Ще раз тебе застерігаю, ані за цапову душу загинеш через оту свою ненажерливість. Швейк тобі нічого не казав?
— Мене можуть повісити за двадцять чотири години, — сумно відповів Балоун, трясучись усім тілом.
— Та не тремти, дурню, — усміхаючись, сказав надпоручник Лукаш. — Краще виправся. Не будь таким ненажерою і скажи Швейкові, щоб він пошукав на вокзалі або де-небудь поблизу щось смачненьке на обід. Дай йому оцю десятку. Тебе не пошлю, бо ти ходитимеш, аж поки свій кендюх напхаєш. Ти ще не зжер моїх сардинок? Кажеш, ні? Ану, принеси їх і покажи мені.
Балоун передав Швейкові, що пан обер-лейтенант посилає йому десятку, аби він, Швейк, пошукав щось смачненьке на вокзалі, і, зітхаючи, видобув з надпоручникового чемодана бляшаночку сардинок, яку й поніс, украй засмучений, для огляду надпоручникові.
Він, бідолаха, так тішився, що надпоручник Лукаш, можливо, уже й забув про ці сардинки, а тепер усьому кінець. Надпоручник залишить їх у себе в вагоні, і він, Балоун, безповоротно їх утратить. Балоун почував себе так, немов його обікрали.
— Ось тут, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, ваші сардинки, — сказав він з гіркотою, віддаючи бляшанку власникові. — Відкрити їх?
— Гаразд, Балоуне, не треба відкривати, віднеси на місце. Я хотів лише переконатися, чи не заглядав ти в бляшанку. Мені здалося, коли ти приніс каву, що в тебе масні губи, наче від олії. Швейк уже пішов?
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, він уже вирушив, — радісно доповів Балоун. — Швейк сказав, що пан обер-лейтенант будуть задоволені й що пану обер-лейтенантові всі будуть заздрити. Він пішов кудись з вокзалу, мовляв, знає тут одне місце аж ген за Ракошпалотою. Якщо, не дай бог, поїзд від'їде без нього, він примкне до автоколони й дожене нас на автомобілі. Нам нема чого за нього турбуватися, він, мовляв, знає свій обов'язок і в разі потреби навіть готовий найняти за власний рахунок візника і їхати слідом за ешелоном аж до самої Галичини. Він не заперечуватиме, коли пізніше в нього вирахують за все це із платні. Хай тільки пан обер-лейтенант за нього не турбується.
— Іди геть! — сумно промовив надпоручник Лукаш.
З комендатури повідомили, що ешелон рушить аж після полудня о другій годині у напрямку Гедельйо — Асод і що офіцери на станціях діставатимуть по два літри червоного вина та по фляжці коньяку. Говорили, буцімто це знайдено якусь загублену посилку для Червоного Хреста. Але, хоч би як там було, дарунок звалився наче з неба, і в штабному вагоні повеселішало. Коньяк був "три зірочки", а вино — марки "Гумпольдскірхен".
Лише надпоручник Лукаш був у поганому гуморі. Вже минула година, а Швейк як у воду впав. Потім минуло ще півгодини, і ось з канцелярії вокзальної комендатури вийшла дивна процесія, яка прямувала до штабного вагона.
Попереду виступав Швейк, достойно і урочисто, як перші християни-мученики, коли їх вели на арену. По обидва боки йшли мадярські гонведи з примкнутими баґнетами.
На лівому фланзі — унтер-офіцер з вокзальної комендатури, а за ними якась жінка в червоній рясній спідниці і дядько з підбитим оком, у високих чоботях, в круглому капелюсі. Він ніс живу переполохану курку, яка несамовито кудкудакала.
Все це поперлося до штабного вагона, але унтер-офіцер по-угорському гаркнув на дядька з куркою і на його жінку, щоб вони залишилися внизу.
Побачивши надпоручника Лукаша, Швейк почав багатозначно підморгувати йому.
Унтер-офіцер хотів говорити з командиром одинадцятої маршової роти. Надпоручник Лукаш узяв у нього протокол із штампом вокзальної комендатури і, збліднувши, прочитав:
— "Командирові одинадцятої маршової роти n-ського маршового батальйону дев'яносто першого піхотного полку для дальшого виконання.
З цим припроваджується піхотинець Иозеф Швейк, згідно з його зізнаннями, ординарець тієї ж маршової роти n-ського маршового батальйону дев'яносто першого піхотного полку, за злочинний грабунок, вчинений у подружжя Іштван, що мешкає в Ішатарчі в районі вокзальної комендатури. Підстави: піхотинець Йозеф Швейк, зловивши в районі вокзальної комендатури курку, яка бігала за хатою подружжя Іштван в Ішатарчі і яка належала подружжю Іштван (в ориґіналі було блискуче утворено нове німецьке слово "Istvangatten") 1.
1 Іштванподружжя (нім.).
Затриманий власником курки, який хотів відібрати її у нього, вчинив опір, вдаривши власника Іштвана куркою по правому оці. Вищеназваний Швейк був затриманий викликаним патрулем і відправлений до своєї частини, причому курка була повернена власникові.
Підпис чергового офіцера"
Коли надпоручник Лукаш підписував підтвердження про прийняття Швейка, в нього тремтіли коліна.
Швейк стояв близько і бачив, що надпоручник Лукаш забув поставити дату.
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, — промовив Швейк, — сьогодні двадцять четверте. Вчора було двадцять третє травня, учора Італія оголосила нам війну. Я тільки-но був на околиці міста, там ні про що інше й не говорять.
Гонведи з унтером пішли, і внизу залишилося тільки подружжя Іштван, яке весь час намагалося влізти до вагона.
— Коли б ви, пане обер-лейтенанте, мали при собі ще п'ятірку, то ми б могли цю курку купити. Він, злодюга, хоче за неї п'ятнадцять золотих, ураховуючи до цього й десятку за своє підбите око, — розповідав Швейк спокійним тоном. — Але я думаю, пане обер-лейтенанте, Що десять золотих за таке ідіотське око трохи забагато. В шинку "У старої пані" токареві Матеєві за двадцять золотих звернули щелепу і вибили шість зубів цеглиною. А тоді гроші мали більшу вартість, ніж тепер. Сам кат Вольшлегер вішає за чотири золотих... Іди сюди, — кивнув Швейк на дядька з підбитим оком і куркою, — а ти, бабо, залитися там.
Дядько ввійшов до вагона.
— Він трохи вміє по-німецькому, — зауважив Швейк. — Тямить, коли лаються, та й сам уміє досить добре понімецькому вилаяти. Also, zehn Gulden, — звернувся до дядька. — Funf Gulden Henne, funf Auge. Ot forint kikiriki, ot forint kukuk, igen? 1 Тут штабний вагон, розумієш, шельмо? Дай сюди курку!
Швейк сунув здивованому дядькові в руку десятку, взяв в нього курку, скрутив їй карк і в одну мить випхав дядька з вагона. Потім потиснув йому по-дружньому руку і сказав:
— Jo, napot, baratom, adieu 2, чимчикуй до своєї баби, бо зіпхну тебе вниз.
1 Отже, десять гульденів... П'ять гульденів курка, п'ять око. П'ять форинтів кукуріку, п'ять форинтів дивитись, так? (Нім. і угор.)
2 Добридень, товаришу, до побачення (угор. і франц.).
— Ось бачите, пане обер-лейтенанте, все можна залагодити по-доброму, — сказав Швейк надпоручникові Лукашу. — Найкраще, коли такі справи обходяться без скандалу і великих церемоній. Тепер ми з Балоуном зваримо вам таку курячу юшку, що її буде чути аж до Семигорода.
Надпоручник Лукаш не витримав, вибив нещасну курку із Швейкових рук і загорлав на нього:
— Знаєте, Швейку, що чекає солдата, який під час війни грабує мирне населення?
— Чесна смерть від свинцю і пороху, — урочисто відповів Швейк.
— Але ви заслуговуєте на мотузку, Швейку, бо ви перший почали грабувати. Ви негідник! Я просто вже не знаю, як вас назвати. Ви забули про свою присягу. В мене від цього голова обертом іде.
Швейк допитливо глянув на надпоручника Лукаша і швидко відповів:
— Насмілюсь доповісти, я не забув про присягу, яку ми, військові, маємо виконувати. Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я чесно присягав нашому найяснішому князю і панові Францу-Йосифові Першому, що буду служити йому вірно й слухняно, а також слухатись генералів його величності і взагалі всіх своїх начальників і командирів. Буду їх шанувати і охороняти, їхні розпорядження і накази за всіх умов виконувати; проти всякого ворога, хай би хто він був, і де цього зажадає воля його цісарської й королівської величності — на воді, під водою, на землі, в повітрі, вдень і вночі, в битвах, атаках, у бою і в усяких інших починаннях, одне слово, на кожному місці... — Швейк підняв із підлоги курку і вів далі, виструнчившись та дивлячись надпоручникові Лукашу в очі: — ...кожної хвилини й при всякій нагоді битися відважно і хоробро; своєї армії, батальйонів, знамен і гармат ніколи не кидати, з ворогом ніколи ні про що не домовлятися, завжди поводитись так, як цього вимагають військові закони і як належить поводитися доблесному воякові. Чесно буду жити і з честю вмирати, хай допоможе мені в цьому господь. Амінь! А тієї курки, насмілюсь доповісти, я не крав і нікого не грабував, я шанувався, пам'ятаючи про свою присягу.
— Ти кинеш цю курку чи ні, тварюко? — заверещав надпоручник Лукаш, ударивши Швейка паперами по руці, в якій той тримав небіжку. — Подивися на цей протокол.
Бачиш, тут чорним по білому: "Цим припроваджується піхотинець Йозеф Швейк, згідно з його зізнаннями, ординарець тієї ж маршової роти... за злочинний грабунок..." А тепер ти, мародере, гієно нещасна, будеш мені говорити... ні, я все ж таки коли-небудь тебе вб'ю — вб'ю, розумієш? Ну, відповідай, ти, йолопе, бандите, як ти міг так низько впасти?
— Насмілюсь доповісти, — привітно сказав Швейк, — тут якесь непорозуміння. Коли я дістав ваш наказ роздобути десь або купити на обід щось смачне, то почав міркувати, яка лагомина найсмачніша. За вокзалом узагалі нічого, крім кінської ковбаси та сушеного ослячого м'яса, не було. Я, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, все добре зважив. На фронті людині треба мати щось дуже поживне, щоб можна було краще зносити воєнні злигодні. Я хотів зробити вам горизонтальну 1 радість. Я надумав, пане обер-лейтенанте, зварити вам юшку з курки.
— Юшку з курки, — повторив за ним надпоручник, схопившись у відчаї за голову.
1 Швейк неправильно вживає тут іноземне, не відоме йому слово.
— Так, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, юшку з курки. Я й цибулі купив, і п'ятдесят грамів локшини. Ось тут, будь ласка, все. В цій кишені — цибуля, а в цій локшина. Сіль є в канцелярії, перець також. Лишилося тільки купити курку. Ото я й пішов за вокзал до Ішатарчі. Це, власне, село, куди йому там до міста, хоч на першій вулиці й написано: "Місто Ішатарча". Пройшов я однією вулицею з садочками, другою, третьою, четвертою, п'ятою, шостою, сьомою, восьмою, дев'ятою, десятою, одинадцятою, аж до кінця тринадцятої вулиці, де за останнім будиночком починалися луки.