— Цей Зігфрід — просто нахаба.
— Йому аби похизуватися перед жінкою, — додав Георг.
І вони знов подалися до кафе й сіли за столик під каштанами.
Дітям і панові Мехтелю фільм здався непоганим: Георг заходився пояснювати їм, що саме не сподобалося у фільмі йому, драконові.
Обслуговував їх сам господар. Він радів, що з цих п'ятьох відвідувачів мас такий добрий прибуток.
—Принесіть нам яблучного соку, — попросив його Мартін. — І робіть це безперервно.
— Як-то? — не зрозумів господар. — Як-то безперервно?
— Дуже просто, — пояснив Георг. — На столі весь час має стояти повна пляшка.
— Це можна, — пообіцяв господар.
Раптом біля їхнього столу де не взявся пожежник, правда, без каски.
— Ви заарештовані! — промовив він.
— Хто? — перепитав Мартін.
— Усі.
— А чому? — Трохи отямившись від раптового переляку, Мартін знов безцеремонно заходився їсти.
— Вас звинувачують у викраденні дітей, — заявив пожежник.
Пан Мехтель засміявся:
— Саме пожежній охороні про це дбати!
— Тут нема нічого смішного, — поважно мовив пожежник. — Я виконую службовий обов'язок.
— А кого викрали? — поцікавилась Франці.
— Як кого? Вас двох, — відповів пожежник і показав на неї й на Шурлі.
— Ми тут добровільно, — сказав Шурлі.
— Це обговоренню не підлягає. То ви підете зі мною добровільно?
— Ні, — відповіла Франці.
— Тоді я вас відведу.
Він ухопив Шурлі за лівий лікоть і хотів був піймати Франці.
— Хвилиночку, — сказав Георг. — Ану зараз же пустіть! Бо я вас спалю. — І дракон висунув розжеврений кінчик язика. — Побачите, яке буде полум'я, — застеріг він.
— Що ж, добре, — здався пожежник і пустив Шурлі. — Доведеться викликати підмогу. Сидіть.
І вій кинувся в кафе.
— Я гадаю, нам час розплатитися, — сказав пан Мехтель.
— Де тут у вас телефон? — гукнув пожежник, убігаючи в кафе.
Господар глянув на нього з осудом.
— Від мене ви взагалі не подзвоните, — сказав він. — Розганяєте моїх найкращих клієнтів.
— Ви заважаєте виконувати службові обов'язки! — закричав пожежник. — Ви про це ще пошкодуєте!
Не тямлячи себе від люті, він вискочив з кафе й побіг до найближчого телефону-автомата. Господар підійшов до столика під каштанами. Рахунок уже був готовий. І знов вийшла чимала сума. За якихось кілька годин Мартін витратив понад половину заощаджених грошей.
Всі п'ятеро підвелись і, обминаючи відвідувачів за столиками, пішли до виходу. Тієї ж миті з-за рогу вигулькнули дві поліційні машини. Правда, поліцаям лишалось тепер тільки стояти і стежити за плавним польотом драконів.
Під'їхала третя машина. В ній сидів поліцай Рудольф. Цього разу він навіть забув сказати своє "так-так", а тільки мовчки дивився на драконів, що все даленіли. А тоді напався на пожежника, який щойно повернувся, тобто примчав від телефону.
— Це через вас ці бандити знов накивали п'ятами, — доводив поліцай Рудольф. — Чому ви не затримали драконів і дітей? У наказі ж ясно було сказано: розшукати і затримати.
— У мене нема зброї, — виправдовувався засапаний пожежник.
— То треба було забалакати драконів, — сказав поліцай. — І говорити з ними доти, поки б ми приїхали.
— Ви б зовсім не приїхали.
— Чому? — не зрозумів поліцай.
— Не можу я водночас і драконів забалакувати, і підмогу по телефону викликати.
— Так-так, — мовив поліцай. Він на мить задумався, але так і не знайшов іншої помилки, в якій можна було б звинуватити пожежника.
Тато щойно закінчив телефонувати. Поліцай Рудольф, з яким він розмовляв, повідомив, що розшук іде цілком нормально. Він розповів також, що драконів замалим не затримали. Але краще б йому було не розповідати. Тато почав лаятись і не міг угамуватися кілька хвилин. Потім він запитав про адресу кафе, біля якого замалим не затримали драконів.
— От нездари! — сказав тато, поклавши трубку. Мама запитливо глянула на нього. — Тепер до пошуків берусь я, — заявив тато, набундючившись. — Я знайду це драконяче кодло! Все в нас доводиться робити самому.
— Що ти надумав? — спитала мама.
— Не скажу, — відповів тато.
— А тепер куди? — заквилив Георг. — Ця нескінченна літанина починає мене дратувати.
— Взагалі, у мене є одна думка, — обізвався над Мехтель. — Можна податись туди, де відбувається чемпіонат Європи з польотів на "драконах". Може, ви навіть візьмете в ньому участь.
Георг зразу ж погодився.
— А де це? — спитав він.
— Не знаю, — признався пан Мехтель. — Я не запам'ятав назви місцевості.
— Гаймбрунн, — сказала раптом Франці трохи аж гордовито. — Ця місцевість називається Гаймбрунн.
— І я навіть знаю, де вона, — заявив Мартін, звертаючи в інший бік.
Довідавшись, що дракони з дітьми були в кіно, поліцай Рудольф вирішив допитати молоду касирку, яка продала їм квитки. Поки він її розпитував, пудель знай дзявкав на нього.
Тим часом тато під'їхав на своєму моторолері до кафе. Він зайшов до приміщення і зупинився біля машини "Еспрессо".
— Господарю! — покликав він, гримнувши кулаком но прилавку.
Господар саме обслуговував гостей у садку.
— Чого вам? — спитав він, заходячи всередину.
— Ви обслуговували сьогодні двох драконів з дітьми? — запитав тато.
— Що, знов? — розсердився господар і з брязкотом поставив на прилавок тацю з порожніми склянками. — Я ж уже дав найточнішу інформацію.
— Я не з поліції, — зауважив тато.
— То й нічого тут випитувати.
Господар став перед татом, широко розставивши ноги, і так глибоко втягнув повітря, що ніби відразу на півметра повищав. –
— Я батько викрадених дітей, — сказав тато.
Господар видихнув повітря й відступив на крок. Обличчя його знов стало привітне.
— То це ви вкоїли дурня й не повідомили в поліцію? — вів далі тато.
— Я не бачив для цього причини, — заперечив господар. — Вони чесно розплатилися.
— Мене це не цікавить, — сказав тато.
— Звідки ж мені було знати, що це справжні дракони? Я гадав, що це маскарадні костюми.
— Костюми! — пронизливо засміявся тато. — Хіба господареві кафе пристало бути таким ідіотом? Адже й сліпий побачив би, що це були справжні дракони.
Тато був би накинувся на господаря з кулаками, але тут між ними опинився поліцай Рудольф. Він уже кілька секунд як зайшов до приміщення й чув останні слова.
— Але ж ви самі не відразу роздивилися, що це справжні дракони, — звернувся він з докором до тата.
— Бачите… — збентежився тато. — Я…
— Он воно що! — здивувався господар. Він знов підбадьорився й підвищив голос: — Це вже занадто! Чіпляється до мене, а сам нічого не помітив. То хто з нас укоїв дурня?
І він підступив ближче.
— Я гадаю, — звернувся поліцай до тата, — вам краще піти зі мною.
— Я й сам такої думки, — пробубонів тато.
У Гаймбрунні, невеликому і малолюдному містечку, цієї суботи було як ніколи людно. Ще здалеку діти побачили величезні транспаранти, вивішені над головною вулицею: "Гаймбрунн вітає учасників змагання на першість Європи!" Місце, де відбувалися змагання, розшукати було неважко, бо тільки на цю гору вела підвісна канатна дорога. Дракони приземлились якраз на рівнині, з якої стартували учасники змагань.
Саме тоді з гучномовця почувся басовитий голос:
— Заявки на участь у чемпіонаті приймають лише до другої години. Винятків ні для кого робити Не будуть.
То говорив низенький чоловік, що стояв за довгим столом. На столі лежали купи папірців.
— Котра година? — спитав Шурлі,
Пан Мехтель дістав з лівої кишені штанів свого будильника і сказав:
— За п'ять хвилин друга.
— Тоді мерщій! — вигукнула Франці.
І діти помчали через лужок до столу, за яким стояв чоловік з басовитим голосом. Він був у кепці з козирком, з білою пов'язкою на рукаві і табличкою з написом "Головний суддя".
— Ми хочемо взяти участь у змаганнях, — сказав Шурлі.
— Будь ласка, — відповів суддя. — Але залишився тільки один стартовий номер. Номер 85. Кого з вас занести до списку учасників?
— Мене, — хутко сказав Шурлі.
— Мене, — попросила Франці.
— То кого ж? Домовляйтесь, бо не запишу нікого.
— Давай рахуватись, — запропонувала Франці братові.
— Добре, — сказав Шурлі. — У цьому мені завжди щастить.
— Лічу до п'ятнадцяти. На кого випаде п'ятнадцять, тому й буде стартовий номер.
Шурлі кивнув. Франці почала рахувати. А що почала вона з себе, то, звичайно, й виграла. Шурлі не зразу здогадався, що сестра схитрувала.
— То як вас звати, скажіть, будь ласка? — спитав суддя.
— Франціска Забранські.
— Сподіваюсь, у вас є дракон?
— Так, — відповіла Франці. — Дракон у мене є.
— Чудово, — сказав суддя. — 3 вас сто шилінгів.
— Що?
Франці з жахом глянула на суддю.
— Сто шилінгів за участь у змаганнях, — пояснив той.
Мартін поклав гроші на довгий стіл. Франці одержала свій стартовий номер і одразу ж його почепила.
— Змагання вже почалися, — сказав суддя. — Стартують з півхвилинним інтервалом. Щойно стартував номер 50.
Франці, яка мала летіти на Мартінові, підійшла де стартового майданчика і стала стежити за польотом суперників. Усі вони дуже розганялися й відштовхувались від землі над кручею, розраховуючи на сприятливий вітер.
— Номер 80! — викликав суддя на старті.
— Ти мене обдурила, — поскаржився Шурлі й насупився.
— Обдурила, — сказала Франці. — Скоро моя черга.
Мартін із Франці стартували останні. Майже всі глядачі вже розійшлися. Вони квапилися спуститися канатною дорогою вниз, щоб не проґавити, як будуть вшановувати переможця.
Пан Мехтель та Шурлі полетіли на Георгові до місця фінішу. Георг був радий, що Франці вибрала не його, а Мартіна. Бо просто не зносив цих польотів на довгі дистанції.
— Вона мене обдурила, — сказав Шурлі.
— Авжеж, — кинув пан Мехтель.
Тим часом на фініші приземлились майже всі учасники змагань. Найкращий час показав стартовий номер 68. Це був м'язистий чоловік з рудою бородою, минулорічний чемпіон Європи. Він пробув у повітрі аж двадцять хвилин.
— Лишається ще один стартовий номер, — оголосили через гучномовець. — Номер 85. Власне, його час давно вийшов. Мабуть, з ним щось сталося, чого ми всі хотіли б сподіватися… тобто не хотіли б сподіватись, або ж номер 85 стане переможцем чемпіонату Європи. Та ось і він, ви бачите самі, шановні глядачі, — номер 85 наближається до фінішу!
З-за лісочка вилетіли Мартін з Франці і під захоплені вигуки глядачів приземлилися прямо посеред фінішного майданчика.
— Бездоганне приземлення! — вигукнув диктор. — Дивимось на годинник.