сверблять мені. Ми сумували, жінко,
що бог зоставив нам одну дитину.
Тепер я бачу, що й цієї досить,
що й ця одна для нас — небесна кара.
Щоб ти, повіє!..
Мамка
Згляньсь на неї, боже!
Гріх вам її так лаяти, синьйоре!
Капулетті
А ти чого, розумнице? Замовкни!
Порадинця! Базікаєш тут! Геть!
Мамка
Я злого не кажу.
Капулетті
То ж геть звідсіль!
Мамка
Не ножна й говорити?
Капулетті
Цить, дурна!
Йди радься коло чарочки з кумою,
а звідси геть.
Синьйора Капулетті
Ти надто запальний.
Капулетті
О боже. Я зійду з ума!
День, ніч, година, забавка, робота,
сам чи з гістьми — все про одне я думав —
щоб видати її. Знайшов їй хлопця
із роду доброго, хороших статків,
значного виховання, молодого,
набитого талантами (як кажуть),
напрочуд доброї у всьому міри —
а тут оця дурепа вересклива,
плаксива лялька — щоб зрадіти щастю,
так ні ж: завчила — не люблю", "не хочу",
"я надто молода", "простіть мене".
Не схоч мені, то я тебе прощу!
Пасись де знаєш, тут тобі не жити!
Зваж це, бо жартувати я не звик.
Четвер близенько вже. Порадься з серцем:
коли моя, віддам тебе за друга,
а ні — завісся, голодуй, старцюй, —
бо — присягаюся — зречусь тебе,
і що моє — тобі добра не зробить,
зміркуй же, я присяги не ламаю.
Виходить.
Джульєтта
щоб прозирнув до дна моєї муки?
О, не цурайся ж ти мене, мамусю!
На місяць, тиждень відклади цей шлюб.
А ні, то шлюбну постіль постели
в тім темнім склепі, де лежить Тібальдо.
Синьйора Капулетті
І не кажи, бо не озвуся й словом,
роби, як хоч, бо я тебе не знаю.
Виходить.
Джульєтта
О боже! Мамко, чим це відвернути?
Муж на землі мій, а клятьба на небі.
Як вернеться моя клятьба на землю,
коли її мені не верне муж мій,
лишивши землю? Ой, розваж, порадь!
Та ба! Як небо пробує свій підступ
на отакій, як я, істоті ніжній?
Що скажеш? Може, знаєш слово втішне?
Розрадь мене!
Мамка
Гаразд. Ромео твій —
вигнанець. Світом закладаюсь, він
прийти вже не насмілиться по тебе.
Коли ж і прийде, то лише таємно.
Як все так склалось, я собі й гадаю,
що краще б тобі взяти шлюб із графом.
О, він хороший пан!
Ромео — квач супроти нього. Сокіл
очей таких яскравих і швидких
не має, як Парис. Клянуся серцем,
щаслива будеш ти в цім другім шлюбі,
бо кращий він, ніж перший. А не будеш —
твій перший мертвий. Хоч би й був хороший,
та користи від нього ти не маєш.
Джульєтта
Від серця кажеш це?
Мамка
І від душі.
Клянуся обома.
Джульєтта
Амінь.
Мамка
Що кажеш?
Джульєтта
Так, ти мене розважила на диво.
Йди. Матері скажи, що я пішла —
на сповідь, щоб розгрішення узяти.
Мамка
Гаразд, іди. Це зроблено розумно.
Джульєтта
Проклята бабо! Вороже мій лютий!
Що гірше? Зводити мене з присяги,
чи мужа мого тим же язиком
ганьбити, що хвалив його надмірно
багато тисяч раз? Іди, стара!
Від тебе серце я тепер замкну.
Йду. Може, у ченця знайду надію.
А не знайду — то вмерти я зумію.
Виходить.
АКТ ЧЕТВЕРТИЙ
СЦЕНА 1
Келія отця Лоренцо.
Входять Лоренцо й Парис.
О. Лоренцо
В четвер, синьйоре? Це аж надто скоро.
Парис
Цього бажає тесть мій, Капулетті.
А я йому не стану на заваді.
О. Лоренцо
Не знаєте ще волі синьйорини?
Непевний шлях мені не до вподоби.
Парис
Вона надмірно тужить за Тібальдо,
тому-то й про любов я не казав їй,
бо не сміється в домі сліз Венера.
Та батько небезпеку бачить в тім,
що так вона печали попустилась
і мудро поспішає з нашим шлюбом,
щоб повідь сліз її спинити швидше.
Те, що самотні мислі їй сповняє,
розвіяти їй може товариство.
Тепер ви знаєте, нащо цей поспіх.
О. Лоренцо
(набік)
Коли б не знав я, чом цей поспіх зайвий!
Синьйоре, гляньте — панна йде до мене.
Входить Джульєтта.
Парис
Привіт моїй синьйорі і дружині!
Джульєтта
Я з вами начебто не брала шлюбу.
Парис
Так візьмете в четвер, моя кохана.
Джульєтта
Хай буде те, що буде.
О. Лоренцо
Правда, правда.
Парис
Прийшла до цього панотця на сповідь?
Джульєтта
Як відповім — то вийде сповідь вам.
Парис
Не потаїть, що любите мене.
Джульєтта
Признаюсь вам, що я люблю його.
Парис
Ви скажете, що любите мене.
Джульєтта
А так — то краще буде, якщо це
вам заочі скажу, а не в лице.
Парис
Сердешненька, твій вид змарнів од сліз.
Джульєтта
Як вид змарнів — змарніло небагато,
бо він поганий був і перед цим.
Парис
Ти вид свій більш, ніж слізьми, цим неважиш.
Джульєтта
Синьйоре, це не наклеп, але правда.
Я правду цю кажу собі в лице.
Парис
Твоє лице — моє, і все це наклеп.
Джульєтта
Можливо, бо над ним не владна я.
Чи маете ви час, панотче, зараз,
а чи прийти до вас під час вечерні?
О. Лоренцо
Я маю час, моя смутлива дочко.
Синьйоре, нам самим лишитись треба.
Парис
Крий боже, я святій пошкоджу справі!
Джульєтто, рано у четвер збуджу вас.
Прощайте, йду. Прийміть святий цілунок.
Парис виходить.
Джульєтта
О, зачини ж бо двері! А по цьому —
йди, плач зі мною, бо пропало все!
О. Лоренцо
Джульєтто, я вже знаю про нещастя.
Воно мене збиває зовсім з глузду.
Я чув, що ти у цей четвер — хоч що там —
із нашим графом шлюб узяти мусиш.
Джульєтта
Ні, не кажи, що чув, коля не можеш
порадити, як запобігти горю.
Коли твій розум помогти безсилий —
тоді скажи, що я вчиню розумно,
як цим ножем допоможу собі.
Бог шлюбом нам зв'язав серця, ти — руки.
Закіль же ця рука, що ти з Ромео
зв'язав її, зв'язок новий засвідчить,
а серце щире, зрадивши себе,
віддасться іншому — я вб'ю обох.
Тож дай мені, великий досвід мавши,
пораду скору. Дай або дивись,
як цим ножем я розсуджу себе
з своїм нещастям. Розв'язавши те,
що ні твої старі літа, ні кмітність
із честю розв'язати не зуміли.
Не трать же слів: до смерти я готова,
коли не про рятунок буде мова.
О. Лоренцо
Стій, дочко! Блиснула мені надія.
Та треба тут відчайности такої ж,
як те, чому ми запобігти хочем.
Коли, щоб не віддатись за Париса,
ти силу волі себе вбити маєш,
то щось на смерть подібне мусиш ти
вчинити, щоб гріха цього позбутись,
що неминучим, наче смерть, здається.
Коли наважишся, я ліків дам.
Джульєтта
О, краще з башти кинутись тієї
звели мені, ніж за Париса вийти!
На шлях злодійський справ; звели ховатись
межи гадюк; з ведмедями прикуй;
замкни мене в мертвечий склеп, доверху
наповнений гримучими кістками,
брудним гоміллям і маслаччям битим;
звели зійти в могилу свіжу й там
сховатися скажи з мерцем під саван;
зробити все, що так мене жахало, —
і я зроблю без страху, без вагання,
щоб не сплями́тись тільки перед милим.
О. Лоренцо
То йди ж додому, будь весела, згодься
на шлюб з Парисом. Завтра середа.
Ти завтра уночі одна ляж спати,
і хай не спить в твоїй кімнаті мамка.
Візьми цю шклянку, як у постіль ляжеш,
і перепущений цей трунок випий;
і враз тобі по жилах піде повів,
холодний та дрімотний; бо не буде
у тебе битись пульс, бо стихне пульс;
життя не виявлять — тепло на подих;
на сірий попіл рожі щік і вуст
зів'януть; упадуть очиці-вікна;
мов смерть запне одразу день життя;
всі часті тіла, гнучости живої
позбавлені, на смерть подібні стануть.
В подобі цій, позиченій у смерти,
ти перебудеш сорок дві години,
а потім, як по сну приємнім, встанеш.
Отож, коли жених тебе збудити
уранці прийде,— ти вже будеш мертва.
Тоді, як це ведеться в нашім краї,
тебе відкриту, у вбранні найкращім
на марах понесуть в родинний склеп,
на похорон, в поховище те давнє,
де спить уся родина Капулетті.
А поки прийде час тобі збудитись,
про все з листів моїх Ромео взнає
й сюди прибуде; він і я доглянем
твій прокид; і у Мантую Ромео
тієї ж ночі забере тебе.
Так ти від сорому свого звільнишся,
коли ні примха, ні жіночий страх
тобі одваги в ділі цім не збавлять.
Джульєтта
Дай, дай мені! О! Не кажи про страх.
О. Лоренцо
На, йди тепер. В своїй відвазі сильна
й щаслива будь. У Мантую, до нього,
чернець мій лист відразу ж понесе.
Джульєтта
Любов! Зміцни мене, зміцни на все!
Прощай, панотче.
Виходять.
СЦЕНА 2
Кімната в домі Капулетті.
Входять Капулетті, синьйора Капулетті, мамка та слуги.
Капулетті
Заклич гостей, що списані отут.
Слуга виходить.
Ти з двадцять добрих кухарів найми.
2-й слуга
Поганих не найму, пане, бо я перевірятиму, чи можуть вони лизати свої пальці.
Капулетті
Та як же ти їх перевіриш?
2-й слуга
Ге, пане, та це ж поганий кухар, що не може лизати власних пальців. Тому-то я тих, що не можуть лизати своїх пальців, і не братиму з собою.
Слуга виходить.
Капулетті
Іди ж, іди.
Всього не встигнемо наготувати.
Що, чи пішла Джульєтта до Лоренцо?
Мамка
Авжеж.
Капулетті
Гаразд, він, може, напутить її,
бо з неї вперта й зарічуща дівка.
Входить Джульєтта.
Мамка
Весела йде зі сповіді, дивіться.
Капулетті
Ну, як, свавільнице? Де ти блукала?
Джульєтта
Там, де спокутувати я навчилась
гріх неслухняности моєї вам
і вашим ро̀зказам. Святий Лоренцо
велів упасти тут мені й молити
прощення вашого. Простіть, благаю.
Віднині я коритимусь у всьому.
Капулетті
Пошліть за графом і скажіть про це.
Я хочу завтра ж зав'язати вузлик.
Джульєтта
В отця Лоренцо я зустріла графа.
З ним обійшлась любовно, як годиться,
меж скромности у цім не перейшовши.
Капулетті
Я задоволений із тебе. Встань же.
Так би б давно. Ось я побачу графа:
кажу ж, підіть та приведіть його.
Що ж до ченця святого — свідчусь богом —
йому завдячує в нас ціле місто.
Джульєтта
Чи підеш, мамко, у мою світлицю
й поможеш вибрати мені вбрання,
яке тобі на завтра здасться кращим?
Синьйора Капулетті
Нехай до четверга. Часу в нас досить.
Капулетті
Йди, мамко, йди. Бо завтра ж і до церкви.
Виходять Джульєтта й мамка.
Синьйора Капулетті
Запасу нам не вистачить, а вже
заходить ніч.
Капулетті
Ну й що ж: а я метнуся
сюди-туди — й все буде добре, жінко.
Йди до Джульєтти. Поможи вбирати.
Не спатиму всю ніч. Лиши мене.
Хай буду господинею. Гей, хто там?
Всі розійшлись. Гаразд, піду до графа
сказати, щоб на завтра готувався.
Аж дивно, як на серці легко стало,
що виправилась дівка ця затята.
(Виходить).
СЦЕНА 3
Світлиця Джульєтти.
Входять Джульєтта та мамка.
Джульєтта
Так, це вбрання найкраще. Тільки, мамцю,
ти сюніч залиши мене саму,
бо мушу я молитися багато,
щоб небо усміхнулося до мене —
сама ж ти знаєш-бо, яка я грішна.
Входить синьйора Капулетті.
Синьйора Капулетті
За ділом, га? Моя потрібна поміч?
Джульєтта
Синьйоро, вибрали ми все потрібне,
щоб ранок нам зустрінути пристойно.
Тож залишіть мене тепер саму,
а мамка сюніч хай при вас побуде,
бо знаю, що в обох вас повні руки
нежданого клопоту.
Синьйора Капулетті
На добраніч:
лягай, засни, ти в цім потребу маєш.
Виходять синьйора Капулетті й мамка
Джульєтта
Прощайте.