Офіцери запасу також не звертали на нього уваги й не приятелювали з ним, щоб не поглиблювати прірви між собою і кадровиками.
Капітан Саґнер, зрозуміло, вважав себе чимось незрівнянно вищим від цього колишнього MUC, який порубав шаблею в часи свого довготривалого навчання кількох офіцерів. Коли доктор Вельфер — "військовий доктор" — пройшов повз Саґнера, той навіть не глянув на нього і далі говорив з надпоручником Лукашем про щось зовсім неістотне. Аби щось сказати, він раптом заговорив про вирощування гарбузів біля Будапешта. Надпоручник Лукаш згадав, як він на третьому році навчання в кадетському корпусі з кількома товаришами "з цивільних" їздив у Словаччину. Там їм довелося побувати в одного євангелічного пастора, словака.
Той їм подав до свинячої печені гарнір з гарбуза, а потім, наливши вина, сказав:
"Гарбуз і свиня потребує вина", — а він, Лукаш, образився 2.
1 Поцілуйте мене в зад (нім.).
2 Розмова капітана Саґнера з надпоручником Лукашем велася по-чеському. (Прим.
автора).
— В цьому Будапешті ми побачимо небагато, — сказав капітан Саґнер, — везуть нас якось в обхід. Згідно з маршрутом, ми тут стоятимемо лише дві години.
— Думаю, що будуть переформовувати вагони, — відповів надпоручник Лукаш, — приймуть нас на сортувальну станцію "Transport-Militar-Bahnhof".
До них підійшов "доктор воєнного часу" Вельфер.
— Нічого страшного, — сказав він, усміхаючись. — Панове, які претендують на те, щоб з часом стати офіцерами армії і які ще в Бруцькому клубі вихвалялися своїми стратегічно-історичними знаннями, мали б дістати попередження, що небезпечно одним махом з'їсти цілий пакунок солодощів, які їм мама посилає на фронт. Кадет Біґлер з моменту виїзду з Брука проковтнув, як він мені признався, тридцять трубочок з кремом, але на всіх вокзалах пив тільки переварену воду. Це нагадує мені, пане капітане, вірш Шіллера "Wer sagt von..." 1.
1 "Хто каже про..." (Нім.)
— Слухайте, докторе, — перепинив його капітан Саґнер. — Тут ідеться не про Шіллера. Що з кадетом Біґлером?
"Військовий доктор" Вельфер усміхнувся:
— Ваш кадет Біґлер, кандидат на офіцерський чин, обробився. Це не холера і не дизентерія, а звичайнісінький собі розлад шлунка. Ваш пан кандидат на офіцерський чин випив більше ніж слід коньяку і наробив у штани. Але, мабуть, він обробився б і без коньяку, бо зжерти стільки трубочок з кремом, які йому надіслали з дому!.. Це — дитина... В клубі, як я пам'ятаю, пив завжди лише чвертку вина. Він абстинент... — Доктор Вельфер плюнув. — Купував собі лінцькі тістечка.
— Отже, нічого серйозного? — перепитав капітан Саґнер. — Але коли б чутка про це поширилась...
Надпоручник Лукаш устав і сказав Саґнерові:
— Спасибі за такого командира взводу!
— Поки що я його трохи підлатав, — сказав Вельфер, безнастанно усміхаючись, — хай пан командир батальйону дасть дальші розпорядження... Тобто я відішлю кадета Біґлера в лазарет... видам посвідку, що в нього дизентерія. Тяжкий випадок дизентерії. Ізоляція.... Кадета Біґлера покладуть до інфекційного барака... Я не сумніваюся, — вів далі Вельфер з тією ж самою бридкою усмішкою, — що так краще.
Бо одна річ кадет, хворий на дизентерію, а інша — обкаляний кадет.
Капітан Саґнер звернувся до свого приятеля Лукаша строго офіційним тоном:
— Пане надпоручнику, кадет Біґлер з вашої роти захворів на дизентерію і залишиться під лікарським доглядом у Будапешті.
Капітанові Саґнерові здалося, що Вельфер притамовує зловтішний сміх, та коли він поглянув на "військового доктора", той мав на диво байдужий вираз обличчя.
— Отже, все гаразд, пане капітане, — відповів Вельфер спокійно, — кандидат на офіцерський... — Він махнув рукою: — При дизентерії кожен може наложити в штани.
І відважного кадета Біґлера відвезли до військового ізолятора в Уй-Буда.
Його закаляні штани загубились у вирі світової війни. Мрії про великі перемоги були замкнені в одній з лазаретних палат інфекційних бараків.
Коли кадет Біґлер довідався, що в нього дизентерія, він зрадів. Яка різниця — бути пораненим чи захворіти за свого найяснішого монарха при виконанні своїх обов'язків?
У лазареті з ним трапилася невеличка неприємність. Усі місця для хворих на дизентерію були зайняті, і кадета Біґлера перевели в холерний барак.
Коли кадета Біґлера викупали і всунули йому під пахву термометр, штабний лікар-мадяр покрутив головою: "37°! Найгірший симптом при холері — великий спад температури, хворий стає апатичним..."
Кадет Біґлер справді не виявляв ніякого хвилювання. Він був надзвичайно спокійним і повторював у думці, що так чи інакше, а він страждає за найяснішого монарха.
Штабний лікар наказав всунути термометр кадетові Біґлерові в пряму кишку.
— Остання стадія холери, — вирішив лікар, — ознаки скорого кінця. Крайнє послаблення, хворий утрачає відчуття оточенння, його свідомість потьмарена. Він усміхається в передсмертних корчах.
Кадет Біґлер під час цієї маніпуляції справді по-мученицькому всміхався і вдавав з себе героя. Коли йому запихали термометр у пряму кишку, він навіть не поворохнувся.
"Наявні симптоми повільного вмирання від холери, — подумав лікар. — Пасивність..."
Для впевненості лікар спитав мадярського санітара унтер-офіцера, чи не було в кадета Біґлера блювоти і проносу у ванні.
Діставши заперечну відповідь, він уважно поглянув на Біґлера. Коли при холері припиняється пронос і блювота, це знову ж таки, як і попередні симптоми, ясна картина того, що для хворого настають останні години життя.
Кадет Біґлер, якого витягли з теплої ванни й зовсім голого поклали на ліжко, змерз як собака, аж зубами видзвонював. На тілі в нього висипала гусяча шкіра.
— Бачите, — сказав штаб-лікар по-угорському, — його морозить, ноги й руки холодні. Це кінець.
Нахилившись над кадетом Біґлером, спитав по-німецькому:
— Also wie geht's? 1
— S-s-se-hr gu-gu-tt 2, — зацокотів зубами кадет Біґлер. — Eine De-deck-ke! 3
1 Як почуваєте себе? (Нім.) 2 Ду-ду-дуже до-доб-ре (нім.).
3 Ко-ковд-ру! (Нім.)
— Свідомість частково затьмарена, а частково прояснюється, — сказав знову по-угорському штабний лікар. — Тіло дуже схудле, губи й нігті повинні були б почорніти... Це вже мій третій випадок, коли хворий умирає від холери, а нігті й губи не чорніють...
Він знову нахилився над кадетом Біґлером і говорив далі по-угорському:
— Серце не прослухується.
— Ei-ei-ne-ne De-de-de-deck-ke-ke, — знову зацокотів зубами кадет Біґлер.
— Це його останні слова, — сказав штабний лікар санітарові. — Завтра його поховаємо разом з майором Кохом. Зараз він знепритомніє. Його документи в канцелярії?
— Напевно, там, — спокійно відповів унтер-офіцер.
— Ei-ei-ne-ne De-de-deck-ke-ke, — благально дзвонив їм услід зубами кадет Біґлер.
У палаті, де стояло шістнадцять ліжок, лежало тільки п'ятеро хворих, один з них — неживий. Він умер дві години тому й був прикритий простиралом. Небіжчик мав те ж саме прізвище, що й вчений, який відкрив холерну бацилу. Це був капітан Кох.
Саме про нього говорив штабний лікар, що його завтра поховають разом з кадетом Біґлером.
Кадет Біґлер підвівся на ліжку і вперше побачив, як умирають від холери за найяснішого монарха. З чотирьох ще живих двоє вмирали, задихалися й синіли, причому щось кричали, але не можна було розібрати, якою мовою. Це було скоріше здушене харчання.
Двоє інших, з дуже бурхливою реакцією, що свідчила про одужання, скидалися на людей у тифозній гарячці: вони вигукували щось незрозуміле і вистромлювали з-під ковдри схудлі ноги. Над ними стояв бородатий санітар, що розмовляв штірійським діалектом (як розпізнав кадет Біґлер) і втихомирював їх:
— У мене також була холера, моє золоте панство, але я не бив ногами по ковдрі.
Тепер уже з вами все добре, дістанете відпустку і... Не кидайся, — гаркнув він на одного, який так шпурнув ковдру, що вона полетіла йому аж на голову. — Це у нас заборонено робити. Маєш гарячку, то й радій, принаймні не повезуть звідсіля з музикою. Ви вже обидва видряпалися.
Він поглянув навколо себе.
— Ось ті двоє вже померли. Ми так і сподівалися, — сказав він добродушно, — отож радійте, що вас це минуло. Треба йти по простирала.
За хвилину він повернувся і прикрив простиралами померлих. У них були зовсім чорні губи, і нігті на руках також почорніли. Санітар витяг руки з-під ковдри і спробував запхати язики назад у рот, потім став навколішки біля постелі й почав молитися:
— Heilige Marie, Mutter Gottes... 1
1 Свята Маріє, матір божа... (Нім.)
Молячись, старий санітар із Штірії дивився на своїх пацієнтів, які видужували, бо їхня гарячка свідчила про повернення до життя.
— Heilige Marie, Mutter Gottes, — набожно повторював санітар, коли зненацька якийсь чоловік поплескав його по плечу.
Це був кадет Біґлер.
— Слухайте, — сказав він, — я... купався... Тобто, мене купали. Дайте мені ковдру... Мені холодно.
— Це надзвичайний випадок, — сказав півгодиною пізніше штабний лікар кадетові Біґлеру, який лежав під ковдрою. — Ви, пане кадете, одужуєте. Завтра ми переведемо вас у запасний лазарет до Тарнова. Ви — носій холерних бацил... Ми зробили в науці такий крок уперед, що це вже можна встановити. Ви з дев'яносто першого полку...
— Тринадцятий маршовий батальйон, — відповів за кадета Біґлера санітарний унтер-офіцер. — Одинадцята рота.
— Пишіть, — наказав штаб-лікар. — "Кадета Біґлера, тринадцятий маршовий батальйон, одинадцята маршова рота, дев'яносто перший полк, надсилаємо на лікарський догляд до холерних бараків у Тарнов. Носій холерних бацил..."
Ось так кадет Біґлер, натхненний воїн, перетворився в носія холерних бацил.
2. У БУДАПЕШТІ
У Будапешті на військовому вокзалі Матушич приніс капітанові Саґнеру телеграму, яку надіслав бідолашний командир бригади, відправлений до санаторію. Вона була не шифрована і мала такий самий зміст, як і попередня: "Швидко приготувати обід і потім маршем на Сокаль". До цього ще було додано: "Обоз зарахувати до східної групи. Розвідка касується, тринадцятому маршовому батальйону збудувати міст через ріку Буг. Докладніше в газетах".
Капітан Саґнер негайно вирушив до коменданта вокзалу. Комендант, невеличкий на зріст, товстенький офіцер, зустрів його привітно.
— Ну й витворяв же ваш бригадний генерал, хай йому грець, — промовив він, регочучи на все горло.