У відповідь хрестоносці взяли в облогу Філіппополь (Пловдив), пройшли походом через Фракію, захопивши місто Адріанополь (Едірне), після чого привели свій флот під стіни Константинополя. Візантійцям не залишалося нічого іншого, як піти на поступки й погодитися надати хрестоносцям транспорт і продовольство. Це був промовистий епізод. З одного боку, візантійці виявили роздратування через те, що від них очікували підтримки чергових латинських авантюр у Святій Землі, які не приносили їм жодної користі; з іншого, заходу нагадали, що Візантійська імперія досягла стану, коли її можна обібрати.
11.10 Будівництво стін Константинополя було розпочато Костянтином Великим, але масивні наземні оборонні споруди, які ми бачимо тут, були зведені за наказом Феодосія у V ст. н.е. Оборонні споруди міста стійко витримували всі штурми, поки хрестоносці не прорвалися через них у 1204 р. н.е.
Така можливість з'явилася у 1202 р. Коли військо, що мало стати Четвертим хрестовим походом, збиралося у Венеції і чекало, поки венеціанський флот перевезе його на схід, Олексій Ангел, нащадок візантійського королівського дому, втік до німецького двору в пошуках допомоги для свого батька, якого було скинуто з престолу. Водночас точилися інші політичні інтриги. Венеція під керівництвом 80-річного дожа Енріко Дандоло вела боротьбу з іншими італійськими державами за контроль над середземноморськими морськими торговельними шляхами, і пропозиція венеціанців перевезти хрестоносців, за що вони мали намір взяти чималу суму, була частиною ретельно розробленої стратегії, спрямованої на здобуття пошани, золота та, можливо, територій за рахунок своїх суперників. Коли стало зрозуміло, що венеціанська ціна надмірно висока для хрестоносців, Олексій запропонував заплатити 800 тисяч золотих, якщо вони допоможуть йому повернути престол в Константинополі. Зі свого боку, дож попросив хрестоносців по дорозі завітати до адріатичного портового міста Задар, захопити його та передати Венеції. Отже, хрестоносців, які завербувалися на війну з мусульманами, використовували як пішаків у боротьбі за владу між християнськими державами.
Взявши Задар для дожа, хрестоносці прибули до Константинополя в липні 1203 р., і Олексій був коронований як співімператор разом зі своїм батьком. Незабаром з'ясувалося, що обіцянку заплатити венеціанцям золотом місто виконати не може, і після кількох місяців заворушень і вбивства Олексія, новий імператор, який виринув із того хаосу, Олексій V, просто відмовився платити. Хрестоносці, якими керував дож, нарешті отримали довгоочікуваний привід, і в квітні 1204 р. вони пішли на штурм міста й подолали його оборону. Мародерство, зґвалтування та нищення тривали кілька днів. Потім вони зайнялися обранням латинського імператора й розподілом між завойовниками Візантійської імперії, причому більша частина відійшла до Венеції. Ті з представників візантійської еліти, кому пощастило втекти, зберегли частину території старої імперії, виокремивши для себе князівства. Трьома найбільшими були Епірський деспотат, Нікейська імперія та Трапезундська імперія.
Розграбування Константинополя християнами після того, як місто впродовж тисячі років стійко трималося під натиском усіх ворогів, стало нищівним ударом: це був кінець старого ладу, послаблення політичної географії світу, що через два з половиною століття дало змогу мусульманам – туркам-османам – ринути у східну Європу. Але в той час західний світ був у захваті від скороминущих здобутків, що мали бути отримані. Ніщо так чітко не підсумовує тогочасні настрої, як зловтішне захоплення одного з присутніх при цій події рицарів:
Про святі реліквії міста скажу лише, що в ньому їх містилося більше, ніж у всьому християнському світі разом узятому; неможливо оцінити кількість золота, срібла, коштовних предметів та інших цінностей, виготовлених в усіх куточках світу. Я, Жоффрей де Віллардуен, маршал Шампані, вважаю, що здобич, взята в цьому місті, перевищила все, що люди бачили від створення світу.
Багатства великого міста, його святі реліквії та величезна кількість мистецьких шедеврів, зібраних з усього античного світу, тепер були розкидані по християнському заходу, причому Венеція здобула найбільшу частку. Особливо цінувалися святі реліквії, оскільки вони заохочували паломництво, а паломники несли великі багатства до святилищ, де ці реліквії виставлялися. Венеція, що прагнула до величі, побачила в переможеному Константинополі джерело не лише грошового зиску, але й високоякісних будівельних матеріалів – колон та мармурової мозаїки, а також предметів культурної спадщини, таких як бронзові коні великої квадриги, яких зняли з імператорського павільйону над іподромом. Відтоді ці символи влади прикрашають площу Св. Марка у Венеції, якщо не брати до уваги той короткий період часу, коли їх привласнив Наполеон, і вони з'явилися в Парижі.
11.11 Під час Четвертого хрестового походу 1204 р. західнохристиянські держави напали на східнохристиянську Візантійську імперію, значною мірою демонтувавши її.
Шок від розграбування Константинополя відчувався по всьому східному Середземномор'ю протягом багатьох поколінь. Усвідомлення втрати, кінця часу, добре передає журба тогочасного історика Нікіти Хоніата: "О граде, граде, перший серед міст, що прославився на весь світ, опора церков, керманич віри й провідник православ'я, покровитель освіти, обитель всього добра, ти випив до дна чашу гніву Господнього…". Це був тріумф Венеції. У Константинополі дож забрав найквітучіший квартал міста, щоб віддати його венеціанським підприємцям, і керував розподілом Візантійської імперії між елітами хрестоносців. Його не цікавили території в глибині країни, але він заохочував франкських баронів ділити їх між собою, створюючи плутанину феодальних володінь. Натомість він вимагав для Венеції низку островів і добре укріплених прибережних поселень уздовж морських шляхів, які мали грати важливу роль у його морській імперії, що стрімко розвивалася. Допоки він міг тримати морські шляхи відкритими для Венеції і обмежувати торгівлю своїх конкурентів, він був задоволений. Тож Крит і Евбея стали венеціанською територією, Кікладські острови пропонувалися будь-якому венеціанському вельможі, який міг їх забрати й утримувати, а вздовж морських шляхів, що вели з Венеції до Константинополя і східного Середземномор'я, було розташовано низку укріплених портів. За підсумками розчленування Візантійської імперії дож Дандоло міг додати до своїх титулів "Володар чверті з половиною Римської імперії"[97].
11.12 Бронзові коні, які зараз прикрашають базиліку Св. Марка у Венеції, колись були частиною квадриги, встановленої в цирку Константинополя. Їх перевезли до Венеції як частину здобичі, захопленої під час Четвертого хрестового походу.
Народження Венеціанської морської імперії позначило важливий поворот в європейській історії. Створити морські імперії в Середземному морі намагалися кілька італійських міст-держав – Генуя, Піза та Амальфі, і тепер Венеція перемогла їх усіх. По суті, це був початок процесу, який згодом ще повніше розвинуть керовані допитливістю та комерційними інтересами атлантичні держави, зокрема, Португалія, Іспанія, Англія та Голландія, які побачили, що підкорення океанів створює абсолютно новий тип сполученості.
Хоча незабаром (у 1261 р.) візантійська еліта, яку вигнали до Нікейської імперії, скинула латинську династію і повернула Константинополь під візантійське правління, імперія тепер була лише блідою копією себе в минулому й виявилася цілком нездатною захистити підступи до Європи, коли два століття потому турки-османи пішли штурмом на захід.
Свята земля: сайдшоу
Колосальні витрати людських зусиль та крові, які західноєвропейські країни вклали в спроби зберегти свою присутність у Леванті, виявилися марними. Цей епізод євразійської історії був роздутий християнськими літописцями до неймовірних розмірів. Хрестоносці першої хвилі, які вирушили в похід у 1096 р., змогли там закріпитися і створили чотири окремі держави, але через два століття, у 1291 р., захоплення Акри й падіння Єрусалиму під натиском мусульманського Мамелюцького султанату поклало край цій мрії. Все почалося як відповідна реакція на демографічні проблеми на заході, адже виклики нового життя на нових землях мали стати запобіжним клапаном, подібно до того, як грецька колонізація у VIII–VI ст. до н.е. увібрала в себе надлишкове населення з грецьких міст-держав, полегшивши демографічний тиск. Але ця авантюра врешті-решт зазнала невдачі, оскільки потік іммігрантів із західної Європи був занадто малим для підтримки необхідної інфраструктури нових поселень. Ті, хто з таким ентузіазмом вирушив у дорогу, опинилися у незнайомому середовищі, яке дуже відрізнялося від зелених полів Франції та Англії. У простих термінах біології, вони обрали екологічну нішу, до якої виявилися непідготовленими: це, разом із ворожістю місцевого населення, змусило багатьох із тих, хто вижив, повернутися додому. Ті ж, хто залишився – а їх було небагато – щоб захистити себе були вимушені будувати масивні оборонні споруди, і ця діяльність забирала ті обмежені ресурси, що були в їхньому розпорядженні.
11.13 Крак де Шевальє в Сирії є яскравим прикладом замку хрестоносців, який вони будували й розширювали впродовж XII ст. Його величезна міць відображає труднощі, з якими зіткнулися християни, намагаючись утриматися на Святій землі, і величезні витрати потрібних для цього ресурсів.
Одним із факторів, який міг би зіграти на руку хрестоносцям, була поява монголів у Сирії у 1260 р. Спочатку християни виявили зацікавленість у цьому новому потенційному союзнику. Правитель Антіохії і Триполі об'єднав із ними сили (за що був відлучений від церкви), і християни були поруч, коли монголи входили в Дамаск, але коли пізніше мамелюцький султан звернувся по допомогу проти монголів, християни в Акрі вирішили дозволити ісламським військам безперешкодний прохід через християнські землі й навіть підтримали їх продовольством.