Але вона обвиває цією рукою лікоть свого нового чоловіка, котрий розмовляє з майором, і знову стає непорушна, мовчазна та горда.
Карети вдруге під'їздять до дверей храму. Містер Домбі веде молоду крізь юрбу з двох десятків юних вихованок на сходах, кожна з яких в усіх подробицях оглядає убрання Едіт і обіцяє собі зробити таке саме своїй ляльці, коли та віддаватиметься. Клеопатра й кузен Фінікс сідають в одну карету з молодими. Майор підсаджує в другу Флоренс і дружку, яку помилково мало що не видали заміж, тоді сідає в карету сам, а слідом за ним і містер Турбот. Коні вибрикують та гарцюють; візники й служки сліплять очі тріпотливими стрічками, китицями квітів та новесенькими лівреями. З галасом, з гуркотом карети мчать вулицями, і сотні голів обертаються їм услід, і сотні тверезих моралістів потішають себе за те, що не одружилися сьогодні, думкою, котра навряд чи приходить тим, у каретах: таке щастя не може тривати вічно.
Коли все втихає, з-за товстої ноги херувима на хорах виринає міс Токс і поволі сходить униз. Очі в міс Токс червоні, хусточка мокра. В серці у неї рана, але нема розпачу, тільки надія, що вони, можливо, будуть щасливі. Вона визнає надзвичайну вроду нареченої і свою загалом невелику привабливість, але показна фігура містера Домбі в бузкового кольору камізельці й рудуватих панталонах стоїть їй перед очима, і міс Токс ревно плаче під вуаллю аж до самого Принцесиного майдану. Капітан Катл, що весь час побожним басом підспівував священикові, почуває неабияке очищення після цих релігійних вправ і, умиротворений, проходячи церквою, спиняється перед таблицею з ім'ям маленького Поля. Галантний містер Тутс покидає храм у супроводі вірного Курчати і в гострих муках кохання. Курча все ще не винайшов способу, як завоювати серце Флоренс, але, одержимий першою своєю ідеєю, вважає, що перегинання містера Домбі навпіл ударом у камізельку буде кроком у потрібному їм напрямку. Челядь містера Домбі виходить із своїх криївок, готова бігом бігти на Брук-стріт, та затримують її підозрілі симптоми з боку місіс Перч, яка благає подати їй склянку води й починає панікувати, невдовзі, однак, місіс Перч стає краще, її виводять надвір, і місіс Міф з містером Саундзом, сторожем, осідаються на східцях підраховувати свої прибутки з минулої урочистості та діляться враженнями, а паламар дзвонить уже по чиїйсь душі.
Карети тим часом під'їздять до помешкання молодої. Карильйонники зчиняють передзвін, духовики вдаряють туш, і балаганний містер Панч — цей зразок подружнього блаженства — вітає свою половину. Довкола, в юрбі роззяв — метушня, штовханина, а містер Домбі урочисто веде місіс Домбі в покої родини Фініксів. Решта гостей висідає з екіпажів і йде слідом за ними. Тільки чому містер Турбот, проходячи крізь натовп коло дверей, згадує стару, що хотіла ворожити йому того ранку? Чому Флоренс, здригаючись, пригадує собі той день дитинства, коли вона загубилася, і їй увижається обличчя доброї місіс Браун?
Всередині поздоровлень у цей найщасливіший із днів більшає, більшає і гостей, хоча й не набагато; всі виходять з вітальні й розсідаються за столом у темно-брунатній залі, що її жодному декоратору звеселити несила, скільки б квітів та бантиків він не поначіплював на виснажених негрів.
Щоправда, цукерник відзначивсь у своїм мистецтві: сніданок подано розкішний. До компанії приєдналися і містер та місіс Чіки. Місіс Чік чудується, наскільки Едіт — вроджена, справжня Домбі, а ще вона вельми люб'язна та щира з місіс Ск'ютон, котра, скинувши гору з плечей, прикладається до шампанського. Височенному молодикові, якому було погано від хвилювання, вже краще, але щось, схоже на каяття, терзає його душу, і він злиться на другого височенного молодика, з силою вириваючи в нього підноси та знаходить похмуру розраду в нечемному ставленні до гостей. Гості, поважні та холодні, не сміють осквернити повиті жалобою герби і портрети предків, що звідусіль дивляться на них, бодай незначним спалахом веселощів. Найвеселіші тут — кузен Фінікс і майор, зате усмішки містера Турбота вистачає на цілий стіл. Особливий усміх має він для молодої, але тій дуже, дуже рідко трапляється його бачити.
Коли сніданок закінчується і слуги покидають їдальню, кузен Фінікс підводиться з місця, — напрочуд юно виглядає він у цю мить, коли рук його майже не видно з-під білосніжних манжетів (не видно, які вони кістляві), а щоки цвітуть шампанським.
— Слово честі, — каже кузен Фінікс, — дарма що це річ у домі джентльмена незвичайна, я прошу дозволу звернутися до вас із закликом випити те, що називається… фактично, тост.
Майор дуже бурхливо виявляє своє схвалення. Містер Турбот, перехилившись через стіл до кузена Фінікса, посміхається і дрібно-дрібно киває головою.
— Е… фактично, це не… — знову починає кузен Фінікс і на цьому вичерпується.
— Слухайте, слухайте! — переконливо гукає майор.
Містер Турбот легенько плеще в долоні і, знову перехилившись через стіл, посміхається та ще дрібніше киває головою, мовби ця остання репліка вразила його особливо і він прагне особисто засвідчити оте, благодійне для нього враження.
— Це, — каже кузен Фінікс, — фактично, той випадок, коли від загальновживаних житейських правил можна дещо відійти. І хоч я ніколи не був оратором, навіть тоді, як, будучи членом палати громад, мав честь виступити на підтримку проекту і… фактично, зліг на два тижні, усвідомивши свою поразку…
Майор і містер Турбот настільки захоплені цією деталлю його біографії, що кузен Фінікс сміється і, звертаючись особисто до них, веде далі:
— …Фактично кажучи, коли я не на жарт розхворівся… та все одно я відчуваю, що на мене покладено обов'язок. А коли на англійця покладено обов'язок, він, я гадаю, конче мусить сповнити його якомога краще. Отож! Наша родина мала приємність поєднатися сьогодні в особі моєї чарівної і достойної родички, що є тут… фактично, присутня…
Лунають загальні оплески.
— Присутня, — повторює кузен Фінікс, відчуваючи, що це вдале формулювання і його варто повторити, — з одним, сказати б, чоловіком, якого осудливий перст ніколи не…фактично, з моїм шановним другом Домбі, якщо він дозволить так себе називати.
Кузен Фінікс уклоняється містерові Домбі. Містер Домбі врочисто відповідає йому тим же. Всі більш-менш зворушені цим несподіваним і, мабуть, небувалим виявом чулості.
— Я не мав змоги, — каже кузен Фінікс, — підтримувати, як би мені хотілося, стосунки з моїм другом Домбі й вивчити ті гарні прикмети, що роблять честь його розумові та, фактично кажучи, й серцеві. Бо, на превеликий жаль, я був тоді, як казали в палаті громад за моїх часів, коли ще не мали звички раз у раз натякати на палату лордів і коли взагалі дебати провадили чемніше… я був тоді, фактично, — кузен Фінікс з великою майстерністю готує слухачів до свого дотепу і врешті вибухає; — не в тій палаті!
Майора нападають корчі, які він насилу вгамовує.
— Та я досить добре знаю мого друга Домбі, — веде далі кузен Фінікс, вже серйознішим тоном, немов одразу посумнів і помудрішав. — Знаю, що він, фактично, є тим, що називається… купцем — британським купцем, і… і підданим. І хоча я кілька років прожив за кордоном (мені було дуже приємно прийняти мого друга Домбі й усіх тут присутніх у себе в Баден-Бадені і при нагоді познайомити їх з Великим Герцогом), я все ж таки добре знаю мою чарівну та достойну родичку, яка має всі дані, щоб вщасливити чоловіка, і знаю, що побралася вона з моїм другом Домбі з симпатії та обопільної любові.
Усміхання та кивання з боку містера Турбота.
— Отже, — резюмує кузен Фінікс, — я вітаю родину, членом якої я є, з її новим здобутком в особі мого друга Домбі. Я вітаю мого друга Домбі, що з'єднався шлюбом з моєю чарівною й достойною родичкою, яка має всі дані, щоб ощасливити чоловіка. І я дозволю собі звернутися до всіх вас із закликом, фактично, привітати мого друга Домбі та мою чарівну й достойну родичку з цієї нагоди.
Промову кузена Фінікса зустрічають оглушливими оплесками, а містер Домбі дякує від імені свого та місіс Домбі. Незабаром Дж. Б. пропонує тост за місіс Ск'ютон. Сніданок доходить кінця, осквернені герби на стінах мстиво торжествують. Едіт підводиться і йде одягати дорожній костюм.
Всі слуги в той час снідали внизу. Шампанське було таким звичайним явищем, що й згадувати не варто, а пряжена дичина, пухкі паштети й навіть салат з омарів нікого вже не цікавили. Височенний молодик повеселів і знов белькоче про "хиляння". З очима його товариша починає коїтися те саме, — він теж дивиться на речі, не бачачи їх. Обличчя в усіх жінок червоні, а надто в місіс Перч, — вона така весела, промениста й така далека від повсякденних турбот, що якби її попросили вказати дорогу до Болс-Понду, де осіли її власні турботи, то їй нелегко було б ту дорогу пригадати. Містер Тавл і неон проголосив тост за щасливе подружжя, за що срібноголовий дворецький йому дуже лаконічно, але з чуттям подякував, — він-бо й справді почав уже вважати себе старим слугою родини, а старого слугу така родинна подія не зворушити не може. Настрій у всіх піднесений, зокрема, у жінок. Кухарка містера Домбі, яка завжди веде перед у товаристві, каже, що після такого годі всидіти на місці, і пропонує гуртом податися хоч би й до театру. Всі (в тому числі й місіс Перч) пристають на це, пристає навіть тубілець, що п'є як тигр і лякає дам, особливо місіс Перч, завертаючи очима. Один з височенних молодиків пропонує після театру влаштувати танці, що нікому (в тому числі місіс Перч) не видається неможливим. Покоївка встряє в суперечку з містером Тавлінсоном: вона, покликаючись на старий афоризм, твердить, що шлюби готуються на небі, він же запевняє, що ця підготовка проводиться деінде; коли вона так каже, вважає він, то, мабуть, тому, що сама збирається заміж; боже борони, каже вона, в усякому разі, не за нього. Щоб замирити їх, срібноволосий дворецький пропонує випити на здоров'я містера Тавлінсона, котрого, знаючи його, не можна не цінувати, а цінуючи, не можна не побажати знайти собі дружину до серця, хто б вона не була (тут срібноволосий дворецький зиркає на покоївку). Містер Тавлінсон, дякуючи йому, виголошує вельми емоційну промову, в якій громить чужоземців, що, бува, здобувають прихильність хистких та легковірних людей, що їх неважко обвести круг пальця, і висловлює тільки одну надію — що ніколи не почує про чужинця, який випотрошив подорожній екіпаж.