І навіть її розмови з Руфом Біланом було виразно чутно з екрана.
— Ми проберемося до них уночі, — довірливо говорила чаклунка своєму супутникові. — В місті, звісно, нічого про мене не знають і всі спокійно спатимуть. А я перелізу через міський мур, проникну в палац і захоплю в полон їхнього правителя, що невідомо за що звеличену солом'яну людину. Подивимося, чи осміляться тоді чинити мені опір його піддані…
Руф Білан дуже сумнівався, що у Смарагдовому місті невідомо про наближення чародійки. Та свої сумніви він завбачливо тримав при собі. А Фарамант, котрий чергував біля телевізора, прямо корчився зо сміху, уявляючи собі, як величезна Арахна намагається протиснутися крізь двері палацу, що розраховані на звичайних людей.
— Гаразд, гаразд, хвастунко, ми тобі влаштуємо почесну зустріч зі смолоскипами, — пообіцяв Фарамант, погрозивши екранові кулаком.
Перечекавши деякий час, зла фея справді опинилася в околицях Смарагдового міста вночі. Але для неї повною несподіванкою виявилося, що місто оточене широким ровом, через який не було мосту, а паром стояв біля протилежного берега. Це їй заважало дістатися до міста непомітно.
— Чому ти мені не розповів, бовдуре, що ваше місто розташоване на острові? — сердито накинулася чаклунка на Білана.
Зрадник почав виправдовуватися:
— Клянуся життям, пані, десять років тому цього не було! Рів викопано після того, як я покинув ці місця.
— Ех, ти, недотепа! — з презирством мовила Арахна. — Ну та гаразд, гадаю, вода не дуже глибока.
Арахна залишила килим на березі під наглядом Руфа Білана і шубовснула в рів. Спочатку вода доходила їй до колін, потім до пояса, а далі — все глибше, глибше… Ось з води виднілися вже тільки плечі Арахни та голова з величезною копицею чорного волосся. І в цей момент на міському мурі спалахнули вогнища і засвітилися яскраві ліхтарі. В руках городян запалали сотні смолоскипів, і навколо стало ясно як удень.
Дін Гіор та його помічники клопоталися біля катапульт. Вони відпустили защіпки, які стримували мотузки зі скручених волових жил, що заміняли пружини. І моментально кінці довгих колод здійнялись угору, почавши стріляти величезними кам'яними брилами.
Вода довкола чаклунки заклекотіла під ударами падаючих снарядів. Арахна металась туди-сюди, і тут здоровенне млинове жорно стукнуло її по самому тім'ю. Копиця волосся пом'якшила удар, та і череп чарівниці був таким міцним, що легко його не проб'єш. Усе ж Арахна на мить втратила свідомість і зникла в глибині канави.
Городяни закричали від радості, але чаклунка швидко оговталася і випірнула з води. Тепер уже не могло бути і мови, щоб Арахна непомітно пробралася в місто і викрала Страшила. Арахна кинулася навтьоки. Услід їй летіли стріли, вражаючи незахищену шию і плечі: здавалося, гігантську жінку жалить рій розлютованих ос.
Пересилюючи біль і страх, чародійка якось видряпалася на берег, гепнулася на килим і, заїкаючись, наказала нести себе геть від страшного місця.
— Ар рахна др-рантя! — було останнє, що почула зла фея, відлітаючи.
Так проводжала її Кагги-Карр, а в цей час на міському мурі щасливі городяни гойдали Страшила, Фараманта і фельдмаршала Діна Гіора, що заплутався в своїй розкішній бороді.
— Мені хоча б полк таких хоробрих бійців, — у напівзабутті прошептала Арахна, — я завоювала б з ними увесь материк…
ВИПАДОК З КИЛИМОМ
илим ніс чарівницю до країни Підземних рудокопів, а вона розмірковувала: "В першій сутичці з людьми я обійшлася синцями на чолі і підборідді; в другій мене поранило в груди якесь ревуче чудовисько і я залишилася без взуття; в третій мені мало не пробили голову і я могла втопитися… Щодалі, то гірше. Що чекає мене іще? А раптом мені загрожує загибель, як напророчив цей король невдаха? Чи не завернути до печери і спокійно доживати віку повелителькою моїх вірлих гномів?.. Але ні, я повніша випробувати свою долю до кінця!..
Впертість і злість гнали Арахну до нових, можливо, ще небезпечніших пригод.
Вибравши в лісі зручну галявину, чаклунка викрутила мокрий одяг, підсушила його на багатті і, перевертаючись, пролежала цілу ніч на жорсткій землі. Тремтячи зі страху, Руф Білан усе ще перебував при ній. Він уже і не радий був, що зв'язався з Арахною: очевидно, служачи їй, не заробиш багатства і почесті. Швидше всього тебе повісять на шибениці. Але коли Білан на світанку спробував утекти, Арахна прокинулася і так цикнула на нього, що у зрадника відняло руки-ноги.
— Коли ще раз побачу таке, — гримнула фея, — смерть тобі!
Опівдні з'явилося поселення Підземних рудокопів. Звичайно, там уже знали про агресивні наміри Арахни і підготувалися до прийому незваної гості. Жінки, діти і старі поховалися, а чоловіки озброїлися мечами і кинджалами. Для Арахни вони були не страшніші од зубочистки, але рудокопи приготували і дещо інше.
Село кільцем оточили Шестилапі. Звичайно, ці звірі зростом ледь сягали колін чарівниці, але якщо їхня люта зграя накинеться зусібіч на Арахну, їй буде непереливки від їхніх могутніх іклів і гострих кігтів.
— Мабуть, я не буду надто вимогливою і задовольнюся званням володарки Підземних рудокопів, навіть не вимагатиму, щоб вони платили мені данину, — сказала фея Біланові.
Отже, її претензії після кількох відчутних поразок стали значно скромнішими.
Килим-самоліт за наказом хазяйки описував коло за колом над селом, а чаклунка намагалася розгледіти, які ж бо засоби боротьби мають рудокопи. І коли вона пролітала над пальмовим гаєм, звідти раптом виринула луската голова, величиною з бочку, клацнула зубастою пащею і вчепилася за край килима. Цей напад був настільки несподіваним, що килим нахилився і Арахна ледь не втратила рівновагу. Переляканий Руф Білан покотився по килиму і звалився б на землю, якби чаклунка не встигла вхопити його величезною ручищею.
Почалася боротьба. Арахна, напружуючи всю силу волі, наказувала килиму підніматися вгору, а дракон Ойххо вперто тягнув його до себе. Оскільки сили в крилатого звіра було достатньо, то килим почав знижуватися. Величезна лапа дракона вже тягнулася до нього, але в цей момент стара тканина не витримала і великий шмат з тріском відірвався.
Голова Ойххо пірнула в хащу зі здобиччю, а килим, якось незграбно гойдаючись, поніс свою хазяйку вгору.
Тут треба розповісти про долю того шматка чудесного килима, який дістався Підземним рудокопам. Він зберіг піднімальну силу відповідно до своєї величини і міг нести в повітрі людину. Рудокопи почистили килим, підлатали, обкидали краї, і правитель країни Ружеро став користуватися ним для ділових поїздок по області. Один раз він навіть злигав на ньому в гості до свого друга Према Кокуса, правителя країни Жуванів.
Коли сутичка з Ойххо закінчилася, Арахна сердито крикнула:
— Ні, з мене досить! Я бачу, що Урфін Джюс мав рацію! Народи не хочуть втрачати свободу… Килиме, додому, до печери!!
Але тут подав свій голос Руф Білан:
— Милостива пані, ми ще не побували у Жуванів! На що завгодно б'юсь об заклад, вони підкоряться вам за однієї вашої появи в їхній країні. Це — найнесміливіші і наймиролюбніші люди в світі, вони страшно бояться будь-якої зброї. Навіть вигляд кухонного ножа викликає в них трепет. Полетимо до Жуванів, пані!
— Гаразд, я послухаюся тебе востаннє, — похмуро погодилася чаклунка. — Неси мене до Жуванів, килиме!
Так, Жувани були несміливі і миролюбні люди, і, звичайно, вони ніколи не насмілилися б вступити в боротьбу з могутньою чародійкою. Але вони знайшли інший засіб вберегтися од нашестя Арахни.
Заздалегідь попереджені пташиним телеграфом про незабарну появу чаклунки, вони поховалися в нетрях і хащах, яких так багато було в їхній країні. Ще рік тому, готуючись до нападу Марранів, вони вирили в лісовій хащі просторі землянки і тепер забились туди зі своїми сім'ями і домашнього худобою.
Коли килим-самоліт, ледве зберігаючи рівновагу і постійно хилячись на бік, приніс Арахну в Голубу країну, чародійка та її слуга даремно обнишпорювали веселі, привітні сільця Жуванів. Всюди було порожньо.
Лють чаклунки не мала меж. Знайшовши в одній хижі покинутого кота, вона схопила нещасну тварину за хвоста і так жбурнула його об дерево, що від кота нічого не залишилося.
— Так би вчинити з тобою, клятий брехуне! — просичала вона, злобно дивлячись на принишклого від страху Руфа Білана. — "Жителі Чарівної країни з радістю підкоряться такій могутній повелительці, як ви!" — перекривила вона зрадника. — Де ж ця радість, де вона, скажи мені! Я щось її не помітила! — знущально допитувала Арахна тремтячого від жаху маленького чоловічка.
Внизу повільно пропливали оповиті туманом поля й ліси.
ВАЖКІ ДНІ ДЛЯ ЧАРІВНОЇ КРАЇНИ
ЖОВТИЙ ТУМАН
ошкоджений літаючий килим якось дотяг до печери. Побачивши гномів, які збіглися її зустрічати, Арахна нетерпляче прокричала:
— Обідати! Биків смажте! Швидше! Та побільше!..
На трьох вогнищах смажилися бики й один за одним щезали у величезній пащі Арахни. Гноми-кухарі вже валилися з ніг від утоми, коли чаклунка нарешті відірвалася від столу.
— Тепер спати… — пробурмотіла вона. Та перш ніж укластися на ложі, Арахна звеліла гномам пошити їй нові черевики. Літописцеві Кастальо хотілося дізнатися, як його хазяйка опинилася без черевиків, але він не насмілився запитати про це.
Його цікавість задовольнив Руф Білан. Балакучий запроданець не зміг утриматися від спокуси вибовкнути літописцеві історію сумних пригод Арахни. Кастальо вписав розповідь Білана до чергового тому літопису, і ці події стали відомі нам.
Ледве дійшовши до ложа, чарівниця заснула мертвим сном. Три тижні підряд спала Арахна, і гноми вже вирішили, що на неї знову напав багаторічний сон. Але порушити її наказ маленькі чоловічки не насмілилися і пошили своїй хазяйці нові черевики.
Нелегка була ця робота! На виконання замовлення пішло майже сто бичачих шкур, і добре ще, що така кількість знайшлася в коморах запасливого народу. Знявши мірку з ніг сплячої чаклунки, тридцять шевців взялися кроїти й шити на лужку перед печерою, а десять підмайстрів готували дратву. З підошвами шевці впоралися досить легко, а з боками і верхом намучилися вдосталь: довелося підставляти драбини.
На пошиття черевиків шевці витратили чотириста сімнадцять клубків дратви, зламавши сімсот п'ятдесят чотири шила: і шкіра товста, і працювати було незручно.
Як би там не було, а до пробудження Арахни пара нових черевиків стояла на майданчику.