і угор.)
— Цей уже звільнився, — сказав бравий вояк Швейк, який і собі затесався між цікавими. — А це має свою перевагу: хоч він і дістав залізяку в живіт, та принаймні всі знають, де його поховали. Якраз на залізниці, і нікому не доведеться шукати його могили по всіх бойовищах. Настромився саме враз, — із знанням справи додав Швейк, обходячи капрала з усіх боків, — всі кишки залишилися в штанях.
— Nem szabat, nem szabat! — кричав молоденький мадярський солдатик. — Komision militar bannhof, nem szabat!
За Швейком несподівано почувся суворий голос:
— Що ви тут робите?
Перед ним стояв кадет Біґлер. Швейк козирнув.
— Насмілюсь доповісти, оглядаємо небіжчика, пане кадете.
— А що ви за агітацію тут розвели? Що вам тут взагалі треба?
— Насмілюсь доповісти, пане кадете, — з гідністю, спокійно відповів Швейк, — я ще ніколи не вів ніякої "заагітації".
Кілька солдатів за спиною кадета засміялися, а наперед виступив фельдфебель Ванек.
— Пане кадете, — пояснив він, — пан обер-лейтенант послав сюди ординарця Швейка, щоб він доповів йому, що трапилось. Я тільки-но із штабного вагона, там вас шукає батальйонний ординарець Матушич за наказом пана батальйонного коменданта. Вам належить негайно з'явитись до пана капітана Саґнера.
За хвилину прозвучав сигнал на посадку, і всі порозходилися по своїх вагонах.
Ванек, ідучи за Швейком, сказав:
— Коли збирається багато людей, то ви, Швейку, тримайте при собі свої премудрості. Це могло б вам вилізти боком. Цей капрал — з дейчмейстерів, і хтось міг би сказати, буцімто ви з цієї пригоди радієте. Адже Біґлер страшний чехожер.
— Таж я нічого не сказав, — відповів Швейк тоном, який виключав усякий сумнів.
— Хіба тільки те, що той капрал настромився саме враз і що всі кишки залишилися у нього в штанях... Він міг...
— Годі, Швейку, досить про це говорити. — І фельдфебель-рахівник Ванек плюнув.
— Та, зрештою, це все одно, — не вгамовувався Швейк, — де за найяснішого нашого цісаря вилізуть кишки з живота, чи тут, чи там. Він свій обов'язок виконав...
Він міг...
— Погляньте, Швейку, — перепинив його Ванек, — батальйонний ординарець Матушич знову чухрає до штабного вагона. Дивуюся, як він ще не заорав носом на рейках.
Кілька хвилин тому між капітаном Саґнером і запопадливим кадетом Біґлером відбулася дуже гостра розмова.
— Я здивований, кадете Біґлер, — сказав капітан Саґнер, — чому ви мені зараз же не доповіли, що не видадуть обіцяних ста п'ятдесяти грамів тієї угорської ковбаси. А тепер я сам мушу ходити і особисто дізнаватися, чому солдати й офіцери повертаються зі складу. Панове офіцери теж добрі, немовби наказ не був наказом. Я ж казав ясно: "До складу похідною колоною рота за ротою". Це означало: якщо ви на складі нічого не дістали, то й повертатися треба взводами й рота за ротою. Я вам, кадете Біґлер, дав наказ підтримати порядок, але ви, як бачу, не дуже себе обтяжували. Зраділи, що не треба рахувати порцій ковбаси, й спокійнісінько пішли подивитися, як я це з вікна бачив, на проштрикнутого капрала з дейчмейстерів. А коли я вас потім наказав викликати, то ви не придумали нічого кращого, а пустились у ваші кадетські фантазії, мовляв, ви йшли переконатися, чи не провадиться там біля проштрикнутого капрала якась агітація...
— Насмілюсь доповісти, ординарець одинадцятої роти Швейк...
— Дайте мені спокій із вашим Швейком, — гримнув капітан Саґнер. — Не думайте, кадете Біґлер, що ви будете плести тут якісь інтриги проти надпоручника Лукаша.
Ми послали туди Швейка... Ви на мене так дивитесь, немов я до вас чіпляюся...
Так, я до вас чіпляюся, кадете Біґлер... Якщо ви не вмієте шанувати свого начальника і намагаєтесь його компрометувати, то я з вами так порахуюся, що ви, кадете Біґлер, надовго запам'ятаєте станцію Раб... Вихвалятися своїми теоретичними знаннями... Постривайте, хай тільки приїдемо на фронт. Отам ви покажете, на що ви здатні, коли доведеться йти в офіцерську розвідку через дротяні загородження. А ваш рапорт? Навіть цього я від вас не чув, коли ви ввійшли. Ані теоретично, кадете Біґлер...
— Насмілюсь доповісти, пане капітане 1, що замість ста п'ятдесяти грамів угорської ковбаси військо дістало по дві поштові листівки. Будь ласка, пане капітане...
Кадет Біґлер подав командирові батальйону дві поштові картки, які видавала дирекція військового архіву у Відні, де начальником був генерал піхоти Войнович.
На одному боці була карикатура на російського солдата — селянина з бородою, якого обіймає скелет. Під карикатурою був текст: "Der Tag, an dem das perfide Russland krepieren wird, wird ein Tag der Erlosung fur unsere ganze Monarchie sein" 2. Друга картка була зроблена в Німецькій імперії. Це був подарунок австро-угорським солдатам. Зверху було надруковано: "Viribus unitis" 3, — а під цим малюнок: сер Едуард Грей на шибениці, а внизу під ним весело козиряють австрійський і німецький солдати.
1 Всі розмови поміж офіцерами звичайно ведуться по-німецькому. (Прим. автора).
2 День, коли здохне лицемірна Росія, буде днем порятунку цілої нашої монархії (нім.).
3 Об'єднаними силами (лат.).
Під малюнками віршик, узятий із книжки Грейнца "Залізний кулак". Це були веселі куплети про наших ворогів. Німецькі газети писали, що Грейнцові вірші — • це удари нагаєм, і в них міститься справжній нестримний гумор і незрівнянна дотепність.
Текст під шибеницею в перекладі:
ГРЕЙ
На шибениці, так аж гей,
Повисне, певно, Едуард Грей,
І справді, вже настав той час,
Та тільки клопіт є у нас:
Не хоче юду брать земля,
Дуб не дає свого гілля,
З Французької республіки осику
Ми привезем на цю огидну пику!
Капітан Саґнер ще навіть не прочитав тих віршів "нестримного гумору і незрівнянної дотепності", коли до штабного вагона влетів батальйонний ординарець Матушич.
Капітан Саґнер посилав його до телеграфу військової комендатури станції довідатись, чи немає випадково якихось розпоряджень, і Матушич приніс телеграму з бригади. Жодним шифровим ключем не треба було користуватися. Телеграма була не шифрована і звучала просто: "Rasch abkochen, dann Vormarsch nach Sokal" 1.
1 Швидко приготувати обід і потім маршем на Сокаль (нім.).
Капітан Саґнер стурбовано покрутив головою.
— Насмілюсь доповісти, — сказав Матушич, — комендант станції просить вас до себе на розмову. Там є ще одна телеграма.
Згодом поміж військовим комендантом станції і капітаном Саґнером відбулася дуже секретна розмова.
Перша телеграма: "Швидко приготувати обід, а потім маршем на Сокаль", — викликала збентеження: адже батальйон був на станції Раб.
І все ж таки її треба було віддати за призначенням. Адреса маршбатальйону дев'яносто першого полку, копія — маршовому батальйону сімдесят п'ятого полку, який був ще позаду. Підпис правильний: "Командир бригади Ріттер фон Герберт".
— Дуже секретно, пане капітане, — таємниче сказав військовий комендант станції.
— З вашої дивізії одержано засекречену телеграму. Командир вашої бригади збожеволів. Його відвезли до Відня, після того як він розіслав кілька дюжин таких телеграм у всіх напрямках. В Будапешті ви, напевно, одержите подібну телеграму. Всі його телеграми треба, безперечно, анулювати. Але ми ще досі не дістали жодної вказівки. Я маю, кажу, тільки наказа з дивізії, щоб нешифрованих телеграм не брати до уваги. Але вручити їх я мушу, бо в цій справі я не одержав від своїх інстанцій жодної вказівки. Через свої інстанції я робив запити в штабі корпусу армії, і проти мене розпочали слідство... Я кадровий офіцер колишньої саперної служби, брав участь у будівництві нашої стратегічної лінії в Галичині... Пане капітане, — сказав він за хвилину, — нас, старих, вони б раді одразу на фронт. Сьогодні у військовому міністерстві цивільних інженерів-залізничників, що склали іспити на однорічників, як собак нерізаних...
А зрештою, ви за чверть години поїдете далі... Пам'ятаю, як одного разу в кадетській школі в Празі я, ваш старший товариш, допомагав вам вилізти на бруси.
Тоді нас обох залишили без відпустки. Ви билися з німцями в своєму класі 1.
Разом з вами вчився Лукаш, і ви, здається, були найкращими друзями. Коли ми дістали цю телеграму із списками офіцерів маршового батальйону, які проїжджають станцію, я все ясно пригадав... Так, час минає... Кадет Лукаш був мені тоді дуже симпатичний.
На капітана Саґнера вся ця розмова справила дуже неприємне враження. Він дуже добре знав того, з ким говорив, комендант у кадетській школі керував протиавстрійською опозицією, а пізніше з них обох ці настрої вибило бажання зробити кар'єру. Найнеприємніша була згадка про надпоручника Лукаша, якого всюди з невідомих приводів обходили.
— Надпоручник Лукаш — чудовий офіцер, — підкреслено сказав капітан Саґнер. — Коли відходить поїзд? Комендант станції глянув на годинник.
— За шість хвилин.
— Іду, — заквапився Саґнер.
— Я думаю, що ви мені, Саґнере, щось скажете.
— Also, nazdar 2, — відповів Саґнер і вийшов з приміщення станційної комендатури.
1 Німецькою мовою, якою вони вели між собою розмову, це звучало: "Sie haben sich damals auch mit den deutschen Mitschulern gerauft". (Прим. автора).
2 Отже, до побачення. (Автор підкреслює, що капітан починає з німецького "also", а закінчує чеським "nazdar").
* * *
Повернувшись до штабного вагона, капітан Саґнер знайшов усіх офіцерів на своїх місцях. Грали групами у чапари (frische viere), не грав лише кадет Біґлер. Він перегортав початі рукописи про воєнні події, бо хотів відзначитися не лише на полі бою, але й на літературній ниві як літописець цих подій. Володар дивних крил і риб'ячого хвоста хотів бути визначним воєнним письменником. Його літературні спроби починалися багатообіцяючими заголовками. В них, щоправда, відбивався мілітаризм цього часу, але теми не були ще опрацьовані, і на чвертках паперу було позначено тільки назви праць, які мали народитися.
"Образи солдатів великої війни", "Хто почав війну?", "Політика Австро-Угорщини і виникнення світової війни", "Воєнні нотатки", "Австро-Угорщина і світова війна", "Уроки війни", "Популярна лекція про виникнення війни", "Воєнно-політичні міркування", "Славний день Австро-Угорщини", "Слов'янський імперіалізм і світова війна", "Воєнні документи", "Документи до історії світової війни", "Щоденник світової війни", "Щоденний огляд світової війни", "Перша світова війна", "Наша династія у світовій війні", "Народи австро-угорської монархії із зброєю в руках", "Боротьба за світову владу", "Мій досвід із світової війни", "Хроніка мого воєнного походу", "Як воюють вороги Австро-Угорщини", "Хто переможе?", "Наші офіцери і наші солдати", "Славні вчинки моїх солдатів", "З доби великої війни", "У вогні битв", "Книга австро-угорських героїв", "Залізна бригада", "Збірник моїх листів з фронту", "Герої нашого маршбатальйону", "Довідник для солдатів-фронтовиків", "Дні боїв і дні перемог", "Що я бачив і пережив на фронті", "В окопах", "Офіцер розповідає...", "З синами Австро-Угорщини вперед!", "Ворожі літаки і наша піхота", "Після бою", "Наша артилерія — вірні сини батьківщини", "Хоч би й усі чорти йшли проти нас", "Війна оборонна і війна агресивна", "Кров і залізо", "Перемога або смерть", "Наші герої в полоні".
Коли капітан Саґнер підійшов до кадета Біґлера і, переглянувши його рукописи, запитав, для чого він усе це пише і які має щодо цього плани, кадет Біґлер відповів з щирим натхненням, що кожний напис означає заголовок книжки, яку він напише.