Це був адмірал незалежної вдачі, творець російської морської тактики. У війні з турками на Чорному морі та з французами на Середземному морі він здобув ряд блискучих перемог. Турки прозвали його — "Ушак-паша", а турчанки його ім'ям лякали дітей-пус-тунів.
Фортеця на острові Корфу в Середземному морі завжди вважалася неприступною. І тільки перед російськими моряками 20 лютого 1799 року вона не могла встояти. Це була одна з найбільших перемог російського флоту, що остаточно затвердила в усьому світі ім'я Ушакова як великого флотоводця. В той час інший великий, але сухопутний російський полководець, Суворов, діяв у північній Італії проти французів. Дізнавшись про перемогу Ушакова, він сказав так: "Жалкую, що при взятті Корфу не був хоча б мічманом..." Про свої дії на морі Ушаков завжди писав Суворову. Одного разу, передаючи пакет від Ушакова Суворову, німецький офіцер назвав адмірала "пан адмірал фон Ушаков". У гніві той крикнув на німця: "Візьми собі слово "фон" і передавай його кому хочеш, тільки не мені. А переможця турецького флоту і того, хто потряс Дарданелли, називай по-російському: "Федір Федорович Ушаков".
І; англійський адмірал Нельсон тоді ж писав Ушакову: "Від усієї душі вітаю ваше превосходительство із взяттям Корфу і можу запевнити вас, що слава зброї вірного союзника настільки ж дорога мені, як
і слава мого государя..." Навряд чи він щиро захоплювався перемогами Ушакова, тому що, як союзник Росії у війні з Францією, Нельсон зовсім не допоміг російському флотові. В 1799 році два великі флотоводці зустрілися в Палермо. Нельсон твердо розраховував, що Ушаков розшаркається перед ним і стане покірним знаряддям в інтересах Англії. Але самовпевнений англієць помилився в своїх розрахунках.
Сталося інше: з природи розумний, самостійний, російський адмірал не принизив гідності Росії і ревно оберігав інтереси своєї батьківщини. Розчарований Нельсон у листі до леді Гамільтон писав про Ушакова, що він тримає себе дуже гордо і що під його ввічливою зовнішністю таїться ведмідь. Ушаков був єдиним суперником по славі знаменитому Нельсону. Але в старій Росії Ушаков не користувався такою широкою популярністю, як Нельсон в Англії. В Англії кожний школяр знає свого адмірала. А в нас, крім морських офіцерів, мало хто знав про народного героя Ушакова. Одна або дві книги—це все, що було написано про нього.
Царі не дуже цінували Ушакова. їм не подобалась його самостійність, тому Ушаков не припав до смаку. З нього не вийшов "лукавий царедворець". Так і змушений був він, шістдесяти двох років, повний сил, піти у відставку і поїхати до себе в тамбовське село, де й помер у 1817 році.
Незаслужено забутий в царській Росії, російський адмірал був улюбленим героєм у Греції.,Від острова Ітака йому піднесли медаль, на якій Ушаков був зображений в одязі старогрецького воїна з написом "Одіс-сей". На другій медалі, одержаній ним від греків, навколо його портрета було написано: "Славнозвісний поважний Федір Федорович Ушаков, головний російський флотоводець"; на звороті стояло: "Кефалонія всіх Іонічних островів рятівникові".
В Італії Ушаков прославився не лише воєнною доблестю, але й мудрою політикою. Італійці захоплювалися героїзмом російських моряків. Десанти Ушакова 3 червня 1799 року взяли Неаполь, а в листопаді того ж року брали участь в зайнятті Рима. Це було величезне торжество російської зброї. Вразливі жителі півдня, визволені від французів, з цікавістю розглядали північних мужніх воїнів і вітали їх захопленими вигуками.
Бойове життя адмірала назавжди залишиться гордістю російських моряків. Під його командуванням російський флот був непереможний, а втрати в людях були неймовірно малі. Досить сказати, що протягом усього походу 1799 року, коли ескадра Ушакова здобула багато значних перемог на Середземному морі, вона втратила тільки чотириста чоловік. І найцікавішим було те, що з п'ятдесяти трьох бойових кампаній на морі, проведених Ушаковим за все життя, в сорока трьох він командував безпосередньо сам і жодного бою не програв.
Усе це було добре відомо офіцерам броненосця "Ушаков". Під час походу серед них не раз зав'язувалася розмова про славетного адмірала. На жодному кораблі він не користувався такою любов'ю, як тут. В цьому була заслуга командира. При кожній нагоді Міклуха прищеплював своїм офіцерам воєнні ідеї і бойові традиції непереможного флотоводця. Такі бесіди про Ушакова всім дуже подобались. Вони ніби відповідали тим думкам, сумнівам і запитанням, які займали людей у довгому поході.
В цьому ж дусі виховувалась і вся команда броненосця.
Під кінець обіду в кают-компанії всі були особливо веселі. Буфетник Єгор Сорокін та вістові вже розносили чорну каву, але розмова про Ушакова не припинялась. Схвильований розмовою і почервонілий від вина, старший офіцер Мусатов голосно заговорив, перебиваючи шум голосів:
— Панове, мені особливо врізався в пам'ять такий характерний штрих з життя Ушакова. Навіть у розпалі бою його не полишала не тільки мужність, але й почуття гумору. В 1791 році, ідучи з Константинополя в похід, адмірал Саїд Алі присягнувся султанові привести полоненим Ушакова. Чутка про це дійшла до російського адмірала. Розсердившись, Федір Федорович у бою біля мису Каліакрії тридцять першого липня навмисно намагався захопити корабель з адміралом Саїдом Алі. Обрізуючи в бою корму турецького адміральського судна, Ушаков з юта голосно закричав: "Саїд, негідник! Я відучу тебе давати такі обіцянки". Справді, панове, в цьому бою турецький флот був наголову розбитий. Особливо постраждав адміральський корабель Саїда Алі. І тільки ніч врятувала хвалька від полону.
Голосний сміх і оплески покрили що розповідь Мусатова. Всі були збуджені й веселі. Усміхався й командир. Здавалось, люди забули про нестерпні труднощі далекого походу і давньої розлуки з батьківщиною, ніби цей обід відбувався не у відкритому морі на військовому кораблі, шо йде назустріч ворогові, а в морському зібранні в Кронштадті.
Міклуха підвівся, подякував офіцерам за гостинність і вийшов. За ним почали розходитися й інші. Один з офіцерів, добре-таки захмелілий, затримався в дверях, подивився на портрет Ушакова і, хитаючи головою, сказав:
— Усе це правильно, але хто веде нашу ескадру? І, гірко посміхнувшись, він вийшов у коридор.
У кают-компанії залишились хазяйнувати вістові й буфетник, Єгор Сорокін. Вони з задоволенням допивали рештки вина на столі та доїдали закуски. Сорокін дуже захмелів. Похитуючись, він із звичною спритністю прибирав пляшки і бряжчав посудом, мугикаючи щось напівголосно собі під ніс. Ноги буфетника підкошувалися, його хитало. Нараз він зупинився перед портретом Ушакова. Згадав, що тут говорили про нього, і з піднятою склянкою вина звернувся до портрета:
— Ваше превосходительство... Насмілюсь і я випити.... Пане адмірал... Не дивіться на мене так суворо. Я людина маленька. Відповідальність у мене невелика. Поки що під моєю командою лише пляшки. А в бою подивимось—і мені діло знайдеться... За вічний ваш спокій, Федоре Федоровичу, і за здоров'я нашого орла... Володимир Миколайович у нас вам до пари. Хвацький командир. Ну, пливімо...
Закинувши назад голову, Сорокін спорожнив склянку. Не встоявши на місці, він хитнувся, натикаючись на вістових; ті, відступивши, голосно зареготали. А Сорокін, втупившись у них осклянілими очима, начальницьким тоном ревнув:
— Плакати треба, а ви, неуки, регочете. Такого бойового адмірала більше нема, як Федір Федорович...
— А що ж, по-твоєму, Рожественський... не бойовий?..— запитав один з вістових.
Йому, замість Сорокіна, відповів інший вістовий:
— Заперечити не можна... Занадто бойовий, та тільки не з того боку... Нашого брата матроса він добряче попобив...
Всі дружно й голосно засміялися, але раптом враз затихли. Обличчя їхні стали серйозними. Вони насторожились. За дверима кают-компанії почулися кроки. Співбесідники заметушились навколо неприбраних столів.
І
"УШАКОВ" У ДІЇ
Тижнів через три — 14 травня — при зустрічі з головними силами ворога броненосець "Адмірал Ушаков", вступаючи в бій, ішов кінцевим у загоні Небогатова. Офіцери і команда займали свої місця за бойовим розписом. У бойовій рубці було тісно від людей. Тут, крім командира, були його найближчі помічники: штурман, артилерист, мінер, а з команди — рульовий, розсильні та інші матроси біля телефонів та переговорних труб. Міклуха припав до прорізу рубки. Ескадри зближувались. Того несподівано повернув ліворуч, роблячи петлю. Рожественський хоч і відкрив вогонь, але не використав помилкового маневру ворога для рішучого наступу. Міклуха чекав адміральського сигналу про атаку, але його не було. Відхитнувшися від прорізу, він ухопився за голову і схвильовано вигукнув:
— Боже мій! Що він робить? Треба кинутися строєм фронту. Знову нам Вафангоу...
Командир сумно подивився на своїх помічників, наче шукав у них підтвердження твоєму порівнянню. Але вони мовчали. Тепер і для них було ясно, що Рожественський пропустив найвигідніший момент для атаки. Міклуха відвернувся і приставив бінокля до очей.
Люди на "Ушакове" самовіддано виконували свої обов'язки. Ніколи корабель не жив таким напруженим життям, як у ці години. Грізно обертались броньові башти, підіймаючи високо вгору стволи десяти-дюймових гармат, що шукали живу ціль на горизонті. Постріли їхні були розмірені, сильні й оглушливі. Слабкіше, але частіше, наче поспішаючи, палили 120-міліметрові гармати. Від залпів здригався весь корпус броненосця. Всі рухались, всі дії людей та механізмів так були погоджені між собою, наче корабель був єдиним живим організмом.
Бій розгорявся. Броненосець "Адмірал Ушаков", разом з іншими кораблями, безперервно стріляв по ворогу. Пальба його гармат, не змовкаючи, вливалася в загальний гуркіт. Здавалося, що над морем знялася небувала гроза: гарматні залпи, близькі й далекі, розкочуються, мов удари грому, а сама вода розколюється і гримить металом, і в повітрі пружно тремтять і ревуть якісь гігантські сталеві струни.
Вся увага офіцерів, що спостерігали з рубки за боєм, була спрямована на лівий бік, де, обганяючи російську ескадру, витяглась в обхват колона ворожих кораблів. На одному з них спалахнула пожежа, оповиваючи його чорним димом.