Оскільки Бекон був у тісному контакті з Віллемом Рубруком, не виключено, що саме Віллем привіз відомості про порох до Британії після свого візиту до монгольської столиці Каракоруму, але на той час монголи, що наступали, уже застосовували порох проти міст східної Європи. Європейці швидко вчилися, і на момент XIV ст. європейські армії вже широко використовували переваги пороху.
Іншим нововведенням, яке, як вважається, з'явилося завдяки монголам, була бубонна чума, Чорна смерть. Чуму спричиняла бацила Yersinia pestis, яку переносили гризуни, а людині вона передавалася через бліх. Ця бацила була поширена в сибірських, монгольських і маньчжурських степах, де нори гризунів створювали ідеальне мікросередовище для її виживання навіть під час суворих зим. Корінні мешканці цих регіонів, ймовірно, виробили імунітет до хвороби або способи уникнення контакту з її носіями, але під час пересування монгольських орд чума поширилася по всій Євразії. Блохи-переносники бацили з комфортом оселялися в хутряному вбранні вершників і могли легко переходити до нових хазяїв-гризунів, де б коні не зупинялися на відпочинок. Для віддалених людських популяцій без природного імунітету контакт із ними міг мати руйнівні наслідки.
12.5 Поширення Чорної смерті в Європі у XIV ст.
У Китаї чума, разом із катастрофічними повенями, спричинила заворушення, які призвели до повалення монгольської династії Юань і заміни її китайською династією Мін у 1368 р. Перший документально зафіксований спалах чуми у 1331 р. мав лише локальні наслідки, але вона повернулася у 1353–4 рр. із нищівним ефектом для населення, і після цього спалахи хвороби постійно повторювалися. Підраховано, що протягом монгольського панування населення Китаю зменшилося вдвічі: чума була важливою складовою цього колосального скорочення.
У Європі бубонна чума вперше була документально зафіксована у 1346 р. в Криму, коли вона з'явилася серед монгольської армії, що облягала торгове місто Кафу (нині Феодосія). Упродовж чотирьох років хвороба поширилася майже всією Європою, спочатку середземноморськими морськими шляхами, а потім рухаючись внутрішніми торговими маршрутами, що охоплювали півострів. Гризуном-переносником, відповідальним за швидке поширення чуми в Європі, був чорний пацюк. Рівень смертності коливався залежно від місця. Окремі місцевості чума оминула, але більшості не пощастило, а в деяких загинуло все населення. Загалом підраховано, що за перші чотири роки від чуми померло близько третини населення, і хвороба не припиняла нищити людей під час повторних спалахів, хоч їхня сила поступово зменшувалася.
Наслідки цього для Європи були дуже відчутними. Експоненціальне зростання населення, яке впродовж попередніх століть було причиною чималого соціального напруження, раптово змінилося протилежним процесом, що зменшило навантаження на землю, а в деяких регіонах спричинило реальну нестачу робочої сили. Чума створила паузу, час для рефлексії, коли можна було переосмислити цінності й переконання, та переглянути традиційне вчення Церкви. Потреби економіки вимагали всеосяжних перебудов як на місцевому, так і на регіональному рівнях. Потрясіння такого масштабу вплинуло на численні напрямки діяльності та пріоритети, якими керувалося суспільство: відкрилися шляхи до змін, і перед людьми почали вимальовуватися нові обрії.
Цілком можливо, що бацила чуми поширилася зі своєї східної домівки степовими шляхами сполучення – якими користувалися як монгольські війська, так і торговці, – оселяючись у караван-сараях і спричиняючи спорадичні спалахи хвороби. Це, ймовірно, було однією з головних причин зменшення обсягів торгівлі вздовж степової мережі. Торгівля через пустелі Центральної Азії також занепала через політичні заворушення, що охопили цей регіон. Впродовж усього XIV століття західні ринки дедалі більше відчували брак східних товарів.
На момент приблизно 1400 р. Європа оговталася від Чорної смерті, і попит на предмети розкоші зі сходу, особливо на спеції та золото, відновився, але, оскільки старі караванні шляхи тепер занепали, а турки-османи все більше посилювали свій контроль над східним Середземномор'ям, приморські держави крайнього заходу почали дивитися на Атлантичний океан як на ворота на схід. Приблизно в той самий час китайці пожвавили свої дослідження морських шляхів на захід. Новими магістралями мали стати океани.
12.6 Санта-Марія Христофора Колумба у порівнянні з джонкою Чжен Хе.
Китайські дослідження тривали порівняно недовго. У 1402 р. імператор Мін доручив Чжен Хе здійснити серію морських експедицій до "західних морів". Кораблебудування в Китаї було набагато більш розвиненим, ніж на заході. В експлуатації були задіяні величезні океанські джонки, що мали до дев'яти щогл, керувалися за допомогою укріпленого за кормою стерна й були захищені від випадкових пробоїн системою внутрішніх водонепроникних перегородок. Ці судна водотоннажністю 1500 т були вп'ятеро більшими за кораблі, на яких Васко да Гама 60 років по тому оминув мис Доброї Надії. Засоби навігації також були вдосконалені. Уже з'явилися морські мапи, а з Х ст. регулярно використовувався магнітний компас.
У 1405 р. Хе вийшов із гирла Янцзи з армадою із 63 джонок, на яких перебувало 28 тисяч осіб і величезний вантаж торгових товарів, зокрема шовк, лакові вироби та порцеляна. Це була перша із семи його подорожей між 1405 і 1433 роком, коли він помер, причому найвіддаленіша з мандрівок досягла берегів східної Африки, де, як відомо, султан Малінді передав Чжен Хе жирафа як подарунок для імператора. Але його видатні досягнення так і не знайшли свого продовження. Смерть Чжен Хе збіглася з різкою зміною настроїв при дворі династії Мін: Китай знову заглибився у себе, а до океанів і далеких країн тепер ставилися з байдужістю, оскільки гору взяв новий ізоляціонізм. І так Китай буде розвиватися окремо від решти світу аж до свого пробудження у ХХ столітті.
12.7 Кілька африканських жирафів були подаровані двору Мін, і їх разом з іншими екзотичними тваринами утримували у звіринці на території палацу. Жирафа на малюнку презентували 20 вересня 1414 р. Це був подарунок від султана Бенгалії, який натомість отримав шовки, інші текстильні вироби та порцеляну.
12.8 Португальська каравела XV ст. з трьома латинськими вітрилами, що давали їй змогу ходити круто до вітру. Картина Рафаеля Монлеона, 1885 р. н.е.
Морські держави далекого заходу були зовсім іншими. Досягнення у суднобудуванні дозволили поєднати міцність кога[102], що мав пряме вітрильне оснащення, зі спритністю арабських каравел із їхніми латинськими вітрилами, що давало змогу суднам ходити набагато крутіше до вітру. Ініціаторами цих удосконалень були португальці, метою яких було дослідження узбережжя західної Африки. Не пізніше 1419 р. вони досягли Мадейри, а через два роки дісталися мису Нун на африканському узбережжі на півдні Марокко, за який, як вважалося, запливати було небезпечно. Але ентузіазм до досліджень зростав; через рік після смерті Чжен Хе португальські кораблі прокладали собі шлях далі на південь, і не пізніше 1460 р. вони досягли Сьєрра-Леоне. У 1483 р. був пройдений екватор, п'ять років по тому вдалося обігнути мис Доброї Надії, і морський шлях на схід був відкритий. Здійснити цей великий крок уперед випало на долю Васко да Гамі. У липні 1497 р. він вирушив із Лісабона до Індії, де взяв на борт вантаж перцю і кориці, і тріумфально повернувся додому у вересні 1499 р.
12.9 Маршрути, якими користувалися перші португальські дослідники наприкінці XV ст., щоб подолати вітри, які заважали їм пройти навколо мису Доброї Надії на шляху до Індійського океану.
Кількома роками раніше, у 1492 році, підприємливий генуезький мореплавець Христофор Колумб переконав іспанський королівський дім спонсорувати його плавання на захід у широтному напрямку через Атлантичний океан у пошуках маршруту до Китаю та Індії. Уперше думку про те, що це можливо, висловив Ератосфен у ІІІ ст. до н.е. Але жоден з них не знав, що на цьому шляху лежить американський континент.
Морські експедиції португальців та іспанців, а згодом британців, французів і голландців, мали відкрити світ, включивши Євразію в абсолютно нову глобальну систему. Нарешті, настав час тріумфу океанів.
Примітки перекладача
- Тут і далі автор вживає вираз "європейський півострів", маючи на увазі південну та західну частину європейського суходолу.↑
- Чан'ань – стародавня столиця декількох китайських держав.↑
- Оренбург знаходиться у Росії. До того ж, автор припустив помилку у прізвищі генерала – "Петровський" замість "Перовський".↑
- Нефритові ворота, або застава Юйменьгуань Великого китайського муру, де починалася північна гілка Великого шовкового шляху.↑
- Сампан – збірна назва для різного виду дощатих плоскодонних човнів, плаваючих недалеко від берега й на річках східної та Південно-Східної Азії. Проа – специфічний тип багатокорпусного вітрильника у австронезійських народів Тихого та Індійського океанів.↑
- Відтворювальне господарство – спосіб життя що базується на вирощуванні рослин та тварин для задоволення потреб людини. Основна мета такого господарства полягає у відтворенні ресурсів, які використовуються для виробництва продуктів харчування.↑
- Алювій – незцементовані відклади постійних водних потоків (річок, струмків), що складаються з уламків різного ступеня обкатаності й розмірів (валуни, галька, гравій, пісок, суглинок, глина).↑
- Палімпсест – пергамент, на якому стерли первісний текст, а поверх нього написали новий.