Трохи потерпів і особовий склад: знайшли вбитими лейтенанта Мірбаха і кількох нижніх чинів, вибули із строю командир судна, капітан 1-го рангу Смирнов, і чоловік двадцять матросів.
"Николай" стріляв досить влучно, коли відстань до ворожих кораблів не перевищувала далекобійності його гармат. Для своєї застарілої артилерії він користувався димним порохом, і це гальмувало справу. Після кількох пострілів броненосець оповивали хмари свого ж диму. Противник ставав невидимим. Гармати замовкали, поки не розсіювався дим. Однак і за таких умов "Николай" встиг розстріляти тисячу чотириста п'ятдесят шість снарядів тільки великого і середнього калібру. Його погреби з бойовими припасами так само спорожніли, як і на інших наших кораблях.
Контр-адмірал Небогатов командував не тільки своїм загоном, але й узяв на себе, коли вибув із строю поранений командир Смирнов, управління судв*ом. В білому кітелі, що щільно облягав його розповніле тіло, в незвичдйно широких чорних штанях, він схожий був скоріше на добродушного купця, ніж на військову людину. Але разом з тим усі офіцери почували над собою його владу, і ніхто з них не посмів би не виконати того чи іншого його наказу. В бою він подавав приклад іншим своєю хоробрістю і часто виходив з бойової рубки на місток, щоб краще роздивитися, що діється навкруги. Непоганий моряк, академік, він не міг не розуміти, що кампанія наша програна, однак нічим не видавав свого хвилювання. Його обличчя, одутле, ніби розпухле, з сивою загостреною бородою, із запудреними плямами екземи, було зовні спокійне. Тільки зрідка здригався в руках морський бінокль, приставлений до великих, трошки банькатих очей.
Адмірал скаржився своїм штабним:
— Я не дістаю жодного розпорядження від командуючого ескадрою. І не знаю, чи живий він. По старшинству його мав би заступити адмірал Фелькерзам. Але, може, і цей загинув разом з броненосцем "Ослябя"? Така необізнаність зв'язує мене по руках і по ногах. Хто ж все-таки командує ескадрою?
— Не виключено, ваше превосходительство, що ескадрою командує якийсь мічман,— сказав флаг-капітан Кросе, сіпаючи за своєю постійною звичкою недбало обвислі вуса.
Небогатое вів далі:
— Ми немовби попали в зачароване коло. Тупцюємо в ньому і ніяк не можемо вийти з протоки. Скоро вечір. Якщо нас застане тут ніч, то дуже погано буде від мінних атак.
І, прийнявши рішення, розпорядився:
— Підняти сигнал: "Курс норд-ост 23°".
Наказ, як ми знаємо, негайно передали сигнальники. За ними стежив молодший флаг-офіцер, лейтенант Сєверін, худе і безвусе обличчя якого виражало старанність затурканого морського чиновника. Як людина точна, він почекав на містку кілька хвилин, а потім, ввійшовши в бойову рубку, доповів:
— Ваше превосходительство, сигнал повторили тільки судна нашого загону. Але, очевидно, зрозуміли сигнал і передні мателоти — "Бородино" і "Орел". Вони теж починають схилятися на північ.
В цей час, помітивши щось, швидко вискочив з бойової рубки старший флаг-офіцер, лейтенант Сергеев, але незабаром повернувся назад. Рудий, рум'яний, запливаючий жирком, він кинув на адмірала блукаючий погляд і відчеканив:
— Щойно пройшов по борту один з наших міноносців. На жаль, напису на ньому я не встиг прочитати. З нього передали голосом, що адмірал Рожественський наказав вам іти у Владивосток.
Небогатов, вислухавши, кивнув сивою головою.
— От і добре. Значить, я правильно розпорядився про сигнал. Тепер принаймні з'ясувалося, що я можу розпоряджатися.
Не втрачав він самовладання і вночі, коли почалися мінні атаки. Був випадок, коли випущена ворогом міна йшла на "Николая". У всіх, хто був у рубці, завмерло серце. Небогатов сам скомандував, голосно викрикнувши:
— Право на борті
Броненосець круто повернув ліворуч, лишаючи міну за кормою. Адмірал, оглядаючись на хвостові кораблі, обурювався:
— Чому вони так несамовито світять прожекторами? Адже цим самим вони виказують своє місцеперебування і звертають на себе увагу ворожих міноносців. В таку темну ніч дуже легко сховатися від противника. Ви подивіться, за два кабельтових ледве можна розглядіти судно.
Але яким чином заборонити суднам другого загону користуватися бойовими ліхтарями? Бездротовий телеграф на "Николае" зіпсувався, а давати будь-які розпорядження світловим семафором було неможливо, щоб не виказати себе. Хотілося швидше сховатися від міноносців. Небогатов навіть заборонив стріляти по них, щоб спалахами артилерійського вогню не привертати їхньої уваги. Він цілком поклався на пильність "Изумруда", що з успіхом відганяв противника.
Досадно було, що при броненосцях був лише один крейсер, і побоювалися за долю "Сысоя Великого", "Наварина" й "Нахимова". Вночі без вогнів вони не звикли триматися один за одним, а тому могли відстати. Крім того, і досі було невідомо, наскільки благополучно вдалося їм відбитись од мінних атак. Можливо, якийсь корабель уже давно пішов на дно.
Припинилися мінні атаки. Стало тихо. Небогатов не лягав спати і часом вів розмови зі своїм штабом.
— Загін наших крейсерів пішов на південь. Але я думаю, що адмірал Енквіст зрештою знову поверне за нами. Інакше це було б злочином з його боку. Я чомусь думаю, що ми з ним зустрінемося на світанку. Повинні знайтися і наші міноносці. З дев'яти міноносців у денному бою, здається, жоден не потерпів.
— І я такої] ж думки, ваше превосходительство,— говорячи трохи в ніс, підтвердив флаг-капітан.
— От з транспортами, ваше превосходительство, біда,— завжди дипломатичний, обережно вставив старший флаг-офіцер Сергеев.— Маючи тихий хід, вони навряд чи поспіють за нами. їм буде погано.
Небогатов на це відповів:
— Я не знаю, які інструкції дав Рожественський командирам транспортів на випадок поразки ескадри. Певна річ, вони відстали. Але їм найкраще пробиратися до Владивостока врозсип, тримаючись корейського берега.
Помовчав трохи і знову заговорив, немовби про себе:
— Це ще не велика біда, що наша колона частково роз'єднається. Курс було дано всім кораблям, а до Владивостока шлях один. Тому вони не можуть розійтися далеко. Вранці з допомогою "Изумруда" їх удасться зібрати.
Офіцери погоджувалися з ним. Усім хотілося, щоб вийшло саме так: наші розрізнені сили знову з'єднаються, а противник на якийсь час подурнішає і не виявить їх. Але цим тільки заспокоювали самих себе: навряд чи японці не переслідуватимуть рештки нашої розбитої ескадри. В розпорядженні адмірала Того були десятки міноносців, легких і допоміжних крейсерів. Вони, ніби зграя гончаків, кинуться в усі боки добре вивченого моря розшукувати росіян. За таких умов не можна було розраховувати на те, що вдасться проскочити повз японців непоміченим. Адмірал Небогатов сам полегшував їм завдання, вирушаючи у Владивосток найкоротшим шляхом.
Нетерпляче ждали світанку, а коли він настав, то побачили, що від ескадри лишилося тільки п'ять кораблів. Жадібно оглядали горизонт, сподіваючись побачити своїх відсталих товаришів, але зустрілися знову з противником. І в міру того, як збільшувалось число його кораблів, настрій адмірала падав. Якщо вчора всією ескадрою не могли завдати шкоди противникові, то чи можна сьогодні битися з ним? Та він і не підійде на відстань наших пострілів. Отже, він громитиме російські військові кораблі, ніби пасажирські пароплави, цілком безкарно.
Адмірал, нервуючи, то виходив на місток, то вертався у бойову рубку. Він пильно вдивлявся в обриси кораблів, що з'являлися на горизонті. Ніяких сумнівів не було, що його оточують японці. Але він немовби не довіряв своїм безбарвним очам і багато разів звертався до помічників:
— Подивіться гарненько, чи не наближаються свої з якогось боку? Чулася безнадійно та сама відповідь:
— Ні, аж ніяк, ваше превосходительство, все ворожі кораблі. Небогатов нарешті замовк і, насунувши на очі кашкет з великим
флотським козирком, похилив сиву голову. Він знав, що всі очі звернені до нього, чекаючи від нього порятунку. Але що він повинен сказати своїм підлеглим, яке дати розпорядження, щоб урятувати їх від безглуздого винищення? Нічого. Коли б він тримався ближче до берега, то можна було б розбити або висадити в повітря свої кораблі і вплав добиратися до суші. Але поблизу не було навіть смужки землі, і, може, він, як начальник, уперше по-справжньому відчув на собі всю страшну відповідальність за свої дії. Яку величезну перевагу в житті давали йому адміральський чин, блискучий мундир, ордени! А тепер, коли він в думках уже зазирав у чорну безодню небуття, все стало осоружним. Він згорбив спину і натужив обличчя, ніби чорні орли, що красувалися на його золотих плечах, перетворилися на двопудові гирі.
— Так, промазали ми,— ні до кого не звертаючись, промовив адмірал.
О дев'ятій годині до нього підійшов флаг-капітан Кросе і тихо сказав:
— Командир просив переказати вам, що нам нічого не лишається, як тільки здатися.
Це чули сигнальники та рульовий і насторожились. Адмірал здригнувся всім своїм важким тулубом.
— Ну, це ще побачимо.
Коли б ця думка йшла не від командира, а від Кросса, то адмірал, можливо, і не надав би цьому великого значення. Флаг-капітан прекрасно знав іноземні мови, складно писав доповіді на всяку тему, гарно грав на скрипці, з успіхом покоряв жінок. Здібний, він належав до тих улюбленців долі, яким життя дається дуже легко. Звідси виробилось у нього і несерйозне ставлення до всього й велика зарозумілість. Про все це знав адмірал. Але зараз Кросе був ні при чому,— він був тільки передатчиком чужої ідеї. Зовсім по-іншому ставився адмірал до командира судна, капітана 1-го рангу Смирнова. Це був багатий і освічений моряк, спокійний і розсудливий. Він мав великі зв'язки не тільки у флоті, але і в придворних сферах. Не можна було не зважати на нього. І коли цей кар'єрист зважився подати таку пропозицію, значить, справді іншого виходу нема, і лишається тільки здатися.
Небогатов, важко дихаючи, пильно подивився в худе обличчя флаг-капітана, подовжене темною борідкою.
— А ви як думаєте?
Кросе, не бентежачись, відповів:
— Я гадаю, що командир має рацію.
В таку відповідальну мить тільки негайний арешт командира і флаг-капітана міг би вдержати адмірала від привабливої спокуси. Але він не виявив рішучості, і отрута, кинута в свідомість, вплинула.