Коли з того ж джерела у той же будинок надійшло столові срібло, порцеляновий посуд і деякі інші предмети побуту, включаючи гарненьку бричку з парою гнідих коней, місіс Ск'ютон вмостилася серед подушок на найбільшій софі, прибрала позу Клеопатри й довела весь свій двір до бойової готовності.
— А як поживає моя чарівна Флоренс? — спитала місіс Ск'ютон, коли її дочка, разом із своєю підопічною ввійшла до кімнати. — Мусиш підійти поцілувати мене, серце.
Флоренс розгублено шукала ненарум'янене місце на обличчі місіс Ск'ютон, коли ця леді полегшила їй завдання підставивши вухо.
— Едіт, голубко, — сказала місіс Ск'ютон, — безперечно, я… стань трохи ближче до світла, золотко Флоренс!
Флоренс, почервонівши, сповнила її прохання.
— Ти не пригадуєш, голубко Едіт, якою ти була у віці нашої неоціненної Флоренс або трохи раніше?
— Я давним-давно забула, мамо.
— Бо я, голубко, — сказала місіс Ск'ютон, — безперечно, у цій нашій надзвичайно милій приятельці бачу тебе І це показує, що може зробити виховання, — додала вона тихіше, даючи розуміти, що виховання Флоренс далеко ще не завершене.
— Звичайно, воно багато робить, — сухо відповіла Едіт.
Мати гостро глянула на неї і, почуваючи, що ступила на непевний грунт, змінила тему:
— Мусиш іще раз поцілувати мене, любонько Флоренс.
Флоренс, звичайно, скорилася й знову приклала губи до вуха місіс Ск'ютон.
— Ти, безперечно, чула вже, моя крихітко, — мовила місіс Ск'ютон, затримуючи її руки в своїй, — що твій тато, якого всі ми безтямно, до обожнення, любимо, за тиждень має одружитися з моєю коханою Едіт?
— Я знала, що це буде незабаром, але не знала, коли саме, — відповіла Флоренс.
— Невже ти не сказала про це Флоренс, неоціненна моя Едіт! — весело під'юдила її мати.
— Чого б то я їй мала казати? — відрубала Едіт таким несподівано різким голосом, що Флоренс ледве впізнала його.
Тоді місіс Ск'ютон, переходячи на безпечніший грунт, сказала Флоренс, що батько її обідатиме в них сьогодні і, прийшовши прямо з контори, безперечно, буде приємно вражений, побачивши тут свою доньку, — він-бо не знає для чого Едіт привезла її сюди, і, на думку місіс Ск'ютон, буде просто як не свій від захвату. Флоренс ця новина стурбувала, а що час обіду наближався, неспокій гнітив її дедалі більше і зріс настільки, що, якби вона знала, під яким приводом, не зачіпаючи батька, можна відпроситися додому, то побігла б туди з усіх ніг, пішки й без капелюха, — аби тільки не наразитися на його незадоволену гримасу.
Перед самим обідом вона вже ледве зводила дух і боялась підійти до вікна, щоб він, бува, не побачив її з вулиці. Хотіла побігти нагору і там заспокоїтись — але боялася, що наскочить на нього у дверях. До того ж бідолашній здавалося, що їй забракне сил зійти вниз, якщо її покличуть до батька. Катована цими страхами, сиділа вона коло Клеопатри, силуючи себе слухати балаканину шановної леді й одповідати їй, коли тут на сходах почулися його кроки.
— Це він! — зірвалася з місця Флоренс. — Він іде сюди!
Клеопатра, що в своєму примолоджуванні завжди була грайливо настроєна і в своїй самозакоханості не цікавилася настроями — інших, штовхнула Флоренс за софу й накрила її шаллю, готуючи приємний сюрприз містерові Домбі. Все це відбулося так швидко, що за мить Флоренс зачула ті страшні кроки вже в кімнаті.
Містер Домбі привітався до майбутньої тещі й до своєї нареченої. Доньку ж його цей зимний і ніби чужий голос вкинув у дрож.
— Ходіть сюди, мій любий Домбі, і скажіть мені, як поживає ваша гарненька Флоренс, — мовила Клеопатра.
— Дуже добре, — відповів містер Домбі, підходячи до софи.
— Вдома вона?
— Вдома.
— А ви певні, любий мій Домбі, — з чарівною жвавістю спитала Клеопатра, — що ви не обманюєте? Не знаю, що скаже з цього приводу моя кохана Едіт, але, слово честі, я боюсь, що ви — найоблудніший з мужчин, любий мій Домбі.
Мабуть, він такий і був і його спіймали на гарячому, викривши величезний, досі не чуваний і не бачений обман, бо, коли місіс Ск'ютон підняла шаль і під нею містер Домбі побачив бліду, як мара, тремтячу Флоренс, він був збентежений, як ніколи. Не встиг він опам'ятатись, як Флоренс підбігла до нього, оповила йому шию, поцілувала просто в обличчя й вискочила з кімнати. Він озирнувся, немов чекав пояснень, але слідом за Флоренс зникла й Едіт.
— Ну, признайтеся, любий мій Домбі,— простягла йому руку місіс Ск'ютон, — що ніколи в житті ви не були так приємно здивовані.
— Я й справді ніколи не був такий здивований, — підтвердив містер Домбі.
— Приємно здивований? — Місіс Ск'ютон перестала махати віялом.
— Е… так. Я надзвичайно радий, що стрів у вас Флоренс, — сказав містер Домбі. Якусь мить він нібито вагався, а тоді повторив, вже рішучіш: — Так, я дійсно дуже радий, справді, що стрів Флоренс у вас.
— А вас не дивує, як вона опинилася тут? — спитала місіс Ск'ютон.
— Мабуть, це Едіт…
— Ах, поганий угадько! — похитала головою Клеопатра. — Ах, хитрющий ви, хитрющий! Певне, не слід було б казати цього. Ваш чоловічий рід такий зарозумілий і так любить надуживати наші слабощі… Але ви знаєте мою відверту душу… добре, зараз!
Ці слова призначалися одному з височенних молодиків, який сповістив, що обід подано.
— Едіт, любий мій Домбі, — пошепки вела вона далі, — коли не може мати вас біля себе, — а на це, я їй кажу, вона не завжди може розраховувати, — то хоче принаймні мати когось чи щось близьке до вас. Ах, це ж так природно! Сьогодні вона була в такому настрої, що не могла втриматися й поїхала по нашу любу Флоренс. Хіба ж це не розкіш?
Бачачи, що вона чекає на відповідь, містер Домбі згодився:
— Достеменно так.
— Нехай бог благословить вас за ваше серце! — скрикнула Клеопатра, стискуючи йому руку. — Ну, та я вкидаюсь у надто серйозний тон. Ведіть мене вниз. Подивімось, чого нам наготували на обід. Нехай благословить вас бог, дорогий мій Домбі.
Після цього останнього благословення Клеопатра досить-таки спритно зіскочила з софи, а містер Домбі узяв її під руку і церемонно повів униз. Коли пара завернула до їдальні, один з найманих височенних молодиків, з недорозвиненим чуттям шанобливості, кривляючись, клацнув язиком до другого, теж найманого і теж височенного молодика.
Флоренс та Едіт вже були там і сиділи поруч. Флоренс хотіла була підвестися і відступити батькові своє місце, та Едіт стримала її за руку, і містер Домбі сів навпроти.
Розмову вела переважно місіс Ск'ютон. Флоренс, ховаючи заплакані очі, не насмілювалась підвести голову і ще менше насмілювалась подати голос, а Едіт тільки відповідала на запитання. Клеопатрі довелося чимало попрацювати, щоб налагоджена нею справа не розвалилася, та зате ж і винагорода була чимала.
— Отже, всі ваші приготування, любий Домбі, можна сказати, закінчені? — сказала Клеопатра, коли подали десерт, і срібноволосий дворецький вийшов з їдальні. — Навіть в адвоката!
— Так, мадам, — відповів містер Домбі, — повірники запевняють, що весільне свідоцтво готове, і, як я вам казав, Едіт лишається тільки ласкаво призначити день, щоб підписати його.
Едіт сиділа, мов красива статуя — холодна, мовчазна й незрушна.
— Серце моє, — мовила місіс Ск'ютон, — ти чуєш, що каже містер Домбі? Ах, любий мій Домбі, — звертаючись до того джентльмена, вела вона далі, — ця її мовчазність нагадує мені часи, коли найприємніше створіння на світі, її татко, був у вашому становищі.
— Мені нема чого призначати. Це станеться, коли ви захочете, — сказала Едіт, ледве кинувши оком на містера Домбі.
— Завтра? — запропонував той.
— Будь ласка.
— Або післязавтра, якщо це не переб'є ваших планів?
— У мене немає ніяких планів. Я завжди до ваших послуг. Призначайте, на коли хочете.
— Ніяких планів, моя голубонько! — дорікнула їй мати. — Адже ти страшенно заклопотана цілісінький день, і тобі треба побачитись ще з тисячею крамарів!
— Цим усім рядите ви, — злегка зсунула брови Едіт. — Умовляйтеся самі з містером Домбі.
— Цілком правильне й надзвичайно розважливе рішення, — сказала Клеопатра. — Мусиш підійти й ще раз поцілувати мене, люба Флоренс!
Дивний збіг обставин, — але ці вибухи ніжності до Флоренс завершували кожен, навіть найдрібніший діалог Клеопатри з Едіт. Флоренс, певне, ніколи за життя не цілувала стільки і не ставала так у пригоді, як оце тепер.
Містер Домбі був вельми далекий од того, щоб осуджувати дивну поведінку своєї вродливої нареченої. Він з прихильністю, як колега, ставився до її холодності та гордовитості. Йому приємно було думати, що у цей спосіб йому виявляють пошану й, здається, цілком підкоряються його волі. Йому приємно було уявляти собі, як ця гордовита, велична жінка буде господинею в його домі й прийматиме його гостей з тою самою холодною стриманістю, що й він. Представництво торговельного дому "Домбі й Син" потрапляло до надійних рук.
Так думав містер Домбі, коли, залишившися сам по обіді, почав згадувати своє минуле та обмірковувати майбутнє. Йому подобалась ця темна, непривітна їдальня зі шпалерами брунатного кольору та з чорними плямами картин по стінах, і дві дюжини чорних, оббитих десь такою ж кількістю цвяхів стільців, що застигли в чеканні, німі, як труни, по краях турецького килима, і два виснажені негри, що підтримували вутлий свічник на буфеті, і затхлий дух кімнати, що під нею немов поховано було спопелілі останки десятьох тисяч з'їдених тут обідів. Власник будинку жив здебільшого за кордоном, бо члени родини Фініксів не могли подовгу дихати англійським повітрям. На знак жалоби по господареві їдальня ставала чимраз похмуріша і нарешті набула такого погребального вигляду, що для повноти бракувало лише трупа.
Містер Домбі був непоганий заступник того трупа, — якщо не позою, то принаймні непорушністю. Він дивився в холодні глибини мертвого червонодеревного моря, де стояли на якорі вази з фруктами та карафки, — дивився так, наче об'єкти його думок підпливали один по одному під поверхню і знову пірнали назад. Він бачив там Едіт з її величним видом та поставою, а поруч неї — Флоренс, що боязко дивилась на нього, як тоді, коли вибігла з вітальні. Едіт, прикриваючи її, підводила руку й не спускала з неї погляду. Далі виринула маленька фігурка в крісельці з допитливим поглядом кмітливих очей і старечим виразом личка, що мерехтіло, наче вогонь у надвечір'ї.