Граф Монте Крісто

Александр Дюма

Сторінка 91 з 228

Тоді я кинувся на нього і всадив йому в груди ножа. І сказав:

"Я Джованні Бертуччо! За смерть мого брата ти платиш твоєю смертю, твій скарб дістанеться його вдові; як бачиш, помста моя вдалася мені навіть ліпше, ніж я сподівався".

– Хтозна, чи чув він мої слова, гадаю, не чув, бо повалився додолу, навіть не зойкнувши. Я відчув, як його гаряча кров бризнула мені на руки і в обличчя, та я сп'янів, ошалів, – та кров освіжала мене, а не палила. За хвилину я відкопав скриньку, потім, щоб не помітили, що я її дістав, я знову засипав яму, перекинув заступа через мур, вибіг із хвіртки, замкнув її ззовні, а ключа забрав із собою.

– Он як, – сказав граф Монте-Крісто, – я бачу, що це було банальне убивство, та ще й обтяжене крадіжкою.

– Ні, ваша ясновельможносте, – відказав Бертуччо, – то була вендета з поверненням боргу.

– То хоч сума була чимала?

– То були не гроші.

– Ох, справді, – сказав граф Монте-Крісто, – ви щось казали про дитину.

– Саме так, мосьпане. Я побіг до річки, сів на березі й, поспішаючи побачити, що там у скриньці, відчинив замок ножем.

Там, у пелюшках із найтоншого батисту, лежало допіру народжене немовля. Обличчя його було багрове, рученята посиніли – певне, воно умерло від того, що пуповина обмоталася довкола шиї й задушила його. Проте воно ще не захололо, і я не зважився вкинути його у річку, що бігла коло мене.

За хвилю мені здалося, наче серце його тихенько калатає. Я звільнив його шию від пуповини, а що колись я був санітаром у шпиталі в Бастії, то зробив те, що вчинив би у цьому випадку лікар: я заходився вдувати йому в легені повітря, і за чверть години моїх зусиль дитина почала дихати і заквилила. Я й сам скрикнув, та від радощів. "Значить, Бог не прокляв мене, – подумав я, – якщо дозволяє мені повернути життя його створінню, замість того, яке я забрав ув іншого!"

– А що ж ви вчинили з дитиною? – запитав граф Монте-Крісто. – Такий тягар не зовсім зручний для чоловіка, що мусить утікати.

– Тим-то в мене й на мить не виникло думки лишити його собі, та я знав. що в Парижі є притулок для таких дітей. На заставі я сказав, що знайшов дитину на шляху, і запитав, де той притулок. Скринька підтверджувала мої слова, батистові пелюшки свідчити про те, що дитина належить до багатої родини, а кров, якою я був замурзаний, так само могла бути кров'ю тієї дитини, як і будь-кого іншого. Моя розповідь не зустріла ніяких заперечень, тож мені сказали, що притулок розташований наприкінці вулиці Анфер. Я розрізав пелюшку навпіл, тож одна літера на ній лишилася в дитини, а друга в мене, потім поклав мою ношу коло порога, подзвонив і втік.

За два тижні я вже був у Рольяно і сказав Ассунті:

"Утішся, сестро. Ізраель помер, та я помстився за нього".

Тоді вона запитала в мене, що це означає, і я розповів їй усе!

"Джованні, – сказала мені Ассунта, – тобі треба було взяти дитину з собою; ми замінили б їй батьків, яких вона втратила, ми назвали б її Бенедетто, і за це добре діло Господь благословив би нас".

Замість відповіді я простягнув їй половину пелюшки, яку зберіг, щоб забрати дитину, коли ми станемо заможніші.

– А які літери були на пелюшках? – запитав граф Монте-Крісто.

– H і N під баронською короною.

– То ви наче знаєтеся на геральдиці, Бертуччо? Де це ви, нехай вам усячина, вивчали її?

– У вас на службі, ваша ясновельможносте, усьому можна навчитися.

– Продовжуйте. Мені хочеться дізнатися про дві речі.

– Які, ваша ясновельможносте?

– Що сталося з тим хлопчиком? Здається, ви казали, що то був хлопчик.

– Ні, мосьпане, я не пам'ятаю, щоб казав таке.

– Значить, мені вчулося. Я помилився.

– Ні, ви не помилилися, то і справді був хлопчик. Та ваша світлість бажали дізнатися про дві речі, то яка друга?

– Я хотів ще знати, в якому злочині вас звинувачували, коли ви попросили духівника і до вас у німську в'язницю прийшов абат Бузоні.

– Це, мабуть, буде дуже довга розповідь, мосьпане.

– То й що? Зараз допіру десята година, а я сплю мало, та й вам, гадаю, зараз не до того.

Бертуччо вклонився і попровадив далі.

– Почасти задля того, щоб погамувати спогади, що переслідували мене, почасти щоб заробити бідолашній удові на життя, я знову взявся до перемиту; це стало легше, бо закони зробилися м'якші, як завше буває після революції. Найгірше охоронялося південне узбережжя через безперервні заворушення то в Авіньйоні, то в Німі, то в Юзесі. Ми скористалися тією пільгою, яку давав нам уряд, і зав'язали стосунки з мешканцями всього узбережжя. Відтоді як мого брата забили в Німі, я більш не хотів повертатися до того міста. Тож корчмар, із яким ми мали справи, побачив, що ми його покинули, сам прийшов до нас і відкрив відділ своєї корчми (на шляху з Бельґарда до Бокера, під вивіскою "Ґарський міст"). Ми мали на шляхах в Еґ-Морт, Мартіґ і Бук із десяток комор, де ховали товари, а на випадок потреби знаходили притулок від митників і жандармів. Ремесло перемитника дуже вигідне, як берешся до нього розумно і з енергією. Я жив у горах: тепер я удвічі остерігався жандармів і митників, бо якби мене зловили, то розпочалося б слідство, а будь-яке слідство цікавиться минулим, у якому в мене могли б знайти дещо важливіше, ніж безмитні сигари чи перемитні барильця спирту. Тож, тисячу разів воліючи смерть, аніж арешт, я діяв сміливо і не раз упевнювався в тому, що перебільшений клопіт за свою шкуру понад усе заважає успіху в ділі, що потребує швидкого рішення і відваги. І справді, якщо поклав собі не дорожити життям, то стаєш не схожий на інших людей чи радше інші люди не схожі на тебе. Той, хто вдався до такого рішення, відразу ж відчуває, як більшає його снага і розширюються його обрії.

– Ви філософствуєте, Бертуччо! – урвав його граф Монте-Крісто. – Певне, ви бралися в житті до всього потроху.

– Перепрошую, ваша ясновельможносте.

– Та будь ласка, тільки філософствувати о пів на одинадцяту ночі запізно. Утім, інших заперечень я не маю, тому що вважаю вашу філософію цілком справедливою, це можна сказати не про кожну філософську систему.

– Мандрував я чимраз далі, і ті мандрівки давали мені дедалі більше зиску. Ассунта була добра господиня, і наш невеличкий маєток зростав. Якось я збирався у мандрівку, і вона сказала: "Їдь, а до твого повернення я приготую тобі сюрприз".

Хоч як я її розпитував, вона нічого не хотіла казати, то я й поїхав.

Не було мене понад півтора місяця. Ми взяли в Луцці олію, а в Ліворно – англійську бавовну. Розвантажили ми все це дуже вдало, продали з чималим зиском і з утіхою повернулися додому.

Перше, що, ввійшовши до хати, побачив я на чільному місці в Ассунтиній кімнаті, було немовля в розкішній, якщо порівняти її з рештою обстави, колисці. Я скрикнув з радості. Відтоді як я забив королівського прокурора, мене переслідувала тільки одна думка – про покинуту дитину. Треба сказати, що за самим убивством я нітрохи не шкодував.

Сердешна Ассунта все вгадала; вона скористалася моєю відсутністю і, прихопивши половину пелюшки й записавши точний день і пору, коли дитину лишили на порозі сиротинця, подалася по нього в Париж. Їй без ніяких заперечень оддали дитину.

Мушу вам зізнатися, ваша ясновельможносте, що, угледівши те сердешне створіння, яке спало в колисочці, я навіть заплакав.

"Ассунто, – сказав я, – ти хороша жінка, і Господь благословить тебе".

– Оце вже не таке правдиве, як ваша філософія, – сказав граф Монте-Крісто. – Щоправда, це вже питання віри.

– Правда ваша, мосьпане, – зітхнув Бертуччо. – Господь обрав цю дитину знаряддям моєї кари. Не знаю прикладу, щоб недобрі схильності виявилися так рано, як у нього, а проте не можна сказати, що його кепсько виховували, адже невістка моя гляділа його мов князівського сина. Це був гарнесенький хлопчик, з очима світло-блакитної барви, яка ото буває на китайській порцеляні й так гармонійно узгоджується з молочно-білою шкірою, тільки золотаве, надто вже яскраве волосся надавало його личку трохи чудернацького вигляду, особливо з його жвавим поглядом і лукавою посмішкою. Існує прислів'я, що руді люди або дуже добрі, або дуже погані, як на лихо, прислів'я це цілком виправдалося на Бенедетто, і з самого малку він виявляв тільки погані схильності.

Щоправда, і лагідність його названої матінки сприяла цим схильностям у зародку; дитя, задля якого моя сердешна невістка не раз ходила на ринок за п'ять льє купувати перші фрукти і найдорожчі ласощі, воліло не пальські помаранчі та сушені генуезькі фрукти, а каштани, украдені в сусідському садку, або сушину із сусідського горища, хоча мало каштани і яблука з нашого саду.

Якось, коли Бенедетто було не більше шести років, наш сусід Василіо поскаржився, що в нього з капшука зник луїдор. За нашим корсиканським звичаєм, Василіо ніколи не замикав ні свого капшука, ні своїх коштовностей, бо, як ви знаєте, мосьпане, на Корсиці злодіїв нема. Ми подумали, що він недобре полічив гроші, та він казав, що не помилився. Того ж таки дня Бенедетто ще зранку пішов із дому, і ми страшенно потерпали за нього, аж увечері він повернувся, провадячи за собою мавпочку – він сказав, що вона була припнута ланцюжком до дерева. Уже з місяць недобрий хлопчина, що завжди був переповнений різними примхами, неодмінно хотів мати в себе мавпу. Либонь, ту дурнувату фантазію викликав у нього штукар, що побував у Рольяно, – у нього було декілька мавпочок, що витинали різні фокуси, і Бенедетто був у захваті від них.

"У наших гаях немає мавп, надто ж таких, що на ланцюгу сидять, – сказав я йому. – Ану зізнавайся, де ти її доп'яв".

Бенедетто наполягав на своєму і розповів цілу купу подробиць, що свідчили радше про його винахідливість, аніж правдивість; я розгнівався, він зареготав, тоді я став йому погрожувати, і він позадкував.

"Не можеш ти лупцювати мене, – сказав він, – права не маєш: ти мені не батько".

Ми й досі не знаємо, хто відкрив йому цю фатальну таємницю, яку ми так ретельно приховували від нього. Хоч як воно там було, та відповідь, що в ній утілився весь характер дитини, майже налякала мене, і рука в мене сама опустилася, не доторкнувшись до нього. Він зрадів, і та перемога додала йому сміливості. Відтоді всі Ассунтині гроші, яка любила його тим дужче, чим менш він того вартий був, ішли на задоволення його примх, яким вона не могла опиратися, і дурнуватих бажань, яким у неї бракувало духу відмовити.

88 89 90 91 92 93 94