Рушниці вони тримали напоготові, ладні відкрити вогонь за найменшої спроби нападу каторжан. Обидва карабіни та обидві рушниці було заряджено кулями.
З обох боків дороги стояли густою стіною чагарники, де" легко могли сховатися добре озброєні, а тому вкрай небезпечні розбійники.
Колоністи мовчки швидко йшли лісом. Топ, тихо біжачи попереду то дорогою, то обабіч неї, не виявляв ніяких ознак неспокою. А колоністи знали, що їхній вірний собака ще здалеку почує будь-яку небезпеку і попередить їх гучним гавкотом.
Водночас дорогою колоністи перевіряли, чи не пошкоджено телеграфну лінію, яка з'єднувала загін для худоби із Гранітним палацом. Пройшовши близько двох миль, вони ще ніде не помітили ніяких пошкоджень. Стовпи стояли на місці, ізолятори були цілі, дріт — добре натягнений. Проте через деякий час інженер помітив, що дріт трохи провис, а коли вони підійшли до стовпа № 74, Герберт^ який ішов першим, несподівано зупинився і вигукнув:
— Дріт обірвано!
Колоністи наддали ходи і за хвилину приєдналися до юнака.
Справді, впоперек дороги лежав повалений телеграфний стовп. Таким чином, колоністи визначили місце розриву дроту і зрозуміли, чому депеші не доходили з Гранітного [410] палацу до загону для худоби, а із загону для худоби — до Гранітного палацу.
— Ні, це не вітер перекинув стовпа, — сказав Пенкроф.
— Звичайно, ні, — відповів Гедеон Спілет. — Під ним викопано яму. Стовп перекинули руки зловмисників.
— Крім того, дріт переламано, — додав Герберт, показуючи місце зламу.
— Злам свіжий? — запитав Гедеон Спілет.
— Так, свіжий, — підтвердив Герберт.
— Мерщій до загону! Мерщій! — крикнув моряк. Колоністи саме перебували на півдорозі між Гранітним
палацом і загоном для худоби. До загону лишалося ще понад дві милі. Колоністи перейшли з ходи на біг.
І справді, вони мали всі підстави боятися, що у загоні для худоби сталося якесь нещастя. Безумовно, Айртон міг послати телеграму до Гранітного налацу, але вона, звичайно, не дійшла; та не це тепер лякало колоністів, а те, що, обіцявши повернутися напередодні ввечері, він не прийшов додому. І дріт порвався не сам собою, а хто, крім каторжан, був зацікавлений у тому, щоб пошкодити телеграфну лінію?
Серця у колоністів аж заходилися, але вони, схвильовані, бігли й бігли. Всі вони щиро прихилилися до свого нового приятеля. Невже їм судилося знайти Айртона убитим руками тих, кими сам колись верховодив?
Незабаром колоністи досягли місця, де дорога йшла вздовж джерельця, яке впадало у Червоний струмок, що зрошував луки в загоні для худоби. Тут вони стишили ходу, аби перепочити чи хоча б віддихатися перед тим, як раптом почнеться бій. Друзі звели курки рушниць. Кожен з них стежив за окремою ділянкою у лісі. Топ стиха загарчав, а це не провіщало нічого доброго.
Нарешті крізь дерева виглянула огорожа загону для худоби. На перший погляд вона здавалася неушкодженою. Ворота, як завжди, були зачинені. В загоні панувала глибока тиша — не чулося ні звичного бекання муфлонів, ні Айр-тонового голосу.
— Зайдімо всередину, — запропонував Сайрес Сміт.
Інженер пішов до огорожі, а його друзі, кроків за двадцять позад нього, звівши рушниці, приготувалися стріляти за найменшої підозри на небезпеку.
Сайрес Сміт підняв внутрішню клямку воріт і вже хотів штовхнути одну з їхніх стулок, як раптом відчайдушно загавкав Топ. Із-за частоколу пролунав постріл, і Герберт, скрикнувши, упав на землю. [411]
РОЗДІЛ VII
Журналіст і Пенироф у загоні для худоби. — Герберта переносять до хатини.— Пенкрофів розпач.— Інженер і журналіст радяться, що робити далі.— Лікування Герберта.— Перші проблиски надії.— Як попередити Наба? — Надійний посланець.— Набоба відповідь.
Почувши Гербертів крик, Пенкроф кинув рушницю й побіг до юнака.
— Вони вбили його! — закричав він. — Синку!.. Вони вбили його!
Сайрес Сміт і Гедеон Спілет теж підбігли до Герберта. Журналіст, припавши вухом до хлопцевих грудей.вслухав-ся, чи ще б'ється його серце.
— Він живий, — сказав Гедеон Спілет. — Але його треба перенести...
— До Гранітного палацу? Це неможливо! — відповів Сайрес Сміт.
— Тоді — до хатини у загоні! —крикнув Пенкроф.
— Хвилиночку, — мовив Сайрес Сміт.
Інженер кинувся ліворуч уздовж огорожі. Несподівано він мало не налетів на пірата, який цілився у нього з рушниці; пролунав постріл, і інженерового капелюха пробила куля. Не встиг пірат вистрілити вдруге, як надійніший, ніж куля, кинджал Сайреса Сміта прохромив йому серце.
Тим часом Гедеон Спілет і моряк перелізли через загорожу, стрибнули всередину загону для худоби, вскочили в Айртонову хатину і переконалися, що вона порожня; незабаром Герберт лежав на Айртоновому ліжку.
За хвилину Сайрес Сміт також прибіг до юнакової постелі.
Бачачи, в якому стані Герберт, моряк був у невимовному відчаї. Він плакав, ридав, ладний був розбити собі голову об стіну. Ні інженер, ні журналіст не могли втішити його. Вони й самі не мали сили говорити — від хвилювання їм аж дух перехопило.
Проте вони зробили все можливе, аби вирвати з пазурів смерті хлопця, у якому ледь жевріло життя. Гедеон Спілет за сповнений усіляких пригод вік навчився медицини. Він знав усього потроху, і в минулому йому не раз доводилося надавати допомогу людям із вогнестрільними чи ножовими ранами. Поборовши перший напад горя, він разом з інженером почав оглядати хлопцеву рану. [412]
Від самого початку журналіста неприємно вражала цілковита нерухомість,чи то пак заціпеніння,пораненого, причиною чого могла бути велика втрата крові або пюк; очевидно, куля, сильно вдарившись об кістку, викликала струс усього організму.
Герберт був блідий, як крейда, а серце ледве билося, та ще й з такими перебоями, що Гедеону Спілету здавалося, ніби воно ось-ось зупиниться, — майже не промацувався пульс. До того ж Герберт лежав і далі непритомний. Всі ці симптоми були вкрай загрозливі.
Оголивши Гербертові груди, журналіст дуже обережно чистими хустинками витер кров і обмив її холодною водою.
Тепер можна було роздивитись рану. Між третім і четвертим ребром червонів овальний отвір. Саме в тому місці куля вцілила у Герберта.
Сайрес Сміт і Гедеон Спілет повернули бідолаху, той ледь чутно застогнав, і його стогін скидався на передсмертне зітхання.
Друга кривава рана зяяла на спині — звідти вилетіла куля, що поцілила у Герберта.
— Хвалити Бога! — вигукнув журналіст. — Рана наскрізна, і нам не доведеться витягувати кулю.
— А серце? — запитав Сайрес Сміт.
— Серця не зачепило, інакше Герберт був бя вже мертвий.
— Мертвий!.. — закричав Пенкроф і відчайдушно заридав.
Моряк почув лише останнє слово.
— Ні, Пенкрофе, ні! — відповів Сайрес Сміт. — Вія не помер! Пульс у нього б'ється! Він навіть щойно застогнав! Заспокойтеся, хоча б заради Герберта! Крім мужності, нам перш за все потрібен холодний розум! Допоможіть нам зберегти його!
Пенкроф замовк, але через душевне потрясіння у нього по щоках і досі текли сльози.
Тим часом Гедеон Спілет намагався пригадати, як треба діяти в таких випадках. Судячи з огляду, журналіст не сумнівався, що куля, увійшовши в груди, вийшла через спину. Але що вона могла пошкодити? Які життєві органи порвала? На це питання важко було б відповісти й професійному хірургові, а тим паче журналісту.
Проте він твердо знав одне: найперше треба запобігти запаленню в пошкоджених тканинах, а потім уже боротися проти місцевого запалення й гарячки, яку повинна була викликати рана, можливо, смертельна рана! Але як це зробити? [414]
Які антисептичні й протизапальні засоби він має? Як уникнути ускладнення?
Принаймні треба негайно перев'язати обидві рани. Гедеон Спілет побоявся промивати їх теплою водою або стягувати їхні краї, аби не викликати знову кровотечі. Герберт і так утратив забагато крові й тому дуже ослаб.
Журналіст вирішив обмежитися тільки промиванням обох ран холодною джерельною водою.
Герберта поклали на лівий бік і залишили його в цьому положенні.
— Не дозволяйте йому ворушитися, — сказав Гедеон Спілет. — Це положення найзручніше, щоб заживали рани на грудях і на спині, бо з них вільно може виділятися гній. Крім того, хлопцеві потрібен спокій.
— Як? Ми не зможемо перевезти його до Гранітного палацу? — запитав моряк.
— Ні, Пенкрофе, — відповів Гедеон Спілет.
— Прокляття! — закричав моряк, піднявши вгору кулаки.
— Пенкрофе! — докірливо промовив Сайрес Сміт. Гедеон Спілет ще раз пильно оглянув юнакові рани. Герберт лежав такий блідий, що журналіста опанував страх.
— Сайресе, — сказав він, — адже я не лікар... Я зовсім не впевнений в тому, що роблю... Ви мусите допомогти мені порадами, у вас великий досвід!..
— Не хвилюйтесь, друже, — відповів інженер, тиснучи йому руку. — Спокійно обміркуйте все... Думайте тільки про одне: як урятувати Герберта!
Інженерові слова повернули журналістові спокій, на хвилину втрачений через свідомість величезної відповідальності. Він сів поруч із ліжком, на якому лежав Герберт. Сайрес Сміт став поруч. Пенкроф розірвав на собі сорочку і машинально став висмикувати з неї корпію.
Тоді Гедеон Спілет виклав свій план лікування: він вважав за необхідне спочатку зупинити кровотечу, але не перев'язувати ран, щоб не закрити вихід гною, який міг утворитися в грудях через запалення пробитих кулею тканин.
Сайрес Сміт підтримав журналістів план; вирішено було не тампонувати ран, а дати їм можливість самим зарубцюватися, не допускаючи лиш їхнього забруднення. На щастя, хірургічного втручання рани не потребували.
Але чи був у колоністів засіб від можливого запалення?
Так, принаймні один засіб вони мали, бо природа безмежно щедра. Вони мали холодну воду, а вода знімає гарячку, знеболює й належить до дійових ліків, визнаних лікарями [415] всього світу при лікуванні найтяжчих ран. До того ж холодна вода має ще одну велику перевагу: завдяки їй рана може залишатися у спокої і не потрібна невідкладна перев'язка, а це має величезне значення, бо, як свідчить досвід, у перші дні хвороби контакт повітря з раною смертельний для пораненого.
Отож Гедеон Спілет і Сайрес Сміт міркували, керуючись здоровим глуздом, і, вибравши як ліки холодну воду, зробили те саме, що зробив би і досвідчений хірург. До обох Гербертових ран приклали змочені холодною водою компреси з полотняної тканини, які вони міняли через кожні три — п'ять хвилин.
Моряк розпалив у пічці; на щастя, в Айртоновому житлі не бракувало різних припасів.