Посадковий пристрій, тиск у гідравлічній системі, амортизаційна подушка. Усе гаразд.
— Прийнято, — відповіли з Місяця, далі посадка минала без зайвих слів. Хоч і було ще багато приводів для перемовин, усі ці "розмови" вели між собою машини, посилаючи одна одній бінарні імпульси в тисячі разів швидше, ніж їхні повільні винахідники могли спілкуватися.
Деякі з гірських шпилів уже височіли над шатлом, тепер до землі лишалися сотні метрів; маяк, мов провідна зірка, миготів над комплексом будівель і чудернацьких транспортних засобів. На фінальній стадії посадки двигуни, здавалося, почали вигравати якусь дивну мелодію: вони то вмикалися, то вимикалися, виконуючи останнє регулювання тяги.
Зненацька хмара куряви поглинула все навколо, реактивні двигуни фаркнули востаннє, шатл легко гойднувся, немов шлюпка, повз яку проходить невелика хвиля. Минуло кілька хвилин, поки Флойд осягнув тишу довкола й слабку силу тяжіння, що потягнула його додолу.
Трохи більше ніж за добу він здійснив переліт, про який люди мріяли дві тисячі років. Після звичайної нині подорожі доктор Флойд приземлився на Місяці.
Розділ 10
База "Клавіус"
Кратер Клавіус має сто п'ятдесят миль у діаметрі, це другий найбільший кратер на видимій поверхні Місяця, що розташовується в Південному нагір'ї. Він дуже стародавній, віки вулканічної діяльності й постійне бомбардування метеоритами з космосу розширили стіни кратера й зрешетили його дно. Ось уже півмільярда років, що минули від часів кратероутворення, коли уламки з поясу астероїдів сипалися на тверді планети, найближчі до Сонця, цей кратер перебував у спокої.
Тепер на його поверхні з'явилися нові конструкції, тут Людина встановила свій перший плацдарм на Місяці. База "Клавіус" у разі якоїсь надзвичайної ситуації була цілком самодостатньою. Усі життєво необхідні матеріали виробляли з місцевих геологічних порід після того, як їх розбивали, розтоплювали й піддавали хімічній обробці. Водень, кисень, вуглець, азот, фосфор — усі ці й більшість інших хімічних елементів можна знайти всередині Місяця, якщо тільки знати, де шукати.
База була замкненою системою, вона, неначе маленька модель Землі, що переробляла всі залишки своєї життєдіяльності. Атмосфера очищалася в "теплицях" — величезних круглих кімнатах простісінько під поверхнею Місяця. Під яскравими лампами вночі й фільтрованими сонячними променями вдень у теплому вологому середовищі росли акри невисоких зелених рослин. Вони були вислідом спеціальних генних мутацій, спроектовані з особливою метою — наповнювати повітря киснем і додатково давати їжу.
Іншу їжу отримували за допомогою хімічних процесів або завдяки переробці водоростей. Хоч піниста зелень у пластикових тубах навряд чи привернула б увагу справжнього гурмана, біохіміки перетворювали її на відбивні й стейки, які від справжніх могли б відрізнити тільки експерти.
Тисяча сто чоловіків і шістсот жінок, усі висококваліфіковані науковці й техніки, формували персонал бази. Вони проходили суворий відбір перед тим, як залишити Землю. Дарма що місячне життя зараз було вільне від труднощів, незручностей і небезпек, які траплялися раніше, воно досі гнітило психологічно й категорично не годилося людям, які страждають на будь-яку форму клаустрофобії. Оскільки процес побудови приміщень із суцільного кавалка застиглої лави був і тривалим, і дорогим, стандартна кімната на одну особу мала тут лише два метри завширшки, три — завдовжки й два з половиною заввишки.
Кожна кімната була акуратно вмебльована й нагадувала номер мотелю — розкладний диван, телевізор, маленька радіола й відеофон. Ба більше, одна із цілісних стін перетворювалася на "вікно" з правдоподібним земним краєвидом. Цих краєвидів було вісім на вибір кожного мешканця.
Цей дотик розкоші був типовим на базі, хоча доконечну потребу в ньому іноді важко було пояснити людям на Землі. Кожен працівник тут коштував сотні тисяч доларів, витрачених на тренування, транспортування й забезпечення, тож можна було докласти трохи більше, щоб забезпечити їм душевний спокій. Це не "мистецтво заради мистецтва", це мистецтво заради збереження здорового глузду.
Однією з принад життя на "Клавіусі" й на Місяці загалом була слабка сила тяжіння, через це люди в цілому почувалися тут краще. Одначе це мало й свої небезпеки, і прибульці із Землі мусили витратити кілька тижнів, щоб повністю адаптуватися. На Місяці людське тіло мало заново вчитися всіх рефлексів. Уперше доводилося зіштовхуватися з розбіжністю у вазі й масі.
Людина, яка на Землі важила приблизно вісімдесят кілограмів, на Місяці дізнавалася, що тут її вага становить лише тринадцять кілограмів. Рухаючись по прямій із постійною швидкістю, така особа мала дивовижне відчуття легкості. Але щойно вона намагалася змінити напрямок, повернути чи раптово зупинитися, то одразу ж виявляла, що всі вісімдесят кілограмів маси або інерції досі при ній. І залишаться при ній на Землі, Місяці, Сонці чи у відкритому космосі. Щоб правильно пристосуватися до життя на Місяці, треба неодмінно звикнути до того, що всі об'єкти тут у шість разів повільніші, ніж ми звикли. Ці уроки зазвичай засвоювалися через численні зіткнення й удари, тому досвідчені жителі Місяця намагалися триматися подалі від новачків, поки ті пристосовуються.
Із низкою заводів, офісів, складів, комп'ютерним центром, генератором, гаражем, кухнею, лабораторіями й рослинами, що продукують їжу й кисень, база "Клавіус" являла собою маленький світ. За іронією долі, багато умінь, які допомагали будувати цю підземну імперію, розвинулися протягом Холодної війни, що тривала вже понад півстоліття.
Чоловіки, які працювали в ракетних бункерах, почувалися на "Клавіусі" як удома. Тут, на Місяці, потребували тих самих умінь, таке саме було й апаратне забезпечення та захист проти негостинного довкілля, однак усі прилади тут мали мирну мету. Після тисячі років людина нарешті знайшла щось так само захопливе, як і війна.
На жаль, іще не всі нації усвідомили це.
Гори, які було видно перед посадкою, раптово зникли, сховавшись із поля зору за крутим згином місячного обрію.
Навколо космічного корабля розкинулася пласка сіра рівнина, яскраво освітлена приглушеним сяйвом Землі. Небо було, звичайно, повністю чорним, але незахищене від блиску поверхні око розрізняло тільки найяскравіші зірки й планети.
Кілька химерних транспортних засобів поспішали до космічного корабля "Аріес-1В" — крани, підйомники, вантажівки — деякі автоматичні, деякі керовані шоферами в маленьких кабінах. Більшість із них рухалася на шинах, накачаних повітрям, адже гладка поверхня рівнини не передбачала труднощів у пересуванні, але один танкер їхав на своєрідних гнучких колесах — це, очевидно, найкращий спосіб пересуватися Місяцем. Кілька плоских пластин об'єднувалися в коло, кожна пластина встановлювалася незалежно від інших і була вигнута, гнучке колесо мало багато переваг гусениці, від якої воно походило. Таке колесо чудово пристосовувалося до місцевості, якою рухалось, однак, на відміну від гусениці, могло і далі виконувати свою роботу, навіть позбувшись кількох елементів.
Невеликий автобус із шлюзовою камерою, наче вкорочений хобот слона, обережно наблизився до космічного корабля. За кілька секунд зсередини почулося шипіння й гудіння, що супроводжувалося звуком повітря, яке виходить назовні, поки з'єднання вирівнювало тиск. Внутрішні двері шлюзової камери відчинилися, упускаючи делегацію тих, хто зустрічав доктора Флойда.
Її очолював Ралф Галворсен, адміністратор Південної області, тобто не лише бази, а й будь-якого дослідження, що походило звідти. Разом із ним був заступник директора з наукової роботи, доктор Рой Майклз, маленький сивий геофізик, якого Флойд знав із своїх попередніх візитів сюди, і ще з півдюжини вчених і виконавців. Вони вітали його з повагою й помітною полегкістю. Було видно, що й адміністратор, і його підлеглі тільки й чекають, щоб перекласти відповідальність за деякі свої клопоти на когось іншого.
— Дуже приємно, що ви з нами, докторе Флойд, — промовив Галворсен. — Як ви долетіли?
— Просто чудово, — відповів Флойд. — Ліпше й не могло бути. Екіпаж забезпечив мені найкращий сервіс.
Прибулець чемно підтримував світську бесіду, поки автобус від'їжджав від космічного корабля; за мовчазною домовленістю ніхто не згадував про справжню мету його візиту. Проїхавши триста метрів від місця висадки, автобус рушив до знака, на якому було написано:
ВІТАЄМО НА БАЗІ "КЛАВІУС"
Інженерно-космічний корпус Сполучених Штатів
1994
Потім швидко відчинився люк і автобус пірнув під землю. Попереду розсунулися масивні двері, а відтак зачинилися за ними. Потім таке трапилося знову ще й утретє. Коли двері зачинилися востаннє, почувся рев повітря й вони опинилися в теплій і привітній атмосфері бази.
Після короткої прогулянки крізь тунель, повитий трубами й кабелями, у яких щось постійно гурчало й калатало, вони зайшли до адміністративної частини, і Флойд відчув себе в знайомому середовищі машиністок, офісних комп'ютерів, асистенток, навчальних плакатів і телефонів, що розривалися. Коли вони на мить зупинилися біля дверей із табличкою "Адміністратор", Галворсен дипломатично мовив:
— Ми з доктором Флойдом маємо кілька хвилин перемовитися на самоті в кабінеті.
Інші закивали, підтакнули й розчинилися в коридорі. Але ще до того, як Галворсен зміг упустити Флойда в офіс, сталася невелика пригода. Двері навпроти відчинилися, і до адміністратора кинулася маленька постать.
— Тату! Ти був нагорі! Ти ж обіцяв узяти мене!
— Ні, Діано, — відповів Галворсен ніжно, але дещо роздратовано. — Я сказав, що візьму, якщо зможу. Але я був дуже зайнятий, мені треба було зустріти доктора Флойда. Потисни йому руку, він щойно прибув із Землі.
Маленька дівчинка (Флойду здалося, що їй десь близько восьми років) неохоче простягнула ручку, вітаючись. Її обличчя здалося знайомим, і раптом Флойд збагнув, що адміністратор дивиться на нього з загадковою усмішкою. Шокований, він зрозумів чому.
— Не можу в це повірити! — вигукнув він. — Коли я прилітав сюди торік, вона ж була ще немовлям!
— Минулого тижня їй виповнилося чотири, — сказав Галворсен із батьківською гордістю. — В умовах меншої сили тяжіння діти швидше ростуть.