглядом сидять у вагонах за прозорими вікнами купе. Юсефіна називає тих людей потяжанами.
Анемона і Юсефіна перебралися на острів у будинок за залізницею кілька місяців тому. Юсефіні аніскілечки не набридає никати помешканням із кімнати в кімнату й дивитися надвір у високі вікна. У кожнім вікні — несхожі один на одного світи. Перед фасадом будинку тягнеться дорога, де на повній швидкості гасають автомобілі. Потойбіч дороги — порт, де плавають пороми. Там стоять ще й висотні скляні будинки, в яких розміщені офіси. З цього вікна світ здається метушливим, строкатим і попелястим. Коли Юсефіна злазить з підвіконня і переходить до вітальні, то світ там навпаки — спокійний і млявий. Звідси можна споглядати все, що за будинком — паркан і голого каштана, який твердо й безрушно стоїть у невеличкому саду. За парканом видніється жовта пожухла лука й занедбане депо, що віддавна належить залізниці. Юсефіні до вподоби краєвиди, але їй ніколи не вдається ті два світи поєднати.
Найдужче Юсефіна любить сидіти на кухонному столі й, окинувши поглядом паркувальний майданчик, дивитися вдалину — на залізничний міст, де курсують жовті та блакитні потяги.
Загалом жити в цьому будинку просто чудово — у цьому думки Юсефіни та Анемони збігаються повністю.
КНИЖКИ
Анемона працює в міському ресторані. Ще вдосвіта вона викочує свій велосипед на тротуар. Тоді садовить у багажник перед кермом Юсефіну. Вони проїздять попід мостом, де курсують жовті та блакитні потяги, а потім їдуть через місто вздовж каналу. Відразу ж за великим майданом, що лежить перед замком, Анемона повертає праворуч у завулок, спускається вниз вуличкою Стародавнього муру і заїздить у внутрішнє подвір'я "Ґранд-готелю". Над парадним входом висить червоний балдахін із золотими китичками. Під балдахіном стоїть швейцар у червоній уніформі зі сліпучо-блискучими ґудзиками на грудях. Ресторан — у самому готелі.
Після того, як Анемона ставить велосипед на замок, вони завертають за ріг і через службові двері заднього фасаду заходять до готелю. Тут уже балдахіна немає, лише на стіні причеплено сіру скриньку, в яку Анемона засовує свою картку, що править за ключ, і таким чином відчиняє двері.
Юсефіна знає в готелі кожен закуток. Поки Анемона стоїть у барі, протираючи склянки й келихи, Юсефіна тиняється довгими коридорами й катається угору-вниз вантажним ліфтом. Під Анемониним баром у неї є навіть власний закапелочок, де швейцар прикрутив маленьку лампочку, тож Юсефіна може там сидіти й малювати. А то таки непогано. Особливо в ті неспокійні дні, коли Люка, маленький італійський офіціант, знаходить час і забігає в бар поспівати Ельвісових* пісень. Він так крутить стегнами, що й Анемона, і Юсефіна від сміху душаться сльозами.
— Тобі треба йти в шоу-бізнес, — сміється Анемона.
— А це і є шоу-бізнес, любонько! — відповідає Люка й щипає Анемону за щоку, а тоді знов елегантно відпливає відполірованою до блиску паркетною підлогою в ресторан. Ні, Юсефіні не так уже й погано в Анемони на роботі.
Десь на півдорозі між готелем і островом, де мешкають Юсефіна й Анемона, міститься бібліотека. Іноді вони заскакують туди по дорозі з роботи додому. Юсефіна збігає сходами на найвищий поверх, де стоять книжки для дітей. Анемона заходить по доньку, коли кожна з них у своєму кутку повибирають собі книжки. Вийшовши надвір, обидві несуть під пахвами по чималому стосику книжок. Анемона каже, що в неї таке відчуття, ніби вони пограбували банк. Юсефіні цікаво, звідки Анемона знає, що відчувають ті, хто грабує банк, але вона не озивається й словом.
Удома помешкання зустрічає їх холодом і сутінками. Анемона розтоплює грубку і запалює в кухні світло. Тоді відчиняє холодильник.
— Нам треба було купити харчів, — мовить вона, — а ми забулися. Знов доведеться їсти томатний суп і бутерброди з сиром.
*Йдеться про леґендарнолго американського співака Ельвіса Преслі (1935 19/7), якого називають королем рок-н-ролу. (примітка перекладача).