Троє купців із Бухари скористалися поліпшенням умов і привезли до монгольського двору низку екзотичних товарів, у тому числі розшиті золотом тканини та шовки. Це справило на Чингісхана враження, і він, купивши товари, вирішив відправити назад разом із першими підприємцями велику торгову делегацію із 450 купців-мусульман, давши їм золоті та срібні зливки. Вони везли із собою листа від Чингісхана до хорезмського шаха: "Купці з твоєї країни прибули до нас, і ми відправили їх назад до тебе в спосіб, про який ти почуєш. І разом із ними ми також відрядили до вашої країни гурт купців, щоб вони придбали чудові вироби тих країв…". Однак, коли торговельна місія досягла прикордонного хорезмського міста Отрар на Сирдар'ї, правитель міста наказав затримати й вбити купців, а їхні товари конфіскувати на тій підставі, що вони були шпигунами. Можливо, це дійсно так і було, оскільки купці здавна були джерелом розвідданих, але випадок був диким і не міг залишитися безкарним. До шаха відправили послів із вимогою видати того правителя і сплатити компенсацію. У відповідь шах одного з послів убив, а інших принизив. І це був лише один із серії хибних кроків, що він здійснить у майбутньому.
Реакція монголів була нищівною. У 1219 р. Чингісхан розпочав наступ із трьох напрямків на Центральну Азію. У відповідь шах, замість того, щоб зустрітися з арміями в полі, розосередив свої сили для охорони кожного з великих міст і врешті-решт втік на острів на Каспії, де й помер. Після цього монгольські армії почали руйнувати міста Центральної Азії одне за одним, часто із рівнем жорстокості, небаченим з часів ассирійців. Детальний опис захоплення Самарканда у 1220 р., зроблений істориком Ата-Меліком Джувейні (прибл. 1226–1283 рр.), дає певне уявлення про те, як це відбувалося. Першим негайним кроком було знищення військові сили шаха шляхом масової різанини. Потім ісламських релігійних лідерів та інших вчених зібрали разом, і їм надали персональний захист. Було виявлено 30 000 ремісників, яких розподілили між синами та родичами Чингісхана, тоді як таку ж кількість молодих чоловіків забрали до монгольського війська. Решта населення, якому дозволили повернутися до міста, мала сплатити солідний викуп. Монгольські завойовники були явно зацікавлені в тому, щоб ці міста й далі залишалися торговими центрами. Так само в їхніх інтересах було залучити вчених, ремісників і здібних управленців до служби у великій Монгольській імперії, щоб задовольнити ненаситні потреби монгольської еліти в предметах розкоші й забезпечити адміністративну інфраструктуру швидко зростаючої держави. Мусульманські чиновники та інтелектуали користувалися великим попитом і могли досягти найвищих посад. Яскравим прикладом того є історик Джувейні. Він був уродженцем Хорасану й онуком шахського посадовця. У молодості Джувейні служив при ханському дворі в Каракорумі, а згодом за часів монгольського панування став правителем Багдада. Без різнобічного досвіду міських еліт Центральної Азії Монгольська імперія не змогла б функціонувати.
11.5 Перська мініатюра з рукописи "Шаханшахнама" (XIV ст.), на якій Чингісхан звертається до міської еліти з мінбару[90] мечеті Калян у Бухарі. Пояснивши, що він посланий Богом, щоби покарати їх, Чингісхан розграбував місто й вбив більшість його керівників.
11.6 На малюнку монгольська армія використовує катапульту під час облоги міста. Коли монголи стикалися із супротивником, що оборонявся у містах, вони охоче застосовували облогові машини, користуючись досвідом підкорених народів. З рукопису Рашид-ад-Діна[91].
Підкорення Хорезмської імперії монголи завершили e 1220 р., приголомшивши місцевих жителів його темпом та жорстокістю. Чингісхан швидко розправився з Трансоксанією, після чого залишив свого сина Толуя зі ще більшим варварством лютувати в Хорасані в наступні роки. Невідомо, чи він збирався включати Центральну Азію до складу імперії, але призначення монгольських намісників свідчить про те, що він планував утримувати міцні позиції на щойно завойованих землях.
Виконавши це завдання, Чингісхан вирушив на південь з обмеженою розвідувальною місією, і пройшов через Кабул до долини Інду, після чого у 1223 р. повернувся до Монголії. Друге військо з приблизно 20 000 вершників на чолі з полководцем Субедеєм вирушило досліджувати захід. Обігнувши Каспійське море його південним узбережжям, вони пройшли через Грузію, дорогою пограбувавши Тбілісі, і, перейшовши через Кавказ, опинилися у більш знайомому середовищі причорноморського степу. У 1223 р. цей експедиційний корпус розгромив слов'янських київських князів у битві на річці Калка (нині Кальчик) у долині Дніпра. Після цього вони дослідили Крим і попрямували вгору за течією річки в напрямку на Київ. Звідти повернули на схід, і лісостеп привів їх на територію волзьких булгар. Рухаючись вздовж річки на південь, вони досягли північного узбережжя Каспію, а потім, перетнувши казахські степи, повернулися до Монголії. Це була колосальна розвідувальна експедиція, яка проклала шлях для загарбницької кампанії, що розпочнеться тринадцять років потому.
Коли Чингісхан у 1223 р. дістався Монголії, виявилося, що правителі Сі Ся, які відмовилися відправити війська на підтримку західної кампанії, тепер вибудовують союз із Цзінь, погрожуючи дестабілізувати його південний фронт. Це було потенційно небезпечно, і у 1226 р. він розпочав блискавичну кампанію, увірвався на їхню територію і виграв кілька битв, завершивши все це руйнуванням столиці Сі Ся, Нінся[92], на річці Хуанхе, і повним знищенням імператорської родини. Невдовзі після цього Чингісхан помер, можливо, загинувши в бою. Його тіло було перевезено на його монгольську батьківщину для поховання.
Свідки тих подій не залишають сумнівів у тому, що масштаби руйнування і людських жертв, які спричинив Чингісхан, особливо в Хорасані, були колосальними. За однією тогочасною оцінкою, кількість загиблих під час плюндрування Герата становила 1,6 мільйона; за іншою – 2,4 мільйона осіб. Хоча ці цифри можуть бути перебільшеними, тогочасні спостерігачі сходилися на думці, що вбивства й руйнування відбувалися у величезних масштабах, і переміщення фахівців на службу в інші частини імперії тільки погіршило вплив цього лиха. Хоча міста Центральної Азії врешті-решт відновилися і процвітали завдяки відновленню торговельної мережі, наслідки цього нашестя відчувалися впродовж ще кількох поколінь.
Після Чингісхана
Після смерті Чингісхана в 1227 р. імперію було поділено між його синами, значною мірою відповідно до монгольських традицій, і розподіл було підтверджено на зборах (курултаї), що відбулися через два роки. Угедей, його третій син, став Великим ханом, як і заповідав Чингісхан перед своєю смертю. Зазвичай старший син успадковував найвіддаленіші від дому землі. Ці території мали б дістатися Джучі, але той помер раніше від свого батька, тож його син Батий став володарем величезної ділянки території від казахського степу до східної Європи – так далеко на захід, де тільки ступало копито монгольського коня. Пізніше ці землі стали відомі як ханство Золотої Орди. Другий син Чингісхана, Чагатай, узяв під свій контроль територію Центральної Азії, що на заході доходила до Амудар'ї, тоді як наймолодший син, Толуй, успадкував споконвічну батьківщину монголів.
За ханства Угедея (1229–41 рр.) імперія зростала й далі: до неї були приєднані великі території Персії, до складу Золотої Орди потрапила Русь і частини східної Європи, а імперія Цзінь була поглинута повністю.
Пізніше, після смерті Угедея, спадкоємність була менш впорядкованою, оскільки почали даватися взнаки родинні конфлікти. Син Угедея Гуюк став Великим ханом у 1246 р., але помер через два роки. Його наступником став Мунке (1251–9 рр.), старший син молодшого сина Чингісхана Толуя, а потім на зміну йому прийшов його брат Хубілай (1260–94 рр.). Тим часом в інших ханствах тривала боротьба за владу, оскільки конкуруючі фракції правлячої родини змагалися між собою. Незважаючи на це, наприкінці правління Мунке у 1259 р. Монгольська імперія перетворилася на найбільшу, яку коли-небудь бачив світ, простягаючись від Тихого океану до кордону Угорщини й Польщі, від північних лісів і тайги Азії до Перської затоки, Гімалаїв і джунглів М'янми й Аннаму (нині центральний В'єтнам). Вистояв тільки сунський Китай, але й він невдовзі опинився під владою монголів, коли Хубілай розпочав його завоювання у 1268 р. На момент 1279 р., менш ніж через 100 років після того, як у серці монгольського степу Темуджин почав формувати невеликий загін прихильників, Монгольська імперія досягла своїх меж.
11.7 Монгольське місто Каракорум у долині Орхон у центральній Монголії. На місці, де зупинявся Чингісхан, за часів хана Угедея було засноване постійне поселення. Воно було зруйноване в період правління династії Мін, коли на місці ханського палацу побудували буддійський монастир Ердені-Дзу.
11.8 Сучасний Каракорум частково розташований на місці монгольського міста; підґрунтям його економіки, як і тоді, залишається родюча долина Орхону, що розкинулася перед ним. Угорі праворуч можна побачити білу стіну огорожі монастиря Ердені-Дзу.
Підкорення Китаю
На час смерті Чингісхана монголи встановили свій контроль над значною частиною території північного й західного Китаю, що належала державам Сі Ся і Цзінь, але завоювання країни не було завершено, оскільки термінової уваги вимагали справи в Центральній Азії. Після повернення Чингісхана на схід питання Китаю набуло нової актуальності. У 1226 р. монгольська армія знову рушила на територію Сі Ся, і, як ми вже бачили, спустошила столицю Нінся. Наступного року було розпочато похід на цзіньське місто Хуачжоу, але смерть Чингісхана тимчасово зупинила цей наступ.
Ставши правителем, Угедей звернув свою увагу на південь, і для початку уклав союз із Південною Сун.