Споруджуємо поміст, на який виходитимуть артисти, й шинквас з дванадцятьма високими табуретами на всю ширину зали. Поряд з кабаре будуємо ще одну споруду На, вісім кімнат, де зможуть жити шістнадцять чоловік.
Поїхавши до Джорджтауна купити столи, стільці, посуд і таке інше, я найняв чотирьох прекрасних негритянок до нас у офіціантки. Дая, яка працювала в нашому ресторані теж згодилася поїхати з нами. Одна кулі бренькатиме на старенькому фортепіано, яке я взяв напрокат. Лишається нерозв'язаним питання з видовищем.
Після довгих і нелегких умовлянь мені вдається переконати двох яванок: одну португалку, одну китаянку та двох чорнявок кинути проституцію й стати в нас артистками-роздягальницями. Стара червона завіса, куплена в лахмітника, відкриватиме й закриватиме виставу.
З усіма цими людьми я пливу вгору по річці катером, яким везе нас рибалка-китаєць. У одній крамниці, що торгує спиртним, я набрав у кредит різних напоїв. У крамниці мені довіряють, я розплачуватимусь за продані напої раз на місяць. Крамниця постачатиме нам стільки лікеру, скільки його треба буде. Коли піаністка перепочиватиме, мені стануть у пригоді старий патефон і потерті платівки. В одного індійця, який підібрав пожитки роз'їзного театру, я купив усякі сукні, спідниці, чорні й кольорові панчохи та підв'язки до них, ще добротні ліфчики, і тепер увесь цей мотлох стане "гардеробом" моїх "артисток".
Кюїк-Кюїк придбав столи, стільці й постіль, Індара – склянки й усе необхідне для кабаре, я – напої, крім того, я зайнявся "артистками". Щоб з усім цим упоратися за тиждень, треба було добре побігати. Зрештою, і майно, і люди вже на катері.
За два дні ми припливаємо до копальні. Поява у цьому загубленому в джунглях кутку десяти дівчат зчиняє справжню веремію. Кожен з нас іде із своїм клунком до "Бамбукової хижини"– так ми назвали наше кабаре.
Починаються репетиції. Навчити своїх "артисток" роздягатися – справа– не така легка. Передусім тому, що я дуже погано розмовляю по-англійському, по-друге, все своє життя вони роздягалися вельми швидко, бажаючи якнайхутчіше спекатися клієнта. А тепер їм треба все робити навпаки: що повільніше вони роздягатимуться, то дужче вабитимуть до себе чоловіків. Кожна дівчина повинна мати свою тактику. Спосіб роздягатися мусить цілком гармоніювати з одягом дівчат.
Маркіза в рожевому корсеті, в криноліновій сукні та довгих панталонах з білим мереживом роздягається повільно за ширмою перед великим дзеркалом, в якому публіка може милуватися кожною частиною її тіла, яке вона поступово оголює.
Є у нас одна дівчина, яку ми прозвали Прудкою. В неї гладенький живіт, дуже світлого відтінку кави з молоком шкіра – це чудовий екземпляр змішаної крові, звісно, білого чоловіка з уже світлого кольору негритянкою. Довге чорне хвилясте волосся м'яко спадає їй на божественно круглі плечі. На її повних, високих і, незважаючи на свою важкість, викличних персах зухвало випнулися вперед дещо темніші за їх шкіру соски. Ось така вона, наша Прудка. Все її вбрання закривається застібкою "блискавка". Вона виходить на кін у ковбойських штанях, капелюсі з широкими крисами й білій блузці, рукави якої закінчуються шкіряними торочками. Виходить вона під звуки військового маршу й роззувається, змахуючи ногами, з яких злітають її черевики. "Блискавки" на обох штанинах розкриваються, й штани враз падають на її ступні. Розстібається застібка "блискавка" на її обох рукавах, і блузка розпадається на дві частини.
Ця сцена викликає в публіки шаленство, бо перса Прудкої оголюються миттєво, що нагадує вибух гніву, який довго стримували. З голими стегнами й грудьми вона розкидає ноги, береться руками в боки й дивиться на публіку, потім скидає капелюха й жбурляє його на найближчий до сцени стіл.
Прудка водночас розстібає з обох боків плавки и ураз зриває їх з себе. Коли вона постає перед публікою у вбранні Єви, інша дівчина передає їй величезне віяло з білого пір'я, яким вона, розгорнувши його, прикриває себе.
В день свого відкриття "Бамбукова хижина" переповнена клієнтами. Завітав сюди в повному складі й "штаб" копальні. Ніч закінчується танцями, а останні клієнти розходяться, коли надворі вже розвиднилося. Це справжній успіх, кращого не можна було й сподіватися. Ми дуже потратилися, але ціни на питво підняли високо, тож видатки окупляться. Я вірю, що в нас було б іще більше клієнтів, якби хижина могла їх умістити.
Мої чотири чорні офіціантки не встигають подавати. Одягнені в короткі, з глибокими вирізами сукні, з мадрасами на голові, вони теж справляють неабияке враження на клієнтів. Індара й Дая стежать кожна за своєю частиною зали. Кюїк-Кюїк та однорукий стоять за шинквасом і вдовольняють замовлення клієнтів. Я бігаю скрізь, підправляючи там, де щось не ладиться, чи допомагаючи тим, хто розгубився.
– Ось вам і успіх! – каже Кюїк-Кюїк, коли у залі лишаються самі тільки офіціантки, артистки й господар.
Ми їмо всі разом, страшенно втомлені, але дуже раді успіхові. Потім ми розходимося спати.
– Метелику, ти ще не встаєш?
– Котра вже година?
– Шоста вечора, – каже мені Кюїк-Кюїк. – Твоя принцеса допомогла нам. Вона встала ще дві години тому. Все вже приготовлено, можемо знову починати.
Індара приносить глечик з теплою водою. Поголившись і вмившись, я, свіжий і бадьорий, обіймаю Індару за стан, і ми йдемо до "Бамбукової хижини", де на мене сиплеться безліч запитань.
– Чи в мене все гаразд було, босе?
– Чи я добре роздягалась? Може, ще не зовсім вправно?
– Я співала майже правильно, чи не так? Щоправда, тут, на щастя, публіка невибаглива.
Наш новий колектив справді привабливий. Повії, зробившись артистками, цілком серйозно ставляться до своєї роботи, і, здається, вони щасливі, що кинули своє перше ремесло. Наш виторг росте. Маємо тільки одну скрутність: для стількох самотніх чоловіків у нас замало жінок. Усім клієнтам хотілося б, щоб біля них, якщо не цілу ніч, то бодай кілька годин, посиділа дівчина, зокрема артистка. Тому виникають ревнощі. Час від часу, коли за одним столиком опиняються дві жінки, клієнти починають протестувати.
Клієнти липнуть і до наших негритяночок: передусім тому, що вони гарненькі, й особливо тому, що в джунглях нема жінок. Інколи за шинквас стає Дая, вона, обслуговуючи, привітно розмовляє з клієнтами. І одразу ж біля індійки, справді рідкісної вроди, юрмляться з два десятки чоловіків.
Щоб уникнути ревнощів і домагань клієнтів мати за своїм столиком артистку, я запровадив лотерею. Після кожного номера з роздяганням або пісні велике колесо з цифрами від одиниці до тридцяти двох, що означають номер столика, а також з двома додатковими цифрами для шинквасу вирішує, куди має сісти дівчина. Щоб узяти участь у лотереї, треба придбати квиток вартістю однієї пляшки віскі або шампанського.
Я вважаю, що ця ідея має дві переваги. Так можна буде уникнути протестів. Той, хто виграє, цілу годину милується за своїм столиком дівчиною, заплативши за пляшку шампанського, яку йому подають у такий спосіб: поки крутять колесо, зовсім оголена артистка стоїть за величезним віялом. Коли засовується, який номер виграв, дівчина стає на велику посріблену дерев'яну тацю, четверо здорованів піднімають її і несуть до щасливого столика. Вона відкорковує шампанське, цокається келихом, а потім вибачається і через п'ять хвилин знову повертається до цього столика вже вдягнена.
Півроку все йшло добре, та коли скінчився сезон дощів, з'явилася нова клієнтура. Це шукачі золота й діамантів, які вільно ведуть розвідку в джунглях на цій багатій землі. Шукачі золота й діамантів, що орудують допотопними засобами, дуже суворі люди. Вони часто вбивають або обкрадають одні одних. Усі вони ходять озброєні. Та коли в них назбирується торбинка золота або пригорща діамантів, вони можуть потратити їх зовсім безглуздо. Дівчата одержують високі проценти за кожну пляшку. Там вони, обіймаючи клієнта, виливають з пляшки у відро шампанське чи віскі, щоб вона швидше випорожнювалася. Дехто з клієнтів, хоч він і чимало випив, здогадується, куди подівся його напій, тоді він реагує так брутально, що я мусив столики й стільці вмурувати в землю.
Тож з цими новими клієнтами не вдалося минути лиха. Нашу нову артистку називали Квіткою Кориці. І справді, її шкіра мала колір кориці. Це дівча, яке я витяг з джорджтаунського "дна", просто з глузду зводило клієнтів своєю манерою роздягатися.
Коли наставала її черга виходити, на кін виносили оббиту білим сатином канапку, і вона не просто роздягалася із завченою вишуканістю, але, роздягтись, лягала на канапку й починала сама себе гладити. Її тонкі довгі пальці ковзали по голому стані, граючись усіма формами від волосся на голові до пальчиків ніг. Ці пальці не проминали жодної часточки її тіла. Не варто розповідати, як реагували на це огрубілі в джунглях п'яні чоловіки.
А що клієнти нею найдужче цікавилися, то вона зажадала, аби гравці, які розігрують її в лотерею, платили за лотерейний білет вартість не однієї пляшки шампанського, а двох. Один кремезний копач з дуже густою чорною бородою, марно зігравши кілька разів на Квітку Кориці, не знайшов нічого кращого, як закупити під час останнього розиграшу всі номери в залі. Не закупив він лише двох номерів біля шинквасу.
Будучи певен, що він виграє, бородань заплатив за шістдесят пляшок шампанського й став довірливо чекати розиграшу лотереї. Квітка Кориці, яка випила чимало цієї ночі, була вельми збуджена. Востаннє вона вийшла на кін о четвертій ранку. Збуджена спиртним, вона мала спокусливий вигляд як ніколи, а її рухи були зухваліші, ніж звичайно. І ось ми запускаємо рулетку, яка роговою стрілкою зараз покаже на номер, який виграв.
Дивлячись на виставлену напоказ Квітку Кориці, бородань пускає слину від збудження. Він чекає, він певен, що зараз йому принесуть її нагу на сріблястій таці, накриту славетним віялом з пір'я, із двома пляшками шампанського між стегнами. Катастрофа! Всі тридцять номерів копача програють. Виграє тридцять перший номер, що біля шинквасу. Спершу бородань не усвідомлює, що сталося, і реагує тільки тоді, коли бачить, як артистку несуть і ставлять на шинквас. Він враз навісніє, перекидає стіл перед собою і біжить до шинквасу.