мов собака та на сіні.
— 160 —
А н а р д а
Гордощі у всьому винні!
Д о р о т е я
Сам не гам і вам не дам.
ЯВА ДВАДЦЯТА
Л ю д о в і к о, К а м і л л о; ті, що й були.
Л ю д о в і к о
Графине люба, хай велика радість
мені, старому, буде виправданням
за несподіваний оцей візит.
Д і а н а
В чім справа, графе?
Л ю д о в і к о
Як? Лиш ви одна
того не знаєте, що знає весь Неаполь?
Вмить розійшлась по місту новина,
і ледве я крізь тиск людей пробрався
до вас оце, щоб сина обійнять.
Д і а н а
Якого сина? Я не розумію.
Л ю д о в і к о
Хіба таки ніколи ви не чули,
що двадцять років тому я послав
синка свого до родичів на Мальту
і що його в полон взяли пірати
Алі-Баші?
Д і а н а
Пригадую, мені
про це розповідали.
Л ю д о в і к о
після стількох пригод, що пережив він,
мені нарешті сина повернуло
ласкаве небо.
Д і а н а
Я радію з вами,
мій любий графе.
Л ю д о в і к о
Коли так, синьйоро,
прошу мені взамін за новину
віддати мого сина; він-бо служить
у вас, свого не відаючи роду.
Шкода, що матері вже не застане...
Д і а н а
Ваш син у мене служить? Хто ж це? Фабйо?
Л ю д о в і к о
Ні, пані, Теодоро.
Д і а н а
Теодоро?
Л ю д о в і к о
Він.
Д і а н а
Господи! Яким же чином...
Можливо... Теодоро, ти скажи нам:
ти справді графів син?
Л ю д о в і к о
Це він і є?
Т е о д о р о
Подумайте, синьйоре...
Л ю д о в і к о
Ти моє
дитя, мій син, моя ти юна парість!
Ти повернувсь мою утішить старість...
Про що тут думати? В твоїх обіймах
помру спокійно.
Д і а н а
Чудо!
А н а р д а
О синьйоро!
Вельможний родом він, ваш Теодоро!
Т е о д о р о
Синьйоре, я збентежений без міри...
То я ваш син?
Л ю д о в і к о
Коли б не йняв я віри,
то досить тільки глянути на тебе —
і сумніви зникають. Такий самий
я в молодості був.
— 163 —
Т е о д о р о
Цілую ноги
і вас благаю...
Л ю д о в і к о
Не кажи нічого...
Я з радощів себе не тямлю. Боже!
Яку поставу, яку царську вроду
вділив ти спадкоємцю мого роду!
оглянь свої маєтності. Ходім!
Розчиняться перед тобою брами,
славетними увінчані гербами.
Т е о д о р о
Синьйоре, я в Іспанію збирався...
Л ю д о в і к о
В Іспанію? Чудово! Тут вона вся,
в моїх обіймах!
Д і а н а
Я прошу вас, графе,
хай Теодоро трохи тут побуде,
отямиться, а потім вже до вас
в новім одінні прийде, щоб сплатить
синовній борг. Не хочу я, щоб звідси
виходив він при натовпі цікавих.
Л ю д о в і к о
Ви добре кажете; в подібних справах
потрібен такт. Я тут його лишаю,
та вас, синьйоро дорога, благаю
мені його до ночі повернути —
без нього я не зможу вже заснути.
— 164 —
Д і а н а
Даю вам слово.
Л ю д о в і к о
Будь здоров, мій сину
Т е о д о р о
Цілую ваші ноги.
Л ю д о в і к о
О Камілло,
тепер і вмерти можна!
К а м і л л о
Ну й красунь
ваш Теодоро!
Л ю д о в і к о
Одного боюсь —
що я із радощів ума рішусь.
Людовіко й Камілло виходять.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Д і а н а, Т е о д о р о, М а р ч е л л а, Д о р о т е я,
А н а р д а та Ф а б і о.
Д о р о т е я
Ласку, паночку, явіть нам...
А н а р д а
Дайте, руки поцілуєм.
Д о р о т е я
Ми вас любимо й шануєм.
— 165 —
М а р ч е л л а
Знаєте, панам привітним
люди віддані душею.
Краще всіх нас обніміть!
Д і а н а
Гетьте, годі вам дуріть.
Ну... Марчелло, Доротеє!
Любий графе Теодоро,
дайте руку. Нам обом
нині ясно...
Т е о д о р о
Що рабом
вашим буду я, синьйоро.
Д і а н а
Слухайте... Всі вийдіть звідси,
ми тут хвильку вдвох побудем.
М а р ч е л л а
(тихо до Фабіо)
Ну?
Ф а б і о
Це все здається чудом.
Д о р о т е я
(тихо Анарді)
Що ти скажеш?
А н а р д а
Приповідці
про собаку, що на сіні,
вже кінець.
Д о р о т е я
Із'їсть сама?
А н а р д а
В цьому сумніву нема.
Д о р о т е я
Ласий шмат припав графині.
Марчелла, Фабіо, Доротея і Анарда виходять.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Д і а н а, Т е о д о р о.
Д і а н а
Ви не їдете?
Т е о д о р о
Я й сам
ще не знаю.
Д і а н а
Нагадаю:
"Я, синьйоро, від'їжджаю,
та лишаю душу вам".
Т е о д о р о
Смієтеся з переміни
в моїй долі?
Д і а н а
Зміни дивні.
— 167 —
Т е о д о р о
Ми тепер із вами рівні,
і негоже вам на кпини
підіймать мене.
Д і а н а
Та ні,
я кажу лиш — ви змінились.
Т е о д о р о
І цього б вам не хотілось?
Ви любили у мені
нижчу, бачиться, істоту
і тепер вам жаль, мабуть,
Зверхність ту свою забуть.
Д і а н а
Не поменшала й на йоту
в серці моєму любов.
Ми звінчаємось сьогодні,
якщо ви, звичайно, згодні.
Т е о д о р о
Ох, померти я готов...
Щастя, стій!
Д і а н а
О мить жадана!
Т е о д о р о
Я піду до мого дому
честь оддать отцю старому,
що зпайшов мене неждано
і признав за свого сина
після тої Мальти й Кафи.
— 168 —
Д і а н а
До побачення, мій графе.
Т е о д о р о
До побачення, графине.
Д і а н а
Слухай...
Т е о д о р о
Що?
Д і а н а
Скажи ще: "Га?"
Що за тон? А де "синьйоро"?
Т е о д о р о
Ви забули надто скоро,
що я пан, а не слуга.
Д і а н а
Слід домовитись зарані,
щоб ніяких більш Марчелл
не було, щоб знав орел
лиш орлицю.
Т е о д о р о
У коханні
не принизиться людина
мого стану до служниці.
Д і а н а
Що це, натяк?
Т е о д о р о
Не гнівіться.
— 169 —
Д і а н а
Хто я вам?
Т е о д о р о
Моя дружина.
(Виходить).
Д і а н а
Чого ж іще бажати? Стій, Фортуно,
як каже Теодоро; щастя, стій!
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
Ф е д е р і к о, Р і к а р д о, Д і а н а.
Р і к а р д о
У вас така тут радість, гомін, галас,
що ви забули друзів сповістити?
Д і а н а
Що вас цікавить? Все я вам скажу.
Ф е д е р і к о
Чи правда, що слуга ваш — син вельможі?
Д і а н а
Це справді так, шановнії синьйори,
і я від вас таїти не збираюсь,
що з графом Теодоро я вінчаюсь.
(Виходить).
Р і к а р д о
Ну, як вам це?
Ф е д е р і к о
Я з люті шаленію.
— 170 —
Р і к а р д о
Чому його не вбив той халамидник?
Ф е д е р і к о
Ось він іде.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
Трістан, Федеріко, Рікардо.
Т р і с т а н
(набік)
Усе пішло на лад.
Хто б міг подумать — вигадка лакейська
обаламутила увесь Неаполь!
Р і к а р д о
Гей, Гекторе, чи як тебе там звати!
Т р і с т а н
По-справжньому я звуся Душохватом.
Ф е д е р і к о
Чому ж душа на небо не злетіла?
Т р і с т а н
Бо перейшла вона у графське тіло.
Р і к а р д о
Яка різниця?
Т р і с т а н
Як із вами я
про діло домовлявся, йшлось про те,
щоб я за триста впорав Теодоро,—
— 171 —
слугу, не графа, майте на увазі,
а вбити графа — справа складнувата;
тут, знаєте, потрібна більша плата.
Дорожче одного убить вельможу,
піж десять слуг, що й так уже доходять,
той з голоду, той з клопоту тяжкого,
а той із заздрощів...
Ф е д е р і к о
Коротше, скільки?
Але щоб сю ніч!
Т р і с т а н
Тисячу ескудо.
Р і к а р д о
Заплатимо.
Т р і с т а н
Завдаточок, панове.
Р і к а р д о
Цей ланцюжок.
Т р і с т а н
І грошики готові.
Ф е д е р і к о
Іду по гроші.
Т р і с т а н
Я іду по душу.
Лиш...
Р і к а р д о
Що?
Т р і с т а н
Мовчок! Я потай діять мушу
Рікардо і Федеріко виходять.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
Т е о д о р о, Т р і с т а н.
Т е о д о р о
Я вже бачу, з ними ти
Знову розмовляв про вбивство?
Т р і с т а н
На все наше королівство
більших дурнів не знайти.
Ланцюжка дали мені
й тисячу дадуть ескудо,
щоб я вбив вас.
Т е о д о р о
Що ж це буде?
Натворив ти чортівні,
що аж страшно!
Т р і с т а н
Та коли б
чули ви, як молодецьки
джеркотав я там по-грецьки,
певне, ви мені дали б
значно більше, ніж ті дурні.
Грека — діло не складне,
коли хочте, основне —
імена такі культурні
хто вигадувати вміє:
Темістокл, Катіборратос,
Меркапоніос, Ксіпатос,
— 173 —
Піфія, Філімоклія...
Коли хто не знає греки,
то такі слова — товар
перший сорт.
Т е о д о р о
Та ти штукар...
Але скільки небезпеки
цей обман в собі таїть!
Що, як викриють облуду?
І без тисячі ескудо
голова з плечей злетить.
Т р і с т а н
Не журіться передчасно.
Т е о д о р о
Ти, Трістане, просто демон!
Т р і с т а н
Ці страхи ми переждемо —
все закінчиться прекрасно.
Т е о д о р о
Он іде сюди графиня.
Т р і с т а н
Я піду в свою криївку.
(Ховається).
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
Д і а н а, Т е о д о р о; Т р і с т а н (у схованці)
Д і а н а
Чом ви не пішли до батька?
— 174 —
Т е о д о р о
Мою душу оступили
сумніви тяжкі й вагання;
я, мабуть, таки поїду
в ту Іспанію, коли
ваша ласка.
Д і а н а
Зрозуміло.
До Марчелли тягне душу?
Що ж, поважна це причина.
Т е о д о р о
Ет, Марчелла...
Д і а н а
Ну, а що ж?
Т е о д о р о
Я не знаю, чи годиться
говорити вам про це.
Д і а н а
Говоріть, хоч це принизить,
може, честь мою і гордість.
Т е о д о р о
Мій Трістан, якому хитрість
може пам'ятник воздвигнуть,
а облуда скласти гімни,
а дотепність присвятити
_ лабіринти20, захотівши
20 Л а б і р и н т и.— За переказами, на о-ві Кріт зодчий Дедал збудував
лабіринт, куди цар Мінос помістив чудовисько Мінотавра. Слово "лабіринт",
що означало велику будову з багатьма химерно розташованими кімнатами,
дворами і переходами, вживалося для означення всього хитромудро
заплутаного.
врятувать мене від муки
й знаючи, що Людовіко
втратив сина, склав ту казку
про мій рід. А я ж безрідний
сирота, батьки у мене —
власний розум, та освіта,
та перо. Хоч граф і вірить,
що я син йому, хоч міг би
я із вами одружитись
і довіку жить щасливо,—
та душевне благородство
не дозволить одурити
вас мені, моя синьйоро,
бо я зроду був правдивим.
Мабуть, справді буде краще,
як в Іспанію поїду;
вашій крові і любові
не зроблю тоді я кривди.
Д і а на
Вчинок мудрий — і дурний.
Мудрий тим, що ви явили
цим признанням благородство,
і дурний, бо не настільки
я дурна, щоб вас покинуть,
коли знайдена можливість
3 вами шлюб узять як з рівним.
Щастя наше не в величчі,
а у тому, щоб душа
вільну й щиру мала втіху.
Я із вами одружуся,
а щоб ваш Трістан не видав
отієї таємниці,
я велю його схопити
сонного і утопити
у колодязі.
Т р і с т а н
(виходить із-за портьєри)
Овва!
Д і а н а
Хто тут?
Т р і с т а н
Хто? Це я, Трістан.
Я обурений без міри
тим, що є такі невдячні
люди ще на білім світі.
Я таке дістав їм щастя,
що за злото не купити,
а вони мене — топити!
Д і а н а
Ти підслухував?
Т р і с т а н
Не вийде!
Так я вам у руки й дався!
(Хоче йти).
Д і а н а
Йди сюди.
Т р і с т а н
Чого?
Д і а н а
Не бійся.
За твою дотепну байку
обіцяю, що вірніших
друзів ти не знайдеш в світі,
аніж я; лиш таємниці
ти не відкривай нікому.
Т р і с т а н
Нащо мав би я дзвонити?
Я собі не ворог.
Т е о д о р о
Що це?
В гості йде юрба шумлива?
ЯВА ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
Л ю д о в і к о, Ф е д е р і к о, К а м і л л о,
Ф а б і о, М а р ч е л л а, А н а р д а, Д о р о т е я;
ті, що й були.
Р і к а р д о
(за сценою)
Хочемо і ми, синьйоре,
вашого провести сина.
Увіходять Л ю д о в і к о, Ф е д е р і к о, Р і к а р д о,
п о к о ї в к и т а с л у г и.
Ф е д е р і к о
(до Людовіко)
Весь Неаполь тут зібрався
до кортежу прилучитись.
Л ю д о в і к о
(до Теодоро)
З дозволу Діани, сину,
вже по тебе я приїхав;
жде внизу тебе карета
і шляхетства почет кінний.
— 178 —
Після довгої розлуки
ввійдеш ти у дім свій рідний
спадок предківський прийняти.
Д і а н а
Перш ніж звідси він поїде,
маю щось сказать вам, графе.
Знайте, я його дружина.
Л ю д о в і к о
Щастя мить! Спини, Фортуно21,
колесо своє примхливе!
Я знайшов замість одного
двоє діток.
Ф е д е р і к о
Що, маркізе,
побажаємо їм щастя?
Р і к а р д о
Теодоро, ви щасливі,
та не двічі — тричі.