Що ж тепер? Через якийсь там шах кинути всю партію? Який легкодухий оратор піде з трибуни тільки тому, що один з його аргументів не досяг своєї мети? Але що за мерзенний пройдисвіт! (Жваво.) Вирвати у графині згоду спалити усі листи тільки для того, щоб вона не помітила, що один з них зник. А потім ще й ухилитися від пояснень!.. Це виродок пекла, такого пекла, яке нам зобразив Мільтон! (Жартівливо.) Правду я щойно казав про нього, коли був дуже злий: Оноре Бежеарс — той самий диявол, про якого євреї казали, що ім'я йому Легіон; та якщо придивитись пильніше, можна буде угледіти роздвоєну ратицю, єдину частину тіла, яку, як розповідала мені мати, чорти не можуть сховати. (Сміється.) Ха-ха-ха! Добрий настрій знову повернувся до мене. По-перше, тому, що я віддав мексиканське золото на зберігання Фалю. Так ми виграємо трохи у часі. (Ляскає себе по руці запискою.) А по-друге... Лицемір із лицемірів! Справжнє втілення Тартюфа, цього виплодка пекла! Завдяки всесильному випадку, моїй тактиці та кільком луї, які я декому підсунув, мені пообіцяли дістати того листа, у якому, як кажуть, ти чудово скидаєш свою маску! (Розкриває записку, читає.) Мерзотник, який читав його, просить за нього п'ятдесят луї... Що ж, він їх отримає, якщо лист того вартий. Якщо мені вдасться вивести з омани мого хазяїна, якому ми з Сюзанною усім зобов'язані, то моя річна платня буде витрачена не дарма... Але, де ж ти, Сю-занно? Як би ми з тобою посміялися! О che ріасеге!.. Що ж, до завтра! Не думаю, що нам щось загрожує сьогодні ввечері... Втім, нащо марно витрачати час? Я в цьому потім завжди каявся... (Дуже жваво.) Жодних відстрочок, вперед за сенсацією, покладемо її на ніч під подушку: ранок завжди мудріший за вечір, а завтра подивимося, хто з нас злетить у повітря.
СЦЕНА II Бежеарс, Фігаро.
Бежеарс (глузливо). А-а, пане Фігаро? Гарне місце — я знову зустрічаюся тут з вами.
Фігаро (теж з іронією). Чи не тому гарне, що дає вам можливість ще раз вигнати мене звідси?
Бежеарс. Така злопам'ятність і через таку дрібницю! Ви все ще ображаєтесь на мене? Втім, кожна дюдина має свої химери.
Ф і г а р о. А чи не полягає ваша химера у тому, що ви можете захищатися тільки при зачинених дверях?
Бежеарс (плескає його по плечу). Розумній людині необов'язково слухати все до кінця. Вона і так здогадається.
Фігаро. Кожен використовує ті здібності, якими його нагородив Господь.
Бежеарс. А чи багато сподівається виграти інтриган завдяки тим здібностям, які він нам тут демонструє?
Фігаро. Не зробивши жодної ставки, я виграю все... якщо зумію обставити іншого інтригана.
Бежеарс (уражений). Подивимося на вашу гру, пане.
Ф і г а р о. Я не стану вдаватися до вражаючих ефектів, які б привели в захват гальорку. (З виглядом простака.) Втім, кожен сам за себе, а Бог за всіх, як сказав цар Соломон.
Бежеарс (посміхається). Чудовий вислів! А чи не сказав він ще: сонце світить для всіх?
Фігаро (гордо). Так, освітлюючи при цьому змію, яка збирається вжалити руку свого необачного благодійника! (Виходить.)
СЦЕНА III Бежеарс сам, дивиться йому вслід.
Він вже не приховує своїх намірів! Однак, який зарозумілий пан! Що ж, тим краще, він нічого не знає про мої задуми. Уявляю, як би витяглася його фізіономія, якби він дізнався, що опівночі... (Поспіхомриється в кишенях.) Куди ж я подів цей папір? А, ось він. (Читає.) "Отримав від нотаріуса, пана Фаля, три мільйони золотом, зазначених в описі, що додається. Париж, такого-то числа, Альмавіва". Чудово! І вихованка, і гроші в моїх руках! Але це ще не все: граф слабкодухий, він не наважиться витрачати решту багатства. Графиня має на нього вплив, він її побоюється і все ще кохає... Ні в який монастир вона не піде, якщо тільки я не нацькую їх та не змушу його поговорити з нею... серйозно поговорити... (Прогулюється.) Ні, чорт забирай! Не ризикуватимемо сьогодні з такою небезпечною розв'язкою! Повільно їдеш, далеко будеш! Краще завтра, коли солодкі святі пута, які прив'яжуть цю сімейку до мене, стануть ще міцнішими! (Складає руки на грудях.) Що ж ти, клята радосте, тісниш моє серце?! Не можеш стримати себе?.. Ти така бурхлива, що коли тебе не вгамувати, доки тут нікого немає, я або задихнуся, або ж видам себе, як дурень. Свята та лагідна простота, ти нагородила мене чудовим приданим! Ти ж, бліда богине ночі, пошлеш мені незабаром байдужу дружину. (Потирає руки від задоволення.) Бежеарс! Щасливий Бежеарс!.. Чому ви кличете його Беже-арсом? Чи він тепер уже не більше ніж наполовину його вельможність граф Альмавіва? (Зловісно.) Ще один крок, Бежеарс, і ти досягнеш всього. Але ж передусім треба спочатку... Цей Фігаро стоїть на моєму шляху! Це ж він привів графа!.. Щонайменше зволікання мене згубить... Цей лакей може втопити мене... Така хитрюща бестія!.. Ану, геть звідси зі своїм мандрівним лицарем!
Бежеарс, Сюзанна.
Сюзанна (вбігає, та побачивши не Фігаро, а Бежеар-са, здивовано зойкує). Ах! (Убік.) Це не він!
Бежеарс. Чому ти так здивувалась? А ти кого очікувала тут побачити?
Сюзанна (опанувавши себе). Нікого. Я думала, що крім мене тут нікого немає...
Бежеарс. Коли ми вже з тобою зустрілися, лишень два слова про засідання комітету.
Сюзанна. Якого комітету? Овва, за останні два роки я майже розучилась розуміти французьку мову.
Бежеарс (злостиво посміхається). Ха-ха! (Самовдово-лено бере з табакерки щіпку тютюну.) Комітет, моя люба, це переговори між графинею, її сином, молодою вихованкою та мною стосовно однієї відомої тобі важливої справи.
Сюзанна. Після тієї сцени, яку я спостерігала, ви все ще тішите себе надією?
Бежеарс (дуже нахабно). Тішу надією?!.. Ні. Я всього лиш... одружуюсь з Флорестиною сьогодні ввечері.
Сюзанна (жваво). Незважаючи на її почуття до Леона?
Бежеарс. Одна добра жінка казала мені: "Якщо вам це вдасться..."
Сюзанна. Так, але ж хто міг подумати?
Бежеарс (бере одну за одною кілька щіпок тютюну). Ну, а що говорять про ці події? Ти живеш у домі, в якому тобі довіряють, — чи доброї думки вони про мене? Це дуже важливо.
Сюзанна. А мені важливо знати, яким талісманом ви користуєтеся, щоб підкорити усіх? Граф у захваті від вас, графиня звеличує вас до небес, її син покладає сподівання тільки на вас, дівчина благоговіє перед вами!..
Бежеарс (струшує із жабо залишки тютюну, дуже нахабно). А ти, Сюзанно, що ти про мене думаєш?
Сюзанна. О, пане, я вами милуюся! Ви внесли в родину невимовне безладдя, але самі залишаєтеся спокійним та холоднокровним. Здається, наче якийсь геній розпоряджається тут усім, як йому заманеться.
Бежеарс (дуже нахабно). Дитя моє, це пояснити дуже легко. По-перше, все у світі тримається на двох речах: моральності та політиці. Моральність — річ доволі проста, і вона полягає у тому, що треба бути щирим і справедливим. Кажуть, вона являє собою ключ від кількох застарілих чеснот.
Сюзанна. Ну, а політика?...
Бежеарс (палко). О, це мистецтво створювати факти, жартуючи підкоряти собі події та людей! Вигода — її мета, інтрига — засіб. Широкі та розкішні її задуми, завжди далекі від істини; її можна порівняти з призмою, яка засліплює. Не менш глибока, ніж Етна, вона довго палає та клекоче, поки врешті-решт не відбудеться виверження. І тоді вже ніщо не зможе встояти перед нею. Вона потребує великого обдарування. Тільки порядність може зашкодити їй. (Сміючись.) А це вже маленькі таємниці сторін, що домовляються.
Сюзанна. Бачу, моральність вас не надихає, а ось при слові "політика" ви весь наче перетворюєтесь!
Бежеарс (насторожується, опановуючи себе). Ні!.. Політика тут ні до чого... Це ти, твоє порівняння з генієм... Йде Леон, залиш нас одних.
СЦЕНА V Леон, Бежеарс.
Леон. Пане Бежеарс, я у відчаї!
Бежеарс (поблажливо). Що сталося, мій юний друже?
Леон. Мій батько наказав мені — і так строго!.. — що я маю упродовж двох днів закінчити всі приготування до від'їзду на Мальту. За його словами, весь мій почет складатиметься лише з одного Фігаро та ще одного слуги, який поїде.раніше за нас.
Бежеарс. Його поведінка дійсно може здаватись дивною тому, хто не знає його таємниць. Але ж нам-то вони відомі, і слід лише пожаліти його. Ваша мандрівка викликана побоюваннями, які можна вибачити: Мальта та ваші лицарські обітниці — тільки привід, справжня причина — любов, ось що його лякає.
Леон (гірко). Але ж, друже мій, ви одружуєтеся з Фло-рестиною?
Бежеарс (довірливо). Якщо ви так бажаєте відстрочити від'їзд... то я не бачу іншого засобу... Леон. Ах, друже мій, кажіть скоріше!
Бежеарс. Треба, щоб ваша мати переборола ту боязкість, яка заважає їй висловлювати власну думку у присутності чоловіка: бо її покірливість шкодить вам більше, ніж непохитна вдача. Припустімо, що до вашого батька дійшли деякі несправедливі відомості: хто ж іще, як не мати має право закликати до його розсудливості? Умовте її спробувати... ні, не сьогодні, краще завтра, і нехай вона буде з ним більш строгою.
Леон. Ваша правда, друже мій: справжня причина — боязкість. Звісно, тільки мати може переконати його. А ось і вона йде разом з тою... яку я вже не насмілююсь обожнювати. (Гірко.) О, мій друже, зробіть так, щоб вона була щаслива!
Бежеарс (лагідно). Я .щодня буду говорити з нею про її брата.
СЦЕНА VI
Графиня, Флорестина, Бежеарс, Сюзанна, Леон.
Графиня (зачесана, ошатно вдягнена, у червоній з чорним сукні з букетом у руці теж з червоних та чорних квітів). Сюзанно, принеси мені мої коштовності. (Сюзанна йде по них.)
Бежеарс (набираючи підкреслено гідного вигляду). Графине, і ви, панно! Залишаю вас з цим своїм другом: я заздалегідь схвалюю все, що він вам скаже. О, не треба думати про моє щастя, яке для мене полягає лише у тому, щоб повністю належати до вашої родини! Ви маєте піклуватися тільки про власний спокій. Я ж буду сприяти цьому тільки у тій формі, яку ви вважатимете найбільш прийнятною. Але незалежно від того, приймете ви, пані, моє освідчення чи ні, я вважаю за потрібне оголосити, що від багатства, яке я нещодавно отримав, я відмовляюсь на вашу користь — шляхом угоди чи заповіту. Я віддам розпорядження підготувати папери, а ви, пані, самі зробить свій вибір. Тепер, після всього вищесказаного, дозвольте мені вийти — моя присутність може вам заважати, проте ваше рішення має бути цілком добровільним.